EN|RU|UK
Блоги Повернись живим
Волонтерський фонд “Повернись живим”
  2190  2

"Я – програміст. І я йду на війну"

Відверта історія ІТ-шника, який проміняв офіс на окопи, докорінно змінив власне життя і точно знає, як застосувати програмування на війні

Коли почалась війна, більшою частиною добровольців, які виявили бажання йти на фронт, були люди з інтелектуальних, розумових професій. Вони вміли і знали, як заробити гроші, розуміли, в якій країні хочуть жити і як її розвивати. Тому, війна стала таким рубіконом, який вони вирішили для себе пройти, щоб вберегти ту країну, заради якої готові працювати і в яку хотіли б вкладати свої знання і вміння.

Одним з таких добровольців став і Олександр з позивним "Волк". Війну він проходив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. У хлопця був вибір, в який підрозділ піти служити, – обрав 79-ту бригаду через її боєздатність. Каже, що був натхненний тим, як її бійці боролися на кордоні з Ростовською областю, перебуваючи в оточенні між російським кордоном і терористами.

Олександру, як і більшості військовослужбовців, важко даються спогади про війну. Повертаючись до них, він зізнається, що по тілу побігли мурашки.

"Після Майдану, - каже колишній військовий, - я хотів йти на війну одразу, прийшов до військкомату, а там сказали почекати. Вдома дружина поставила перед фактом: якщо піду на війну – це буде останнє, що зроблю в нашій спільній сім’ї. Якщо пам’ятаєте, після втечі Януковича, у Києві панував цілковитий безлад. Я 30 років прожив на Лісовому масиві і ми із майданівською самообороною організувалися для забезпечення порядку. Перший блокпост створили на Лісовому проспекті. Зі мною було два героя, яких, нажаль, вже з нами немає – Андрюха з позивним "Шершень" і Саня на позивний "Хруст". З Шершнем ми познайомились тоді вперше, а от Хруста я знав ще з дитинства – ми вчилися та жили по сусідству. Близько місяця збиралися з хлопцями після роботи, патрулювали, перевіряли машини, ловили "тітушок".

В березні Олександр почав займатися волонтерством. Працював тоді менеджером в інтернет-провайдері.

"Поговорив зі своїм керівництвом і вони вирішили допомогти нашому військкомату. На той час картотека була лише у паперовому вигляді, а ми провели мережу, встановили обладнання", - розповідає киянин.

Наприкінці 2014 року під час бою під Спартаком загинув той самий Хруст, а на початку 2015 року Україна втратила ще одного свого патріота – Шершня.

"Це, - каже Олександр, - стало останнім поштовхом для прийняття остаточного рішення, що я мушу їхати на Схід. Вдома вже було несила знаходитись. Якраз 19 січня – на Водохрещу – вперше в житті скупався в ополонці і пішов до військкомату. Не знаю, чому так співпало, але зробив це в один день. Отримав там розпорядження – якраз подумав, що є аргумент перед дружиною".

Перебуваючи в Десні на "учебці", військовим постійно пропонували одразу відправлятися у Донецький аеропорт, де у січні 2015 була найгарячіша фаза боїв. Олександр і четверо його побратимів, з якими він подружився, виявляли бажання їхати – не так хотілося на війну, як допомогти хлопцям там. Але, чомусь, їх не брали.

"Опинившись у 79-й бригаді, ми вирушили на Схід під Маріуполь, це було далеко від фронту. Два тижні жили на морі. Потім нас закинули під Волноваху. Обкатали всю сіру зону… Там було найтяжче. Я був командиром машини, нас відкинули у самий край флангу, нічого не пояснили, ми не знали де хто, жодної конкретної інформації. Лише показали де фронт. Опинившись в такій ситуації одразу розумієш – треба копати, бо інакше – прилетить і все. Вирушивши на задачу по виявленню та знешкодженню ДРГ вперше відчули як лягають "Гради", тоді стало страшно. Пощастило, що командир вчасно звернув нашу групу і все минулося", - розповідає Олександр.

Основним завданням військових було виявлення диверсантів та контроль перетину лінії розмежування. Киянин не розкиває подробиць своєї роботи – каже, що цей і зараз є військовою таємницею.

"Безпілотники ворога літали постійно, цілодобово. А в нас, часом, навіть між бригадами зв’язку не було. Розвивати аеророзвідку було б круто, а саме: унеможливлювати перехоплення контролю над БПЛА, збільшувати відстань та висоту польоту розвідки, шифрування відзнятих даних та інше. Аеророзвідка – це дуже невід’ємна річ на війні. Хоча, на сьогоднішній день немає нічого такого, чого не можна було б "зламати". Саме тому, для аеророзвідки потрібно впроваджувати нові технології та ПО, аби захистити безпілотники та відзняту на них інформацію", - підкреслює Олександр.

А в Сашка життя після війни змінилося кардинально. З дружиною, таки, не склалося, роботу вирішив змінити на абсолютно іншу діяльність. Записався у Спілку ветеранів АТО, аби бути корисним, чим може. І саме тут знайшов свою теперішню другу половинку. Вона втратила чоловіка на війні, Олександр якраз допомагав жінці з облаштуванням меморіальної дошки. І доля звела їх разом. Тепер вони виховують новонароджену донечку.

"Насправді, війна війною, але моє життя отак кардинально змінилося", - говорить Сашко. І тепер вже мурашки в мене від того, як буває перевертається світ і змінюється навколо так, що ніколи навіть би не уявив.

І, головне, що наші сильні і цілеспрямовані воїни повертаються з війни живими. В цьому їх допомагає й техніка, якою ми з вами намагаємося їх забезпечити – квадракоптери, безпілотними, тепловізори – усе це потрібно, наголошують військові, - навіть на 4 році війни.

Дар'я Бура

Фонд "Повернись живим"

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх