EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  1390  7

Безсмертя

Ця людина є окремою великою главою у повісті книги війни. І серед рядків можна знайти все, що є притаманним простій, але великій долі. Можна знайти мужність та волю, незламність та м'якість, квіти та сталь.

Закінчилась ця глава, на середині речення зупинилася раптовою крапкою червоного кольору.

Чоловік, який перебував на війні майже чотири роки, кожною клітиною відчувши її гіркий та випалений смак боїв, засідок та смертей. Чоловік, який ніколи не втрачав внутрішньої сили та енергії, який страшено сумував за своєю родиною, який навіть на війні зберіг чистоту душі.

Звичайний український козак з великим бажанням жити з високо піднятою головою, не опускаючись на коліна.

Він загинув задля того, щоб на коліна не падали ми.

Геннадій Петрович Вегера (позивний Зелений) народився 19.05.1980 року у селі Курилівка Волочиського району Хмельницької області.

Закінчивши Курилівську 8-річну школу, вступив до СПТУ №21 міста Полтава, у якому отримав фах "електрогазозварювальник", після чого був призваний на строкову службу, яку проходив у Криму, у 3-му полку військ спеціального призначення. Після демобілізації працював спочатку у воєнізованій охороні, а згодом - у товаристві "Аграрна компанія 2004".

У травні 2014 року Геннадій Петрович добровольцем записався у батальйон "Батьківщина", який формувався у Кіровоградській області. Спочатку на навчальному полігоні займався матеріально-технічним забезпеченням, але коли у липні його бат доправили до зони війни, висловив бажання йти на передову, а не сидіти на базі, тому невдовзі чоловік опинився в районі Горлівки, де у той час не вщухали бойові дії.

І майже одразу він ледве не загинув у бою.

Під час облаштуваня позиції на наших хлопців здійснила зухвалу атаку ворожа група, яка під'їхала на автівці на відстань 300 метрів, та почала рухатись у напрямку українських воїнів. Хлопці спочатку подумали, що то свої, а коли роздивились, що військова форма російського зразку, то противник негайно відкрив автоматний вогонь.

Геннадія врятувало диво у вигляді каменю, об який він перечепився, та впав на землю, адже саме різка зміна положення його тіла й стала причиною стиковки кулі не з головою, а лише з його козацьким чубом, по якому куля пройшлася та полетіла далі. Він живим та неушкодженим впав у окоп та відкрив вогонь у відповідь. Усіх нападників було відправлено до пекла, автівку знищено, а чоловік отримав перший бойовий досвід, який з часом лише більшав та більшав.

Російські війська постійно вели обстріл позицій з мінометів "Васильок", дуже дошкуляючи нашим солдатам, але ніщо не вічне, тому одного разу до пекла спямувала й мінометна батарея ворога, завдяки зусиллям Геннадія Петровича, який при черговому обстрілі зміг засікти її дислокацію та передати координати нашим богам війни. Ті розчехлили 122-мм гаубиці та накрили росіян прямим влучанням, після якого здетонував ще й БК ворога, і на його позиції розквітла велика та розкішна вогняна квітка, у якій підсмажились івани.

Навесні 2015-го його прикомандирували до роти вогневої підтримки 4-го батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, у складі якої він спочатку перебував у Краматорську, а згодом був перекинутий до Луганської області, де 2016 року отримав важке пораненні ніг та проходив лікування у Харківському військовому шпиталі.

Геннадій Петрович шалено любив своїх донечок, у нього була одна рідна та дві доньки дружини від попереднього шлюбу, але він їх любив не менше за свою. Хоча він дуже сумував за ними, але виборював їх спокійне майбутнє, тому просто не міг повернутися додому. Того дня, коли його донька пішла до першого класу школи, він приймав участь у пекельному, потужному бою, після якого зателефонував до неї та півтори години слухав, як проходить урочиста лінійка школярів.

Слухав крізь сльози, боліла душа у нього. І через те, що його доця зробила наступний крок у житті, і через те, що не може бути поруч.

Закінчивши лікування, чоловік служив у підрозділі охорони, займався супроводженням медиків по секторах бойових дій, а потім повернувся на передову, де у травні цього року знову прибув до рідного підрозділу, з яким зайшов у район Донецького аеропорта.

Солдат, старший стрілець 3-го відділення 1-го взводу 3-ї роти 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

Йому сповна дісталося війни, він випив її повну чашу. Але завжди, під найсильнішими обстрілами та у найскрутніших ситуаціях Зелений завжди чітко відрізняв межу, за якою закінчується людина та починається звір, і ніколи не переходив на той, темний бік.

Загинув Геннадій Петрович 10 січня в районі селища Піски Донецької області внаслідок мінно-вибухової травми, отриманої під час підриву нашої БРДМ-2 на невідомому вибуховому пристрої.

Поховання відбудеться завтра, 13 січня, у рідному селі. У нього залишились мати, брат, сестра, дружина, рідна донька та дві доньки від попереднього шлюбу дружини.

У цій статті використані матеріали з інтерв'ю Героя, яке у нього брав Михайло Ухман. Друже, дякую тобі за дозвіл описати Геннадія, спираючись на твою працю. Завдяки тобі його слова будуть жити вічно.

Кажуть, що спогади з часом тьмяніють та вигоряють. Кажуть, що з часом може померти навіть пам'ять.

Та ні. Те, про що люди будуть згадувати через роки, наближається до безсмертя.




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх