EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  1593  6

Гради у квітучих полях

Найкращий старшина Збройних Сил України. Так з великою любов'ю та повагою згадували про нього люди, яким пощастило бути з ним знайомими.

Він загинув в один з останніх днів грудня, але навіть через багато років при згадуванні його імені безліч людей, які колись мали з ним справу, будуть тепло посміхатись. Посмішки ці є яскравою ознакою того магнетизму та добра, що випромінював Старшина.

У нього був дар, яким наділені одиниці. Він знав, як тримати рівновагу. Серед друзів, побуту та війни, серед тих, кого він оберігав, про кого піклувався, кому був за вчителя, з ким ділився останнім.

Історія людини, яка знала ціну життя.

Петро Тадейович Михайлюк народився 21.07.1974 у селі Гологори Золочівського району Львівської області у багатодітній сім'ї.

По закінченню сільської школи навчався у Львівському ПТУ №52, після якого був призваний на строкову службу, яку проходив у Житомирі з 1992 по 1994 роки, одружився з дівчиною, з якою познайомився під час проходження строкової. Народилась донечка, але шлюб невдовзі розпався, хоча зі своєю дитиною Петро Тадейович завжди тримав зв’язок та родинні стосунки.

1997 року він закінчив 343 школу прапорщиків при Прикарпатському військовому окрузі. А далі почалася його військова кар’єра, упродовж якої він займав безліч посад та на кожній зарекомендував себе з найкращого боку.

Ким він тільки не був у армії: розпочав командиром танкового взводу 274-го механізованого полку 24-ї механізованої дивізії, потім займав посади командира автомобільного взводу роти тилового забезпечення, командира бронетанкового ремонтного взводу, старшини роти, старшини механізованого батальйону 282-го танкового полку, старшини танкової роти, старшини центру радіо та супутникового вузла зв’язку 93-го окремого полку зв’язку, старшини центру каналоутворювальних систем вузла зв’язку, начальника складу роти матеріального забезпечення.

Це не все, чим йому доводилось займатися в армії, але уявіть, скільки обов’язків БЕЗДОГАННО виконував цей чоловік упродовж багатьох років, а потім на Схід завітали біль, смерть та реактивні системи залпового вогню.

Чоловік був призваний у третю хвилю мобілізації, влітку 2014-го року. Спочатку Петра Тадейовича доправили до Яворівського полігону, де його одразу призначили старшиною. Вже тоді у повній мірі проявились його гарні риси - він піклувався про підлеглих, як про своїх дітей, намагався допомогти усім, хто цього потребував, категорично не вживав алкоголь, ділився з хлопцями останнім.

Розказувати, що таке перші хвилі мобілізації першого року війни я не буду, всі знають, який хаос тоді відбувався, коли мобілізовували не тільки патріотів та тих, хто мав велике бажання йти воювати, а всіх підряд.

Але Старшина (так його з великою повагою називали хлопці) зміг втримати рівновагу у тому буремному вирії з різних людей з різними долями, які мали різну мету. Це було занадто важко, але він впорався, не втрачаючи при цьому відчуття справедливості та підтримуючи порядок.

У вересні 14-го відбулася перша ротація на Схід, у район селища Побєда, якраз після того, як село обстріляли Смерчами з території Росії. У той час Петро Тадейович займав посаду сержанта з матеріального забезпечення 2-ї гаубичної самохідно – артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону 80-ї окремої аеромобільної бригади, яка згодом стала десантно - штурмовою.

По тому, у 2015 році бригаду вивели на полігон Широкий Лан. Петро ані на мить не припиняв хвилюватися за свій підрозділ, їздив на своїй автівці по селах з бочкою для води, діставав для хлопців цигарки. Він дуже полюбляв файну заварну каву, неодноразово хлопці ласували цим напоєм, звареним руками дбайливого Старшини.

Після демобілізації він одразу підписав із ЗСУ новий контракт.

Прапорщик, головний сержант 2-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 80-ї окремої десантно - штурмової бригади.

Старшина зарекомендував себе справжнім професіоналом, відданим своїй справі, він завжди прагнув до освоєння нових знань, дуже активно брав участь у заходах, спрямованих на підвищення кваліфікації. Ніколи не порушував військову дисуипліну й не дозволяв цього робити іншим, легко знаходив спільну мову з побратимами, був надійним товаришем і другом, готовим надати допомогу у скрутній ситуації.

Він просто був настільки гарною людиною, наскільки це взагалі можливо.

Смерть знайшла Старшину 22 грудня, в районі селища Старий Айдар Станично - Луганського району Луганської області. Він отримав смертельне поранення під час артилерійського обстрілу наших позицій.

Похований 25 грудня у рідному селі. У нього залишились мати, троє братів, сестра та донька.

Минає рік, але не припинилась війна. Хлопці, які полягли у ці 365 днів, вже ніколи фізично не будуть із нами. Тим, хто знав полеглих, залишиться пам'ять про них у спогадах. Тим, хто не знав - пам'ять у словах, розповідях, світлинах.

Не забувайте їх. Це не важко, для цього потрібно лише ваше власне бажання. Я нікого ні до чого не примушую, кожен сам обирає свій шлях.

І якщо ми є людьми, найкращим доказом цього буде глибока вдячність за спокій неба, яке один старшина більше ніколи не побачить.




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх