EN|RU|UK
Блоги Олена Тищенко
юрист
  6706  12

Закон, якого бояться депутати та ті, хто їм платить

"Закон, якого бояться депутати та ті, хто їм платить", - так назвав законопроект про конфіскацію майна без вироку суду громадський діяч, який наразі займається його лобіюванням.

В дійсності такого закону, який почав би працювати щодо майна минулого режиму, не хочуть не тільки ті, чийого майна закон теоретично стосуватиметься, але й ті європейські країни, в фінансову систему яких вкладені виведені з України мільярди. Що робить позицію європейських наглядачів досить цікавою. З одного боку вони мають наполягати на виконанні Україною умов Цивільної конвенції ООН проти корупції, ратифікуючи яку наша держава прийняла на себе відповідне зобов"язання, з іншого - поки що представники ЄС зробили все, щоб закон, який дійсно зможе працювати щодо майна колишніх посадовців, не пройшов друге читання. Навіть відкликали делегацію експертів, готових виїхати до України, які допомагали Казахстану робити аналогічні вже запропонованим в Раді зміни до кримінально-процесуального кодексу.

Навколо чого наразі розгорнулася "буря в стакані води": конфіскація без вироку суду існує в усіх розвинених країнах світу, від США до Латвійської республіки. ЇЇ виникнення пояснюється тими ж причинами, по яким в нас досьогодні не арештовані та продовжують працювати та приносити прибуток майнові активи оточення Януковича: автозаправки Ставицького БРСМ, на щвидку руку переоформлені на Голандську компанію, ЗМІ Захарченка та ФІрташа, фірташевські обленерго, компанії Злочевського та інших. Кримінальне право в усьому світі - право вкрай формалізоване, з жорсткими вимогами до порядку збору та фіксації доказів. Передусім це викликане тим, що в результаті до винної особи як правило застосовується найтяжчий вид відповідальності - позбавлення волі. Проте якщо справа стосується майна та відмивання коштів, та якщо її фігурантами є вищі посадові особи в державі, суворі процесуальні рамки кримінального процесу стають на заваді головній меті кримінального закону: притягненню винних осіб до відповідальності, та позбавленню їх можливості користуватися незаконно нажитим майном.

Наприклад у кримінальних оборудках Курченка за день з його банків вивозили сотні мільйонів доларів готівкою, оформлені в якості кредитів на підставних фізичних осіб, кількома кліками "мишки" за декілька хвилин перекидувалися десятки мільйонів доларів з рахунків офшорів в Україні, на їх Латвійські рахунки, звідти - на інші компанії в тих же банках, частина -потім - на Швейцарію, Росію, Казахстан, "відкати" Арбузову та сину Януковича на їх офшори. Всі ці операції робилися з Києва, з використанням онлайн банкінгу в кількох країнах. Після втечі Курченка з країни в його Брокбізнесбанку та Реалбанку раптом відбулися "пожежі". Затопленню піддалися й сотні документів в Межигір"ї.

При чому документи у справах щодо високопосадовів зникли й з державних реєстрів та банків. Залякані, зникли та "закінчили жіття "самогубством" ключові свідки.

Тепер уявіть собі збір доказів у таких справах з точки зору українського кримінального процесу… Документальні докази повинні бути зібрані в паперовій формі, зафіксоване місце їх здобуття, на банківські документи має бути одержаний дозвіл суду, особи, які підписували документи мають дати свідчення, що вони робили це за вказівкою колишніх високопосадовців, і що фірми, оформлені на них, насправді належать не їм, фактично визнаючи свою вину у приховуванні злочину, що автоматично обтяжує їх відповідальністю попередньою змовою та групою осіб або злочинною організацією, і тд.

А тепер уявіть собі збір доказів навіть не вини певних осіб, а того, що майнові активи в Україні та за кордоном є наслідком кримінальної діяльності колишніх посадовців. Коли задля того, щоб приховати сліди були закриті банки та компанії, документи знищені, свідки вивезені (в найкращому випадку). Коли більша частина доказів, що залишилася, знаходиться за кордоном, чиї правоохоронні органи не тільки не мають бажання співпрацювати часто просто з бюрократичних причин, але й викриття кримінальних мільярдів та їх повернення Україні є фінансово небажаним для відповідних країн. Уявіть, що збір доказів за кордоном має відбуватися через міжнародно- правові запити, які готує слідчий, а відправляє міжнародне управління Генеральної прокуратури, до останнього часу очолюване деяким Віталієм Касько. Який відправив документи в Лондон з Ухвалою Печерського суду від 30 грудня 2014 року про арешт рахунків компаній Злочевського Бурізма та Бросіті на 1 день ПІСЛЯ засідання Лондонського суду, 22 січня 2015 року, внаслідок чого були розморожені 23 мільйони доларів США Злочевського. Він же забезпечував весь цей час відправку Ухвал судів про розкриття банківської таємниці щодо рахунків оточення Януковича за день до кінця закінчення їх дії. Так, що в Латвійській прокуратурі нас запитали: ваше міжнародне управління що, користується "голубиною поштою", що все приходить толі, коли закінчується дія документів? Він же заблокував відправлення запиту щодо перейняття справи Курченка та інших осіб з Латвії, в якій міститься значна кількість доказів, починаючи від елементарної купівлі яхти Януковичу Курченком, до сотень мільйонів, виведених на швейарські рахунки "Сім"ї".

Додайте до цього, що строк зберігання банківських документів за кордоном лише 5 років. А в нас злочини 2010-2013 років. До того ж якщо мова йде про мільярдні відмивання, в ньому беруть участь самі європейські банки та їх компанії. Вони роблять так звані "розриви": коли, скажімо, громадянин N відправляє кошти з України на компанію А, яка належіть банку, кошти з якої банк відправляє на власні потреби, а на офшор громадянина N кошти заходять з зовсім іншої компанії В, також належної банку. Ця послуга недешева - до 10 відсотків, але зв"язати злочинну діяльність громадянина N з коштами на рахунку його офшору практично неможливо. А кожний такий банк має зв"язки та своїх лобістів в органах влади, оплачує виборчі компанії політичних партій тощо, фінансує благодійні заходи в яких беруть участь представники влади, та громадські організації.

Отже можна скільки завгодно розповідати про допомогу нам "Заходу", але на практиі вона досить спірна. Вона трапилася по гарячих слідах лише на початку 2014 року, коли фінмоніторинги всіх країн передали нашим правоохоронних органам інформацію про рахунки оточення Януковича за кордоном та їх офшори. І те, далеко не всю. Після цього почалися судові процеси, зняття санкцій, розморожування коштів, перекладення збитків та судових витрат на бюджети відповідних держав (юристам Злочевського англійська Корона заплатила близько мільйону фунтів США), та, головне, включилися лобісти - політичні та економічні, які давно в партнерстві працювали з українськими високопосадовцями. Недарма Пол Манафорт, який сьогодні веде виборчу компанію Трампа, кілька років був радником Януковича та партнером Фірташа. І все. Допомога змінилася на перешкоди. Які, що не дивно, передусім торкнулися змін до українського законодавства.

Спецконфіскацію (стягнення майна, оформленого на третіх осіб) "реформатори" при підтримці ЄС звузили до кількох статей КК; до Кримінального процесуального кодексу було додано норму, за якою не підлягає стягненню майно третіх осіб, якщо слідство не доведе, що саме це майно є результатом злочину (а злочинне майно в нас завжи "на третіх особах в офшорах); було припинено оперативно-розшукову діяльність МВС у зв"язку з створенням Національної поліції, а передача вже зібраних доказів новому органу не передбачена у перехідних положеннях, і це при тому, що в Генеральній прокуратурі, яка веде більшість справ по колишнім високопосадовцям, відсутній власний оперативний розшук (тобто можливості збору та фіксації доказів); а в реформі МВС детально було прописано лише права дорожнього патрулю. Почали створюватися нові органи на кшталт Держбюро розслідування та Антикорупційного бюро, які, ще до фактичного створення фактично зробили незаконним слідство ГПУ; згодом почався перерозподіл справ від слідчих, що займалися ними вже два роки - особам, які були набрані "представниками громадськості" "з вулиці", та мали почати знайомитися з сотнями томів заново. І так далі, і так далі, і так далі. Та ще й реформа судів, яка фактично підштовхнула суддів-корупціонерів - почати "набиратися" перед втечею. І все це "за підтримки" Європейського Союзу та нашіх друзів з Посольства США, які наполягали на тому, що в Україні треба всі органи розпустити, та назбирати заново. Це готови рецепт для того, щоб гучні справи були нерозслідувані, час втрачений, докази знищені.

Отже для таких випадків в усьому світі і було запроваджено інший підхід до кримінального майна. Ніхто не "бігає" за злочинцями та їх офшорами, на які оформлене майно, та не розплутує багатоходівки з відмивання. Бо процесуально, враховуючи глобалізацію та розвиток інтернету, на відміну від ортодоксального кримінально-правового підходу, це практично неможливо. Весь світ розуміє, що які б складні схеми не будувалися, майном заволодівають для того, щоб ним користуватися. Отже зв"язати фактичного власника з майном досить легко. І тому підходить до майна осіб, які підозрюються у майнових злочинах з позиції "якщо воно набуте законно, то не має проблем це довести. Отже доведіть. Не можете - майно буде стягнуто на користь держави". Англія в своєму законі 2002 року навіть елегантно ввела поняття "кримінального стилю життя" (високі доходи при відсутності офіційних джерел), який може стати підставою для конфіскації. І звичайно весь світ не "заплющує очі" на таку очевидну річ як бенефіціарна власність, коли майно тримається на трастах та офшорах, і прямо дає процесуальну можливість судам визнавати його майном тих осіб, які ним (або доходами з нього) фактично користуються. В Україні ж закон досить розрізняє власність фізичних та заснованих ними юридичних осіб, що не дає можливості запрацювати такій статті як "незаконне збагачення", яка найкраще доводилася б щодо оточення Януковича та його самого, адже стосується як раз того самого кримінального стилю життя. І тому ми і "бігаємо" за Курченко та його оборудками по Латвії, в то час як він прекрасно живе за рахунок сіті АЗС в Німеччині, які наше право "не дає нам побачити".

Єдине, що відрізняється в світі - це підхід до такої "безвирокової" конфіскації. В країнах англійського права, де у кримінальному процесі стандартом доказування є "поза всяким сумнівом", її застосовують у цивільному процесі, стандарт доведення якого є "на балансі можливостей", та називають "цивільною конфіскацією". В інших країнах, де стандарти доказування відсутні, особливо в пострадянських - її роблять частиною кримінального процесу, як це зроблено в Казахстані та Латвії. Більш того, якщо мова йде про злочини, які вже трапилися, можливість застосувати стягнення без вироку суду залишається лише якщо буде йтися про вже існуючу в нас конфіскацію (або спеціальну конфіскацію), але в новій процедурі - окремому провадженні до вироку суду. В такому випадку доказуванню підлягатимуть лише такі факти як ознаки відмивання, наприклад прогонка коштів через "відмивочні" фірми, застосування підставних фізичних осіб для одержання фіктивних готівкових кредитів, та факт відсутності доказів законного походження майна або коштів, за рахунок яких його придбане. Саме це. А власник вже, якщо схоче, матиме навпаки, довести законність походження майна та відсутність зв"язку між ним та підозрюваним у кримінальній справі. І ніякі ігри в "презумпцію невинуватості" тут ні до чого, адже в нас, як і в усьому світі презумпція невинуватості "прив"язана" до особи, а не до майна, тягар доведення законності якого як раз лежіть на власнику через необхідність декларування тощо. До цього треба додати ведення в цивільне право поняття бенефіціарної власності і, в принципі, все. Можна починати працювати.

Але це теорія. На практиці в Раді було зроблено дві спроби провести закон про безвирокову конфіскацію майна. В 2015 році було подано проект щодо майна виключно оточення Януковича. Суб"єкти якого були визначені за принципом закону про люстрацію. Тоді головним аргументом проти був вибірковий підхід щодо певних осіб. Але закон наробив шуму, російські "імігранти" скинулися коштами на анті-піар акцію, і, головне, тоді вперше проявилися певні європейські та американські наглядачі, які довго позиціонували себе як друзі України, але раптом разом з проплаченими Льовочкіним "громадськими" організаціями виступили проти цього Закону.

Цього року подано законопроект 4057, який готувала Генеральна прокуратура. Законопроект звужений на цей раз не особами, а статтями КК та тим, що його планується застосовувати виключно щодо грошових коштів, отже це виключає з стягнення "заводи, пароходи" та інше майно. І знову "здійнялася" Європа та самопроголошені парламентські "правозахисники". І це при тому, що і перший і другий законопроекти повторювали європейські норми та передбачали абсолютно сучасний спосіб захисту прав "добросовісних власників" шляхом доведення ними законності походження належного їм майна. Та джерел його набуття. Але ж в Європи ще трошки - і можна забути про повернення нам якого сь майна. І за рахунок цих коштів видати нам "так і бути" ще один кредит під завищені (за ризики) відсотки.

Але це чому сь не влаштовує наших парламентських "борців за долю народу" та іноземних "друзів" України. І ось вже лунають заклики забути про проект 4057 (тому що ЕС "вже не буде міняти свою негативну позицію"), а ввести в нас цивільну конфіскацію. Чудову норму, якби в нас було англійське право. А без нього - цей гібрид ніколи на запрацює в наших умовах. Тим більше щодо майна Януковича та "Сім"ї". Адже цивільна конфіскація - це щонайменше новий вид відповідальності, який неможливо застосовувати щодо злочинів минулих періодів.

Отже минув вже других рік після революції, а в Україні все ще відбувається "пошук" відповіді на запитання "як повернути 50 мільярдів, виведених режимом Януковича". І, очевидно, що відповідь на це полягає в цитаті, наведеної в першому абзаці. Або якщо процитувати одного з народних депутатів: "А що можна провести через цей Парламент? 20 депутатів лише в одного Іванющенка. Частина - виконує вказівки з закордону. А чистина - боїться, що це стосуватиметься їх самих".



Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх