EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  2923  4

Босоніж по битому склу

Іноді буває відчуття, як наче у тобі сидить птах, який б'є крилами та рветься на волю. Але ти змушений накинути на нього зашморг та міцно тримати усередині, терпляче очікуючи тієї хвилини, коли прийде час відпускати.

Історія про цього загиблого солдата й була тим самим птахом, що метушився усередині, але через те, що його тіло три дні ворог не віддавав нашим, доводилось мовчати та чекати, коли можна буде стисло розказати про цю людину, що віддала майже чотири роки справжній чоловічій справі - захисту свого народу на війні.

І ось, цей час настав. Остання подяка чоловіку, який заплатив життям за те, щоб нічого не платили ми.

Дмитро Вадимович Сисков (позивний Провідник) народився 18.06.1980 року у Чернігові.

1997 року хлорець закінчив 11 класів школи №2 (перші 9 з яких навчався у спортивному спецкласі, приймав участь у змаганнях з баскетболу), після чого був призваний на строкову, яку проходив на посаді водія-хіміка у підрозділах МНС. 2004 року вступив до Остерського коледжу будівництва та дизайну на спеціальність "будівництво будівель та споруд", але навчання не закінчив за власним бажанням.

Він походив з дуже інтелігентної сім'ї, його мати - вчителька, і вона змогла наділити хлопця ерудованістю та потужним інтелектом, захопленням книжками та історією, що була для нього рідною стихією. У нього була чудова співуча українська, бездоганність якої неодноразово викликала захоплення у оточуючих.

Жили вони з мамою дуже скромно, але в їхній квартирі завжди був присутній ледь вловимий, проте потужний аромат гармонії та духовної спорідненості з оточуючим світом. Це помічали ті його друзі, які приходили у гості до хлопця, зайти до оселі Дмитра нагадувало поринання у теплу та прозору воду, у якій швидко бігають промінчики світла.

2014 року він був у відрядженні у Миколаєві, коли на Сході почалися масові заворушення, які потроху переростали у щось більш серйозніше за акції протесту. Чоловік одразу сказав коллегам по роботі: "Я йду до армії. Це війна, і я маю бути там".

Таким чином, коли війна роздерла на шматки спокій країни, то Дмитро Вадимович одразу відправився роздирати на шматки війну. 

У січні 2015 року, у місті Ніжин, окремо від батальйону, він проходив навчання у таборі глибинної розвідки. Там Дмитро й отримав свій позивний, і історія ця досі викликає добрий сміх у побратимів.

Справа у тому, що зріст воїна був під два метри, а у перші дні навчання бійці спали хто як і хто на чому, і ось одного дня у розташування бази привезли старі армійські ліжка, погнуті, іржаві та з дирками у сітці. Дмитро просто не вміщувався у довжину цих ліжок, через що його ноги звисали на підлогу. А разом з ліжками ще завезли диванні подушки, тому він узяв собі декілька, постелив у кутку кімнати, щоб спати на них, та відгородився від усіх занавіскою. Вийшло щось на кшталт купе у потязі, ось так і з'явився цей дивний позивний "Провідник".

Незабаром Дмитро разом із групою однодумців почав готуватись до поїздки на Схід та 26.05.2015 року прибув до свого підрозділу.

Старший солдат, водій 4-ї роти батальйону спеціального призначення "Донбас" Національної Гвардії України. Приймав участь в обороні села Широкіне, звідки потім забрав з собою спаніеля, якому дав прізвисько Чапік, і який став його талісманом та вірним другом. Чапік знаходився поруч майже завжди, не відходячи від свого хазяїна, а коли Дмитро дивився на нього, в очах світилася безмежна любов, яку тільки може випромінювати людське серце до собачого.

У Провідника були "золоті" руки, він дуже добре тямив у техніці (у батальйоні керував КрАЗом), мав великий, завойований не словами, а вчинками, авторитет серед побратимів, не впадав у відчай або зневіру, ставлячи на перше місце неконфліктність, бойове братерство та гарний настрій. Згодом отримав звання молодшого сержанта, а 20.09.2016 року підписав із ЗСУ новий контракт, та разом зі всією 4-ю ротою "Донбасу" перейшов до нового підрозділу, до якого прибув 29 жовтня.

Молодший сержант, командир 3-го відділення 1-го взводу 3-ї роти "Донбас" 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Справедливий та принципіальний, Дмитро Вадимович завжди доводив до кінця будь-яку справу, іноді йшов на принцип "або я її, або вона мене", і жодного разу не програвав, настільки послідовно та педантично робив необхідні кроки задля вирішення всіх проблем та труднощів. Позитивний, завжи усміхнений добряк-велетень був безжальний лише до ворога, а своїх любив усією душею.

Разом із 16-м батом спочатку перебував на нульових позиціях в Авдіївці, потім підрозділ вивели на ротацію, а влітку минулого року Провідник повернувся на передову, де й тримав оборону до останнього дня.

Загинув 12 лютого о 9.55 в районі селища Кримське Луганської області. Наші хлопці вийшли на бойове перевіряти розтяжки, але при поверненні до своїх позицій потрапили під вогонь ворожого кулемета. Дмитро Вадимович загинув, але тіло його наші забрати не змогли через щільний обстріл, тому воно потрапило до ворога, який віддав його лише через три дні.

Поховання заплановане на завтра, 17 лютого, у Чернігові. Прощання із Дмитром Вадимовичем відбудеться об 11.00 в соборі святої Катерини. У нього залишились батьки.

Так виходить, що я викладаю некрологи про загиблих бійців набагато пізніше за інших. Іноді це зумовлено зовнішніми факторами, як-то: довге уточнювання необхідних деталей з біографій, іноді - з міркувань етики або в очікуванні офіційного дозволу від підзрозділів або рідних.

До моменту публікації моїх статей, про цих хлопців встигають написати та прочитати майже всі. Я ніколи не ставлю собі за мету бути серед перших, моя стихія - якомога повна картина життєвої стежинки полеглого Героя. І коли люди читають та йдуть цими стежинками - це і є те, задля чого я займаюсь цією справою.

Дякую тим, хто прочитав цей довгий текст. Дякую тому, про кого цей текст був.

Його ім'я Дмитро. Запам'ятайте, він своєю кров'ю виборов право на це.





Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх