EN|RU|UK
Блоги Повернись живим
Волонтерський фонд “Повернись живим”
  6174  7

Розмова з батьками загиблого Героя: «Тепер єдиний сенс нашого життя – щоб про сина пам'ятали!»

- Коли народився Славік, наш довгожданий первісток, свекруха запитала: «Що тобі подарувати за внука? Ну, може колечко хочеш чи яку іншу прикрасу?» І я не роздумуючи випалила: «Подаруйте мені швейну машинку!», - сміється Олена Всеволодівна.

- Я відчувала, що коли синочок підросте вона мені знадобиться. Вже з 5-річного віку він не хотів носити звичайні сорочечки - тільки такі як в татка! От і доводилося мені перешивати стару військову форму чоловіка на дитяче вбрання, - згадує вона.

- Тааак, - трішки протяжно підхопює спогад дружини Анатолій Леонідович, - а з іграшок в нашому домі - одні солдатики та автомати були. Татковий синочок! - Сказав він - і наче мільйони мікрозірочок засяяли в його очах. Ви коли-небудь бачили як люди посміхаються очима?

Ми сидимо в черкаській квартирі з батьками В'ячеслава Галви, полковника ГУР МО України, титулованого інструктора з тактико-вогневої підготовки, експерта з тактики дій малих бойових груп, інструктора-парамедика і навіть інструктора з «крав-мага» - розробленої в Ізраїлі системи рукопашного бою.

Свого часу він пройшов навчання в США - освоював сучасні методи боротьби з тероризмом, у Великобританії вивчав техніку роботи снайпера на міських вулицях, Франції навчався диверсійної роботи в тилу ворога. Отримав безліч військових відзнак. Претендував навіть на французьке громадянство. Але Україну не проміняв на заможне закордоння.

- А я б його маму не проміняв на жодну красуню світу, - продовжує Анатолій Леонідович, - ну хто це ще таких завзятих вояк витерпить? 45 років разом! Уявляєте? Зі шкільної парти поруч! Де тільки вона не була зі мною, по яких тільки гарнізонах не маялися. Тому й Славка з такою закалкою виріс! От з дитинства ним пишаємося!

Поки Анатолій Леонідович, до речі, підполковник ЗСУ, афганець, з гордістю розповідає про свого сина, на кухні закипає чайник, і його довгий свист кличе нас до столу. Там на нарядній скатертині красується свіжоспечений кекс. Я вже знаю, що саме такий смаколик полюбляє суворий полковник розвідки - син цього дивовижного подружжя.

- Та який там він суворий! У нього навіть позивний - «Кузьміч», прізвисько курсантських часів. А все - через веселу вдачу та запальне почуття гумору, - очі Олени Всеволодівни сяють любов'ю!

- А ще фільм отой комедійний пам'ятаєте «Особенности национальной охоты», звідти й позивний! Вони з батьком так полюбляють полювання та рибалку…

- Ти ще всього не знаєш, - перебиває дружину Анатолій Леонідович! Ти не знаєш, як ми з сином ранньої весни броду шукали, як в одній спідній білизні, з речами на голові на другий берег переходили. Молодь, що поруч гуляла, аж заклякла від подиву. Ще б пак - температура води ледь плюса сягала!

Від легкого подиву, ймовірно, мовчу і я. Хоча б мала щось запитати. Але сьогодні хочеться мовчки слухати. Насолоджуватися щирістю і відвертістю цих людей і не знати кінця цієї історії...

- До речі, про історію! Пам`ятаєте, в 2009 році сомалійські пірати захопили українське судно «Фаїна»? На борту корабля було 33 танки, 6 установок залпового вогню, гранатомети, боєприпаси. Пірати тримали понад 4 місяці у полоні весь екіпаж, вимагали за їх звільнення 33 млн. доларів, але зрештою «зійшлися» з власником судна на 3,2 млн. Проте гроші ще треба було доставити так, щоб їх не перехопили конкуруючі піратські угрупування. Так от довірили цю справу нашому сину! Ми тільки згодом про це дізналися, - каже батько Кузьміча.

- Він взагалі дуже мало розповідав про службу, завжди сміявся і казав: «Мам, все добре! Не переживай ні за що! В тебе ж є я!», - голос Олени Всеволодівни обривається.

- Так, - майже пошепки підхоплює Анатолій Леонідович, - у нас він є. І завжди буде!

Син Олени Всеволодівни та Анатолія Леонідовича В'ячеслав Галва (Кузьмич) загинув 26 серпня 2014 року під час служби в АТО. Після тяжкої бойової ночі, коли встановлені ним особисто вибухові пристрої знищили дві бронемашини ворога під Новоазовськом, полковника викликали до штабу «Азова» в Урзуфі. Він отримував боєприпаси, «загублені» під час відступу ворогом - два джипи, завантажені бойовим спорядженням. Взявши до рук одну з гранат, В'ячеслав раптом сказав: «Тут щось не так!», відвернувся, прикриваючи товаришів від гранати власним тілом і…пролунав вибух.

Цей вибух розірвав життя подружжя навпіл - на до…і після…Розірвав, але в цій черкаській квартирі завжди будуть говорити на полковника ГУР В'ячеслава Галву - Славік. І завжди тільки в теперішньому часі…

Текст: Наталія Кіріченко
Фото: Viktoria Pryshutova
Проект "Повернись живим"


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх