EN|RU|UK
Блоги Алла Лесько
суддя Верховного Суду
  866  0

Вирішення питання щодо поновлення строку на касаційне оскарження за заявою особи, яка не брала участі у справі

                                                                                                      У попередній публікації з цього 
питання /blogs/3078691/vajlivst_dotrimannya_sudovih_protsedur_pri_virshenn_pitannya_schodo_ponovlennya_stroku_na_kasatsyine я відзначала важливість дотримання судових процедур при поновленні строку на касаційне оскарження, що є запорукою додержання права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Також зауважила, що в наступній публікації хотіла би звернути увагу на деякі аспекти змісту заяви про поновлення строку на касаційне оскарження осіб, які не брали участь у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

          Так, відповідно до ч. 4 ст. 389 ЦПК особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки учасника справи.

         Важливо розуміти, що за чинним ЦПК право особи, яка не брала участі у справі, на касаційне оскарження, поставлено під умову, що така особа, повинна спочатку скористатися правом на апеляційне оскарження, і тільки після цього у неї виникає право на оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку.

         Ця норма, на жаль, не завжди належно застосовується  особами, які не брали участі у справі, і частими є випадки, коли такі особи подають до касаційного цивільного суду касаційні скарги без додержання умови щодо попереднього оскарження судового рішення в апеляційному порядку. Інколи такі звернення з касаційними скаргами мають ознаки зловживання процесуальними правами та спроби домогтися скасування в касаційному порядку рішення суду апеляційної інстанції за відсутності інших правових доводів щодо його незаконності та необґрунтованості, не зважаючи на те, що норма ч. 4 ст. 389 ЦПК є чіткою і зрозумілою.

         Такі касаційні скарги, подані громадянами особисто, розцінити як зловживання процесуальними правами складно, оскільки відповідна норма у попередній редакції ЦПК (2004 року) вищезазначену умову так чітко не визначала. Однак, коли касаційні скарги в інтересах таких осіб подані адвокатами, документи на підтвердження повноважень яких додані до касаційної скарги, може виникнути питання відповідної реакції суду касаційної інстанції щодо додержання стороною та її представником ст. 44 ЦПК щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами.

         Звичайно, процесуальне вирішення питання в разі помилкового чи несумлінного підходу учасників справи до використання права на касаційне оскарження новим ЦПК передбачено, адже відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 396 ЦПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося.

           Водночас відкриття касаційного провадження  вимагає використання ресурсів суду касаційної інстанції: виготовлення процесуальних документів, проведення розгляду справи, її витребування та повернення до  суду першої інстанції  тощо. Тому учасникам справи краще скористатися своїм правом на касаційне оскарження у передбаченому ЦПК порядку.

          Окремо слід виділити інший аспект права на касаційне оскарження осіб, які не брали участь у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки. Така особа відповідно до ч. 12 статті 272 ЦПК України може отримати в суді, який розглядав справу як суд першої інстанції, копію рішення, що є в матеріалах цієї справи, ухваленого судом будь-якої інстанції.

            Після цього, на мою думку, необхідним є додержання декількох умов. Крім порушення питання про поновлення  строку на касаційне оскарження, слід навести у касаційній скарзі доводи на підтвердження того, що суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки; додати до касаційної скарги письмові матеріали на підтвердження вказаних фактів та зазначити обставини, за яких особі стало відомо про судове рішення у справі, дату одержання такого рішення та подати касаційну скаргу у тридцятиденний строк з дня його одержання. Наведення у касаційній скарзі зазначених обставин цілком узгоджується з вимогами ст. 392 ЦПК щодо форми і змісту касаційної скарги.

            При цьому слід виходити із того, що відповідно до ч. 1 ст. 389 ЦПК України право касаційного оскарження мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки. За змістом цієї статті, на мою думку, право касаційного оскарження мають також особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках, а не тільки особи, щодо яких прямо висловлено певні приписи в резолютивній частині рішення.

           Однак можу відзначити, що правниками висловлюються й інші підходи до визначення кола таких осіб. Зокрема деякі автори вважають, що право касаційного оскарження мають особи, які не були залучені до участі у справі, але щодо яких прямо зазначено у мотивувальній чи резолютивній частинах рішення. Тобто, судове рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній чи резолютивній частині рішення містяться висновки суду про її права та обов'язки.

           Як на мене, такий підхід в деяких конкретних випадках може призвести до порушень прав осіб, які жодним чином не згадані в судовому рішенні, однак судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках (позбавляє права на майно, створює обов’язки). Адже такі випадки можуть мати місце за умови, якщо незалучення осіб до участі у справі відбулося через свідоме замовчування чи приховування деяких фактів учасниками справи, а відповідно – відсутності у суду можливості їх перевірити або внаслідок неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.

         Слід звернути увагу на положення ч. 3 ст. 394 Кодексу, в якій встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім декількох випадків, одним із яких є саме подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки (п. 1).

         Норми цивільного процесуального законодавства щодо поновлення строку на касаційне оскарження мають мобілізувати увагу і дисциплінувати учасників судового процесу і суди. Дотримання цих норм сприятиме ефективному захисту прав та інтересів осіб, забезпечить дію принципів: верховенства права не тільки в аспекті правової визначеності, а й в інших його аспектах; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; неприпустимості зловживання процесуальними правами, передбаченими ч. 3 ст. 2 ЦПК.

         Крім цього, дотримання норм цивільного процесуального законодавства щодо поновлення строку на касаційне оскарження сприятиме досягненню раціоналізації та швидкості процесу, а також процесуальної економії.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх