EN|RU|UK
Блоги Тетяна Ющенко
Експерт програми реформування правоохоронної та судової систем "Українського інституту майбутнього" (UIF).
  433  1

Квантовий скачок Верховного Суду. Це можливо?

Свого часу один з найавторитетніших суддів Верховного Суду США Олівер Уендел сказав, що після того, як став членом суду відчув "тишу, але це - тиша в епіцентрі шторму". Здається з таким описом відчуттів американського колеги погодиться й більшість українських суддів нового Верховного Суду.

Намагаючись якнайшвидше задовольнити суспільний запит на оновлення судової гілки влади законодавець не зміг уникнути закладення суттєвих ризиків до юридичного базису новоутвореної судової інституції. Так, в правничій спільноті наявна думка про те, що відсутність указу Президента України про створення Верховного Суду, а також порушення визначених в законі строків призначення суддів, складають потенційну загрозу для його легітимності в майбутньому. Крім цього, ситуація одночасного паралельного існування нового Верховного Суду та Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів є свідченням недосконалості обраного законодавцем способу вмонтування в діючу судову систему нового елементу. Можна також прогнозувати, що судді ВСУ та вищих судів, озброївшись практикою ЄСПЛ (наприклад рішенням у справі Бака проти Угорщини), скористаються правом на звернення до Європейського суду з прав людини з тим, щоб перевірити законність позбавлення їх державою можливості працювати в найвищій судовій інстанції. А це означає, що років через 5-7 є ймовірність поповнення суддівських лав найвищого суду в дуже цікавий спосіб – виконання рішення ЄСПЛ.

Нагадаю також, що з 21 листопада 2017 року на розгляді Конституційного Суду України знаходиться конституційне подання Верховного Суду України від 03 жовтня 2016 року щодо конституційності окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402 ̶ VIII. У цьому поданні зазначається, що визначений у Законі порядок ліквідації Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду, Вищого господарського суду та Вищого спеціалізованого суду не передбачений Основним Законом, у зв’язку з чим на думку Пленуму ВСУ, законодавець вийшов за межі своїх повноважень, порушивши норми статті 19 Конституції України http://www.ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni-podannya-za-stanom-na-11-kvitnya-2018-roku. Верховний Суд України поставив під сумнів положення спеціального закону щодо можливості ліквідації не лише найвищої судової інстанції, але й апеляційних та судів першої інстанції. Суб’єкт конституційного подання висловив переконання в концептуальній та предметній незавершеності конституційних положень щодо припинення діяльності Верховного Суду України, недосконалості та контраверсійності законодавчого регулювання цього процесу.

Відповідно до положень ч.ч. 1,2 статті 75 Закону України «Про Конституційний Суд України» обчислення строку конституційного провадження ведеться з дня постановлення ухвали про відкриття конституційного провадження, а його тривалість не повинна перевищувати шести місяців, якщо інше не встановлено законом. Втім вказаний строк не застосовується до вищезазначеного подання Верховного Суду, оскільки згідно з приписами п.2 Перехідних положень до Закону, розгляд справ, провадження за якими було відкрито до набрання ним чинності (як у випадку з цим поданням), проводиться у формі, визначеній Великою палатою Конституційного Суду.

Наведені обставини разом з невирішеним питанням щодо ліквідації Верховного Суду України, фінансування якого офіційно припинено з квітня 2018 року створює ситуацію невизначеності. Звісно крапку в спорі щодо того чи була це реорганізація чи ліквідація міг би поставити Конституційний Суд України, адже з жовтня 2016 року пройшло вдосталь часу для винесення обґрунтованого вердикту, однак єдиний орган конституційної юрисдикції поки що не демонструє особливого бажання взяти на себе таку відповідальність.

Є таке словосполучення «ідеальний шторм» - коли природні стихії сходяться в одній точці, через що в рази примножується їх руйнівний ефект. Недосконалість юридичної конструкції законодавчих положень щодо створення Верховного Суду, одночасне існування двох найвищих судів, продовження риторики щодо недоброчесності кожного четвертого судді – це дуже нагадує ситуацію «ідеального шторму» навколо нового Верховного Суду.

Такий «ідеальний шторм» вщухне ще не скоро. В його епіцентрі працюють судді – юристи, які зайняли ці посади пройшовши складні конкурсні випробування. Суспільство вимагає від них змін вже зараз, встановлює строки. Говорячи про 100 днів роботи нового Верховного Суду кожен з нас підсвідомо очікує списку з «галочками»: що було зроблено із запланованого? Але якщо це правило безперечно діє в органах виконавчої чи законодавчої влади, то у випадку з судовою ставити чіткі дедлайни та вимагати показників вкрай невдячна справа. Ви бачили передвиборчу програму кандидатів? Ні. Бо її немає! Чого ми можемо тоді вимагати від судді? Тільки того, що вимагає закон: бути незалежним, неупередженим, справедливим, доброчесним.

Правильно та доречно вимагати від найвищого суду того, для чого його й було створено в такий небезпечний з юридичної точки зору та навіть екстремальний спосіб. А саме:

Відсутність будь-яких корупційних проявів

Єдність судової практики

Прогнозованість судових рішень

Дотримання принципу res judicata

Формування нової філософії правосуддя

Світовий досвід показує, що для досягнення цих цілей розвинутим країнам (Канада, США, Японія) знадобилось понад 200 років. Новий Верховний Суд нашої держави має зробити квантовий скачок в часі та продемонструвати свою ефективність вже сьогодні. Це надзавдання, яке вимагає надзусиль.

І, насправді, все можливо, за умови сукупності обставин і факторів, які будуються на взаємозв’язках всіх систем:

1)  реформи виборчого законодавства (кого обрали – те й маємо);

2)  парламентської реформи, яка забезпечить якість законодавчого процесу та його результат – правовий закон;

3)  реформи юридичної освіти, яка надасть висококваліфіковані суддівські кадри в середньостроковій перспективі;

4)  реформи правоохоронної системи та адвокатури, які призведуть до підвищення якості судового процесу;

і нарешті (5) комплексної судової реформи, в результаті якої очистяться та оновляться суддівські ряди, народиться довіра суспільства до системи правосуддя. 


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх