EN|RU|UK
Блоги Кирило Сергєєв
Директор Адвокатського Бюро Сергєєв та Партнери Почесний голова Товариства ветеранів АТО
  1613  0

Земля для АТОшників. Нагородження тих, кому не треба, і кидок потребуючих

Нещодавно почув: «Та АТОшники зараз тільки тим і займаються, що землю поділити не можуть». Вимушений був заперечати: «Не поділити, а отримати … хоч щось».

Обіцяні ділянки стали найкращим показником розпаду системи соціального захисту. Наче і тема окрема, і порядки інші, та коли лізеш детально розбиратись в проблеми отримання землі, нариваєшся на ті самі недоліки, які вже бачив в питаннях реабілітації, забезпечення ліками та багатьох інших соціальних заходах - безсистемність.

Документи на отримання ділянки: Вимоги неіснуючих паперів

Все почалось ще з ідеї дати землю учасникам АТО. Навіщо? Для вирішення житлової проблеми! Ідея була непогана: квартир у держави стільки немає - ось вам ділянки, домовляйтесь з будівельниками, будуйтесь самі. Та як завжди, трошки не допрацювавши ідею до кінця, її перетворили на фарс.

Чиновники відкривають нормативні акти, а там - замлю дати учаснику АТО. «Комп'ютерна программа» в голові виконавця абсолютно аргументовано починає вимагати підтвердження факту участі в АТО, бо саме цій категорії треба давати землю. А такого документа не існує. В законодавстві є тільки статус учасника бойових дій, а землю дали саме учасникам АТО. Тож, не знаю, хто був першим і коли, та придумують наші чиновники довідку учасника АТО. Спочатку всі довідки були різні і кожна військова частина видавала їх на свій розгляд, а деякі частини і взагалі відмовлялись видавати, бо в законах такої довідки не існує. І обидва діловода військової частини були праві, але для окремих солдат виникала проблема, де один отримував можливість претендувати на земельну ділянку, а інший таку можливість втрачав.

Навіть коли Уряд прийняв Постанову 416 від 20 серпня 2014 року, де вже офійційно з'явилась довідка про безпосередню участь в АТО, проблема не вирішилась. Згідно Постанови ця довідка є документом внутрішнього обігу, яка не видається солдату на руки. Вона, довідка, призначена для направлення документів бійця на отримання статуса учасника бойових дій (УБД), військова частина її складає, вшиває до загального пакету документів і направляє в штаб сектору. Тож, як і раніше, деякі частини почали видавати її солдатам, щоб ті подавались на землю, а деякі частини почали казати, що довідка не для видачі на руки і просто відмовились її надавати бійцям безпосередньо. І знов таки, обидві були праві, і рішення обох частин відповідали вимогам закону, а ось для солдатів наслідки були різні.

Звичайно, є порядок, визначений Земельним Кодексом. Але він один для всіх громадян України, а тут місцеві ради зобов'язали видати землю окремій категорії - учасникам АТО. І почала кожна місцева рада переривати законодавство в пошуках, щоб такого придумати, щоб цей факт підтвердити, відповідно і виникла ситуація, коли в сусідніх селах кожна сільрада додавала до загального переліку документів якісь свої. Хтось вимагав довідку учасника АТО, хтось посилався тільки на військовий квиток, хтось брав посвідчення УБД, але виписані після 2014 року, а хтось навіть примудрився добровольців розглядати через показання свідків. У кожного був свій погляд на цей документообіг і не було єдиних стандартів. А бійці плутались. Вони обдзвонювали один одного, запитували про практику, а практика у всіх була різна, в залежності від рішень окремої місцевої ради.

Варіанти вирішення проблеми: З врахуванням того, що наше законодавство взагалі ніколи не розрізняло учасників бойових дій (миротворці, афганці, учасники АТО), а в самому АТО було допущено значні проколи в оформлені - МВС, НГУ, МО та ще багато інших відомств, у кожного з яких абсолютно різний документоообіг, а ще й неоформлені добровольці, у яких взагалі ніяких документів немає. Факт участі в АТО мала встановлювати окрема комісія місцевої Ради. Єдиного документа або механізма підтвердження участі в АТО в Україні просто не існує, і розробити його вже неможливо, і держава має це визнати. В той же час, коли питання надання земель віднесені до місцевої громади, саме на них і покладається порядок вирішення питання, як встановлювати, що даний громадянин приймав безпосередню участь в АТО. Такі комісії могли би виходити з індивідуальних пакетів документів, без вимоги неіснуючої довідки учасника АТО, перевіряти дані військового квитка, документи про поранення, висновки ВЛК, показання свідків, і навіть брати до уваги фотографії та відео. Такий механізм не тільки дозволив би розглянути всіх учасників АТО без винятку, а не тільки тих, кому командування частини погодились довідку видати, але і дало би місцевим радам можливість дізнатись реальну кількість учасників АТО в їхньому місті. А цієї можливості міста сьогодні не мають, обмежуючись максимум даними з військоматів, але останні нічого не знають а ні про неоформлених добровольців, а ні про співробітників МВС, які також побували в зоні бойвих дій.

Черговість - хто не встиг, той спізнився

Але не менше питань виникло і стосовно черги. В хаосі документообігу виникла ще одна дивна проблема: виявляється земля не гумова і її на всіх не вистачить. Тож, коли 2014 і на початку 2015 року перші виділені ділянки роздали, наступних не знайшлось. Тоді ж багато задались питанням - а кому роздали перші? І виявилось, що особливих підходів до черговості отримання землі і не існувало. Давали в різнобій: чиї справи першими під руку попадуться, ті і отримували. Тут знайшлись ті, хто за відсутності житла і багатодітних сімей не отримали нічого, і ті, хто примудрявся, вже маючи житло, отримати одразу декілька ділянок на кожного члена родини. З'явились і цілі квартали вдів, де всі ділянки в одному місці лише вдовам виділили і тільки потім замислились, що в такому кварталі буде депресія і суіцид замість радісного життя, тож треба було хоч якось розбавляти.

Другою проблемою стало те, що місцеві ради уяви не мали про наміри бійців, які претендували на землю. Хтось хотів об'єднатись, щоб залучити інвестора для будівництва багатоквартирного будинку в обмін на квартири в ньому, хтось хотів просто продати землю, хтось хотів просто її притримати на майбутнє (знадобиться колись), а хтось і реально хотів потроху будувати саме власний будинок. Тож, коли навіть ту незначну кількість земель роздали, на місцях виникли конфлікти, бо два власника ділянок поруч не могли вирішити, що їм з ними робити, оскільки мали на ділянки різні плани. Один кричав: «Потрібно об'єднати декілька ділянок, щоб багатоквартирний будинок збудувати». Інший кричав: «Я не дам дозволу на таку будівлю, бо мрію про власний маленький будинок і мені не потрібна дев'ятиповерхівка під вікнами». Інший же наголошував, що взагалі хоче продати свою ділянку. Врешті, все стояло на місці і землі не забудовувались. Більшість людей списували цю проблему на менталітет і відсутність культури домовлятись, та спеціалісти добре знали, що проблема не в ментальності, а в чиновниках, які роздали землю всім підряд, навіть не поцікавившись метою. В нормальній системі кожна ділянка, яка йде під видачу, розбивається за генеральним планом міста на цільові призначення - будівництво багатоквартирних будинків, будівництво індивідуальних будинків і так далі. Тож і потрібно було робити окремі черги на окремі типи ділянок: індивідуальні садиби - одна черга, багатоквартирні будинки - інша черга, садівництво - третя черга. Якби черговість була окремою на кожну ділянку, виданих земель було би в рази більше. Та у нас вийшло все, як завжди - створили одну чергу на загальне слово «земельна ділянка», і які перші трапляються на видачу, ті одразу і видають, не питаючи, кому яка потрібна і з якою метою.

Пізніше деякі місцеві Ради знайшли вихід із ситуації і вирішили надавати ділянки для багатоквартирних будинків не індивідуально бійцям, а створеним ними ж будівельним кооперативам. Хочете міняти право на землю на окрему квартиру - об'єднуйтесь в кооператив і отримуйте спільну ділянку, саме під багатоповерхівку. Та і тут виникло декілька проблем. По-перше, бійців не повідомили про кількість людей в таких кооперативах. Так, на одному гектарі можна побудувати житла приблизно на 300 квартир. Будівельні компанії зараз готові давати власникам землі біля 10 % житла. Тож, для такої інвестиційної схеми кооперативи мали складати не більше ніж 30 бійців на гектар. Але людям того не сказали, а просто повідомили - об'єднуйтесь і будуйте. Більше того, сама схема виглядала так, що спочатку робиться кооператив, а тільки потім подається заявка на землю і тільки тоді бійці дізнаються, скільки землі їм взагалі виділяють. Ну, вони і об'єднались по 200-300 членів кооперативу. Потім сунулись кооперативом за ділянкою, а їм один гектар дали. Звідси виникла проблема, що тільки 10% від членів кооперативу зможуть отримати квартири, а ось право на землю використали всі. По-друге, кількість тих, хто має право на участь в кооперативі, дуже обмежили переліком документів: учасник бойових дій (хто не встиг отримати УБД, пролітає), який прописаний в цьому населеному пункті, який стоїть в черзі на житло (і тут вже повилітало дуже багато людей, бо місцеві ради почали масово посилатись на необхідність прожити в цьому місті не менше 5-ти років, щоб отримати право на постановку на квартирну чергу). Тут і виникла проблема, що хоч і ідея з кооперативами була непоганою, реалізувати її змогли одиниці, і тих, в більшості, прокинули.

Що ж стосується квартирної черги, то цей динозавр нашої правової моделі набагато більше ускладнює процес забезпечення людей житлом, ніж здається. По-перше, ця система прив'язана до прописки, і, щоб стати на квартирну чергу, потрібно бути прописаним в даному місті не менше п'яти років. А у нас сьогодні за адресою прописки живуть одиниці. По-друге, прописані маєте бути не тільки ви, але і члени вашої сім'ї. І це при тому, що у нас півкраїни сімей прописані часто навіть в різних містах, але проживають разом в третьому місті. По-третє, і ви, і члени вашої сім'ї не можуть мати зареєстрованого житла. Якщо ж ваша дружина отримала у спадок зруйнований будинок у мертвому селі, де ніхто вже не проживає, вся ваша родина може бути позбавлена права постановки на чергу в Києві. І ніхто не буде слухати, що від будинку залишились одні стіни, а село повністю вимерло, за документами у вашої родини є житло і баста. Ну, а якщо дружина або дитина прописані в іншому місті, то і взагалі все пропало.

Тож, інститутом постановки на квартирний облік можуть скористатись одиниці людей, і майже жоден із тих, хто справді потребує вирішення житлових проблем. Цей інститут відноситься до тієї частини українського законодавства, який давно вмер в умовах 21-го сторіччя, але досі ніким не зроблено моніторинг законодавства на пошук інших норм, які не відповідають сучасним умовам. А відсутність усвідомлення таких законів не тільки часто стає причиною неможливості забезпечити людей наданими їм правами, але провокує провал реформ.

Варіант вирішення: Ще навесні 2015 року ми запропонували одній з місцевих рад варіант вирішення проблеми черговості. Правда, далі обміну пропозиціями тоді справа не пішла.

Тож, в чому полягала наша ідея.

Черга поділяється на три группи : 1. Ті, хто взагалі не мають ніякого житла (живуть у зйомних квартирах, в гуртожитках, інше, але у них немає ані житла у власності, ані постійного у користуванні); 2. Ті, хто мають постійне житло у користуванні, але не мають власного (живуть з батьками або іншими родичами, в гуртожитках на постійній основі, без прив'язки до місця роботи, інше); 3. Ті, хто мають житло у власності, але потребують поліпшення житлових умов.

В кожній із цих груп побудувати чергу так: 1. Родини загиблих, 2. Інваліди війни, 3. Просто учасники бойових дій.

За такою системою загальна черга виглядала би так:

1. Родини загиблих, які не мають взагалі ніякого житла;

2. Інваліди війни, які не мають взагалі ніякого житла;

3. Учасники бойових дій, які не мають взагалі ніякого житла;

4. Родини загиблих, яік мають постійне житло у користуванні, але не мають власного;

5. Інваліди війни, які мають постійне житло у користуванні, але не мають власного;

6. Учасники бойових дій, яік мають постійне житло у користуванні, але не мають власного;

7. Родини загблих, які мають житло, але потребують поліпшення житлових умов;

8. Інваліди війни, які мають житло, але потребують поліпшення житлових умов;

9. Учасники бойових дій, які мають житло, але потребують поліпшення житлових умов;

Така система дозволила би забезпечувати житлом тих, хто реально його потребує і розбавляла би виділені квартали, не допускаючи виключно квартал вдів або квартал виключно інвалідів. Також ця система фактично унеможливлює отримання декількох ділянок на кожного з членів однієї сім'ї.

Важливим елементом черговості є і визначення мети отримання ділянки. Щоб не допускати ситуації, коли хтось забирає ділянку просто так, бо колись знадобиться, і цієї ділянки не отримує той, хто дійсно планував на ній будувати власний будинок. Ми пропонували застосувати модель виділення ділянки під будівництво у користування. Ця схема вже неодноразово застосовувалась державою, хоч і трошки в інших умовах. Людина отримує землю у користування на п'ять років. Як тільки він побудує на ній будинок, який приймуть в експлуатацію, земля переходить йому у власність. Якщо ж за п'ять років не встигне, то має довести, що роботи ведуться, тоді строк користування буде продовжено. Така модель дозволила би уникнути тих, хто подає заявки на отримання земель виключно з метою продажу ділянки або просто для того, щоб та ділянка була. В умовах, коли землю не можна продавати, а без наміру будувати житло за п'ять років її заберуть, за цими ділянками подали би заявки виключно ті, хто має реальні наміри на будівництво власного будинку. До речі, часто будівництво будинку виявляється набагато дешевшим, ніж купівля власної квартири. Та знов-таки, поки що ця тема знаходиться лише в формі розмов, і місцеві ради її не застосували, надаючи ділянки всім підряд і часто позбавляючи можливості вирішити житлові проблеми тих, хто справді має таку потребу.

Окремим питанням варто розглянути і кооперативи. Фактично - це окрема юридична особа, тому вимога про те, що члени кооперативу мають обов'язково стояти на квартирній черзі, є вкрай суперечливою. Сама ідея кооперативу правильна, але реалізовуватись вона має по іншому - спочатку має бути виділена ділянка, з якої стане відома приблизна кількість квартир, які на цій ділянці можна побудувати, і тільки після того стане зрозумілим, скільки може бути членів кооперативу на таку ділянку, щоб всі його учасники отримали житло. Тож, саме ділянка є первинною, а кооператив має створюватись під конкретну ділянку, а не просто так. Бо є багато критеріїв, які впливають на кількість квартир, які можуть бути тут побудовані: архітектура сусідніх будинків, якість ґрунтів, комунікації та ще багато іншого. А ситуація, коли спочатку створюєте кооператив, а потім шукаємо ділянку, схожа з анекдотом, де в модульному будинку спочатку привезли восьмий і дев'ятий поверх, а перший ще в розробці.

Та в обох питаннях - і черговості і у встановленні факту участі в АТО, важливо, щоб механізм був однаковим для всієї держави, з метою уникнення різних порядків отримання ділянок в різних містах. Саме за таких умов виникла би можливість свторення єдиної електронної бази реалізації права на землю, що не тільки створило би прозорість механізму, але і допомогло систематизувати порядок, відкриваючи можливості надання окремим людям ділянок в інших містах, відмінних від місць їх постійного проживання.

Землі сільськогосподарського призначення

Зараз і тут існує хаос. Деякі місцеві ради роздають ветеранам землі особистого сільського госпадарства (ОСГ), а деякі наголошують, що за Указом Президента можуть давати виключно землі під індивідуальне будівництво або під садівництво (дачу). Єдиної точки зору немає і кожна місцева рада тлумачить Указ по своєму.

Та окрім ОСГ, є ще землі під господарські споруди сільськогосподарського призначення (зазвичай, розпайовуються разом зі спорудами за майновими сертифікатами) та землі товарного сільськогосподарського виробництва (підлягає приватизації між мешканцями сіл).

Взагалі видача земель аграрного призначення могла стати справжнім порятунком в питаннях соціального захисту військовослужбовців: 1. Це порятунок для ветеранів, які до війни жили в Донецьку, Луганську, Криму, оскільки в селах набагато легше забезпечувати їх житлом, ніж в містах; 2. Повернення молоді в села; 3. Розвиток виробництва на селі і забезпечення робочими місцями.

Звичайно, тут є і свої нюанси. Аграрний бізнес став дуже вузькоспеціалізований і для побудови дійсно рентабельного проекту потрібне залучення спеціалістів. Також, є проблеми і в питаннях стартового капіталу. Та всі ці проблеми вирішуються. Не мало середніх і великих агрокомпаній з радістю виступили б інвесторами таких проектів. Є і грандові проекти на такі ціли, бо працевлаштування та залучення до бізнесу ветеранів АТО - це соціально орієнтований бізнес, тож під нього і гранди можна було би залучати.

Колективні сільські господарства, побудова мінізаводів і ще досить багато ефективних і рентабельних проектів можна реалізовувати на селі, закриваючи одразу і питання забезпечення ветеранів житлом і питання їх працевлаштування.

Та ці проекти поки що не врегульовані, і уваги їм майже не приділяється.

Висновки

Однією з головних проблем реалізації ветеранами права на землю залишається безсистемність процесу, відсутність єдиних правил та порядку визначення суб'єкта права.

Багато наших чиновників користуються хаосом, щоб зменшити собі роботу і, роздавши землю кому попало, окрім тих, кому вона насправді потрібна, вони ставлять собі галочку у звітність і вмивають руки. А деякі з них і відверто використовують бійців у корупційних схемах, лобіюючи через них інтереси будівельних компаній.

Не менш суттєвою причиною провалу проекту є і те, що житлове і земельне законодавство прописане ще у 80-х роках, коли 99% населення проживали за адресами прописки. Законодавство застаріло, а на сьогодні досі ніхто не провів моніторингу з метою встановлення законів, які не відповідають сучасності, що, в свою чергу, призводить до подвійного тлумачення, корупції, неможливості реалізації прав, а, не рідко, і до провалу реформ.

Та й і юристи та громадські діячі часто допускаються помилок в принципі дати всім. Варто усвідомити, що метою видачі землі є забезпечення громадян житлом (або роботою, як в прикладі з аграрними землями), а не сам факт передання ділянки у власність. І всім не вийде, бо на всіх громадян в Україні просто землі немає. Тому потрібно шукати найефективніші способи реалізації цього права.


Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх