EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  2137  6

Пам'яті справжньої людини

Він так рвався жити. Навіть там, де пронизують повітря розпечені осколки, засипана бетоною крихтою земля та вигнутими гострими пелюстками дивиться у небо посічений метал, він ніколи не втрачав бойового духу, не звертаючи уваги на ту, що обирає, кого забрати з собою.

А вона узяла й теплим осіннім вечором подивилась на нього, подивилась, і не стало однієї чудової людини, яка прагнула бачити навколо щастя та спокій, яка намагалась вибороти це право для майбутніх поколінь, позбавити свою змучену та закривавлену країну того болю, що принесла їй ця довга та безжальна війна.

Сергій Валерійович Альмужний (позивний Матрос) народився 10.01.1987 року у селі Красилівка Ставищенського району Київської області.

Батько воював в Афганістані та повернувся звідти живим, проте невдовзі трагічно загинув. Хлопець закінчив Красилівську середню школу, відслужив строкову службу спочатку у Луцьку, а потім у місті Ізмаїл, матросом у державній прикордонній службі морської охорони.

Працював у ТОВ "Красилівське" трактористом, після чого їздив на заробітки до Києва.

На війну, як справжній патріот, Сергій Валерійович пішов добровольцем та з 22.08.2014 року перебував у складі 5-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади, з якою з січня 2015 року перебував у зоні війни, пройшов важкі бої та вихід з Дебальцевського котла.

Слово "воїн" у його випадку набуло нечувано розгорнутого сенсу. Сергій Валерійович мав гени справжнього безкомпромісного захисника своєї землі, він був таким собі залізним кістяком, сталевим стрижнем, життєрадісним осередком бойового натхнення, навколо якого гуртувалися інші. З честю виконував бойові завданя, знав усі види озброєння, міг вести вогонь, як з ручного, так і станкового гранатометів, снайперської гвинтівки та кулеметів.

2016 року приєднався до Внутрішнього Корпусу батальйону "Донбас", а з 14.11.2016-го служив гранатометником 1-го взводу 3-ї роти "Донбас" 16-го окремого мотопіхотного батальйону "Полтава" 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Цієї зими разом із побратимами поїхав на блокаду, щоб підтримати наших хлопців, після чого 24.04.2017 року був переведений до свого нового підрозділу.

Старший солдат, командир відділення розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Веселий, енергійний, мав загострене відчуття справедливості, неабияке почуття гумору та дуже серйозне ставлення до військових обов'язків.

Це він перший відреагував на заяву генерала Нікітенка про "добровольців, які тікали з Іловайська". Це він виказав обурення, сформулювавши думку не однієї людини, а цілого народу, цілком логічне обурення заявами нездар у генеральських погонах, які Іловайськ бачили лише у кіно.

Матрос постійно займався технічними доробками бойового спорядження, вносив новаторські зміни, майстрував перехідники для того, щоб з РПГ можна було стріляти боєприпасами від СПГ, і тому подібні дива інженерної думки.

Загинув 14 вересня о 20.00 на шахті Бутівка, в района міста Авдіївка Донецької області, від кулі снайпера. Сергій Валерійович був на позиції і раптом з ним обірвався зв'язок. Коли до нього дісталися побратими, вони побачили, що він пішов на небо, так і не випустивши зброю з рук, куля влучила у шию.

Похований 16 вересня у Красилівці. У нього залишились мати, дві сестри, брат, дружина та донька.

Йому набридло бачити горе. Йому набридло дивитись, як нові труни з молодими чоловіками опускають у ями. Йому набридли брехня, цинізм та байдужість, які обплели суспільство.

Він дуже хотів все встигнути. Змінити. Подолати. Перемогти. Увесь його життєвий шлях був присвячений служінню добру та справедливості. Він до тієї фатальної секунди стояв на охороні нашого з вами миру. Він мріяв про краще та ніколи не забував, що він, у першу чергу, людина.

Він просто рвався жити тим життям, яким має жити нескорений та гордий народ.




Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх