EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  857  5

Шлях до неба

На війні шлях до неба короткий та блискавичний. На війні відстань між життям та смертю дорівнює декільком ударам серця.

У його серці палало велике бажання дивитись ворогу в очі, захищаючи свою країну. У серці цього молодого хлопця, від теплої та магічної посмішки якого починала танути крига. У серці справжнього українського солдата.

Дмитро Юрійович Литвинчук народився 14.03.1992 року у селі Крученець Черняхівського району Житомирської області.

Закінчивши Селянщинський спортивний ліцей, хлопець вступив до Житомирського державного університету імені Івана Франка на факультет фізичного виховання та спорту. Під час проходження практики викладав фізічну культуру у Селянщині.

Село Крученець маленьке, у ньому всі знають один одного. І Дмитро запам'ятався людям слухняним, спокійним, дуже розумним та працьовитим хлопцем, який не боявся важкої роботи, адже у родини було велике господарство і часу воно забирало багато.

Після навчання відслужив строкову й одразу підписав із ЗСУ контракт у 2014 році. Служив 20-му центрі ремонту засобів зв'язку та радіотехнічного забезпечення в Озерному,

У червні 2014 року біля Слов'янська отримав важкі поранення його друг, який через три дні помер у Харківському шпиталі. І це зламало Дмитра Юрійовича. Але не у сенсі депресії або пригнічення, а навпаки, від тоді він почав сам рватися на передову, щоб помститися за друга, який служив у десанті, та самому стати десантником.

Неодноразово він просився на війну, і врешті - решт, зміг досягти своєї мети. У вересні цього року підписав із ЗСУ контракт та опинився серед лав тих, хто забезпечує спокійне життя решти країни.

Сержант, начальник радіостанції 2-го десантно - штурмового батальйону 95-ї окремої десантно - штурмової бригади.

Загинув 25 листопада опівдні в районі селища Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області внаслідого кульового поранення, завданого ворожим снайпером.

Похований 29 листопада у рідному селі. У нього залишились батьки та сестра.

На війні шлях до неба важить декілька грамів. На війні інколи немає часу, щоб на те небо дивитись. Але в нас він є. Подивіться туди, де зараз цей хлопець.

Там на нього чекає побратим, з яким попрощалися вчора. Там на нього чекають інші, яких війна забрала раніше. Там чекає його новий та вічний підрозділ воїнів неба. Йди до них, солдате. Дякую тобі за те, що живу. Дякую тобі за те, що ніхто не прийде до мене з війною, яку ти тримав на далекій відстані від моєї домівки.

Лети.




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх