EN|RU|UK
 За рубежом, Политика Украины
  19816  24

 ЯКІ ЩЕ КАРТИ В РУКАВІ КРЕМЛЯ?

Попри те, що стратегічні цілі Кремля не досягнуті і, навпаки, Росія зазнала суттєвих втрат, “гібридна” війна залишається важливим елементом в арсеналі засобів реалізації російської політики. Одним з її напрямів на найближче майбутнє може бути ядерний шантаж.

Багато експертів тлумачать “гібридну” війну дуже вузько, зводячи її переважно до спільного застосування різнорідних сил і засобів для досягнення кінцевої мети в боротьбі з противником. Проте, сучасне розуміння цього феномену є набагато ширшим. Насправді, “гібридна” війна Росії – це вельми майстерне, системне та оперативне поєднання цілеспрямованих дій у різнорідних сферах життєдіяльності, підходів, механізмів, сил і засобів у рамках стратегії боротьби Кремля з усім світом за перетворення Росії на впливовий центр сили на міжнародній арені. Складність усвідомлення такої стратегії і реагування на дії Кремля полягає в її багатомірності, яка, на думку спостерігачів і жертв (але не авторів стратегії), породжує великий ступінь невизначеності та хаосу. Це ускладнює розпізнавання прихованих “гібридних” агресивних дій, формування системної політики та адекватної відповіді.

Серед вимірів (просторів) стратегії Кремля, крім вже зазначеного простору сил і засобів, можна назвати, зокрема:

Простір смислів: цілі, цінності, тлумачення національних інтересів і загроз, засад міжнародного та національного права, сутності процесів і подій, способи донесення інформації (пропаганда, дезінформація, поширення брехні та чуток і т.д. і т.п.).

Геопростір: суперництво геополітичних та економічних інтеграційних проектів, широкий спектр географічно розосереджених місць, де відбуваються події, застосовуються сили та засоби (суша, море, повітря, космос), перелік суб’єктів-жертв, союзників і противників.

Часовий простір: тлумачення історії, хронології сучасних процесів і подій.

Гуманітарний простір: залучення до світових процесів широких мас населення, різноманітних соціально-економічних, політичних груп, гра на розбіжностях між ними.

Простори сфер діяльності: світовий порядок і міжнародне право, форми урядування, внутрішня, зовнішня політика, економіка, фінанси, енергетика, екологія, суспільні відносини тощо.

Кіберпростір: специфічний для сучасного періоду спосіб взаємозв’язків між усіма суб’єктами, що побудований на інформаційних мережах, комунікаційних технологіях, який уможливлює приховане втручання у процеси життєдіяльності країни-жертви.

(Перелік просторів, класифікація їх складових не претендують ні на повноту, ні на остаточний вигляд запропонованої структури – тим більше, що згадані структурні елементи тісно взаємопов’язані та мають багато перехрещень. Це радже є запрошенням до спільних роздумів, деталізації кожного з вимірів і відтворення реальної загальної картини сучасності, процесів, у тому числі конфліктів, що відбуваються).

Ситуативне поєднання в одному сценарії дій у різних просторах дійсно ускладнює розуміння зв’язків між ними і спонукає до відповідей типу рефлексу (неусвідомленої реакції на впливи), а не рефлексії (реакції, сформованої на основі розуміння явищ та/або процесів їх виникнення). За всіх інших рівних умов питання про те, хто в цій ситуації має більші шанси на перемогу (агресор чи жертва), є риторичним.

Виникає інше питання: чому ж Кремль далеко не завжди стає переможцем? Очевидно тому, що крім його власних стратегічних і тактичних помилок, “всі інші умови” не є рівними. Маючи наміри ввести в оману потенційні жертви та домогтися власних цілей, Кремль не має достатніх ресурсів для повномасштабних дій за всіма напрямами. Тим більше за умов поступового, власноруч утвореного занепаду російської економіки, демографії та системи врядування, а також запровадження санкцій і падіння цін на нафту.

До того ж, якщо на початку агресивних дій Росії Захід виявився неготовим і не мав потрібних мобілізованих ресурсів (військових, політичних, економічних, інформаційних), то наразі наочним є накопичення таких ресурсів, що відбивається, зокрема, в дедалі більш жорсткій риториці та поведінці Заходу стосовно Росії. З іншого боку, для Кремля це зумовлює звуження згаданих просторів для маневрів. Проте, все ще маючі ініціативу у виборі сценаріїв дій, Кремль залишається дуже великою загрозою для світового порядку, Заходу та його комфортного способу життя, для безпосередніх сусідів Росії: сьогодні – України, “завтра” – Молдови, Білорусі, країн Балтії та Центральної Азії.

На увагу заслуговують окремі, не дуже явні сьогодні аспекти конфлікту, що триває, та виклики для України у сфері ядерної безпеки.

Останнім часом часто лунають пропозиції долучити до переговорів у Нормандському форматі США, які, на думку окремих експертів, мають достатній потенціал для впливу на Росію. Але, разом з позитивними наслідками присутності США в Нормандському форматі, можуть бути й негативні. Зокрема, на це вказує те, що сама Росія намагається вийти на прямі переговори зі США. На які ще не використані козирі вона може розраховувати при цьому?

Справа в тому, що спектр проблемних питань у відносинах США та Росії є набагато ширшим, ніж нинішній конфліктний потенціал, і тим більше ширшим за російсько-український конфлікт. Іншими словами, залучення до переговорів США може зумовити розчинення суті проблеми врегулювання російсько-українського конфлікту, зниження актуальності українського питання та, за певних умов (зміна пріоритетів адміністрації нового президента США), може перетворити його на “розмінну монету”. Створення таких умов є одним із завдань Кремля та за всіма правилами “гібрідних” воєн охоплює, зокрема: залучення на свій бік – не батогом, так пряником, не пранням, так катанням – якомога більшого числа прихильників, у тому числі із західного політикуму; створення додаткових зон напруженості або використання специфічних аспектів окремих конфліктів на свою користь; поширення у світовій спільноті думок про незамінність Росії як чинника в запобіганні сучасним загрозам і в боротьбі з ними тощо.

З точки зору обговорюваної теми, ще однією “картою”, важливою для США та яку намагатиметься розіграти Кремль, можуть бути сучасні режими контролю над озброєннями, роззброєння та нерозповсюдження. Зокрема, про це свідчить жовтневий 2016р. указ Путіна про вихід Росії з двосторонньої угоди зі США про знищення надлишкового для військових цілей плутонію (йдеться переважно про способи утилізації надлишкового плутонію). Причому насторожує не сам факт виходу з угоди (вага якої в режимі нерозповсюдження є дуже невеликою), а те, що цей крок обставлений низкою не пов’язаних і непорівнянних з ним умов:

• скорочення військової інфраструктури у країнах, що вступили до НАТО після 2000р.;

• скасування так званого “акту Магнітського”, яким США запровадили санкції проти російських посадовців-порушників прав людини;

• скасування всіх санкцій, запроваджених до Росії через її агресію проти України;

• відшкодування збитків, яких Росія зазнала через ці санкції.

Саме непорівнянність наслідків виходу з “плутонієвої угоди” та умов повернення Росії до співробітництва дає можливість зробити припущення, що це був натяк на більш суттєві обставини – можливість зриву набагато більш широких і значущих режимів контролю над озброєннями та нерозповсюдження зброї масового ураження. Людина, яка знається на цих режимах, має, на думку Кремля, здогадатися, що на черзі: договори про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, заборону ядерних випробувань, ракети середньої і меншої дальності, нерозповсюдження ядерної зброї. Руйнування цих режимів дійсно означатиме катастрофічні наслідки для всього людства. І перед цим викликом Америка, на думку Путіна, мала б здригнутися.

Висловлю ще одне припущення: хронологія і пріоритети були зворотними – спочатку вимоги, а вже потім знайшли до чого (що не жалко) їх “причепити”. Не варто забувати, що указ Путіна з’явився 3 жовтня, напередодні виборів у США і став певним посланням до діючого американського президента та ще більше – до його наступника. Це – спроба пристрашити американців і дати їм зрозуміти, що м’яч на їхньому боці та чого саме чекає від них Кремль.

У перекладі з дипломатичної на просту людську мову: “Ви нам – повний карт-бланш і преференції, а ми – обіцяємо поміркувати над припиненням хуліганства”. І це лише одна карта із великої крапленої колоди Кремля під назвою “гібридна” війна.

Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, для Цензор. НЕТ
VEhrNGRrdzVRM293VEZoUmRuUkRMekJNTjFGMU9VTTBNRmxNVVhWT1F6WXdURUk0TUVweVVtZE9RekV3VEhwUmRUbEhUUT09
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
   
 
 
 вверх