EN|RU|UK
Блоги Оксана Гаврилюк
Голова Правління БФ "Інформаційно-Координаційний центр", полковник запасу
  1857  2

Якщо не ми, то хто

У травні 2017 року ми були в кабінеті "79" Валерія Гудзя, він тоді був. в.о. командира 72 ОМБР. Але як відомо, колишніх десантників не буває. У нього за спиною висів прапор ВДВ з традиційним надписом "ніхто, крім нас", а нижче дописано маркером – "чому знову ми".

В цій тезі – вся сутність процесів, що ми сьогодні спостерігаємо у сфері соціалізації ветеранів. У 2014 році більшість бійців, чи то кадрові військові, чи мобілізовані, чи добровольці – вчились заново військовій науці. Закарбувалась фраза одного із учасників нашої програми "Жити заради життя" на радіо НВ Сергія Молодіда, мовляв "я тривалий час намагався відвикнути від того, щоби піти в магазин чи викопати черговий окоп – потрібно питати в командира дозвіл". Хлопці по ходу перебудовувались – вчились не стільки військові дисципліні та науці, скільки образу життя та мислення. По завершенні контракту, мобілізаційного терміну, чи після комісування вони ж намагались знайти своє місце у житті. Мирному. Кожен з них, як би вони всі не хоробрились, переживали депресію, смуток та невизначеність. Вони дивувалися кожному мирному дню, нервово реагували на голосні звуки та намагались не ходити тротуарами, надаючи перевагу пересуванню проїжджою частиною.

І майже всі вони вчились заново відстоювати свої права. Ще один герой нашої програми (і просто Герой) Володимир Лагута визнав, що і медичну, і психологічну реабілітацію проходив самостійно під наглядом своєї старшої донечки. Тоді у далекому 2015 році він змушений проходити всі бюрократичні процедури самостійно, не відчуваючи жодної підтримки з боку держави. І тільки пройшовши всі кола пекла, він поширив власний успішний досвід боротьби із системою в рамках окремого взятого Житомира.

Це вже згодом, Лагута зі своїми друзями та побратимами (Віктором Камлуком та Сергієм Артьомовим) створює фонд "Атошник" та формує порядок денний співпраці ветеранів із владою. На день св.Миколая команда фонду традиційно об’їжджає з подарунками дітей загиблих героїв. Хлопці витягають із депресії та запою своїх побратимів, пропонуючи їм додаткові стимули та роботу.

А віднедавна команда БФ "Атошник" започаткувала унікальний досвід вирішення житлових проблем ветеранів війни. Хлопці вже добудовують перший будинок власними силами, 30% квартир якого будуть заселені ветеранами АТО. На черзі ще 2 будівельні майданчики. Власними силами створюється ветеранське СТО, де працюватимуть унікуми, що лагодили "бардаки" прямо під обстрілами ворожих градів.

Коли ми приїхали з презентацією нашої ідеї створення Дому ветеранів, Володя Лагута та Віктор Камлук одразу ж перейшли до практичних питань – яка форма співпраці, як орендуватимемо приміщення, хто навчатиме хлопців для первинного психологічного контакту. Вони ж протягом 5 хв. підтягнули капеланів із Компаса, які мають досвід роботи із сім’ями загиблих, а також навантажили регіонального координатора Юлю Толмачову додатковими завданнями та функціоналом. І все це без зайвих слів, істерик, #зради чи #перемоги. Якось ми у них запитали, після чергового виснажливого дня – навіщо це вам. Була проста відповідь – якщо не ми, то хто…

Після попередніх дій по створенню Дома ветеранів у Житомирі, на нас вийшли миколаївські ветерани на чолі з Іллєю Шполянським – хочемо вивчити досвід, і по Дому ветеранів і по будівельному кооперативу.

В минулу суботу ми організували дуже незвичний захід у форматі (як ми його собі назвали) "барбекю дискусія". Вся ідея полягала в тому, щоби під час неформального спілкування хлопці могли обмінятися досвідом, поділитися враженнями, знаннями та рекомендаціями. А щоби висновки від такої дискусії мали продовження – ми запросили до участі міського Голову Сергія Сухомлина та Ірину Фріз (яку за день до того, фракція БПП офіційно висунула на посаду міністра у справах ветеранів). Мушу визнати, були страхи, що зустріч може перетворитись на чергову зраду. Але насправді, результат перевершив усі позитивні очікування та мрії. Спочатку ми всі, разом із депутатом, миколаївськими, житомирськими, бердичівськими, новоград-волинськими, шепетівськими ветеранами відвідали об’єкти будівництва. Згодом приїхали на ветеранське СТО. А потім була неформальна розмова за шашликами (із долученим міським головою Сергієм Сухомлином) на території майбутнього Дому ветерана.

Кожне слово цієї дискусії було по суті та доведено досвідом учасників. Нікому не потрібно було розжовувати що таке соціалізація, психологічна реабілітація, для чого хлопців потрібно за руку приводити до ветеранського дому та чому не потрібно обмежувати їх пільгами та субсидіями. Це була дискусія однодумців. Думаю Ірина Фріз із першоджерел змогла отримати всю повноту інформації про те, чим має займатись міністерство ветеранів. Фактично житомирські та миколаївські хлопці і є міністерством ветеранів. Просто на все їх не вистачить. Хоч ми на завжди пам’ятаємо – "ніхто крім нас" або "якщо не ми, то хто".



Хочу вкотре подякувати усім, хто був причетним до цієї "барбекю дискусії": Володі Лагуті, Олесі Лагуті, Віктору Камлуку, Миколі Коляді, Юліі Толмачовій, Ярославу Павловському, Сергію Артьомову, Ігорю Лисюку, Андрію Ковальову, Іллі Шполянському, Сергію Теслюку, Кафці Євгену, Віктору Моісеєву, Володимиру Закалюжному, Ірині Фріз, Сергію Сухомліну, Дмитру Муравському та багатьом іншим за такий унікальний формат розмови. Це - #ПЕРЕМОГА!

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх