EN|RU|UK
  351  1

 РОЗПОВІДЬ ПРО ПЕТРА СИМОНЕНКА - ГОЛОВНОГО КОМУНІСТА УКРАЇНИ

Епіцентр (1+1)
В продовження розмови про персонажі президентських виборів, їхні позиції в їхніх оточенні, від якого багато залежить у формуванні цих позицій. Розповідь про Петра Симоненка - головного комуніста України, що конкурує у виборах не вперше.

Головний комуніст сучасної України народився 1-го серпня 1952-го року в місті, яке на той час називалось на честь вождя народів - Сталіно. Може, це якимось дивним чином і позначилось на ідеологічному виборі Петра Симоненка. Коли Петрикові виповнилось 9 років, його рідне місто стало Донецьком, а колись було Юзівкою, бо саме завдячуючи англійському підприємцеві Джону Юзу, тут виникло селище навколо металургійного заводу, який збудували за ініціативою британця 1869-го року. Юзівка, Сталіно і, нарешті, Донецьк. Тут Симоненко був піонером, комсомольцем і тут став комуністом. 1974-го року з відзнакою закінчив Донецький політехнічний інститут. На початку кар'єри поєднував активну комсомольську роботу з проектуванням вугледобувних машин. А комуніста Симоненка партія відряджає в Маріуполь секретарем міському. Маріуполь заснували за наказом імператриці Катерини ІІ. Спершу воно було Павловськом, після 2-ї світової на 40 років Маріуполь став Ждановим, на честь партійного вождя, і лише 1988-го - знову Маріуполем. Це місто за кількістю населення друге поміж міст Донецької області. Відданий ленінець стрімко піднімався партійними сходами. Він знову повернувся в Донецьк, але вже другим секретарем Донецького обкому партії України. А 1982-го року він досяг партійної вершини республіканського масштабу - став секретарем ЦК ЛКСМ і протримався на ній 6 років.

(архів, 1984 рік): "Присутніх на ньому тепло вітає секретар Центрального комітету комсомолу Петро Симоненко".

Після антиконституційної заборони Комуністичної партії екс-секретар знову повернувся туди, звідки починав. 2 роки працював заступником директора виробничої корпорації "Укрвуглемаш". Але багряної ідеї світлого майбутнього не полишав. Готував однодумців і готувався до відродження Партії комуністів. Щоб мати до цього науковий підхід, здобув ще одну освіту політолога у Київському інституті політології. А в червні 1993-го року на з'їзді відновленої Компартії України обраний 1-м секретарем ЦК.

(Петро СИМОНЕНКО, архів, 7 листопада 1993 року): "Поздравляем вас с праздником, желаем вам здоровья и счастья".

Вже 10 років, як Петро Симоненко - народний депутат України і керівник фракції комуністів.

(Петро СИМОНЕНКО, лідер КПУ, архів 1994 рік): "Саранча уничтожает родные посевы, родную землю, а термиты сжирают жилище. Миллионные города сегодня месяцами захлебываются в дерьме, народ замерзает в не отапливаемых жилищах. От лампочки Ильича мы пришли к керосинке".

Петро Симоненко висуває свою кандидатуру на пост президента не вперше. І щоразу це, як у партійній пісні.

Хто вони - оточення Петра Симоненка.

Комуністична партія України - одна з найбільш ешелонованих Комуністичних партій, і взагалі... українська якраз... і партія в Україні. Ідеологічна партія. Згідно з традиції, принцип побудови партії - демократичний центризм, коли рішення виробляє керівництво партії, а далі її бойові загони її реалізують. Хто вони - оточення Петра Симоненка?

Що маємо на увазі, коли кажемо "Петро Симоненко"? КПУ. А що маємо на увазі, коли кажемо "КПУ"? Очевидно, що і Симоненка також, але не тільки. Ще й соратників. Коли йдеться про Симоненка-кандидата, логічне запитання, за кого, чи за що голосуватиме його виборець? За яскравого лідера, особистість якого вирішально вплине на шлях суспільства, чи розкручений за неповні 100 років бренд Компартії? Хто кого грає, король почет, чи почет короля? Навіть поверхневий погляд на поведінкові моделі українських комуністів, їх ієрархію та баланс декорацій та реальних дій підказує, що однозначної відповіді начебто немає. Натомість є чітка рольова диверсифікація дійових осіб. Маємо 3 більш-менш визначені групи, які різною мірою впливають на політику партії. Але її цілісність та функціональність прямо залежить від компромісу між цими групами. Зберігати компроміс, залишатися своїм для кожного - не просте завдання для лідера. Група перша - партійний істеблішмент. Не просто стара гвардія, а впливові партійні менеджери. Наприклад, Станіслав Губенко - останній перший секретар ще тієї, забороненої, реабілітованої Конституційним судом КПУ. Неформальний лідер. Подейкують, що контролює апарат, значну частину фінансових потоків і має власні контакти з владою. А ще Адам Мартинюк, якого вважають мало не дублером Симоненка і який, не перебиваючи куті медом, власним піаром, має реноме впливової фігури, вправно втихомирюючи гарячі голови конформістів, корегуючи партійний рейтинг, тобто виборчий список і політику партії, в залежності від обставин. Як от комуністи разом з владою за політичну реформу.

Адам МАРТИНЮК, 1-й заступник голови ВР України: "І давайте все-таки будемо виходити з реальностей. 300-320 народних депутатів - за зміни Конституції. Цих змін не хоче 100-120 народних депутатів. Що робити? Поважати опозицію, тому що вони не хочуть? Мабуть, треба, щоб в даному випадку опозиція поважала більшість".

Група друга - реформатори та прагматично ліберальні комуністи. Символом модернізованого комунізму з людським обличчям. Хрестоматійний приклад - Георгій Крючков, який доволі часто дозволяє собі окрему від партійного загалу думку. І демонструє, і йому дозволяють її демонструвати. Користується симпатією ЗМІ і "не лівих" політиків, бо вміє не лише метати блискавки в бік Штатів і НАТО, але й бачити, коли співпраця з "клятими буржуїнами" йде на користь національним інтересам.

Георгій КРЮЧКОВ, фракція КПУ: "Ми, мабуть, вперше тут відчули, що у розвитку ситуації в Іраку для нашої країни наступив новий етап, який дозволяє вести розмову про новий формат нашої участі. Він повністю відповідає нашим національним інтересам".

Чи, наприклад, Леонід Грач, на якого колись ворожили, як на альтернативу Симоненкові. Попри ментальний зв'язок з кримськими ортодоксами, Грач є ідеологом, власне, реформування Компартії через залучення дрібних підприємців, шляхом створення союзної з Компартії політичної коаліції. Ленінську тезу, що будь-який підприємець експлуатує найману працю, як кровопивцею, за визначенням відсунуто, як застарілу. Грачеві новації не викликали спротив у Симоненка. Навіть були сприйняті, як нова стратегія на виборах 2006-го року і шанс припинити перетворення Компартії на Партію пенсіонерів і маргіналів. І, нарешті, так би мовити, нон-комформісти. Принаймні в близьких до лідера колах справжніх ідейних радикалів, на зразок Макіївці Григорія Мойсеєнка, останніми роками поменшало. Розбрелися по новостворених ультра і просто більшовицьких партій, нарікаючи на плюндруванні святинь і загибель внутріпартійної демократії. Але просто полум'яних вистачає. Їх радикалізм простирається досить далеко - до мальовничої бійки в сесійній залі задля оборони української землі від українського Земельного кодексу. Хоча зазвичай в діло йдуть похмурі обіцянки - добре вигострить сокиру.

Павло КУЗНЄЦОВ, фракція КПУ: "Это все антиконституционно. Раз это антиконституционно, то у народа, наверное, есть право отстаивать свою свободу и землю любыми доступными средствами".

Переконливо виходить також моніторинг підступності зовнішнього ворога та його внутрішніх посіпак.

Валерій МІШУРА, фракція КПУ(23 травня 2004 року): "Потрібно звернути увагу вищого керівництва нашої країни на необхідність вжиття всіх заходів, які мають забезпечувати національну безпеку держави. Не допустити втручання у внутрішні справи України. Гарантувати конституційні права українських громадян. Бути господарями на своїй землі. Перекрити канали будь-яких вливань в українську політику, давати рішучу відсіч спробам іноземних посольств і організацій втручатись у наші внутрішні справи, диктувати принизливі умови та впливати через закордонні фінансові організації на прийняття рішень на користь визначених політичних сил".

Радикали тим корисніші лідеру, що позбавляють необхідності власноруч псувати тільняшку на грудях. Хоча Петро Миколайович старої доброї критики ніколи не цурався.

Петро СИМОНЕНКО, кандидат в президенти: "Ось такою, антидемократичною в своїй основі, соціальною лише в деклараціях, ворожою для переважної більшості нашого народу є нинішня українська держава. Зрозуміло. І ми маємо надію, що делегати з'їзду нас підтримають. Щоб підтримувати таку державу, комуністи не можуть і не будуть".

Але для досягнення іміджу "караючого меча революції", Симоненку трохи бракує аскетичної зовнішності.

Геннадій ЗЮГАНОВ, лідер КПРФ: "Он симпатичный парень, он нисколько не уступает Алену Делону".

Імпозантність, красномовство, які недоброзичливці трактують, як фразерство і вміло дозована прогресивність, вірність заповітам марксизму і створюють в пересічного комуніста образ лідера, якого влада побоюється і вважає за краще йти на переговори. Не можна сказати, що в житті комуністичної громадськості аж так бракує інтриги. Але тільки повзуть чутки, що лідерству Симоненка кінець, що в партії існують старі харизматики, які його з'їдять, то перевірка вкотре доводить, що це фікція. Так було наприкінці травня 2002-го, після невтішних для комуністів парламентських виборів. Адам Мартинюк терпляче пояснив спраглій сенсації пресі, що питання про зміну лідера навіть не стояло, за очевидною недоцільністю. Симоненко вміє бути найдоцільнішим і чітко тримає контрольну квоту довіри у соратників. Чималою мірою, завдяки майстерному маневруванні в парламентських стінах, де Комфракція раз-у-раз опиняється у вигідній ролі власника "золотої акції".
Источник: Епіцентр (1+1)
    Комментировать
    Сортировать:
    в виде дерева
    по дате
    по имени пользователя
    по рейтингу
       
     
     
     вверх