EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  1110  5

Ніхто, крім вас

Десантники не помирають, вони йдуть на небо.

Ці слова знає багато хто. І для багатьох вони залишаються просто словами, адже коли нещодавно пішов на небо черговий десантник, воїн та солдат України, йому було приділено дуже мало уваги. Ім'я, бригада, загинув, поховали. Все.

Знайдіть хвилинку, ознайомтесь із коротенькою історією життя одного з тих, пам'ять про кого не повинна згасати.

Ростислав Олексійович Данілов народився 19.06.1990 року у селі Велижани Тюменської області (РФ). З маленьких років переїхав разом із матір'ю до України, до міста П'ятихатки. 2016 року переїхав до Дніпра. З 6 років вихованням хлопця разом із матірью займався вітчим.

Закінчивши середню школу у П'ятихатках, Ростислав вступив до вищого професійного училища у Жовтих Водах, де отримав фах "токар". Спочатку працював за спеціальністю у Дніпрі, а потім перейшов до локомотивного депо у П'ятихатках, де працював зварювальником.

Захоплювався авто та мототехнікою та історичною літературою. Також любив бойові породи собак, довгий час разом із ним жила дівчина - стафф на ім'я Ніка. Вона жива і зараз, просто їй випала доля пережити свого хазяїна.

А заповітною його дитячою мрією було стати десантником. Що ж, перед вами людина, яка своєї мрії врешті - решт досягла.

Спочатку Ростислав Олексійович відслужив строкову. Добровільно пішов до військомату П'ятихаток та півтори роки проходив службу на навчальному полігоні "Десна". Повернувшись, вдома пробув менше місяця, і цей час він витратив на те, щоб зібрати необхідні для контрактної служби документи.

01.11.2016 року підписав із ЗСУ контракт, а вже 09.11. був доправлений до зони бойових дій.

Солдат, кулеметник 2-ї парашутно - десантної роти 1-го парашутно - десантного батальйону 25-ї окремої повітряно - десантної бригади.

Першу ротацію на війні Ростислав пробув з листопада 16-го до червня 17-го. Повернувшись звідти, у серпні цього року він одружився на дівчині, яку дуже кохав. Ця дівчина зараз носить під серцем їхню майбутню дитину, яка народиться вже без батька.

Для людей війни час у тилу летить блискавично, і ці короткі відпуски закінчуються, не встигнувши розпочатись. 22.10. він знову опинився на Сході, щоб боронити наш із вами спокій.

Побратими згадують Ростислава Олексійовича, як надійного бойового товариша, з яким можна було спокійно йти у бій, знаючи, що він не злякається та завжди буде прикривати спину.

Добрий, чесний та спокійний, разом із тим, він перш за все опікувався безпекою своїх хлопців, він знав ціну солдатського життя, а також знав, якою високою іноді та сама ціна буває.

Загинув 8 листопада в районі шахти Бутівка Донецької області внаслідок пострілу ворожого снайпера. Куля калібру 12,7 мм влучила у живіт, Ростислав помер дорогою до лікарні.

Похований 11 листопада у Дніпрі. У нього залишились мати та вагітна дружина.

Ось і все. Не думаю, що ця маленька розповідь зайняла багато часу. Не думаю, що вона когось знесилила.

Тим, хто не перегорнув сторінку на її початку, а прочитав - дякую до землі. Солдати навіть там, нагорі, дуже уважно стежать за нами. І коли їх починають забувати - дивляться один на одного з німим болем в очах. Не викреслюйте зі своїх сердець загиблих десантників, піхотинців, розвідників, їх вже було вбито один раз на землі.

Не вбивайте їх вдруге на небі.




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх