EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  1819  2

Нуль. Герої передової, України Герої

Він був простим чоловіком із маленького села. Він був солдатом, про якого майже ніхто не знав, але який робив найважчу та найпотрібнішу роботу - служив своєму народові та робив це до останнього подиху, який зробив у 27 років.

Там, на нулі, своє життя, яке зовсім не схоже на наше. Там неважливо, ким ти був до того, якою мовою ти розмовляєш та чого раніше досяг. Там ти брат, який прикриватиме спину. Там ти друг, з яким виходять на бойові. Там ти той, як тебе назвуть інші.

Про нього казали: "Справжній воїн". А слово "справжній" там, на нулі, означає все.

Олександр Олександрович Омельчук (позивний Механ) народився 18.02.1990 року в селі Велика Боровиця Білогірського району Хмельницької області.

2007 року закінчив 11 класів Великоборовицької школи, після чого вступив до Рівненського технічного коледжу Національного унівеситету водного господарства та природокористування, у якому отримав спеціальності "слюсар контрольно - вимірювальних приборів і автоматизації 3-го розряду" та "технік - електромеханік".

Олександр Олександрович любив готувати та не любив сидіти без діла. Будь - яку справу, за яку він брався, було доведено до кінця, і неважливо, що то було - фізична праця чи завдання для розуму. Йому дано було думати глибоко, думати неординарно, а після його рішень люди дуже часто дивувались, як він оригінально вирішив ту чи іншу проблему.

14.10.2011 року підписав із ЗСУ контракт. Після навчання був доправлений до свого підрозділу, у якому прослужив 6 років.

Солдат, механік-водій 2-го батальйону 128-ї окремої гірсько - піхотної бригади.

Абсолютно неконфліктний, спокійний та врівноважений чоловік, сумлінний боєць, який ніколи не жалівся, не сварився, завжди перебував у мирі з побратимами, роботящий сільський хлопець, який присвятив життя захисту своєї країни.

Починаючи з самого початку війни він приймав участь у бойових діях на Сході, з останньої ротації повернувся на передову на початку літа цього року.

Спочатку ніс службу у роті матеріального забезпечення, але взимку 2016 року на полігоні Широкий Лан був переведений на посаду "механік - водій" і треба сказати, що зі своїми новими обов'язками Олександр Олександрович впорався бездоганно.

Коли Сашко перебував у Пісках, у нього з'явився там домашній улюбленець - кіт, якого він кликав Льонькою, і з якого здував пилинки, годував та пестив, до якого прикіпів усією душею.

Не сприймайте його, як чергову цифру сумної статистики, він був ЖИВОЮ людиною, зі своїми гранями характеру, зі слабкостями та невимовно сталевою силою духа, він був таким, як і ми всі, він жив би й жив, якби не той фатальний осколок.

Загинув 17 жовтня близько 18.00 в районі селища міського типу Зайцеве Донецької області внаслідок поранень, отриманих під час обстрілу 120-мм мінами наших позицій.

Похований 20 жовтня у рідному селі. У нього залишились дідусь, батьки та сестра.

Там, на нулі, наші хлопці падають на землю, у шпиталях наші хлопці кричать від болю, у містах та селах над нашими хлопцями іноді закривається кришка труни та лунає прощальний віськовий салют, це ж наші звичайні хлопці, на плечах яких тримається мирне життя, та у яких навіть у зоні бойових дій бувають свої домашні улюбленці.

Подивіться навколо себе. Прислухайтесь. Бачите руїни? Чуєте постріли? Лунають вибухи? Ні, тому що за нашими вікнами немає війни. Немає страху. Немає страждань. Немає усього того, що чують, бачать та відчувають вони, солдати України.

Немає і не буде завдяки також і йому, простому чоловіку з невеличкого села.



Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх