EN|RU|UK
Блоги Володимир Кухар
Голова ГО "Українська альтернатива", офіцер резерву ЗСУ.
  963  0

Безпечний світ: погляд з Києва

Проти президента Росії Володимира Путіна мають бути введені санкції. Коли я сказав це повтора роки тому приятелю-журналісту з Німеччини, у нього мало очі на лоба не вилізли. А я мислю, що тут такого? Ні для кого не секрет, що Путін використовує свою посаду для накопичення мільярдів. Дехто вважає його найбагатшою людиною Європи. Уже з'явилися фільми на зразок «Хуізмістерпутін» або фільму ВВС на ту саму тему його зв'язків зі злочинним світом і подвійного життя, Панамські документи.

На днях Девід Креймер (Інститут Маккейна, раніше - Фрідом Хауз) чи не вперше у відкритому обговоренні виголосив думку про необхідність санкцій проти Путіна. І тут же додав, що якщо українська влада і далі рухатиметься по шляху корупції, то санкції треба буде вводити проти окремих українських чиновників, точково.

Це перегукується з думкою Лідії Шевцової (Інститут Брукінгса) про те, що зараз не часи соціалізму. І російські політико-бізнесові еліти не ізольовані, а усіма своїми мільярдами інтегровані у Європу і Америку. І за ці мільярди їх можна взяти. Лиш би було бажання! Але досі співпраця з Росією призводила не до демократизації Росії, а до корумпування тих на Заході, хто намагався «просвітити» Москву.

Джеймс Шерр (Четем Хауз) чи не єдиним наважився прямо дорікнути українським можновладцям корупцією. І це на заході, який приймав Арсеній Яценюк. Відкриття цьогорічного, уже дев'ятого за ліком Київського Безпекового Форуму у квітні 2016, співпало з днем його відставки.


Apeasers та «Реалісти» проти тверезого глузду

Два роки тому Яценюк говорив натхненно і оперував глобальними категоріями. Він чітко окреслив, що захоплення Криму - це не локальна подія, а злам усього світового порядку. Росія просто переступила через устрій від часів Ялтинської системи, Хельсінського акту.

Сама ідея, інститут міжнародних договорів таким чином перетворені на нонсенс. Зараз же уряд Яценюка йде. Усі втомилися від неефективного і дріб'язкового українського політикуму - і суспільство в Україні, і західні партнери. Політичної волі до суттєвих перетворень нема. Зате постійно виникають корупційні скандали і конфлікти амбіцій - особистих і групових. Народ, вулиця мовчать. Але як показує досвід українських революцій, це мовчання загрозливе.

У цих умовах наші західні партнери ще український політичний клас якось терплять. Вкотре і одностайно на Форумі прозвучали думки, що Захід ніколи не визнає анексію Криму і що Мінські угоди мають бути виконані. Але чи не станеться так, як із невизнанням Заходом радянської окупації Балтійських країн? Її теж не визнавали, але це не заважало Заходу у звичному режимі співпрацювати з СРСР. Постійні заклики з країн ЄС до відміни санкцій, перспектива відновлення консультацій Росія-НАТО вказують на таку загрозу. Що позитивного Росія зробила для виконання вимог Заходу, щоб відновлювати роботу Ради Росія - НАТО 20 квітня?

Як зазначив заступник Генсека НАТО Александер Вершбоу, Мінські угоди мають виконуватися не спершу Україною, а усіма сторонами паралельно. Колишній Посол США в Україні Стівен Пайфер зауважив, що суто за логікою подій зрозуміло, що Мінські угоди не можуть бути виконані. Адже вони укладалися для відновлення суверенітету України над окупованими частинами Донбасу. А саме відновлення українського суверенітету й не хочуть ті, хто приніс на Донбас війну та їхні хазяї у Москві.

Що буде далі - годі здогадатися. Учені дослідили, що виживання популяції мавп залежить не від кількості сміливих особин, готових захищати територію популяції, а від кількості боягузів. Відтак, кількох сміливців не досить. Зараз під загрозою не лише ареал ліберальних демократій, але й мир у всьому світі. Зухвалість політики Кремля не залишає у цьому сумнівів. У Росії, як висловився колишній Посол Британії Ендрю Вуд, залишилося лише два надійних друга - Газ і Нафта. Але це й робить її ще більш обізленою та агресивною.

Непокараність Росії після кібератаки на Естонію 2007 року, після агресії проти Грузії 2008 року, коли проти агресора навіть санкції не були застосовані, розпалює апетит. Що тішить - за місяць до саміту НАТО у Варшаві, у Польщі мають відбутися великі військові навчання НАТО під кодовою назвою Анаконда за участю 20 тисяч військовиків, у тому числі - американських. Сама Польща вкрай потребує розміщення на її землі військ країн НАТО - не обов'язково на східному її кордоні. Додає оптимізму повідомлення про розміщення американської танкової роти у країнах Балтії. Рота - це мало, але навіть така символічно мала кількість - це пересторога Кремлю від прямого зіткнення. Всередині самого НАТО армії повинні навчитися взаємодіяти та доповнювати одна одну, бо суто математично військові потенціали сумувати було б невірно!

Центральна Європа, як зазначалося на Форумі - це місток між Старою Європою та «іншою Європою» Чеслава Міклоша.

Ми стикаємося з ситуацією, як перед Другою Світовою війною. Росія розуміє лише мову сили. Зупинити агресора сьогодні, як і Гітлера у 30их роках 20 століття, можна лише силою. Кваліфікованим, підкріпленим військовою міццю стримуванням (deterrence). А поки що ми маємо лідером демократичного світу Барака Обаму, який не хоче лідерської олі ні для себе, ні для своєї країни. Який до болю нагадує сумнозвісного Невіла Чемберлена. Та ще й Обама зараз - lame duck, слабкий президент при завершенні каденції. Це Чемберлена говорив про те, що Британія не повинна вступати у війну заради проблем народів, які «далеко і на яких ми не розуміємося». Apeasers, примирювачі - цей термін зараз, з висоти розуміння історії, він сприймається негативно. Креймер розчарований тим, що США Україні не надають летальної зброї, хоча цю ідею підтримують усі, крім Обами - Конгрес, Міністр оборони, Віце-президент.

Який погляд переможе - ізолюватися, ховатися у своїй національній шкаралупці, чи виступити з програмою силового стримування агресора, від цього зараз залежить майбутнє Європи і світу. І тут дуже важливо не забувати, що, як висловився радник тепер уже колишнього українського Прем'єра Данило Лубківський, Європа не закінчується в Перемишлі.

Виступ генерала-майора Анатолія Петренка (Генштаб ЗСУ, до березня 2016 - військовий представник України при НАТО)

Президент України Петро Порошенко не з'явився на Форум. Народні депутати його теж проігнорували. Хоча у п'ятницю, у другий день роботи, зал засідань парламенту був традиційно більш ніж наполовину порожнім. Представники Старої Європи теж не приїхали висловитися з безпекових питань. Основні ідеї державними діячами та експертами-приятелями України зафіксовані і повторені. Але, як то кажуть, наші проблеми залишаються нашими проблемами. Проблеми індіанців, як мовиться, шерифа не цікавлять. А дарма.

Інформаційна безпека

Як донести до західних урядів і суспільств думку, що загроза реваншистської Росії цілком реальна і що вона існує безпосередньо для їхньої безпеки, коли у демократичних країнах домінує мовчазна більшість? Більшість не може бути сміливою. Вона засадничо налаштована не на передбачення чи прогрес, а на утримування синиці в руці. Більшість громадянства у країнах Європи, як показують дані соцопитувань, не трактують російську агресію проти України як війну проти їхніх цінностей і як реальну загрозу. Для Америки і Канади російська загроза - щось далеке і щось таке, що відбувається на регіональному рівні.

Інформаційна безпека стає ключовим питанням. У межах демократичного процесу має бути знайдена відповідь на російську загрозу для демократичних інститутів, держав. Після терористичної атаки 9/11 знайшли ж таку відповідь, правда? Теперішня загроза не менша. Демократичні країни нарешті повинні почати розрізняти свободу преси і журналістику від інформаційної диверсії та пропаганди. Поки що на запитання про те, як зупинити інформаційну диверсію російської пропаганди, відповіді нема. Зазвичай говорять, що ми демократичні країни і це ОК мати різні думки. Але це - нічого не сказати. Це в умовах інформаційної диверсії проти демократичних цінностей не відповідь.

Західні уряди, які зараз в комфорті вибирають варіанти поведінки, незабаром стикнуться з тим, що російське промивання мізків громадянам ЄС призведе до того, що теперішній істеблішмент, політичний мейнстрім перетвориться на маргінес. Додайте до цього проблеми з кризою класичних політичних партій і демократичних інститутів, економічною неспроможністю соціальних держав, зі зростанням популярності крайніх правих, міграцією. Як у Оруела, Брехня стане Правдою. І як у Оруела, виникає загроза поділу світу на великі сфери впливу. Тільки Росія намагається розділити світ не на Океанію та Євразію, а на чотири-п'ять глобальних «сфер впливу», маскуючи під це свій інтерес - розширення свого Lebensraum.

Росія витрачає на телебачення Russia Today - сотні мільйонів доларів щорічно. Це знаряддя інформаційної диверсії займає цілий квартал Вашингтоні, офіси по всьому світу і промиває мізки людям чотирма мовами. Саме це пропагандистське знаряддя є уособленням того, як треба розрізняти пропаганду і журналістику. Адже цей інфомутант заснований колись пристойним медіа РІА Новості.

Путінський режим прагне позбавити обивателя на Заході орієнтирів. Щоб не було Правди і щоб не було Брехні. Це не так складно, адже релятивізм вже і так на Заході доволі популярний. Як каже Ніколас Тензер (Центр вивчення політичних рішень, Франція), російські пропагандисти і спецслужби увесь світ перевертають дригом. Путінський режим - це мікс правди і брехні, мікс напівправди і напівбрехні. І так звані політичні «реалісти» у цьому процесі більш небезпечні, ніж російські фабрики тролів. А ще більш небезпечними є наївні люди, які вважають, що західні країни занадто малі і не можуть конфронтувати з путінською Росією. «Реалісти», які розводять руками - а що ми можемо « у таких обставинах» зробити, зараз такі самі небезпечні, як «реалісти» часів Чемберлена перед лицем загрози нацистської навали. Якщо щось і загрожує Європі, то тільки такий «реалізм»!

Теоретично від російської пропагандистської машини захиститися можна. Особливо якщо вирішити проблему слабкості аудиторії, яка схильна піддаватися негативному впливу. Аналогічна проблема існує на українському Донбасі - і на окупованому, і під управлінням законного уряду. Складно працювати з людьми, які мало поінформовані, не звикли критично мислити і опиратися маніпуляціям. І це великий виклик, адже будь-де обивателю не властиво занурюватися у нетрі політики. Люди живуть потребами щоденного побуту, і це природний стан. Що їх може «висмикнути» з цього побуту заради їхнього ж власного виживання - питання залишається відкритим.

Окрема проблема і вона недостатньо оцінена - загроза пропагандистського впливу на людей методами нейролінгвістичного програмування. Саме це, на думку російських колег з Форуму, заставляє у Росії ніби освічених людей перетворюватися на зомбі «Руского міра».

Щоправда, і надто часто згадувати Росію не варто. Це може створити ілюзію особливої важливості у її керманичів і неадекватну оцінку їхніх власних сил. А з другого боку - непотрібний переляк у західних суспільствах.

* * *

Як любить повторювати Джеймс Шерр, КГБ приходить туди, де бачить слабкість, вразливість. Демократичний Захід повинен проінвентаризувати свої інститути та ресурси і прибрати спокусу Путіну у вигляді своїх слабких місць. До цього ще дуже далеко. Зважаючи на те, що зараз лише 5 з 28 країн НАТО витрачають на оборону більше двох відсотків свого ВВП. Це при тому, що під час війн Ізраїль витрачав 10%, а Британія при впровадженні програм переозброєння перед Другою Світовою 22%, гітлерівська Німеччина - цілих 28%. До речі, тут і для України, з її раніше безпрецедентними 5% ВВП, є простір для прогресу.

Що стосується України, то наша безпека- у наших руках. Терпіння народу і західних партнерів не безмежне. На жаль, наразі нема ознак того, що політичний клас, голова держави та голова уряду розуміють це. Поки що західні партнери перемикають сподіваються хоча б на тиск громадянського суспільства. Але громадянське суспільство не може і не повинно виконувати роботу політиків. Шляхом зміни виборчого законодавства, регулювання про рекламу та інформацію, усунення від впливу, у тому числі - інформаційного, олігархів необхідно відкрити соціальні ліфти.

Як заявив Пайфер, найнебезпечніший момент - це коли на Заході змушені будуть прийти до думки, що Україна зі своїми недоліками непоправна. І саме з цього моменту офіційний Київ може втратити підтримку. Пайфер вважає, що якщо до виборів президента США у січні не відбудеться якісних змін в українському урядуванні і з корупцією, то для новообраного президента надто великою буде спокуса сказати: «Все, досить. Ми намагалися, а тепер хай Європа з Україною вовтузиться».

Сумний був би сценарій. При тому, що Європі самій бракує єдності у політичних питаннях, а ще більше - у безпекових та військових. І у неї своїх проблем понад міру.

Володимир КУХАР, голова громадської організації «Українська альтернатива», M.A. in Political Science, Master of European Studies


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх