EN|RU|UK
  131  1

 ПАВЕЛ ЛАЗАРЕНКО: "МЕНЕ, ТОДІШНЬОГО ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА, КУЧМА "ПОСТАВИВ НА ЛІЧИЛЬНИК"

Перед Новим роком Павло Лазаренко, який довго мовчав до цього, несподівано провів масовану піар-акцію – його інтерв'ю заявилися, здається, в усіх засобах масової інформації, які можуть собі дозволити надати слово каліфорнійському в'язню.

Якщо ви думаєте, що так просто взяти інтерв'ю в людини, яка чекає на рішення судді після вже винесеного вердикту присяжних, то це не зовсім так.

Павло Іванович живе в окремій квартирі, за кожним його кроком слідкують охоронці чи маршали, йому дозволено телефонувати тільки за номерами, затвердженими суддею.

Але Павло Іванович завжди знаходив шляхи спілкування з тими, хто на волі. Інша справа, що він дає інтерв'ю тільки тоді, коли йому це потрібно. Скажімо, запитання "УП" до Павла Івановича в липні цього року так і залишилися без відповідей.

Режим спілкування через посередників, а тим більше через пошту, на жаль, не дає можливості уточнити запитання, добитися відповіді. Це також дозволяє Лазаренку уникнути тих запитань, на які він з тих чи інших причин, не хоче відповідати. Тому ми так і не дізнаємось, чи скористався Павло Іванович своїм правом голосу, чому він подарував Кучмі годинник Френк Мюллер за 42 тисячі доларів, та чи народився в нього син.

Разом з тим, екс-прем'єр відповів на запитання, яких ми йому не надсилали. Але ми вважаємо, що в Павла Івановича також є на це право.


Як нині просувається ваш судовий процес у Сполучених Штатах Америки?

- Ви знаєте, що на початку жовтня суд прийняв до розгляду клопотання моїх адвокатів про початок нового процесу. Слухання у моїй справі призначено на середину січня 2005 року.

Однак, нині я хотів би акцентувати увагу ось на чому: коли на початку червня перед присяжними стояло завдання винести вердикт у вельми заплутаній справі, де законодавчою основою для журі мали бути норми не американського, а українського законодавства, чинного у 1992 – 1996 роках, вони просто були не в змозі детально проаналізувати усю базу доказів, наданих як обвинуваченням, так і захистом й винести об'єктивний вердикт.

Присяжні, не заглиблюючись у сам зміст висунутих проти мене звинувачень, піддалися впливові так званої "магії цифр", коли людина аналізує не відповідність тієї чи іншої дії вимогам закону, а намагається для себе вибудувати ступінь провини, нанизуючи на одну нитку суми, рахунки, дати…

Чому так сталося? У мене є два пояснення: по-перше, матеріали сторони обвинувачення у американському суді ґрунтувалися на доказах, сфабрикованих колишнім керівництвом української Генпрокуратури за безпосередньою вказівкою Леоніда Кучми, по-друге, суд і присяжні з вини тієї ж Генеральної прокуратури України були позбавлені можливості ознайомитися з усіма наявними доказами у моїй справі.

Що ви маєте на увазі?

- Ще на етапі підготовки до слухання моєї справи суддя Мартін Дженкінс відкинув більшу частину, висунутих проти мене, обвинувачень, залишивши лише ті, що стосувалися свідчень бізнесмена Петра Кириченка та діяльності агрофірми "Наукова".

Голослівні заяви пана Кириченка у суді були спростовані 42-ма свідками, тому повертатися до їх змісту немає жодного сенсу. А от, що стосується діяльності агрофірми "Наукова", то тут виникла ціла низка запитань. І перш за все – через вперте небажання української сторони надати американському суду усю документацію, що стосувалася бізнесової діяльності моїх колишніх партнерів.

Нині ж адвокатам вдалося отримати неспростовні докази того, що вся діяльність колишнього керівництва "Наукової" була абсолютно законною, а тому у документах цієї агрофірми не може бути жодного доказу моєї причетності до протиправних дій.

Тепер все залежатиме від доброї волі нового керівництва Генеральної прокуратури України: буде у нього бажання співпрацювати з американським правосуддям – вважайте, що через місяць-два з так званою "Справою Лазаренка" буде покінчено, не буде такого бажання – слід очікувати розгляду справи у апеляційних інстанціях.

Але від громадськості вже не сховаєш головного: виявлені фінансові документи фірм, що мали комерційні стосунки з моїми партнерами, свідчать про навмисне втаємничення чинною владою цілком законної бізнесової діяльності у 1992 – 1994 роках. Для чого, запитаєте ви? А для того, аби надалі ліпити з Лазаренка образ злодія і винуватця усіх негараздів українського народу!

Один з нинішніх претендентів на пост президента України – Віктор Янукович – заявив, що нині він перебуває у опозиції до влади. Чим відрізняється опозиційність Лазаренка від опозиційності Януковича? Чи є у цих явищах щось спільне?

- Чесно кажучи, я очікував від вас подібного запитання. І на нього у мене є коротка відповідь: у політиці слід відрізняти реальну опозиційність від використання PR-технологій, що передбачають застосування опозиційної риторики.

Якщо спробуєте детально відстежити історію мого конфлікту з президентом Кучмою та його найближчим оточенням, то помітите, що протиріччя між нами виникли не напередодні парламентських виборів 1998 року, і навіть не після моєї відставки з поста прем'єр-міністра України улітку 1997-го.

Це тривала історія протистояння людей з різними поглядами на розвиток держави, її економіки, функціонування та взаємодію інститутів влади. Вона почалася ще у 1992 році, коли директор оборонного заводу "Південмаш" Кучма спробував запобігти призначенню мене на посаду представника президента України Леоніда Кравчука у Дніпропетровській області.

Для Леоніда Кучми влада була головною метою його життя, для мене ж – засобом самореалізації. Кучма завжди виступав за концентрацію повноважень в одних руках, я ж – за максимальну участь у формуванні виконавчої влади представницьких органів.

Нашого, поки що чинного президента, загроза втрати влади лякає настільки, що він готовий був у будь-який момент вдатися до засобів нейтралізації не лише реальних, а й потенційних опонентів.

Українська преса не раз писала про усю комічність усунення Кучмою з прем'єрського поста Євгена Марчука "за створення власного політичного іміджу". Але не багатьом відомо, що в часи прем'єрства мені ледь не щотижня доводилося відбиватися від звинувачень президентського оточення у роботі на власний політичний імідж.

Варто було заснувати у Кабінеті міністрів дорадчу раду, до якої увійшли відомі економісти, політологи, фахівці у сфері права, як з адміністрації Кучми посипалися звинувачення ледь не у створенні передвиборчого штабу під майбутню президентську кампанію. Фактично через місяць діяльності ради президент змусив мене підписати розпорядження про її розпуск.

Але це ще дрібниця, порівняно з іншими методами нейтралізації мого впливу президентським оточенням. Нині у мене є серйозні підстави стверджувати про те, що вибух під машиною прем'єра на Рибальському острові 16 липня 1996 року теж був санкціонований особами, наближеними до Леоніда Кучми.

Методи дискредитації уряду Лазаренка через підконтрольні президентському оточенню засоби масової інформації не спрацьовували, відтак команда Кучми почала розробляти варіанти, які передбачали моє фізичне знищення.

Один з таких варіантів передбачав "розкрутку" у пресі теми моїх начебто бізнесових конфліктів з тим, аби у разі замаху на Лазаренка подати це як конфлікт між конкурентами. Про це, до речі, мені стало відомо з джерел у СБУ.

І досі дивує те, що організатори вибуху на Рибальському острові та підготовки нового замаху на моє життя нині добре себе почувають в Україні й мають вільний доступ до владних коридорів.

Чи мали ці люди якесь відношення до Донецького регіону?

- Жодного! Підкреслюю, жодного. Це моя відповідь тим фальсифікаторам з Генеральної прокуратури України, які свого часу намагалися створити міф про якісь бізнесові конфлікти між мною та покійним Євгеном Щербанем.

Але, повертаючись до вашого попереднього запитання, хочу наголосити ось на чому: відразу після провалу в організації повторного замаху на моє життя оточення Кучми посилено взялося за опрацювання методів дискредитації Лазаренка у засобах масової інформації, у тому числі й через зарубіжні PR-агенції, контактами з якими на той час опікувався нинішній зять президента Віктор Пінчук. Ініціатива ж у цьому процесі належала особисто Леонідові Кучмі.

Восени 1996 року наш "гарант" відчув, що найефективнішим методом боротьби з рейтингом політичного впливу тодішнього прем'єр-міністра є створення штучних перешкод для ефективної роботи уряду.

Скажіть, у голову якого державного діяча може прийти ідея зриву бюджетного процесу заради дискредитації свого потенційного конкурента у виконавчій владі? До такого кроку міг вдатися тільки Кучма!

Коли ми у вересні 1996 року провели через перше читання у Верховній Раді закон про державний бюджет на 1997 рік й через півтора місяці парламент був готовий проголосувати в цілому за доопрацьований законопроект Кучма несподівано для всього українського політикуму в ультимативній формі заявив: "Бюджет, сформований на старій податковій базі я не підпишу!"

Тобто, урядові була дана пряма вказівка негайно міняти більшу частину податкового законодавства, вимагати його термінового введення у дію, а вже потім формувати на його основі бюджет. І це все для того, аби лише догодити Кучмі.

А бачили б ви реакцію Кучми на моє інтерв'ю журналістові тижневика "Хандельсблатт" Йоахімові Вайдеману, коли я заявив, що Україна рано чи пізно має перейти до парламентсько-президентської республіки, коли коаліція партій, котрі перемогли на парламентських виборах, призначатиме прем'єра, формуватиме уряд й повністю нестиме відповідальність за його дії?

"Гарант" розцінив їх як прямий виклик його авторитарному правлінню! Відразу ж після виходу цього інтерв'ю мене викликали до президента й в ультимативній формі зажадали публічної відмови від того, що я говорив журналістові німецького видання.

Я вже не кажу про реакцію Кучми на ухвалення Верховною Радою закону про Кабінет міністрів України. Того закону, який нині став основою конституційної реформи. Ви десь зустрічали у світовій історії такі випадки, коли б уряд після ухвалення парламентом документу, що готувався у Кабінеті міністрів, відразу ж вимагав від президента накладення на нього вето? Мабуть, не бачили.

А мені саме в такій ситуації довелося побувати у травні 1997 року. І тільки тому, що у визначених парламентом повноваженнях Кабінету міністрів Кучма побачив загрозу власні монополії на владу й, зокрема, на кадрову політику. З того часу президент сім разів ветував цей закон, не зважаючи на те, що парламент шість разів долав кучмівське вето.

Та найбільшим виявом маразму кучмівської адміністрації була ідея усунення у 1997 році Олександра Мороза з поста Голови Верховної Ради України. Кучма розраховував на те, що я під загрозою відставки з поста глави уряду мобілізую депутатів на цю сумнівну акцію.

Він думав, що я триматимуся за своє крісло й організую масовий підкуп членів парламенту, аби Кучма зміг вдовольнити свої амбіції, прибравши від керівництва Верховною Радою непідвладну йому людиною. Нині я можу з гідністю заявити: я свідомо провалив це завдання Кучми. Після такого кроку моя відставка з поста прем'єр-міністра стала лише питанням часу.

Тому, коли ви запитуєте мене про опозиційність до президента Кучми, то я не скривлю душею, коли скажу, що ми завжди були людьми різних поглядів. А те, що у часи прем'єрства ми з Кучмою створювали видимість взаємної довіри, - це лише зовнішній бік наших стосунків, стосунків, що дуже часто ґрунтувалися на взаємних підозрах.

Вже навесні 1997 року, коли ще не лунало публічних натяків про мою можливу відставку з поста глави уряду, я прекрасно знав, що мине кілька місяців і доведеться йти на відкрите протистояння з Кучмою та його оточенням, бо я вже тоді не бачив для себе можливості самореалізуватися у цій владі, владі підпорядкованій примхам однієї людини.

Я не часто про це говорив. Можливо, ви перший український журналіст, якому я так відверто розповідаю про ці події.

З приводу вашої відставки й досі можна почути різні версії: одні говорять про рішення президента відправити вас у відставку під тиском зарубіжних бізнесменів, інші говорять про якусь загадкову хворобу, через яку ви начебто не могли виконувати обов'язки глави уряду. Де тут правда, а де плітки?

- В указі президента про мою відставку з поста прем'єр-міністра України від 2 липня 1997 року чітко вказано статтю Кодексу законів про працю. Візьміть Кодекс і ви побачите, що у цій статті йдеться про звільнення з роботи за власним бажанням згідно з поданою заявою.

І все. Жоден зарубіжний інвестор чи якась хвороба на мою відставку з прем'єрського поста вплинути не могли. Це було свідоме рішення людини, яка зрозуміла: подальша робота на зміцнення режиму Кучми – справа безперспективна і для держави, і для мене особисто.

Не знаю, чи відомо вам, що вже з на початку 1997 року Леонід Кучма почав активно працювати над фінансовим забезпеченням своєї майбутньої президентської кампанії. Так от у системі збирання коштів на президентську кампанію 1999 року провідна роль була відведена урядові.

Тобто мене, тодішнього прем'єр-міністра, Кучма, як кажуть у таких випадках, "поставив на лічильник", аби я тиснув на підприємців, вимагаючи від них перерахунку коштів на рахунки, контрольовані помічником нашого "гаранта Конституції".

Ось тому й вам довелося почути від моїх американських адвокатів фразу про те, що я залишився винен Кучмі 50 мільйонів доларів. Це кошти, які я відмовився збирати з підприємців на фінансування виборчої кампанії Кучми. Відмовився тому, що не хотів перетворюватися на ланку у ланцюгу кримінальної системі Кучми.

Чим це для мене закінчилося – ви знаєте…

Вимушеною відставкою?

- Не просто відставкою, а початком жорсткого переслідування і мене, і усіх, хто наважився на відкриту політичну підтримку "Громади" та її лідера. От ви ставите під сумнів мою опозиційність до режиму Кучми та його оточення й запитуєте, у чому різниця між опозиційністю Лазаренка та нинішніми спробами Януковича додати собі іміджу опонента Кучми?

Скажіть мені, ви десь чули, бачили, читали про те, що нинішня влада десь заборонила друк загальнодержавного видання, котре підтримує Януковича, а його редактора кинула до слідчого ізолятора, позбавила ефіру телерадіокомпанію "Україна", арештувала весь наклад агітаційних матеріалів, а у офісах регіональних штабів провела повальні обшуки з залученням автоматників? Такого немає!

Навпаки міністерство оборони забезпечує донецький десант прихильників Януковича, що прибули до Києва, продовольчими пайками, міністерство транспорту справно надає цілі ешелони для доставки у столицю, центральні і західні регіони людей з числа прихильників кандидата "Я", а райдержадміністрації досі проводять мобілізаційні наради з метою змусити людей голосувати за прем'єра у відпустці.

Мені разом із соратниками громадівцями довелося у 1997 – 1998 роках відчути на собі весь тиск владної машини. Тоді головний удар влади був спрямований не проти комуністів, які називають себе "системною опозицією", не проти соціалістів, не проти Руха, а саме проти "Громади" та її лідера.

У боротьбі проти Лазаренка і "Громади" були використані усі відомі на той час методи політичної нейтралізації противника – від чорного PR, каральних операцій так званих правоохоронних органів (маю на увазі фабрикування прокуратурою кримінальних справ проти лідерів "Громади") до прямих погроз фізичною розправою. Хіба можуть бути більш переконливі аргументи щодо нашої опозиційності?


Лазаренко: Кучма давно зруйнував мій бізнес, а те, що залишалося, забрав його зять Пінчук



Чи можна нині вести мову про вас, як про багату людину? Чи багато коштів довелося витратити на процес? Хто сплачував за послуги адвокатів. Чи є у вас, або у вашої родини бізнес-інтереси в Україні?

- Багато років офіційна пропаганда ліпила з мене образ найбагатшого олігарха України, нав'язуючи людям сентенцію, мовляв, відберемо в Лазаренка його бізнес і майно, й уся держава нараз розбагатіє.

Знайте ж, Кучма давно зруйнував бізнес усіх підприємців, що мене підтримували, а те, що залишалося, забрав його зять Пінчук. І життя українських громадян кращим від того не стало! Навпаки, воно значно погіршилося на тлі стрімкого зростання в Україні багатств трьох родин, одна з яких президентська!

(До речі, за даними адвоката Лазаренка Даніеля Горовіца, на Антигуа є лише шість мільйонів доларів, назвав "маячнею" інформацію Генпрокуратури про 230 мільйонів доларів Лазаренка.)

Як ви, перебуваючи так далеко від України, сприйняли "помаранчеву" революцію. Що вас найбільше вразило?

- Найбільшим відкриттям для мене стало те, що в Україні з'явилася справжня політична нація, що у мене на Батьківщині таки є громадянське суспільство, є мільйони людей, здатних стати на захист правди, свободи і свого вибору. Коли 22 листопада провідні телекомпанії світу показали як ледь не увесь Київ, а за ним Львів, Харків і навіть мій рідний Дніпропетровськ вийшли на майдани захищати право на вільне волевиявлення я зрозумів: жодні фальсифікації не спроможні змінити вибір народу. І цій владі волю людей до свободи уже не здолати!

"Помаранчева" революція змінила ставлення провідних держав світу до України. Навіть тут, у Каліфорнії, київський Майдан змусив аполітичних американців взятися за вивчення політичної географії, котру на Заході називають геополітикою. Люди в Сполучених Штатах нарешті зрозуміли, що кордони Європи не закінчуються на березі Західного Бугу, що у Старому світі є потужна нація, яка вже стукає у двері європейського співтовариства. А хіба не показовим є опитування, проведене офіційним виданням Європейського Союзу, згідно з яким майже 73 відсотки респондентів воліли б бачити не Туреччину, яка вже розпочала переговори про приєднання до ЄС, а саме Україну серед держав спільноти.

Щасливий я і від того, що українська революція отримала масову підтримку у всіх регіональних організаціях партії "Громада". Мої однопартійці, племінники, друзі були на майданах Києва і Дніпропетровська, надавали матеріальну підтримку учасникам акцій протесту. І це був стихійний вияв їхніх почуттів, їх політичної позиції.

Які надії ви пов'язуєте з новою владою?

- У розмові з журналістами інших видань уже заявляв, що не вів, не веду і не маю наміру вести будь-яких переговорів з новою владою. У мене нині немає найменшого сумніву, що український народ, який вже обрав своїм президентом Віктора Ющенка, 26 грудня підтвердить свій вибір, а разом з цим засвідчить своє бажання жити в державі, де править закон, а не воля авторитарного керівника та його оточення.

Я готовий якнайшвидше повернутися у вільну демократичну Україну, не очікуючи лояльності від нової влади. Бо я знаю, що в такій Україні свою невинуватість перед державою і законом я завжди зможу довести у незалежному, об'єктивному та неупередженому суді.

Впевнений, що Віктор Ющенко за жодних обставин не стане повторювати хибних кроків свого попередника, який звик бачити у політиках або інструмент зміцнення свого авторитарного правління, або ж ворогів. Віктор Андрійович, як людина, котра відчула на собі весь тиск кучмівського режиму, зазнала переслідувань та пережила замах на власне життя за жодних обставин не стане диктатором, бо це шлях у нікуди.

Зрештою, той же Майдан довів, що в сучасному світі справжня міць не у силі карального апарату влади, а у її демократичності, відкритості та близькості до людей. І щирість, доброта та любов здатні зруйнувати будь-які мури.

Якось ви вимовили таку фразу: "Я не ангел, і, на жаль, це правда…" Що ви мали на увазі?

П.І. Не помиляється той, хто нічого не робить. Я належу до тієї категорії людей, які звикли діяти, ухвалювати рішення, які десь у чомусь могли бути ризикованими.

Коли обвалювалася стара комуністична система я спробував реалізувати своє вміння у приватному бізнесі. У 1991 – 1994 роках ми з діловими партнерами заснували не одне підприємство як у сфері торгівлі, так і матеріального виробництва. Одні з цих бізнес-структур діють ефективно і донині, інші зрізних причин, а найперше – під тиском влади, припинили своє існування.

Але хочу категорично заявити: весь започаткований мною бізнес був легальним, прозорим, відкритим, у межах чинних на той час економічних законів. Може у чомусь він і не відповідає вимогам чинного нині законодавства, але ж у жодній країні світу закон не має зворотної дії. Не можна судити про події десятирічної давнини мірками дня сьогоднішнього!

З іншого боку мушу констатувати, що значна частина моїх нинішніх проблем виникла й через прорахунки у виборі партнерів у бізнесі та політиці. Дуже часто траплялося так, що людині довіряєш, сподіваєшся, що робиш з нею спільну справу, а пізніше виявляється, що в цій спільній справі вона шукала лише тимчасової особистої вигоди.

Так трапилося і з Петром Кириченком, котрий, як ви знаєте, виступив у американському суді головним свідком обвинувачення. Я ніколи б не подумав, що людина, котра кілька років тому вважала тебе своїм названим братом, заради власного порятунку та збереження статків готова буде виконувати будь-які забаганки режиму Кучми та підконтрольної йому Генеральної прокуратури.

Але я не прагну помсти. Нехай суддею зрадникам і наклепникам буде Господь Бог!

Газеті "Сегодня" ви дали досить лояльне інтерв'ю стосовно кандидата в президенти Віктора Януковича. Чим це було викликано і що ви думаєте з цього приводу нині?

- Ви не перше видання, котре звертається до мене з подібним запитанням. У мене на нього є одна відповідь: оцінка Януковича як людини – це одне, а підтримка кандидата на пост глави держави – це зовсім інше. У газеті "Сегодня" я давав оцінку Януковичеві як людині, до кар'єрного росту якої був свого часу особисто причетний.

Гадаю, ви погодитися з тим, що Віктор Янукович таки зумів себе проявити не тільки у якості регіонального лідера, а й публічного політика. Інша справа – його планка його політичних претензій щодо крісла президента України виявилася занадто високою!

З ким з українських політиків ви підтримуєте стосунки? Як ви ставитеся до Ющенка? Януковича? До Тимошенко, як до колишньої соратниці?

- Про Віктора Ющенка та Віктора Януковича я говорив уже не раз й повторюватися не хочу. А що стосується мого ставлення до Юлії Тимошенко, то воно залишилося виключно позитивним.

Я ще з Дніпропетровська знав Юлію Володимирівну як прекрасного професіонала, здатного справлятися з найскладнішими завданнями. Коли в 1994 – 1995 роках розрахунки за імпортований природний газ повністю було покладено на державу – заборгованість перед РАТ "Газпром" склала 1,4 мільярда американських доларів. Кучма у цій ситуації не знайшов нічого кращого, ніж перевести цей борг у облігації зовнішньої державної позики й погашати з шаленими відсотками за рахунок українського платника податків.

Напередодні 1996 року під моїм безпосереднім, як першого віце-прем'єр-міністра, що опікувався енергетичним комплексом, керівництвом було здійснено реформування системи газо забезпечення України. Обов'язки щодо розрахунків за імпортований природний газ було покладено на кілька компаній, однією з яких була й корпорація "ЄЕСУ". І що б там хто нині не говорив, але за весь 1996 рік та першу половину 1997-го Україна не заборгувала за спожитий російський газ жодного цента.

Будучи задіяною у системі розрахунків за газ, корпорація "ЄЕСУ" створила 20 тисяч нових робочих місць. До роботи з контрактними замовленнями "Єдиних енергосистем" у тій чи іншій мірі було залучено тисячі підприємств, на яких працювало майже 2 мільйони людей!

То ж хіба така діяльність корпорації не вигідна для держави? Інша справа – вона була невигідною для самого Кучми, бо не давала йому ніяких особистих дивідендів. Кучма улітку 1997 року уже серйозно переймався фінансовим забезпеченням своєї майбутньої президентської кампанії і для цього йому потрібне було надійне джерело. Він знав, що найлегші гроші на кампанію можна заробити на продажі в Україні російського природного газу навіть, якщо при цьому з'явиться борг перед Росією. Для реалізації афери Леоніда Кучми весь газовий ринок було монополізовано Державною акціонерною компанією "Нафтогаз України", керівником якого президент призначив Ігоря Бакая. Того самого Бакая, котрий в 1994 році вже встиг "прославитися" на ниві розрахунків, очолюваної ним, корпорації "Республіка" за туркменський природний газ. Тоді, як ви пам'ятаєте, Бакай встиг взути всіх туркменів в українські гумові калоші, не погасивши при цьому жодного цента газового боргу перед Туркменистаном. Справа закінчилася гучним скандалом на міждержавному рівні.

Однак, це не завадило Леонідові Кучмі призначити на одну з найвідповідальніших посад у державі людину з сумнівною репутацією. І що ми отримали в результаті? А те, що з вересня 1997 по листопад 1999 року у нас з'явився борг перед РАТ "Газпром" у сумі $1,8 млрд., за який і досі розраховуються українські платники податків.

Чому Кучма не покарав Бакая, а призначив його завгоспом всієї країни – керівником Державного управління справами? А тому, що Ігор Бакай справно фінансував передвиборну кампанію "гаранта" у 1999 році. Щоправда, не забув і про себе. Пам'ятаєте, як на записах майора Мельниченка колишній керівник Державної податкової адміністрації Микола Азаров скаржиться Кучмі, мовляв Бакай, фінансуючи вибори, так із сотку мільйонів приховав?..

От я й запитую: хто у нас головний злочинець у державі? Кучма? Бакай? Чи Юлія Тимошенко, котра наважилася відкрито виступити проти нинішнього режиму не тільки словом, а й ділом? Згадайте, як у 2000 році, обіймаючи посаду віце-прем'єра з питань паливно-енергетичного комплексу, Юлія Володимирівна вибила з рук Суркіса вексельні схеми розрахунків за електроенергію, змусивши розраховуватися грошима. Саме після цього кроку пані Тимошенко уряд Ющенка зміг розрахуватися з більшою частиною заборгованості з соціальних виплат.

І після цього фактично подвигу, вчиненого в інтересах держави, режим Кучми руками Генпрокурора Михайла Потебенька та вірного виконавця політичних замовлень Миколи Обихода спочатку кидає за грати всю родину Юлії Володимирівни, її друзів та соратників, а потім і саму пані Тимошенко!

Нині той самий Потебенько знову заявляє про свої претензії на пост Генпрокурора й каже, що "справа Тимошенко" має політичний характер. Люди добрі! А хіба чотири роки тому не видно було, що "справа Тимошенко", "справа Лазаренка", "справа банку "Слов'янський" - це політичні проекти режиму Кучми? Хіба нині не видно, що цей режим переступив усі межі й повинен понести відповідальність перед українським народом як того вимагає кримінальний кодекс?

Скажіть, будь ласка, кілька слів про себе, де проживаєте, як проходить ваш день?

- Ви знаєте, що у червні минулого року суд, звільнивши мене з-під варти, надав мені можливість вибрати відповідне помешкання для ефективної підготовки до судового процесу. Було запропоновано 4 варіанти помешкань, з яких найприйнятнішим виявилася невелика квартира у Сан-Франциско неподалік від окружного суду.

Нині я проживаю у цій квартирі, активно працюю над документами. Готуюся до судового процесу, призначеного на середину січня 2005 року. Почав працювати над книгою, в котрій описую події 1995 – 1997 років. Хочу оприлюднити в ній багато невідомих широкому колу матеріалів та документів, що стосуються діяльності української владної верхівки. Гадаю, наш народ має право знати усю правду про своїх правителів.

Коли ви маєте намір повернутися в Україну? Чим плануєте займатися після того, як вирішите усі проблеми з американським законом? Чи маєте намір повернутися у політику?

- Якби на те моя воля, я б з радістю зустрів Новий 2005-й рік та Різдво в Україні. Однак, до завершення судового процесу це неможливо. Я дуже сподіваюся, що після приходу в Україні нової влади припиниться тиск на американський уряд з боку нашої Генеральної прокуратури, суд нарешті отримає усі необхідні матеріали, що стосуються моєї справи, й зможе ухвалити об'єктивне рішення. Я впевнений у своїй кінцевій перемозі, скільки б зусиль вона не потребувала.

А що стосується моїх особистих перспектив? Знаєте, багато часу минуло з того дня, як я змушений був покинути Україну. Мені треба психологічно відпочити від нинішніх проблем, переоцінити деякі підходи до внутрішніх українських проблем, розставити правильні акценти.

Адже з тих питань, котрі у 1998 – 1999 роках підіймала "Громада", деякі уже втілені у законодавчих актах, у т.ч. й конституційного характеру, інші втратили актуальність, треті потребують більш активних методів реалізації. Аби все це детально зрозуміти – замало відстежувати внутрішню ситуацію в Україні з-за океану, треба безпосередньо бути у політикумі, відчувати його атмосферу.

У попередньому інтерв'ю ви обіцяли сенсаційні викриття влади. Те ж саме ви обіцяли і взимку 1999 року. Що ви хотіли повідомити і чому не зробили цього досі?

- Потрапивши до США, я на довгий час опинився в жорсткій ізоляції, коли не було нормальної можливості навіть для спілкування з адвокатами і родиною. Більш того в середині серпня 2000 року каналами Федерального бюро розшуку надійшла інформація про підготовку чинним в Україні режимом фізичної розправи зі мною. Українська влада для цього найняла і профінансувала відповідного кілера. І тільки оперативне втручання американської прокуратури врятувало моє життя. Щоправда, задля цього довелося провести більше півтора місяця у абсолютній ізоляції від спілкування з будь-ким.

Коли ж навесні 2004-го почалися судові слухання, я сподівався оприлюднити інформацію про діяльність Кучми та його режиму у суді. Але ж ви самі бачили: за наполяганням сторони обвинувачення суд відмовився розглядати політичний бік "справи Лазаренка" (а саме під час його розгляду можна було б дати свідчення проти режиму Кучми), обмежившись лише дослідженням доказів, наданих прокуратурою.

Але я не втрачаю надію, що вже у січні суд по іншому дивитиметься на мої аргументи й таки погодиться прийняти він мене докази злочинної діяльності Кучми та його оточення.

Павле Івановичу, чи будуть у вас якісь побажання читачам "Української правди"?

- Я бажаю всім нам одного: аби Новий 2005-й рік та Різдво Христове ми зустрічали з новою демократичною владою. Владою з цивілізованим європейським обличчям!
    Комментировать
    Сортировать:
    в виде дерева
    по дате
    по имени пользователя
    по рейтингу
     
     
     
     
     
     вверх