EN|RU|UK
Блоги Ян Осока
  1517  5

Віковічна зима

Сніг йде, сніг. Біла ковдра вкриває все: землю, будівлі, дерева, автівки, думки та надії. Замерзає, застигає повітря за вікном та біля серця. Холод сковує крижаною плівкою горло та хмари, тонкий полій виступає на вікнах та губах. Люди такі смішні, продираються крізь свіжі сугроби, прокладують собі стежки серед мільйонів сніжинок, незгарбно розмахуючи руками, іноді падають та знову встають, продовжуючи свій шлях серед пухнастого океану розсипаної небом зими.

Красиво на вулиці, тепло у квартирі, але нікуди ті холод та полій з душі не щезають, тому що не усюди сніг засліплює очі своєю білизною, а є місця, де він іноді горить, вкривається чорним або червоним. І люди падають на той сніг, залишаючись лежати, і лише сніжинки плавно опускаються на їхні розкриті очі.

Віталій Володимирович Горбатюк народився 26.11.1977 року в селі Гунча Гайсинського району Вінницької області, де проживав до 6 років.

Потім його родина побудувала хату у селі Велика Стадниця Вінницького району та переїхала туди. Саме там Віталій закінчив 9 класів школи, після якої вступив до Вінницького вищого професйного училища №4, де отримав фах зв'язківця.

Відслужив строкову в армії, працював у Вінницькому ВАТ "Свемон Центр". 2001 року хлопець одружився, а 2004-го з дружиною та сином переїхав до села Підполоззя Воловецького району Закарпатської області.

Він любив риболовлю та збір грибів, останнє зайняття було його спражнім хоббі, Віталій був чудовим кулінаром, його страви завжди викликали захоплення у тих, хто пробував їх вперше.

Чудовий батько, він з величезною турботою піклувався про своїх дітей, а також люблячий син, коли мова йшла про його батьків, яких Віталій дуже любив та поважав.

13.07.2016 Віталій Володимирович підписав із ЗСУ контракт.

Солдат, стрілець - навідник 2-ї роти 15-го батальйону 128-ї окремої гірсько - піхотної бригади.

Під час бойового чергування на шахті Бутівка 16 вересня цього року він отримав осколкове поранення та був відправлений на лікування до госпіталя. За три тижні Віталій став на ноги та повернувся до побратимів. Ніс службу на Зеніті - одній з найнебезпечніших ділянок біля Донецького аеропорта.

Загинув 24 листопада близько 16.00 біля селища Опитне Ясинуватського району Донецької області внаслідок ураження кулею снайпера, яка влучила Віталію в голову, не залишивши бійцю жодного шансу на життя.

Похований 28 листопада в селі Підполоззя. Залишились дружина, син та дві доньки, наймолодшій з котрих ще немає двох років.

Залишилась вдова, жінка з трьома дітьми, у якої настала своя, віковічна зима з воронами, які ходять по її серцю та безперервно клюють, клюють, клюють, потроху вириваючи шматочки.



Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх