EN|RU|UK
Блоги Виолетта Киртока
журналист
  3909  4

90 років Костю Петровичу Степанкову

"Я бажаю вам відродження українського кіно, якого так прагнув Кость Петрович Степанков", - сказав міністр культури Євген Ніщук на вечорі, присвяченому 90-річчю уславленого українського актора.

"Старость это гадость", - говорив Степанков. Але він старів гарно. Щоб переконатися в цьому, варто передивитися його фотографії. Про життя Костя Петровича говорили ті, хто зібралися в столичному Будинку кіно в день його народження 3 червня. 15 років тому цей день востаннє святкували прижиттєво саме в цьому залі. Тут, як і тоді, були його сім‘я, родина, діти, а тепер і внуки.

"3 червня - день Костянтина і Олени, - розповідала зі сцени донька Костя Петровича і Ади Миколаївни Катерина Степанкова, яка згадувала не тільки батька, а й брата. - Мама зранку завжди бігла за полуницями і волошками. Це був тільки їхній день… А я добре пам’ятаю, як цей зал в Будинку кіно зробив п’ятихвилинну овацію Костю Петровичу, коли йому було 75 років, за що я була вдячна всім присутнім тоді на все життя. Він не знав, як це спинити. І був щиро здивований, зворушений".

На екрані ідуть уривки фільмів. Виходить відомий багатьом в Україні актор, який в кадрі грає разом із Степанковим. "Не повірите, мені колись було 21, - після цих слів Анатолія Хостікоєва зал розсміявся і атмосфера стала теплою, наче домашньою. – Я назавжди запам’ятав свій перший зйомочний день. Це було в Карпатах, в трилогії про Ковпака. Я приїхав, навкруги – вози, люди, люди, люди… Масовка уходила аж в гори. Це зараз все це малюють на комп’ютерах, а тоді – все ж знімалося. І я дивлюся на це все приголомшено. І тут мене режисер Тимофій Левчук питає: "Тебе як звуть?" - "Анатолій". – "Який, в сраці, Анатолій? По фільму?" Я відповідаю, що я ж командир інтернаціонального загону Янош Шот… "Добре". Він розказав, що Ковпак, якого грав Кость Петрович Степанков, мав довго дивитися у бінокль. І тільки після того, як пролетять літаки, він мав крикнути до мене: "Янош!" ну я щось там відповідаю… Я все зрозумів. І от почалося. Літаки летять, Іван Миколайчук на коні так гарно кудись проскакав… Все робиться. Все, як в кіно. Ковпак – Степанков довго вдивляється вдалечінь. І тут він: "Янош!" І від несподіванки натиснув на гачок німецького автомата, який тримав в руках, і всю обойму холостих патронів розстріляв в командний состав. Ні міг розчепити ріки… Закінчилися патрони, а я думаю собі: може, якась інша камера писала, може пронесло, ніхто не помітив, як я тут... І от війна закінчилася. І на всі Карпати по найбільшому мегафону я чую слова режисера: "А де той мудак, що розстріляв героя Радянського Союзу, командира партизанського підрозділу Сидора Ковпака?" Мені було соромно так, що я цілий день після того намагався, щоб мене ніхто не помітив. Заховався в готелі. Сиджу в номері в темряві. І тут заходить Кость Петрович: "Молодой человек, что это вы тут в темноте сидите?" Я йому давай відразу жалітися… "Что за сопли? – відповів він. - Вы же командир интерационального подразделения..." І повів мене в сусідню кімнату, де якраз сиділи всі актори. "Это мой молодой друг", - представив мене. І все пішло нормально. Хоча на зйомках фільму "Вавілон ХХ" він мені все ж таки помстився. Там є наша спільна сцена. І він несподівано каже: "Комунарику, а вже". І стріляє в мене…

Зал сміявся до сліз. І не витирав їх тоді, коли Анатолій Хостікоєв та Богдан Бенюк почали співати. Ох, це було гарно!

"Кость Петрович умів так співати пісні, які я вже наче знав, що вони звучали зовсім по-іншому", - сказав Богдан Бенюк, розповівши диво-легенду про відому пісню "Черемшина", яка відразу й була виконана. І тут же до акторів-франківців долучилася Наталя Сумська…

"Я не знала, як жити, коли його не стало, - дружина Степанкова Ада Роговцева зверталася і до знімків чоловіка на екрані, і до неба, і до всього залу. – Сьогодні в мене сильно калатає серце, я страшенно розгублена. Як же так - був, був і - нема. Кость Петрович був різний: і ніжний, і люблячий, і такий, що терпіти не можна".

Улюблена акторка згадала всіх друзів чоловіка. Розповіла, що Іван Миколайчук, на відміну від всіх інших, називав її офіційно Ад, а ніжно, не Адочка, як інші, а – Пекельце! Зізналася, що саме вона озвучує Любов Поліщук у фільмі "Вавілон ХХ". І попросила: "Хто, може, мене послухає: подивіться кіно "Високий перевал". Воно трохи прорадянське. Час такий був. Але майстер-клас акторської роботи – неймовірно високий!"

І згадуючи про ті часи, про неймовірні приклади відваги Алли Горської та Василя Стуса, Ада Миколаївна сказала: "Я грішна зовсім. Працювала на російську культуру. Каялася і каюся!" І знов, говорячи про друзів свого чоловіка, Леся Сердюка, Івана Миколайчука, Сергія Параджанова, ніжно всміхається: "Хлопчики мого життя".

І читає монолог Мавки з "Лісової пісні" Лесі Українки, яким привітала чоловіка з 75-річчям. "Ми прийшли додому, а Кость Петрович попросив: прочитай ще", - згадує Ада Миколаївна…

У цей вечір спогадами ділилися і оператори. "Освітлювальникам на знімальному майданчику Степанков говорив: не ставте на мене багато світла, бо я свічуся зсередини"… Співали і читали вірші чудові артистки Лариса Руснак та донька Костя Петровича Катерина Степанкова. Володимир Маляренко подарував неймовірну пісню на вірш Сергія Жадана "Пливи, рибо, пливи"… А артистка Світлана Орліченко, яка багато років дружить із родиною Степанкових – Роговцевої, розповіла свої побутові спогади про Степанкова: "Якось забігаю. Двері відкривають вони. І відразу запитання: "Холодець любиш?" Киваю. "Ідем, будемо варити, бо одному скучно". А його відро! Боже ж мій. Але ж… Варимо, знімаємо піну, розбираємо, по тарілках розкладаємо. Вже додому всі позбиралися – і Ада Миколаївна, і Катя. А той холодець був такий смачний, як у моєї баби, маминої мами… Наступного разу знов зазираю. І знов вони відкривають. У двох окулярах на носі. "А чому двоє?" – питаю. "Бо одні мінус, а другі – плюс. То як через двоє дивлюся – так-сяк бачу. Добре, що зайшла. Затягнеш нитку в голку". Я затягую, радію, що в пригоді стала. А він мені наче жаліється: "Всьо сам, всьо сам. Що ці артістки вміють". Дивлюся - шиє гачок на чиюсь шубку. І я дуже рада, що Ада Миколаївна не ліниві - написали книжку. А Катя - не ліниві, бо зробила таку презентацію, що книга "Свідоцтво про життя" стала цілою виставою".

На цих словах на сцені з’явився прекрасний актор, режисер Ахтем Сеітаблаєв. Навіть уривка із вистави стало достатньо, щоб зрозуміти всю глибину та труднощі життя тих людей, яких згадували вчора. Ада Миколаївна та її партнер по сцені Володимир Ященко продемонстрували невеличкий, але дуже щемкий шматочок п’єси "Рожевий міст". Все це було дуже ніжним та сповненим світлого смутку. Але головне одне: поки живе пам'ять про Костя Петровича в його близьких, рідних, колегах, глядачах, поціновувачах, і він десь тут, поруч. Як його паличка, на яку він спирався останні роки свого життя. Ось тут, поряд. Можна спертися на неї і почути байки, вірші, пісні… Наче і він тут, з нами, продовжує читати "Заповіт" Шевченка, актуальний на всі часи.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх