EN|RU|UK
Блоги Геннадій Карпюк
військовий кореспондент та аналітик
  685  0

ДОНБАС ЗАМІНОВАНО НА ДЕСЯТИЛІТТЯ ВПЕРЕД

Уже четвертий рік поспіль для України тема мінної безпеки надзвичайно і щоденно актуальна, оскільки її терени одні з найзабрудненіших вибухонебезпечними предметами у світі. Зрозуміло, що йдеться переважно про наші східні землі, де триває опір російській агресії. Відповідно до інформації, яку днями оприлюднив начальник Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності МОУ полковник Максим Комісаров, 7 тис. кв. кілометрів підконтрольній українському урядові частині Луганської та Донецької областей, а також орієнтовно 9 тис. кв. кілометрів окупованого Донбасу нафаршировані (тобто, загалом 16 тис. кв. кілометрів) різноманітними зразками боєприпасів, ладних вибухнути за будь-якої сприятливої ситуації. Це суцільна міна у нашому майбутньому навіть не на роки – на десятиліття.

КОЖЕН ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИЙ ПРЕДМЕТ ТАЇТЬ ЩОНАЙМЕНШЕ 10 СМЕРТЕЙ

Найжахливіше те, що майже щотретя смерть серед цивільного населення, яку зібрав молох цієї війни, а ще більша частка – з-поміж скалічених, саме спричинені вибухами мін, нерозірваних снарядів, ракет, усіляких військових пасток та «пекельних» саморобок. Їх на просторі війни не злічити. Торік і з початку 2018-го сапери ЗСУ, ДСНС і Державної спеціальної служби транспорту понад як 1,1 тисячу разів виїздили на заходи з розмінування. Зазвичай вони передували роботам з відновлення зруйнованої інфраструктури (газопроводів, водогонів, електромереж, залізничних колій) у наближених до фронту ділянках. Від початку бойових дій вдалося перевірити близько 26 тис. га територій і знищити понад 346 тис. вибухонебезпечних предметів. Кожен з них здатен принести смерть щонайменше 10 особам.

Цікаво, що таким «очищенням» земель нині на українському сході займається приблизно 50 розрахунків, до складу яких входить майже три сотні фахівців. Величезний масив часу й сил військові та представники неурядових організацій витрачають на маркування земель і доріг, потенційно небезпечних у мінному сенсі. Також певний ресурс іде й на зменшення ризиків через інформаційні кампанії серед місцевого населення. Проте у державі настав час нарешті подбати не лише про взагалі існування структур, які опікують цю проблематику, а й підняти її вирішення на якісно вищий рівень. Зокрема, і це визнають практично всі фахівці, дотичні до аспектів протимінної діяльності, що Україна потребує негайного ухвалення сучасної профільної нормативної бази й збудування ефективної інституційної вертикалі, яка б організовувала і проводила такі заходи та відповідала за їхню якість. Звісно, маю на увазі систему, що відповідає міжнародним стандартам протимінної діяльності IMAS.

Наразі основне навантаження у вирішенні згаданої проблематики делеговано Міноборони, зокрема і аспект розробки законодавства з питань протимінної діяльності. Причому унормування потребують багато речей. Приміром, досі постраждалі від, скажімо образно, вибухонебезпечних залишків війни, не мають відповідно юридично закріпленого статусу, що не дозволяє говорити про адекватність їхньої соціальної захищеності й вищий рівень медичного сервісу, зокрема жертв ПТСР серед цивільних.

З досягнень варто зауважити на спільну розробку оборонного відомства та ДСНС, за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні, автоматизованої системи управління інформацією протимінної діяльності за допомогою програмного забезпечення IMSMA. Вона містить перелік координат територій, забруднених вибухонебезпечними предметами та результати розмінування і контролю якості останнього. Ця інформація має бути публічно доступною. Свою роботу в цьому напрямку вже розпочало і Міністерство охорони здоров’я України, яке зібрані дані надалі інтегруватиме до єдиної АСУ. Загалом поволі, але позитивно, Міноборони вирішує і болюче питання сучасного технічного забезпечення саперів. Їм тут допомагають міжнародні партнери у межах кількох програм. Приміром, днями Центру розмінування Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ (у Кам’янці-Подільському) представники ОБСЄ передали сучасне обладнання для однієї групи розмінування.

МІННЕ ПОЛЕ Є, А ОТ ПРАВОВОГО – НЕМАЄ

–  Найголовніше, що нам потрібно водночас як стратегічно, так і оперативно досягнути, так це розробки та ухвалення законодавства й національних стандартів у сфері протимінної діяльності на основі міжнародних, – зазначає очільник Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності МОУ полковник Максим Комісаров. – Це дасть змогу Україні збудувати ефективну і скоординовану систему протимінної діяльності. Міноборони свого часу опрацьовувало законопроект «Про протимінну діяльність». Але його відхилили ще на «комітетському» етапі. З урахуванням зауважень і сучасних тенденцій ми розробили інший профільний законопроект, який зараз проходить зовнішнє погодження в органах виконавчої влади. У ньому закладено комплексні рішення цієї, дуже актуальної для України проблеми.

З цього приводу доволі влучно недавно висловилася віце-спікер ВРУ Ірина Геращенко: «Коли ми говоримо про гуманітарне розмінування, то тут парламент винен у тому, що ми досі не подали і не ухвалили закон про розмінування. У країнах, для яких розмінування території було великим викликом, були прийняте відповідне законодавство, а гуманітарним розмінуванням займалось не Міністерство оборони, а міністерства, наприклад, з надзвичайних ситуацій».

–  Які є прогнози щодо термінів очищення Донбасу від мін і який фінансовий ресурс для того потрібен, – запитую в Максима Володимировича.

–  ООН має середньостатистичні дані: на розмінування наслідків 1 року війни потрібно покласти 10 років «очищення». Враховуючи, що процес можна прискорити, сподіваюся, ми впораємося швидше, аніж за 40 років. Особливо якщо ухвалимо відповідні закони. Та в будь-якому разі це робота на довгі роки. Щодо кошторису розмінування важко сказати, що існує фіксований тариф вартості очищення, скажімо, квадратного метра землі. Все залежить від «забрудненості» території, наявності там болота, річки, характеру рельєфу, ґрунтів, чи це якісь міські або незаселені місцевості тощо. Наприклад, у Хорватії в різні роки вартість розмінування варіювала від 0,2 до 3 євро за квадратний метр. У нас є орієнтовні дані про наші витрати в Україні: на розмінування 1 кв. метру площі йде від 3 до 30 гривень.

–  Чи існує механізм відповідальності осіб, які проводять розмінування, за якість таких робіт?

–  Звісно, випадки підриву на вже очищених територіях бувають – це життя. Але, нажаль, законодавчо цей процес повністю не врегульовано. Ми розробляємо національні стандарти протимінної діяльності, які регламентуватимуть алгоритм проведення очищення ділянок, контроль якості таких робіт і порядок передачі цієї території. Тоді можна чітко дослідити, на якому етапі сталася помилка й знайти винного. Контроль якості в такому разі має бути прерогативою незалежної структури. А відповідно до міжнародного досвіду, за протимінну діяльність відповідальність однозначно несе держава і ніхто інший. І тому цей підрозділ, який проводить контроль якості розмінування, повинен бути державним. Ми пропонуємо, щоби він був триступеневим. На першому етапі його проводить підрозділ, який безпосередньо розміновував ділянку. На другому результат перевіряє старший начальник. А вже третій етап є зовнішньою перевіркою якості очищення на закладену замовником глибину. Приміром, якщо землю використовуватимуть як сільгоспугіддя, то безпечна глибина розмінування є 30 см. Якщо це ділянка для багатоквартирного житлового будівництва, то безпечною є глибина 6 метрів. Від таких умов залежить і вартість, тривалість, технічна складність робіт. Наразі такого нормативного механізму в державі не існує. Ми знаємо, що повинні розміновувати, перевіряти і після того нести відповідальність за роботу. Але тут бракує правового поля.

–  А хто тоді в Україні спроможний проводити таку оцінку відповідності потенційних операторів розмінування?

–  У нас поки що є три міжнародні організації – «The HALO Trust», Данська група з розмінування (DDG), Швейцарський фонд протимінної діяльності (FSD). Вони готові проводити таку оцінку. Але тут є проблема, знову-таки, на законодавчому рівні. Тому ці організації проводять лише неповні роботи з розмінування, бо не мають належних дозволів. Тобто, не несуть повної відповідальності за якість розмінування. Знаходячи вибухонебезпечний предмет, вони сповіщають нашим саперам або ДСНС. 80% всіх таких боєприпасів у країні знищують підрозділи ЗСУ, хоча відповідно до законодавства вся територія держави у цьому розрізі підопічна саме ДСНС. Загалом операторами протимінної діяльності можуть стати після нормативного врегулювання всі структури, здатні пройти оцінку відповідності і виконувати завдання. А замовниками – місцева громада, районна чи обласна влада, підприємства, відомства тощо. Нещодавно ми проводили круглий стіл, де презентували концепцію законопроекту, який дає зелене світло розбудові в державі ефективної системи протимінної діяльності. Остання має серйозну перевагу – вона відкрита, дозволяє залучити максимально суб’єкти всіх секторів господарювання та управління. До речі, її елемент ви можете вже побачити на сайті Міноборони в розділі «Протимінна діяльність». Це інтерактивна карта з даними про поточний стан гуманітарного розмінування (посилання http://www.mil.gov.ua/content/other/Hymanit_rozminyvannia.jpg).


Женевський міжнародний центр гуманітарного розмінування розробив рекомендації з організації та проведення протимінної діяльності. Існує і багатий міжнародний досвід. Україна наразі перебуває у пошуку власної моделі. У будь-якому разі, все йде до того, що вона започаткує урядовий національний орган протимінної діяльності, в якого буде власний робочий інструмент – координаційний центр протимінної діяльності, що контролюватиме якість і плануватиме відповідні операції з розмінування, вивчатиме ризики тощо. Розглянемо кілька прикладів таких систем у різних державах, що потерпали від збройних конфліктів. У Хорватії проблематикою розмінування переймається МВС і комерційні структури, які виконують замовлення на визначені роботи. Проте контроль якості залишається за державою. Туреччина у своєму Міноборони має центр з розмінування, який займається планувальними заходами, але до робіт залучають як державних, так і приватних операторів – організації, які пройшли оцінку відповідності та здатні проводити цей процес. Найбільш нам підходить модель Таджикистану, де до процесу розмінування залучені як державні, так і комерційні структури, але під відомчим контролем і гарантією державної відповідальності. Система, яку пропонує зараз започаткувати Міноборони, практично базується на існуючих структурах, і вона дуже транспарентна, що добре сприймають міжнародна спільнота та донори. Отже, черга – за законодавцем.

Про необхідність утворення під егідою уряду координаційного органу протимінної діяльності наразі говорить багато експертів та урядників. Зокрема, і Вадим Черниш, міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб: «Кілька законопроектів застрягли у Верховній Раді. Треба всім органам влади звернути на це більше уваги. Розмінування – це не лише знешкодження мін або залишків боєприпасів. У зоні бойових дій живе кілька сотень тисяч населення. Ці люди мають бути навчені безпечно поводитися з боєприпасами, щоб не підриватися, потрібно маркувати територію… Це настільки великий комплекс проблем, на який не звертають уваги».

Насамкінець зауважимо, що у перспективі на базі Центру розмінування Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ може виникнути Центр досконалості протимінної діяльності, що матиме належну міжнародну сертифікацію та низку ліцензійних повноважень – як на контроль якості виконання робіт з розмінування, так і на сертифікацію підрозділів, яких залучатимуть до заходів з розмінування.


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх