EN|RU|UK
Блоги Макс Мирошниченко
  1442  2

Україна 100 років тому: «утиски російськомовних», мир з Росією, скандали з поляками та тотальні перейменування

Життя Української держави за матеріалами київських видань 1918-го року

У березні із звільненням Києва від більшовиків Українська Народна Республіка отримала столицю. Сюди повернулися Центральна Рада та уряд. Тогочасні газети дають нам зараз змогу оцінювати стан української держави та суспільства. Виявляється, виклики та проблеми тих часів постають перед нами і зараз. Ось що сповіщала преса 10 квітня 1918-го року.

Новини з фронту та «що там у москалів

Офіційний вісник Ради Міністрів Української Республіки, газета «Наша Рада» розмістила на передовиці привітання проголошеної Білоруської Народної Республіки та створення її уряду, а далі журналісти доносили останні вісті з фронтів проти «уряду» «донецько-криворізької республіки», у який входили деякі українські ліворадикали, який контролювався Москвою та воював силами російських «іхтамнєтав». 4 квітня було звільнено Катеринослав (нині Дніпро). Повідомлялося, що багато містян переховувалися у льохах від більшовицького терору наразі життя міста відновлюється. Місцевий телеграф не працює, оскільки усе устаткування червоні вивезли до Росії. Звільнено також станцію Синельниково. Більшовики наказували розпочати контрнаступ під Харковом, однак більшовики відмовилися йти у атаку. Приводилися слова українського аеророзвідника, який повідомляв, що на власні очі бачив, як і місто уже заходили україно-німецькі військаПро страхіття у більшовицькому полоні та анархію в окупованому Криму розповідав капітан пароплава «Посадник», який врятувався втечею із Севастополя. Капітана разом із деякими кораблями чорноморського флоту червоні матроси вивезли у Крим. Моряку вдалося повернутися до уже звільненої Одеси. За його словами, більшовицькі матроси деморалізовані. Населення сприймає їх вороже, тому вони не ризикують виходити за межі Севастополя. У Ялті один матрос через випадковий самостріл потрапив до місцевої лікарні. Там у його одязі знайшли 75 тисяч рублів, після цього мародера та грабіжника розстріляла із його ж зброї несамовита юрба містян. Разом із капітаном у полоні були кілька румунських посадових осіб, яких більшовики утримували як заручників. Коли їх повернули додому, один із них втратив розум від перенесених знущань та тортур і втопився

Уряд Української Республіки уже почав думати про умови майбутнього миру із більшовиками і відомий історик та автор історичних оповідань Орест Левицький на сторінках «Нової Ради» запропонував аби українські дипломати вимагали від ленінського уряду повернення історичних та культурних артефактів українського походження. Зокрема вчений говорив, що у 1872 році у Москву були вивезені архіви українських судів, які діяли ще за часів Гетьманщини двісті років тому. Як відомо судочинство у Гетьманщині велося на українській мові і було відкритим та ґрунтувалося на звичаєвому праві, яке панувало у козацько-старшинській адміністрації. Вчений вказував, що ці архіви дуже знадобляться вченим правознавцям, які отримають змогу досліджувати українське національне право.

Як відомо, україно-російський мир так і не буде укладено. Що цікаво, через 3 роки Польща підпише мир із більшовиками, за умовами якого ленінський уряд передасть полякам історичні та культурні пам’ятки, яким росіяни розжилися після трьох поділів Польщі у 18-столітті. До речі, «Нова Рада» повідомила про ускладення польсько-українських відносин. Польські легіони пограбували у Поділлі українське село. Прибувший на місце військовий міністр УНР дізнався від місцевих селян про те, що вояки казали їм що діяли від імені…уряду УНР. «Нова Рада» приводила статтю польського «Glos», яка повідомляла, що в Україні дуже надто активно йде політика «відполячення сіхдних кресів давньої Речі Посполитої».

Повідомлялися і новини із червоної Росії, яка почала потопати у антибільшовицьких повстаннях, а Троцький змушений був створювати нову армію, ліквідувавши у ній демократичні ініціативи. Повідомлялося про арешт більшовиками у Тамбові чехо-словацького корпусу, який за часів імперії воював проти німців на Східному фронті, а після революції намагався попасти на фронт у Західну Європу через Владивосток. Так почнеться легендарне повстання чело-словаків, яке на кілька місяців ізолює червоних від усього Сибіру та Далекого Сходу.

«Утиски російськомовних» та ворожа пропаганда

З перших же днів проголошення Української Республіки, у Києві діяв «Русскій Союзъ». Ця організація, яка на словах відстоювала інтереси росіян, постійно перебувала у центрі уваги зі своїми обвинуваченнями у утиску «русских людей». Преса тих років постійно повідомляла про чорносотенні перонажі, які з’являлися у цій організації, а деякі українські політики домагалися заборону цієї організації. Натомість Центральна Рада заборонила лише програму, задекларовану «Союзом». Відтак її член, відомий російський історик та землевласник Олексій Єланчич на сторінках «Нової Ради» відкрив полеміку із своїм колегою-істориком та лідером української партії соціалістів-федералістів Сергієм Єфремовим, де стверджував миролюбний характер своєї організації, засудивши певні необдумані та емоційні заяви деяких своїх колег. Що цікаво, стаття двоюрідного племінника видатного композитора Ігоря Стравінського, була написана відмінною українською мовою. Тут же редакція розмістила і відмовідь Єфремова. Під заголовком «Гальванізація трупа» український історик нагадав як ще недавно царська влада забороняла будь-які громадські та політичні організації українців, а натомість нині у Республіці ухвалено закон за яким держава не втручалася у мовне питання і росіяни можуть організовувати будь-які громади та користуватися необхідною їм мовою та літературою, відтак Сергій Єфремов закликав колегу не реанімувати труп російського шовінізму надалі.

Воювала Республіка з більшовиками і на інформаційному полі, — як стверджувала «Нова Рада», комісар Одеси закрив більшовицькі газети «Южный Рабочий» та «Красное знамя», через антиурядові заклики. Повідомлялося, що по великих містах розповсюджуються газети із крикливими, неправдивими заголовками та провокаційними матеріалами. При цьому ці газети не мають ніяких редакційних реквізитів, імен та прізвищ журналістів, всі їх матеріали мають посилання на «власні джерела». До того ж видання знаходять свого читача, оскільки вони безкоштовні та розповсюджуються у вихідні дні, тобто тоді, коли усі газети та журнали у Республіці не виходять і народу немає чого читати.

Внутрішня політика: закон про громадянство та скандали у Раді

Надзвичайно бурхливе життя відбувалося і всередині Республіки. Так, наприклад, «Нова Рада» розмістила доповідь юриста, який коментував майбутній закон про громадянство УНР. Юрист приводив кілька проблем, пов’язаних з ним. По перше він мав сприяти визнанню Республіки на міжнародній арені, оскільки УНР визнавали лише ті держави, які воювали проти Росії. По-друге, аби прийняти громадянство УНР особа має відмовитися від громадянства Російської імперії, а це було проблематично зробити в умовах війни з Росією, оскільки у багато кого з населення України було майно у Росії і його доля зависала у повітрі.

Тривожилися журналісти із приводу засідань Центральної Ради, засідання якої дедалі більше ставали неконструктивними. Будь-яка подія ділила парламент на два табори. Одні підтримували поставлене питання, інші категорично його не сприймали. На останньому засіданні, наприклад, депутати поставили питання про фінансову допомогу росіянам, які через війну з більшовиками втратили майно (нібито їх положення відрізнялося від не-росіян, які перебували на території Республіки — Авт.), питання вилилось у скандал — один із депутатів навіть договорився до того, що закликав розмістити їх…у концентраційних таборах!

Були у 1918 році свої «зради» та «перемоги». Так, позапартійна газета Відродження» писала про жахливе залізничне сполучення. Так із Києва потяги на Бахмач (за 225 км від Києва у Чернігівській губернії) йшли 8–10 годин! Тут же повідомлялося, що Міністерство шляхів ініціювало перейменування залізниць. Київська стала Правобережною, Полтавська — Правобережною, Катерининська (із Центром у Катеринославі) — Низовою, а Південно-Західна — Слобідською. Що цікаво, і зараз залізниця із центром у Харкові за давньою російською традицією називаються Південно-Західною. Крім того, міністерство презентувало уже утверджений проект нового шляху із Києва до Одеси, який скорочував відстань між містами.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх