EN|RU|UK
Блоги Диана Макарова
Волонтёр
  2385  2

Про карасіків від журналістики

Нещодавно ми вітали журналістів з їх професійним святом. Чи помітили ви, як здебільшого звучали привітання?

- «Ну, незважаючи на масове падіння журналістики в Україні – є, є ще журналісти! Їх вітаємо»

- «Журналістика, звісно, дуже продажна штука. І українські журналісти чомусь активно це доводять. Але вітаємо й бажаємо – поменше замовних матеріалів»

або й зовсім просто:

- «Привітаємо останні залишки журналістики в Україні. Хоча ми не впевнені, що вони таки є»

Насправді це не так. Наші українські журналісти – це високий професіоналізм, висока планка у подачі матеріалу і високі моральні якості. І я берусь це вам довести.

Ось візьмемо постійну роботу з висвітлення героїв нашої війни. Дивіться, скільки тих героїв, яких нам висвітила українська журналістика, які вони ……..

-  Що? – регоче аудиторія. – Це ти про кого? Про отих, хто герой на передовицях, на фронті відсиджується при штабі, і  фронт качається від реготу, зачитуючи вголос журналістські перли?

-  Нууууу… - тушуюсь я. – Бувають виключення, звісно. Але ж насправді більшість таких передових матеріалів є правдою, святою правдою і нічим крім правди.

Ось взяти нещодавній матеріал про героїчного Кирила Вереса, опублікований на ресурсі Новое время. Читаємо:

«Офицер 54-й бригады Кирилл Кириллович, он же Мазай и К-2, мог бы доказать свое дворянское происхождение, но ему больше нравится доказывать свое превосходство над врагом.»

(Новое время) https://nv.ua/ukraine/mazaj-i-eho-karasiki-kak-zhivet-lehendarnaja-hruppa-razvedchikov-na-peredovoj-reportazh-2473875.html

-  Що? – регоче аудиторія. – Отак от стаття і починається?

-  Мда… - чухаю голову я. – Невдобненько якось. Одразу проситься назва «Аристократи на передовій» або «Наші барони – найпередовіші барони!» Ладно, читаємо далі.

«Он брал в плен российских военных, на которых обменяли Надежду Савченко, ходил в тыл врага, чтобы забрать тела наших погибших ребят, и собрал одну из лучших групп разведчиков на передовой – их называют Мазай и карасики»

(Новое время) https://nv.ua/ukraine/mazaj-i-eho-karasiki-kak-zhivet-lehendarnaja-hruppa-razvedchikov-na-peredovoj-reportazh-2473875.html

-  Бугага… - брутальним реготом вибухає фронт. – Що-що? Карасікі? Так і написано?

Мені вже стає зовсім незручно, бо я особисто чула той регіт - і я кидаюсь шукати наступну цитату:

«За металлическими воротами, почти полностью съеденными ржавчиной, бегают шестеро щенков. Это похоже на сумасшедшее движение молекул: пока один тянет меня за шнурок, второй щенок – пытается забраться на руки, а остальные – рычат и в рассыпную пускаются по двору. Через минуту все затихнет, щенки плюхнутся животами в песок и уснут. В сельской хате с удобствами на улице и милым палисадником живут разведчики 54-й бригады. "Мы – е*лующая разведгруппа, так и напиши. А это – наши псы войны, могут залюбить до смерти", - шутит один из разведчиков по имени Ваня. В группе он отвечает "немного за пулемет, немного за миномет, ну, и "туда-сюда".»

(Новое время) https://nv.ua/ukraine/mazaj-i-eho-karasiki-kak-zhivet-lehendarnaja-hruppa-razvedchikov-na-peredovoj-reportazh-2473875.html

-  Хто це писав? – вирячує очі мій знайомий редактор. - Милі палісадники, щенята з шнурками – що це взагалі за дамський роман на сайті?

Мда, стиль дійсно дамський. Мені вже не хочеться читати далі. Читаю ім’я автора – Ольга Омельянчук. Ага, ясно. Картина, що розгортається переді мною – ясна як світ. Я бачила таких картин вже дуже багато – у розташуванні з’являється мила дівчина-журналіст, захоплено озирається довкола, військові переморгуються – клієнт созрєл. І «е*лующая разведгруппа» (що це таке взагалі?) починає методично вішати на вуха милій дівчині свої подвиги. Дівчина ледве встигає рухати диктофон, журналістські очі горять, стаття вже пишеться.

Але ж милій дівчині варто копнути трохи глибше, і особистість нашого аристократа духу, барона крові і князя мінометки випливе з попередніх публікацій колег.

«О Кирилле рассказывают много разного и бывшие и новые сослуживцы.
Есть отзывы очень хорошие: дерзкий боец, меткий стрелок, "хорошо летает" (о его навыках в аэроразведке)
Но есть информация, с точки зрения группы #galuschenkogate(группы, мониторящей расследование серии убийств 02-03.09.2015) куда более важная.
Впрочем, начнем с начала.
Кто же такой Кирилл Верес?»

(Олексій Бобровніков https://www.facebook.com/alexei.bobrovnikov/posts/204497407029316)

І дійсно – хто він такий, що йому ось нещодавно присвятили свої матеріали і Новое время, і навіть канал СТБ. А раніше, здається, у 15-му році, його навіть нагородили орденом Народного героя.

«Я писал об этом ранее -- Кирилл Верес был и остается наиболее темной лошадкой в орбите бывшего комбрига 92 омбр и нынешнего руководителя учебного центра «Десна» Виктора Николюка.
"Свободный художник" -- подшучивали над Вересом офицеры налоговой полиции, пограничники и сбушники, служившие в ЗМГ "Счастье" (сводная мобильная группа по борьбе с контрабандой, которой руководил Андрей Галущенко, трагически погибший неподалеку от лобачевской переправы в Луганской области 02.09.2015 года).»

(Олексій Бобровніков https://www.facebook.com/alexei.bobrovnikov/posts/204497407029316)

Чому «свободный художник?» Поясни, журналісте.

Та тому що Кирил Верес, на час загибелі групи Щастя, а тим більше на час взяття ГРУшників, на яких потім обміняли Савченко – НЕ СЛУЖИВ у 92 бригаді.

- Тобто? – спитає здивований читач. – Був ад'ютантом цілого комбрига, «брав» ГРУшників, виконував роль спікера 92-ї бригади після загибелі Ендрю, Байкера та Тайфуна – і не служив? у цій? бригаді? А де ж він тоді служив?

А ніде. На той час ніде.

«Все эти разрозненные, но крайне тревожные факты о личном друге (они поддерживают тесные контакты по сей день) и адьютанте бывшего комбрига 92 омбр Виктора Николюка Кирилле Вересе заставили меня более пристально, чем во многих других случаях, присмотрется к досье этого военнослужащего.
После определенных усилий нашей группе удалось достать личное дело Вереса, которое дополняет общую картину, пожалуй, только в одном: этот человек по каким-то причинам постоянно меняет показания и запутывает следы, говоря о своем прошлом.
Из выпускника МАУП по специальности "банковское дело" и бывшего лейтенанта милиции он, прийдя в 92 отдельную механизированную бригаду превратился, (как минимум, в своих контактах вне подразделения), в "майора СБУ".
"Майор СБУ" не предъявлял никаких документов, и теперь мы понимаем почему: майора СБУ Кирилла Вереса никогда не существовало в природе.
В 54-ой же бригаде, куда Верес перевелся недавно, он называет себя уже не “майором СБУ” а бывшим майором милиции -- что тоже является ложью.
После своей службы в батальоне К-1, зафиксированной в официальных документах, он, по каким-то причинам, решил присвоить себе позывной К-2»

(Олексій Бобровніков https://www.facebook.com/alexei.bobrovnikov/posts/204497407029316)

Відомо, що на час «служби» у 92 бригаді – Кирило Верес, представляючись майором СБУ (в СБУ були дуже здивовані таким несподіваним співробітником і відхрестились від нього якомога швидше) виконував ну дуже специфічні доручення.

- «он играл весьма странную роль, уничтожив (вольно или невольно) ключевые вещественные доказательства обвинения, а именно – почистив оружие одного из ГРУшников, что превратило “винторез”, с точки зрения криминального права в бесполезный отрез металла.»

- «Один из эпизодов, которые, к сожалению, перестают казаться странными, если знать специфику деятельности контрабандистов и их организаторов в “серой зоне” Донбасса – нападение на торговца сырной продукцией в районе Лобачевской переправы»

- «он пытался предложить мне задокументировать его активность по “пресечению контрабандной деятельности” в Луганской области.
Это предложение мне, на тот момент уже осведомленному об основных игроках на этом черном рынке, показалось смешным.
Вот чем на самом деле оказалась история с нападением на местного торговца, которую Кирилл Верес пытался в тот день представить как борьбу пчел против меда.»

- «я опубликовал видео-свидетельство торговца в Лобачево, чья машина была, по его свидетельствам, уничтожена адьютантом комбрига 92 омбр (Вересом).
Издевательства над бизнесменом Денисом Рудым и уничтожение его машины показаны в видео-ролике…»

- «сожженная машина бизнесмена, уничтоженная под руководством адъютанта комбрига 92 бригады Кирилла Вереса для инсценировки теракта перед телекамерами.»

- «Речь идет о его работе по сопровождению грузов и мониторингу поездов с углем, прибывавших на контролируемую Украиной территорию Луганщины с неподконтрольных территорий т.н. ЛНР.
Обратимся к фактам, уже опубликованным мною ранее»

- «логистику же по этим схемам помогал организовывать никто иной, как адъютант комбрига 92 омбр Николюка Кирилл Верес (бывший мент, представлявшийся майором СБУ, как мы видим из его личного дела, которое вы можете найти в приложенных к этому посту файлах),»

- «Недавно мне написал один из источников Андрея (Ендрю, Андрій Галущенко, загинувший у вересні 2015 року після неодноразових погроз зі сторони 92 бригади - Д.М.), нашедшийся спустя два года. 
Он подтвердил участие адьютанта Николюка в сопровождении грузов. Он был третим источником, подтвердившим эту, уже давно известную, информацию.»

- «Итак, схемы (контрабандні - Д.М.) Пасечник-Клименко сопровождал с украинской стороны Кирилл Кириллович Верес, адьютант комбрига 92 омбр Виктора "Ветра" Николюка.»

(Олексій Бобровніков https://www.facebook.com/alexei.bobrovnikov/posts/204497407029316)

-  Стоп, стоп, стоп! – скрикне ошелешений читач. - Тобто, ви хочете сказати, що уся оця перерахована гидота щодо контрабандних схем, інсценіровки терактів, і героїчні вчинки, описані, зняті й подані нам дівчатками-журналістками з СТБ та Новое время – про одну людину?

-  Так. Більш того, усі дані при прочетність Кирила Вереса до контрабандних потоків у секторі Л давно вже публікувались і доводились журналістськими розслідуваннями.

Тобто, робимо висновок – маємо досить одіозну фігуру. Людина, яка плутає сліди у своїй біографії і засвітилась в такій кількості непристойних історій фронту:

-  підрив і розстріл мобільної групи, загибель Галущенко і Байкера

-  загибель Тайфуна

-  дивні обставини «взяття» ГРУшників та знищення речових доказів

-  обгрунтована журналістськими матеріалами та ігнорована службами діяльність Кирила Вереса щодо причетності до організації контрабандних потоків

ця людина має досить непоганий результат своєї військової біографії!

і не один.

1.  Нагородження орденом Народного героя. Я вам скажу більше – і Кирила Вереса, і Ендрю (Андрія Галущенко) нагороджували орденами Народний герой в один день. От тільки Ендрю нагородили посмертно. Жертва і один з підозрюваних у причетності до історії загибелі, нагороджені в один день – так Народний герой ще не лажав.

2.  Два помпезних матеріали, знятих і написаних милими дівчатками-журналістками, і присвячених тому ж Кирилу Вересу, герою нашого часу, барону передової, аристократу розвідки, карасіку, тьху, дались вам ці карасіки.

І я не знаю, що писати далі про українську журналістику.

Я подаю вам три матеріали

1.  Злополучні «карасікі», над якими вже регоче 54-та бригада https://nv.ua/ukraine/mazaj-i-eho-karasiki-kak-zhivet-lehendarnaja-hruppa-razvedchikov-na-peredovoj-reportazh-2473875.html

2.  Сюжет на СТБ, де наш герой старанно розмазує грим по обличчю і театральним шепотом віщує довірливій журналісточці: «А тепер ми йдемо брати цю ворожу позицію, тільки тссс…», далі включаються міномети

https://www.facebook.com/viknaSTB/videos/1939802896056389/?fref=mentions

3.  І черговий матеріал з серії журналістського розслідування Олексія Бобровнікова https://www.facebook.com/alexei.bobrovnikov/posts/204497407029316

оцей останній дуже рекомендую прискіпливому читачу.

А я у свою чергу, як пересічний та прискіпливий читач, хочу, аби журналістки Марія Малевська та Ольга Омельянчук пояснили мені, чому, оспівуючи свого героя, вони не звернули увагу на тривожні дзвінки в його біографії. У журналістиці, шановні Ольго та Маріє, треба копати глибше. Бо інакше ваші сюжети так і лишаться рожевими дівочими шмарклями.

Я поважаю презумпцію невиновності. ЖОДНА ЗЛОЧИННА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕ Є ТАКОЮ, КОЛИ ВОНА НЕ ДОВЕДЕНА.

Тому я поки що НЕ ВВАЖАЮ Кирила Вереса контрабандистом та авантюристом від фронту.

Але – тут слово журналіста проти слова журналісток. І, обираючи, до кого прислухатись - особисто я надаю перевагу серйозному розслідуванню, підкріпленому фактами, відеодоказами, документами - а не щебетливому дівочому захвату від знайомства з героїчними героями нашої війни.

І знаєте що ще?

Я не можу забути, що Ендрю нагороджувався посмертно орденом Народного героя у один день з нагородженням тим же орденом Кирила Вереса.

Поки що мені боляче від цієї обставини. І буде боляче, доки я не матиму впевненості, що Кирило Верес, якого було так забагато у справі Ендрю, зовсім непричетний до його загибелі.

Коли усі обвинувачення Кирила Вереса, однієї з найодіозніших фігур у справі загибелі групи Щастя, будуть зняті навіть найприскіпливішими журналістами – я повірю у його щирий найгероїчніший героїзм. Якщо я зрозумію, що орденом Народного героя його нагороджено справедливо – мій біль трохи вщухне.

Останні два питання

1.  Коли я говорю про себе – ви ж не думаєте, що відповіді на ці питання цікавлять лише мене? Таємниця загибелі Ендрю, Байкера та Тайфуна і досі тривожить величезну кількість людей

2.  Коли редактори сайту Новое время та Вікна СТБ зможуть відповісти, чому вони пішли на такі ризиковані матеріали, випинаючи героїзм фігури, до якої протягом війни виникло вже надто багато питань – я повірю, що ці матеріали їм ніхто не замовляв. А поки що оці журналістські матеріали, подані шановними СТБ та НВ - являються не журналістикою, а, повторюю, дівочими рожевими шмарклями. Ізвінітє.

Написано за матеріалами Олексія Бобровнікова, журналіста, якого погрозами змусили покинути Україну

https://www.facebook.com/alexei.bobrovnikov/posts/204497407029316


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх