EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  1606  4

Наші там, нагорі

- О, дивіться хлопці, Дід завітав до нас. А ти як примудрився? Ти ж завжди нас оберігав, вчив обережності та розумному веденню боїв, це ж завдяки тобі стільки хлопців залишились живими, а твій ДШК, скільки разів ти гасив їм вогневі точки ворога, ну як так трапилось, ми будь - кого чекали, але тільки не тебе. Чого униз дивишся, що там цікавого?

- Рідні мої там, сніданок на могилу принесли мені.

Хлопці стали говорити тихіше, а він все дивився та дивився туди, куди вже не було вертя.

Михайло Володимирович Луговий (позивні Дід або Борода) народився 27.06.1964 року у Харкові.

Закінчивши 8 класів школи №88, вступив до ПТУ №9, у якому отримав фах "слюсар літальних апаратів 4-го розряду". Працював водієм, обожнював риболовлю та полювання, неодноразово привозив додому трофеї.

Коли Україну залихоманило на Сході, Михайло Володимирович неодноразово добровільно сам йшов до військомату, але його не брали у військо. Це не зупинило його та він все ж домігся свого, бо бажання стати на захист від російського агресора було значно сильнішим за папірці з відмовами.

У серпні 2016 року підписав контракт із ЗСУ до закінчення особливого періоду.

Сержант, командир відділення кулеметного взводу 2-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.

Михайло Володимирович до початку вересня цього року був у взводі матеріального забезпечення 1-го мехбату, лише нещодавно був переведений до 2-го, бо виказав бажання потрапити на передову, щоб стати пліч-о-пліч з тими, хто щоденно ризикує своїм життям.

Незважаючи на його поважний вік, він був дуже енергійним, з міцною складовою характеру, не міг сидіти без діла, увесь час знаходив собі роботу, мав кудись їхати, комусь допомагати, прекрасно володів тонкощами служби та взаємовідносин між побратимами.

Своїм прикладом патріотизму привів до бригади зятя та племінника, які й досі справно служать своєму народові.

Загинув 17 жовтня о 13.15 в районі міста Мар'їнка Донецької області за таких обставин. Ворог о 13.00 розпочав обстріл наших позицій зі стрілецької зброї. Негайно було прийняте рішення на відкриття вогню у відповідь та зав'язався бій, під час якого заклинило наш ДШК. Михайло Володимирович кинувся на допомогу, рухаючись по безпечному коридору серед укріплень. Навпроти мішків знаходився гараж, у дах якого влучила куля калібром 12,7 мм, що зрикошетила вертикально униз та зустріла на своєму шляху нашого воїна.

Похований 19 жовтня у Харкові. У нього залишилась дружина, донька та сестра.

Довго ще не вгамовувались хлопці, довго грали га гітарі, пили чай та згадували всі замєси, у яких побували та з яких не вийшли живими, довго світилися вікна у бліндажі, а він у перший свій вечір там майже не приймав участі у загальних розмовах, а потім піднявся та вийшов на повітря.

На посту серед мішків чергував незнайомий молодий боєць із закріпленим ДШК.

- Сєпарів майже не буває, але ДРГ з пекла інколи забрідають, - пояснив він на мовчазне запитання новачка, - але ти не хвилюйся, ми їх косимо по другому разу, продовжуючи славетну традицію наших, які на землі. Ми тут давно вже, і нас все більше, лише одне тішить - коли переможемо, кожен зможе заспокоїтись в рідних краях, біля матерів, дружин та дітей. Тільки цим й живемо, розумієш? Тільки цим.

У новачка потроху випростались плечі та вперше з часу поховання запалали очі.

- Чуєш, синку, а йди чайку попий, а я почергую замість тебе з ДШК...



Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх