EN|RU|UK
Блоги Володимир Лановий
доктор економічних наук, екс-міністр економіки, екс-віце-прем'ер-міністр
  1053  1

В.Лановий

   В.Лановий

   ФІНАНСОВІ  ВІДНОСИНИ  УКРАЇНИ  І  СВІТУ

  Західна фінансова система побудована на американському доларі як світовому еквіваленті засобі загальних накопичень.

  Країни Євросоюзу спробували створити монетарну альтернативу американській валюті через надання євро властивостей міжнародного виміру вартості і накопиченню національних валютних резервів. Як наслідок деякі країни почали заощаджувати частину останніх у євро номіналах. Більшого досягти не вдалося.

  Після усіх бурхливих зіткнень між американською та європейською грошовими системами (вони відбувалися у перші роки введення євровалюти у 1999-2000 рр.) сторони домовились про паритетні відносини між ними , а фактично відбулася «прив’язка» (дотримання стабільного співвідношення курсів) євро до долару США. Це, зокрема, означає, що Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) не може самовільно (довільно) «друкувати» гроші (збільшувати обсяг єврогрошової маси) та змінювати валютний курс емітованих цим Банком монетарних засобів відносно курсу американських грошових знаків. А як відомо, в останнє століття відрізнялось досить частими девальваціями національних грошових засобів (французького франка, дойче марки, італійської ліри, іспанського песо і навіть британського фунта та інших). Ці девальвації були засобом поповнення грошово-кредитних фондів національних економік та просування в інші країни своїх експортних товарів. При цьому, що є природно, погіршувалися можливості продажів в країнах, які знизили курс своїх грошей, імпортних товарів, а надлишкова грошово-кредитна емісія в них збільшувала фінансові ресурси корпорацій, але зменшувала платоспроможність і рівень життя населення.

  Варто також сказати, що в Європі поза зоною євро залишаються країни зі стійкими та самодостатніми монетарними системами (згадаємо, Швейцарію, Великобританію, Данію та інші), які хочуть бути незалежними від ЄЦБ та його політики (слід зазначити – не завжди обґрунтованої та твердої). Зокрема, такі країни, використовуючи власні грошові засоби, хочуть здійснювати незалежне регулювання своїх економік, в тому числі за допомогою твердої грошово-кредитної політики, стійкої вартісної оцінки грошової одиниці та ефективного регулювання своїх фінансових ринків (що не можна зробити, перебуваючи у зоні євро).

  Є інші приклади фінансової незалежності, яка потрібна зовсім не для девальвації та надлишкової грошової емісії. Особливо жадав би згадати Японію, яка вже більше 20 років йде по шляху послідовного підвищення курсу йєни, тобто на шкоду своїм експортерам, але на благо своїм громадянам, доходи яких, виражені в доларах, безперервно зростають і ця країна знаходиться серед перших у світі по рівню життя в еквівалентному вимірі.

  Іншу картину ми бачимо в Китаї, де постійна девальвація юаня є способом підтримки внутрішнього виробника заради виконання «грандіозних» планів вищого компартійного керівництва. Справа тут доходила до прямого звернення керівництва Америки до керівників КНР з вимогою підняття валютного курсу китайської грошової одиниці. У протилежному випадку доступ продукції цієї країни до американського ринку буде обмежуватися.

  Треба пам’ятати, що в основі китайської політики залишається та ж ідеологія, за якою вищою цінністю є не людина, а держава, точніше її апарат. Але чи дає такий підхід ресурси до дійсного зростання? Нагадаю, що ринкова економіка – це та, яка максимально задовольняє потреби споживачів і забезпечує їх платоспроможність. Через них, завдяки їх попиту і накопиченням формується потенціал економіки.

  У китайців по-іншому. І поміркована девальвація тут потрібна у тих межах, в яких не підривається внутрішнє виробництво. Не створюючи фундаментальних чинників зростання рівня внутрішнього споживання, комуністичне керівництво для такої бажаної стабільності споживчих цін удається до командно-вольових рішень, неприйнятних у сучасних ринкових системах. Так, напередодні пекінської Олімпіади 2008 року, відчуваючи брак інвестицій для зведення всіх запланованих об’єктів, компартія майже по-сталінськи експропріювала для потреб будівництва біля 20 % зарплати усіх працюючих китайців. Певно, надлишкова емісія вже мала місце, а безумовна інфляція була роздавлена таким недемократичним, варварським методом.

  На тому ж азіатському континенті реалізований ще один специфічний підхід до включення національної валюти до світової системи. Мова йде про Гонконг, Сінгапур, ОАЕ, Саудівську Аравію та інші, які свідомо відмовилися від валютно-курсової незалежності та вже більше 20 років не маніпулюють курсом своєї грошової одиниці. Останній не змінюється відносно американського долара. При цьому внутрішні інфляційні коливання грошових номіналів у цій групі країн відбуваються невпинно. І у випадку росту внутрішніх цін обмінний курс національної валюти мав би тенденцію до зниження (бо виникає потреба у емісії додаткових грошових засобів, а це змінює пропорції внутрішнього валютного ринку). А при зниженні цін – навпаки, курс місцевої грошової одиниці мав би укріплюватися (зростати), бо національний регулятор повинен був би зменшити внутрішню грошову масу, а отже – підняти її вагомість відносно долара.  Таке «замороження» валютного курсу заперечує ревальвацію національної грошової одиниці, як об’єктивної реальності. Цим самим уряди відповідних держав підтримують своїх виробників та експортерів, які у протилежному випадку мали б ревальваційні втрати, але одночасно подавляють доходи своїх мешканців.

  До фіксованого обмінного курсу вдаються також Північна Корея, Куба та деякі інші, а до розвалу соціалістичного табору – усі його країни-члени. Причиною є стійкий дефіцит фінансових надходжень з-за кордону. В даному випадку ринкове значення валютного курсу національних грошових номіналів об’єктивно повинно знижуватися (має відбуватися девальвація). Але держава не дозволяє підвищитися вагомості долара на внутрішньому ринку та знизитися – вагомості національних грошей. Цим вона заважає девальваційним втратам споживачів та приросту доходів виробників (та експортерів), які не можуть відреагувати на такі утиски їх вигод командною системою. А підтримка імпорту дозволяє дещо покращити задоволення запитів громадян в умовах дефіцитної планової економіки.

  Нагадаємо, що в незалежній Україні майже 2 роки (1993-1994рр.) застосовувався метод фіксованого валютного курсу купоно-карбованця. Тоді експортери відреагували адекватно: перестали легально повертати інвалюту в Україну і повністю перейшли на послуги чорного ринку.

  Ці приклади показують, наскільки грошові засоби є невід’ємною частиною ринкової системи та дають позитивний результат тільки при демократичному управлінні. Проте більшість країн світу, в тому числі, на жаль, й Україна не стали на демократичний ринковий шлях. Грошова система за таких обставин перетворена в місце фінансових зловживань та розкрадання людських доходів.  

  Усю масу країн, які не входять в перераховані вище групи,  можна назвати країнами з ризикованою, нерозвинутою, практично самовбивчою і  нецивілізованою економікою. Їх відрізняє штучне емісійне фінансування своїх кредитно-банківських установ, навмисна хронічна девальвація національних грошових засобів, як способу протекції національних товаровиробників, паразитування державного апарату, який роздмухує непомірно бюджетні витрати, девальвація, що  підриває самі джерела економічного розвитку цих країн. Внаслідок такого неправомірного монетарного регулювання національні господарські комплекси не піднімаються, негативні результати зовнішньої торгівлі покриваються новими міжнародними запозиченнями, гіпертрофія яких руйнує суверенність та економічну динаміку  дефолтами і втратою національних багатств (територій, земель, об’єктів інфраструктури та інших). Найбільш відомі такі невдалі регулювання були і продовжуються в Аргентині, Мексіці, Нігерії тощо. Зараз і в Україні починаються спекулятивні розмови про дефолт, як ніби-то універсальний  спосіб вирішення проблеми надмірного боргового навантаження та неможливості сплати відсотків за запозиченнями. Навіщо тоді Україна вийшла в світ і продемонструвала відданість західним цивілізаційним цінностям? Відмовитись від виконання фінансових зобов’язань (зчинити дефолт) – це зрадити партнерів і втратити довіру, це отримати клеймо злодія, з яким не можна мати справу, це відкидання нашої держави у дебрі дикого бандитського капіталізму. Можна після цього закрити всі кордони, встановити виключним правом держави витрачати іноземну валюту, заборонити її використання приватним сектором економіки і взагалі вийти з світового фінансового простору. І ще об’явити Україну анклавом бідності і бандитизму.

  Різновидністю споживацького ставлення до фінансових допомог інших країн є й новітня кредитна історія Греції, Ісландії, Кіпру та деяких інших членів Євросоюзу, які нагромаджували свої фінансові заборгованості не на світовому ринку і не за допомогою девальвації (чи стримування об’єктивної ревальвації). Вони допускали надмірну дефіцитність свого державного бюджету, який фінансувався запозиченнями приватних корпорацій країн єврозони. Снігова грудка росту такого типу зовнішнього боргу привела країни-позичальники практично до дефолту та зовнішнього контролю за рахунками урядів з боку Єврокомісії та ЄЦБ (виключення представляє  Ісландія, яка після національного референдуму в односторонньому порядку відмовилася сплачувати усі свої зовнішні зобов’язання). Призупинено отримання кредитів в єврозоні й банками цих країн, тобто на відповідних територіях поки не будуть повернені борги неможливе ні емісійне поповнення кредитних ресурсів, ні банківське фінансування.  

  Практично названа група країн-банкрутів з ЄС, які позбавлені права прямого емісійного фінансування своїх економік, діяли за «правилами» держав ризикованого, споживацького, нецивілізованого управління, сподіваючись збільшити фінансові надходження для свого розбухнутого високодефіцитного держбюджету за рахунок інших європейських країн і всупереч інтересам реального сектора як своїх економік, так й тих європейських, що розвиваються успішно. Цим країнам не дадуть впасти в дефолт, але змусять поступитися доходами їхніх громадян. ЄС тому й не хоче бачити Україну у своєму складі, бо вона претендує на роль ще одного європейського жебрака.  

  Узагальнюючи сказане, акцентуємо увагу на таких особливостях сучасної світової фінансової системи:

   1)Американський долар став світовим еквівалентом обміну практично для усіх національних і транснаціональних грошових знаків – вимірювачем їх платоспроможності. Його накопичення в більшості країн стали засобами міжнародних розрахунків і резервними фондами для їх здійснення. Внаслідок цього сталість платоспроможності долару стала запорукою збереження ресурсних можливостей усіх країн економічно розвиватися. Фактично світова економіка та її загальний вимірювач вартості залежать від внутрішньої цінової інфляції в США. При цьому Уряд Сполучених Штатів не зацікавлений в інфляції та послабленні долара , бо це зробить його непривабливим для іноземних інвесторів в державні боргові цінні папери, вкладення в які є одними з головних факторів капіталізації американської економіки. Якщо американці підуть на  надлишкову емісію своєї грошової одиниці, то це стане заключною фазою її світового фінансового панування.

  Те, що надійність американських грошових номіналів не є абсолютно гарантованою підштовхує деякі економіки до заміни долара, як засобу резервування, більш матеріальною субстанцією: Індія, Китай, Японія та деякі інші намагаються нагромаджувати резервні фонди в золоті та інших монетарних цінностях (чому американці сильно пручаються). Таким чином, боротьба проти панування баксів у світі продовжується,  але поглинання ними монетарних систем інших держав відбувається значно скоріше, ніж накопичуються альтернативні валютні резервні цінності.

  Очевидно, нам потрібно приймати теперішню світову фінансову систему такою, як вона є, з усіма її хибами й збитками, та стати здібними конкурувати з її допомогою у сьогоднішньому світі. Можна її критикувати, але від цього українська держава не стане більш успішною.

  2) Країни ЄС та інші європейські держави, держави-члени Королівства Співдружності (Великобританії та інших), Сполучені Штати, Японія та країни Південно-Східної Азії, що швидко розвиваються, відійшли від практики штучної підтримки платоспроможності своїх економік незабезпеченою грошовою емісією, притаманною  ХХ століттю. Сьогодні усі розвинуті західні країни підтримують стійкий паритет курсів власних монетарних засобів відносно світової валюти та не допускают девальвацій у себе вдома.

  3) Політика Китаю, яка полягає у незалежному і в значній мірі протекціоністському  грошовому регулюванні, не звільняє цю державу від доларового резервування для потреб своєї економіки. Навпаки, саме стійкість купівельної спроможності баксів дозволяє Китаю при відносно невеликій девальвації юаня збільшувати приток  іноземних платіжних засобів, формувати об'ємні резервні доларові фонди, робити масштабні закордонні технологічні придбання та створювати розрахунково-вартісні переваги своєму експорту. Виходить, що без твердої світової валюти Піднебесна не змогла б здійснити таку надпотужну економічну експансію у світі у останні три десятиліття.

  4) Рух нецивілізованих держав по шляху постійного знецінення національних грошових знаків внаслідок надлишкової  монетарної емісії та неможливість у цих умовах підняти конкурентоспроможність своєї економіки є причинами появи країн-безнадійних боржників, які періодично западають в депресії та дефолти й тупцюють на місці. В результаті в світі утворилось значне коло «фінансових ізгоїв», яких не запрошують на відкриті фінансові ринки і не включають у світові інвестиційно-технологічні програми. Саме для таких безпорадних торгових партнерів організований МВФ – фінансовий посередник між допотопними економіками та сучасною світовою фінансовою системою. Та співпраця з цим Фондом свідчить не про майбутній потенціал тієї чи іншої країни (як самі собі роздають компліменти українські чиновники), а про її непристойне місце на цьому святі багатих держав.

  Чому ми потрапили в таку непривабливу ситуацію, ставши одним з таких фінансових ізгоїв,  чи є можливість повернення нашой країни до цивілізованного світу і як треба діяти, розглянемо у наступній статті.

   (Продовження  буде)

   


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх