EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  859  5

Гаряче сяйво під серцем

Майже два тижні минуло від його поховання, але не написати про цю людину я не можу. Слухаючи голоси його побратимів, які розказували та згадували, яке внутрішнє сяйво він мав, я чув, якою теплотою робились насиченими їх голоси, як схвильовано та без пауз ділилися вони своїми спогадами.

Він надихав. Своєю колосальною силою духу та рідким даром притягувати до себе інших, щоб дарувати їм тепло зі своїх надлишкових запасів яскраво розфарбленої душі.

Андрій Іванович Кавун (позивний Бархан) народився 14.07.1986 року у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. 

З малого віку хлопець вирізнявся розумовими здібностями, випереджаючи свої однолітків, навчася у класі з поглибленою математичною підготовкою. Після 11 класів відслужив строкову, а невдовзі після початку війни вирушив на фронт добровольцем. 

Спочатку Андрій приймав участь у бойових діях на Сході у складі 43-го окремого мотопіхотного батальйону "Патріот", від самого початку його заснування, з серпня 2014-го року. Служив старшим солдатом, снайпером у 2-му взводі 1-ї роти. 

Ще у цивільному житті він захоплювався страйкоболом, через що й почав вивчати снайперську справу вже в умовах війни. Спочатку вчився працювати на відстані до 1 км, а згодом - на більш великі. 

На диво добрий розбишака, так з теплотою у словах згадують його побратими. Він був здатен віддати для друзів останнє, відповідально відносився до поставлених завдань, якщо знав, що не зможе чогось зробити - не брався, не стояв на одному місці, а постійно вдосконалювався та рухався уперед, завжди прислухуючись до порад більш досвідчених. 

Хлопці кажуть, що Андрій був якимось світлим, сонячним. Він притягував до себе своєю харизмою оточуючих, і разом із тим, був здатен холодно оцінювати ситуацію у найкоротший час, у ньому було поєднання витримки та позитивної енергетики, саме яка і наповнювала його тими магічними промінями гарячої зірки, що жевріла усередині, даруючи тепло іншим. 

Прикладом його витримки є випадок, коли побратим повертався з відпустки, та на автобусній зупинці, вже у зоні війни, зустрівся з Барханом. Їм треба було дістатися Бахмута, хлопці викликали таксі. На вулиці вже було темно, а це був 14-й рік, коли двоє військовослужбовців у формі з нашитим українським прапором посеред тих територій легко привертали до себе увагу та невідомо, що з ними могло трапитись. 

Вони сіли у таксі, але деякий час по тому звернули увагу, що автівка рухається не на Бахмут, а у напрямку окупованої Горлівки. Водій на їх питання, що відбувається, відповів, що переплутав поворот і в цей самий момент у світлі фар з'явилися декілька чоловічих фігур у спортивних костюмах. 

Водій різко вдарив по гальмах та почав розвертати автівку. Розвернув та почав набирати швидкість, а позаду почали лунати спалахи, короткі спалахи, по автівці відкрили вогонь. Все обішлося, вони виїхали з небезпечної зони. В принципі, будь-хто відчував би страх у тій ситуації, мабуть, що Андрій теж, але жоден мускул не ворухнувся на його обличчі, він пережив цей момент, коли життя висіло на волосинці, абсолютно спокійно та холоднокровно. 

У 43-му баті він прослужив до кінця 2015-го року, мав за плечима виходи у розвідку, що стало йому у нагоді, коли він підписував новий контракт із ЗСУ та переходив до нового підрозділу. 

Старший солдат, снайпер 74-го окремого розвідувального батальйону. 

30 листопада цього року він отримав надважке поранення у зоні відповідальності окремого тактичного угруповування "Донецьк". 

Андрія Івановича, який знаходився без свідомості, доправили до Мечнікова, де почався бій на війні, яку ведуть наші лікарі, ведуть постійно та напружено. Але цього разу смерть виграла, і трапилось це 4 грудня. Бархан помер, так і не вийшовши з коми. 

Похований 6 грудня на Алеї Слави Центрального кладовища у Кривому Розі. У нього залишились батьки та сестра.

Ніщо не є вічним на землі, колись скінчиться й ця виснажлива та довга війна. І всі зітхнуть з полегшенням, і дехто спробує одразу її забути, як жахливий сон, що тривав роками. 

Але не всі. Ніколи її не забудуть ті, хто приймав у ній участь, захичаючи свій народ. Ті, хто витягував загиблих побратимів з-під вогню. Ті, хто пройшов крізь повітря нуля. Ті, хто втратив синів, братів та чоловіків. Ті, справжні.

Ті, хто завжди пам'ятатиме наших, наповнених сонячним сяйвом солдат, які вміли надихати навіть після своєї смерті.





Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх