EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  375  3

Той самий, вічний слід

Кожна людина прагне залишити по собі відбиток у пам'яті інших, кожній людині хочеться, щоб її не забували після того, як прийде час зійти зі стежинки життя.

Відбиток, що залишив цей чоловік, не зітреться та не щезне, адже він був солдатом, який чітко усвідомлював, що його може чекати, але не зробив ані кроку назад. Не тому що не хотів, а тому що не мав права, поки з країни маленькими ковтками п'є кров війна.

Його ім'я вписане у Стіну нашої пам'яті. Відтепер і назавжди.

Володимир Борисович Анадимб (позивний Бетмен) народився 14.10.1986 року у селі Федорівка Каховського району Херсонської області. Мешкав у селі Тереблече Глибоцького району Чернівецької області.

2004 року хлопець закінчив 11 класів сільської школи, у якій залишив по собі напрочуд гарні спогади у вчителів та друзів, як добрий товариш та стараннний учень, який сумлінно ставився до навчання та доручень, брав активну участь у позашкільній та позакласовій роботах, мав великі здібності, захоплювався літературою, фізичною культурою та футболом.

По закінченню школи одразу був призваний на строкову службу 07.11.2004 року. Після демобілізації Володимир Борисович вже до рідного села не повернувся, а переїхав жити на Буковину. Там він одружився, у нього з'явилися діточки, працював у Чернівцях. У новому селі його всі любили, адже він був неконфліктною, спокійною та врівноваженою людиною.

Був призваний за мобілізацією Глибоцьким РВК у березні 2014 року. Чоловік одразу потрапив до 8-го батальйону територіальної оборони, який згодом був перейменований у 8-й окремий мотопіхотний батальйон, і переданий до складу 24-ї окремої механізованої бригади вже в районі Азовського узбережжя з зоною відповідальності від Маріуполя до Чонгару (згодом зона відповідальності була скорочена через відсутність бронетанкової техніки та артилерії).

Займав посаду кухаря взводу матеріально-технічного забезпечення. А голодний солдат - це мінус 50% до боєздатності, тому до своїх обов'язких Володимир підійшов із природньою відповідальністю, постійно турбуючись тим, щоб побратими були забезпечені смачним провіантом та гарним настроєм.

А тепер уявіть таку ситуацію. Оскільки батальйон кілька разів міняв дислокації, то кухні були різні - наметові, стаціонарні та бліндажно-окопні. Не надто просто в абсолютно диких умовах нагодувати солдата гарячою їжею, хоча би раз на добу, тому всі, хто був тоді там, безумовно йому вдячні, і пам'ятатимуть до кінця життя.

Після демобілізації Володимир Борисович не дуже багато часу провів на мирній землі, земля війни кликала його назад, тому 10.06.2016 року він підписав із ЗСУ контракт та потрапив до свого нового підрозділу.

Солдат, розвідник розвідувального взводу розвідувально-диверсійної роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна".

Загинув 10 січня о 8.15 в районі Світлодарської Дуги внаслідок осколкового поранення, отриманого під час гранатометного обстрілу наших позицій.

Поховання попередньо планується на суботу, 13 січня, у селі Тереблече. У нього залишились батьки, брат, дружина та двоє дітей.

Деякі обирають шлях солдата, деякі - вчителя. Деякі сидять у теплих кафе, деякі - у холодних окопах. Деякі починають ранок з кави, деякі - з бою. Це природньо, так завжди було, і так завжди буде. Не всім бути воїнами, але ті, хто ними не є, ніколи не повинні проганяти зі своїх душ імен наших полеглих солдат.

Імен тих, хто не зміг насолодитись мирним життям, подарувавши цю можливість нам.






Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх