EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  2494  5

Ванєчка

Це - Ванєчка, і йому завжди буде 22. Остання бойова втрата нашої армії у минулому році.

Про нього ніхто детально не писав. "Народився, воював, загинув" не розкриває повною мірою його нелегке життя сироти, за тими скупими словами не видно, що він любив, чим захоплювався, про що мріяв. А він був молодим хлопцем, який боронив нашу землю на одній з найнебезпечніших ділянок фронту, і він загинув, не доживши до Нового Року лише дві доби.

Почитайте, люди. Ви перегорнули свої календарі життя, а його календар навічно завмер на одному з останніх днів грудня.

Іван Валерійович Шеленгович народився 01.07.1995 року у селі Новопідкряж Царичанського району Дніпропетровської області. З 2012 року проживав у місті Дніпро.

Закінчивши 11 класів Новопідкряжської загальноосвітньої середньої школи №1, 2012 року вступив на хімічний факультет Дніпропетровського Національного Університету, але не довчився, залишивши навчання за власним бажанням у 2015-му, та пішов працювати у делікатес-маркет "Le Silpo".

Батьки хлопця померли, тому його вихованням займалися дідусь з бабусею. І їм вдалося зробити з Ванєчки справжнього чоловіка, спіраль життя якого не пішла на дно суспільства, а завдяки їх дбайливим рукам та настановам рвонула догори.

Іван Валерійович дуже полюбив техніку, він захоплювався автівками, мотоциклами та навіть тракторами. У дідуся все це було, тому хлопець увесь вільний час проводив поруч із ним, вчився у дідуся мистецтву керування, до найменшого гвинтику розбирався у конструкції, займався ремонтом увесь вільний час, коли приізджав до села. Найбільшою мрією Ванєчки було придбати спортивний мотобайк "Honda sirius 2000".

Ще одним захопленням був спорт. Хлопець чудово грав у волейбол, футбол та теніс, займаючи призові місця на змаганнях. Надзвичайно любив тварин, особливо собак. Понад усе любив свого синочка, який народився, коли Вані було лише 18 років. Такого тата варто пошукати, весь час проводив з сином, доглядав та грався з ним. Мріяв, щоб син зростав у достатку та робив все можливе для цього.

Ванєчка був надзвичайно доброю, дружньою та товариською людиною, яка завжди посміхалась оточуючим, Ванєчка був Сонцем, що дарувало своє тепло іншим. Він мав вишукане почуття гумору, яким притягував до себе, мов магніт. З ним було легко спілкуватись, складалось враження, ніби знайомий з цим хлопцем усе життя, ніби це - твій найліпший друг, настільки позитивною була та аура, що оговтувала його.

Але ж він був хлопцем, а який хлопець не лазив по деревах, прогулював школу, робив якісь шкоди? Ванєчка також був бешкетником з дитинства. Одного разу навіть хотів втекти з дому, коли був ще малим, але, на щастя, не вийшло. А коли підріс, то мріяв, щоб йому купили мопед, який в той час був популярним. І дідусь йому купив, але з мопедом завітали постійні маленькі проблеми та клопіт, адже Ванєчка, літаючи на ньому, потрапляв у маленькі аварії, через які мопед постійно потребував ремонту.

Де б він не перебував: що у школі, що на роботі, що в університеті, він з легкістю заводив нових друзів, своєю щирістю, скромністю та відкритим, незаплямованим паростками жорстокості та цинізму, серцем завойовуючи у них миттєві симпатію та авторитет. Само собою, він мав неабияку популярність серед представниць прекрасної статі, адже знав, як треба красиво залицятися та дарувати не просто подарунки, а робити це так, щоб дівчата відчували, що їм подарували крапельку душі.

У той же час, Іван Валерійович був упертим: якщо він приймав якесь рішення, то майже неможливо було його переконати змінити свою думку. І одного дня він вирішив піти до армії.

29.03.2016 року підписав із ЗСУ контракт та був доправлений на навчання до Житомира. Навчання проходив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, а по тому був переведений до свого підрозділу та з 12 жовтня минулого року перебував на передовій.

Солдат, навідник 1-ї роти 1-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.

Загинув 29 грудня о 16.30 у зоні відповідальності окремої тактичної групи "Донецьк" внаслідок кульового поранення, завданого ворожим снайпером. Його не встигни довезти до лікарні, поранення виявилось смертельним.

Поховали Ванєчку 2 січня у рідному селі. У нього залишились дідусь, бабуся, дві сестри, цивільна дружина та син.

Бабусі та дідусю по 80 років, і вони поховали спочатку доньку, а тепер - й улюбленого онука. Тим з нас, хто такого не переживав, навряд чи вдасться колись повністю зрозуміти їх стан.

Ми не можемо повернути Ванєчку назад, але ми можемо тримати його в собі. Для цього не треба докладати зусиль, для цього треба просто не забувати одного молодого хлопчика, чиє серце зупинилось на війні у той самий час, коли решта країни наряджала новорічні ялинки.




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх