EN|RU|UK
Блоги Тетяна Попова
експерт зі стратегічних комунікацій ГО "Інформаційна безпека"
  1418  2

Казус Бабченко

Сьогодні журналісти, інші фахівці сфери мас-медіа та загалом багато українців намагаються осмислити історію щодо недавньої спецоперації з інсценування вбивства російського журналіста Аркадія Бабченка та особливості її висвітлення в ЗМІ. Перша хвиля повідомлень (переважно в форматі новин) в національних та іноземних ЗМІ про «загибель» російського журналіста та відповідну операцію українських спецслужб була в цілому позитивною для України. Наступні хвилі, в якій акценти від фактів в новинах змістилися в сторону аналітики, висновків та коментарів топ-спікерів виявилася для української влади досить неоднозначними. Якщо описати ситуацію одним реченням, то основні питання виникли навколо аспектів (або навіть мистецтва) комунікаційного супроводження роботи правоохоронних органів.

Професійні аспекти власне спецоперації залишимо поза межами дискусії. Є підстави говорити про успішний випереджувальний захід щодо зриву низки терористичних актів, замовних вбивств, інших злочинів, за якими стоять спецслужби країни-агресора та внутрішня «п’ята колона».

Основна критика (риторику на тему «зради» також залишимо поза увагою) лунає щодо змісту та порядку оприлюднення інформацію про подію, інформування суспільства, обраного варіанту взаємодії правоохоронців зі ЗМІ.

Контент-аналіз джерел (в першу чергу англомовних та без урахування істерії в російських ЗМІ) щодо другої хвилі висвітлення події показав наступне:

1. Питання координації набувають особливого значення. Операції даного рівня все ж таки мають проводитися у взаємодії з спецслужбами країн-партнерів. Немає сенсу цього боятися, так як останні використовують безпечні формати співпраці з власними дипломатами. Мова не йде про розголошення, але про те, що краще уникати коментарів. Думаю, це треба було зробити не тільки з нашим міністром закордонних справ, а з дипломатичними представниками країн-партнерів. Формат дуже простий: притримайте, будь-ласка, інформацію та офіційні коментарі на декілька годин. За цей час відбувається брифінг, а до цього, наприклад,  оприлюднюються матеріали про нібито загибель «жертви

Зазначене дозволяє уникнути неприємних етичних моментів в ситуації, коли представники дипломатичних установ рівня послів або міністри закордонних справ офіційно коментують ту чи іншу інформацію. Насправді, нового в цьому нічого не має, так як за чотири останні роки Україна напрацювала велику історію успішної співпраці та спільних реальних проектів з спецслужбами країн-партнерів. Наприклад, схожу операцію було проведено не так давно ФБР спільно з нашими спецслужбами відносно Константиновського.

2. Розуміння особливостей світового інформаційного простору в частині часу та механізмів створення, поширення, використання інформації. Поясню на прикладі: між Україною та східним побережжям США різниця в часі складає сім годин, а з Каліфорнією ще більше. Коли в середу після обіду керівництво СБУ проводило брифінг для журналістів про результати спецоперації, пересічний американець міг дізнатися з газет та вечірніх випусків новин лише про факт вбивства журналіста. До цього російська сторона в повній мірі використала всі наявні майданчики, включаючи трибуну ООН для антиукраїнської риторики. А наступного ранку американські читачі вже читали переважно аналітику та коментарі в тональності, описаній вище. Якби менеджмент подачі інформації урахував зазначене, то брифінг відбувся б набагато раніше і мінімізував негативні інформаційні аспекти події.

Тому мені здається, з таймінгом цього періоду, коли всі думали, що Бабченко загинув, і до моменту, коли він з’явився на прес-конференції, пройшов занадто великий проміжок часу. Можливо, не варто було так сильно затягувати процес.

3. Нові цінності та культурний спротив корпоративного середовища. Журналістика змінюється і для дійсно незалежних журналістів та ЗМІ в цілому формат їх «використання» з боку спецслужби є несприйнятим. В нашому випадку погано приховане бажання правоохоронних органів використати ситуацію для певних іміджевих моментів посилило вплив наведеного чинника.

Нехтування зазначеними висновками несе низку ризиків. Перш за все, можемо вчасно або взагалі не отримати оперативну медійну підтримку ЗМІ та зарубіжних партнерів в реальній кризовій ситуації. Аналогічна ситуація зі ЗМІ, так як репутація та довіра, особливо у персональних відносинах з журналістами формується роками та втрачається в одну мить.

Також виникають питання навколо оприлюднення списку журналістів, які потенційно можуть стати черговими жертвами. Занадто активна риторика держструктур з цієї теми несе забагато PR-контексту і це також відволікає увагу від необхідності справжнього захисту представників ЗМІ.

20-30 років тому наведені вище питання не могли виникнути в принципі. Але часи тотальної цензури та керованого надання інформації в ЗМІ з боку державних структур в форматі «агітпрому» залишилися в далекому минулому. Сьогодні світова спільнота вимагає принципово нових форм діалогу з урядовими структурами та спецслужбами, ЗМІ принципово не хочуть бути «іграшкою» в чужих руках. Аналогічні очікування мають зарубіжні партнери (в першу чергу дипломати та спецслужби), які традиційно підтримують всі формати міжнародної співпраці зовнішньополітичних відомств та спецслужб, але категорично проти використання їх авторитету та комунікаційного ресурсу «по темному».

Отже, що маємо у підсумку? В цілому є непоганий «case study» для подальшого вивчення та урахування всім зацікавленим сторонам по запобіганню вбивствам журналістів. З іншого – є прогалини в тих елементах, коли замість фахівців спецслужб почали  працювати люди, що не в повній мірі розуміють питання комунікаційного супроводження кризових ситуацій та надзвичайних подій. Подобається нам чи ні, але була недооцінка того, як відреагують міжнародні ЗМІ та міжнародне співтовариство на обман. Тому що наприклад, згідно традицій та стандартів країн Великої сімки, їхні уряди такого довгого та такого масового обману собі би не дозволили. У них є чітка позиція, що на своєму населенні вони не використовують технології, які віднесені до арсеналу інформаційно-психологічних операцій. Друге — в них у таких випадках вищі офіційні особи не коментують події першими або взагалі уникають коментування. Якщо їм треба інсценувати вбивство, щоб викрити та затримати всіх злочинців, спецслужби намагаються іншим чином надати замовнику інформацію, що вбивство нібито відбулося. І третє – координація та інформаційна співпраця з партнерами. Якби ми просто запросили за декілька тижнів уповноважених представників трьох провідних посольств і дали їм певну інформацію, вони б самі потім прокомунікували це в правильному форматі зі своєю пресою.

Тож вивчаємо уроки з події та робимо висновки на майбутнє.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх