EN|RU|UK
 Общество
  8991  31
Материалы по теме:

 "ПРОСИЛА НЕВІСТКУ ВІДРІЗАТИ ЇЙ ЛОДИЖКУ, ЩОБ ДІТЕЙ НАГОДУВАТИ": УКРАЇНЦІ ДІЛЯТЬСЯ СІМЕЙНИМИ ІСТОРІЯМИ ПРО ГОЛОДОМОР

Історики й етнографи вважають Голодомор 1932-1933 років страшнішим злочином, ніж просто вбивство, оскільки він був спрямований на винищення не лише фізичне, а й духовне. Фахівці в один голос стверджують: страх смерті від голоду глибоко засів у генах українців, спричинивши духовну й культурну деградацію. Замовчування травматичних спогадів - один із симптомів отриманої травми.

Нині її змушені долати нові покоління українців, яким належить усвідомити наслідки Голодомору-33. Вже не перший рік на День пам'яті жертв голодоморів виникають імпровізовані флешмоби, коли українці діляться своїми сімейними історіями про жахіття 1932-33 років і подальших сталінських репресій.

Публікуємо невелику частину таких спогадів із Фейсбуку (збережено стилістику, орфографію та пунктуацію авторів).


Сергій Долгов: "Комиссары вытащили 5-летнего отца на мороз босиком"




Вікторія Сюмар: Три квасолини під спідницею дочки, які врятували життя



Дана Ярова: Ніхто не розповідав, як вижили




Kateryna Kuvita: Прабабуся тоді була зовсім дитиною. Вижила лише вона та її старший брат, бо дружина брата працювала бухгалтерам у колгоспі та мала змогу трохи їжі діставати. Розповідала як вони дітьми вночі бігали на поля збирати залишки пшениці після покосу, яка гнила на полях, а там поліцаї дітей ганяли. На вулицях лежали померлі від голоду спухлі люди. Хтось із сусідів з'їв своїх дітей.



Наталія Дрібнюк: Мого дідуся (жили на кордоні з Росією), якому було 13 років, мама вивела за село, дала на дорогу останню їжу і сказала щоб їхав далеко, тоді залишиться живим....В сім'ї було семеро дітей, дідусь найстарший....Більше він ніколи не бачив свою родину...(На жаль дідуся вже немає, але він прожив довге життя)



Лариса Божко
: Мои были горожанами, но бабушка рассказывала, как в город шли люди из сел в надежде выжить. Одна женщина сидела (сил идти не было) на земле у дороги, на ней был красивый платок. Она просила бабушку - "Візміть хустку, бо все одно помру - заберуть". Бабуле было неудобно забирать у умирающей. Вечером бабушка шла с работы - женщина была мертва, платка на ней не было... А мои питались так: благодаря тому, что бабуля работала поваром в воинской части, она приносила домой (тайком! - подсудное дело!) картофельные очистки, варила их и капала туда из маленькой бутылочки каплю постного масла. Я в детстве все просила ее сварить мне очистки, чтобы попробовать. А она отвечала: "Не дай, Боже, вам коли-небудь їх їсти". И в это же время моего деда (тогда он еще не был знаком с бабушкой) раскулачили, и он тоже оказался в г. Кременчуге. А мог бы и в Красноярске. Где его трое братьев - так никто и не знает. А ведь было крепкое селянское хозяйство - отец и четверо сыновей работали на земле с деда-прадеда... А уже в 1935 году Сталин произнес историческую фразу: "Жить ста́ло лу́чше, жить ста́ло веселе́е!"


Tanya Vol: Завжди запалюю і завжди приємно дивитись на свічки в сусідніх будинках. Їх не багато, але вони є. Колись сіли з чоловіком, падсумували, так сказать,- в нашій родині, з обох боків чоловік двадцять загиблих, і це тільки близькі родичі, яких знали.Черкащина, Київщина, Чернігівщина. В Книзі Пам"яти з батькового села сім чоловік з нашим прізвищем, Батько з сестрою і батьками тоді вижив, бо коли вже лежали знесилені, бабця згадала про закинутий гурт картоплі під лісом і з того гнилля вимивали крохмаль і якось вижили. А ще ходила в контору в їдальню помиї просила. Батько багато чого про ті часи розказував і про голод 47-го, і як його на полі піймали пацана голодного, сусід піймав і вів в контору здавати, а той йому руку прокусив, та втік в сусіднє село до родичів, а мати ходила до того сусіда вимолювати, щоб не ламав пацану життя. А сама страшна фраза, яка дуже точно характеризує наше щасливе радянське минуле; " я перший раз НАЇВСЯ, коли першу зарплату отримав. Пішов в Їдальню і наївся. І так це було здорово." (йому на той момент було після інституту вже 27 років)



Yana Doncova: В моей семье голод пережила прабабушка (ей тогда было 8) с младшими братом и сестрой. Прапрабабушка ходила пешком на работу в Киев из Жуковцов (около 50 км) и раз в неделю приносила еду детям. Так как в округе были случаи каннибализма, прабабушка и остальные дети все время безвылазно сидели в подвале с таким маленьким лазом, что пролезть мог только ребенок.



Тетяна Ященко: Село Закотное(граница Луганской обл ) умерло два бабушкиных брата,бабуля ела лободу-говорит ноги были отечными постоянно.Прабабушка была из богатых -потихоньку отправляла мужа менять украшения на еде.Через 10км (уже на территории РФ серебрянные дукаты с кораллами,6ниток меняли на мешочек "терти ",мура с лушпайками по нашему.



Олеся Холодова:
Моєму діду по мамі було 10 років, це було на Вінничині, він йшов селом, та його покликали сусіди, він зайшов, а далі якби випадково не надійшов голова, то мого діда би з'їли. Це жах. Дід Федір сам розповідав нам цю історію, але завжди жартома (як казку про Олесика-Телесика), тільки ставши дорослою я зрозуміла, який жах пережив 10- ти річний хлопчик. Не буду більше грузити вас своїми переживаннями.



Лєра Святюк
: в бабушкиной семе трое детей с ней включително выжили только благодаря тому что очень много калины уродило летом перед голодной зимой. она их спасла от голодной смерти. село недалеко от белой церкви. всю семью от вида калины с тех пор тошнило. историю рассказала старшая бабушкина сестра уже перед смертью в 2000х. бабуля моя, ей 92 сейчас, об этом говорть не хочет до сих пор.



Валентина Крагель: Моя бабуся розповідала, що коли її бабуся була вже майже опухла, вона просила невістку відрізати їй лодижку, щоб дітей нагодувати. Через декілька днів вона померла... В нашому вікні свічка горить кожного року.



Ira Irina: Мой отец родился в 33 году, он был одиннадцатым ребенком, нежданный лишний рот. Семья голодала, дети могли умереть с голоду. И дед решил что мой отец точно не жилец, слабый и притом от возрастных родителей, так вот он принял непростое решение - утопить моего отца сразу, чтобы не привыкать и дать возможность выжить остальным детям. Но Слава Богу одумался и отец мой был его любимым сыном. Правда бабушка, мать отца недолго после этого прожила, оставив полусиротами и малых и взрослых детей. Хотя сами понимаете, что без матери дети почти полные сироты...



Alena Lishunova:
Після розкулачування мій прадід був репресований. Після недовгих поневірянь по чужих хатах з двома дітьми, моя пробабуся була заарештована і отримала десятирічний вирок за колоски, так як намагалася нагодувати дітей. Моя бабуся і її 4-річна сестра потрапили до сиротинця в сусіднє село, де було вже багато дітей. Всі діти, хто міг ходити, займалися тим, що тинялися полем і шукали лушпиння від гороху. Якщо 12-річна дитина ще якось могла перетравити те лушпиння, то 4-річна - аж ніяк. Дитина помирала довго, в страшних муках, без матері, без батька, поруч була тільки інша нещасна дитина, її старша сестра, моя бабуся. Вона сама і поховала маленьку Уляну. А потім пішки пішла у Харків з Сумскоі області, шукати матір, яка сиділа у харківській в'язниці.


Для багатьох відкриттям став той факт, що в ураїнських містах люди також вмирали від голоду. Користувачі Фейсбуку переповідають розповіді предків про Київ, Харків, Одесу та інші міста в період Голодомору.

Зоя Звиняцковська: "Батон завернут в целлофановый пакет, и там такой красивый логотип и написано: "Традиции с 1930 года"



Valeria Zhdanova: А у меня прапрабабушка в Василькове спрятала мешок зерна под печью, где зола. ЧК дом обыскали, ничего не найдя, приказали печь разжечь. Вся семья в ужасе наблюдала, а бабушка спокойно развела огонь. Эти уроды немного подождали и ушли, решив, что там ничего нет, а мои родные успели потушить огонь, так что мешок только сверху немного пригорел... Так и спаслись...

 

Олена Колос: Семьи моих родителей жили в Киеве на Куреневке. Голод страшный, ели все подряд, менять вещи на продукты ходили в села за Горенку ( у кого было что менять), многие умирали по дороге или попадали под пули. Коров держать в городе было запрещено. Многие соседи умерли от голода. В Лавре за предметы старины давали кукурузу. Собственно, благодаря кукурузе, мои и выжили (все семейные реликвии ушли - зато семья уцелела). Уже, нас -детей бабушка учила - если упал кусочек хлеба - поднять и поцеловать.

 

Людмила Глебова: Моя бабушка рассказывала, как её ограбили. Она по талонам получила батон в магазине на пл. Толстого (гастроном). Вышла, неся батон в правой руке, вдруг по левому плечу удар, она оглядывается, булку вырывают и тут же проглатывают. Поразила скорость еды.

 

Анжела Ангел: Мой прадед , киевлянин, умер от голода... Бабушку семья насильно сосватала за помощника повара, потому что можно было хоть кусок хлеба получить. И, да, помощник повара работал в ресторане, где Хрещатый яр сейчас. И да, там подавали котлеты. Но войти туда могли только секретарь горкома и прочие офииальные лиа. Город голодал. И в 1947 тоже страшная была голодовка

 

Владислава Осьмак: Мені років 15-20 тому довелося спілкуватись з одним киянином (йому тоді було трохи за 70), який розповідав: їхня родина мешкала неподалік Голосієва. Дітей було четверо чи п'ятеро. Коли почався голод, мати щодня водила усіх дітей до Голосіївського лісу, де вони збирали і їли рослини (мати зналася на всяких корінцях). Так і вижили. Одного дня, коли вони виходили з двору до лісу, якась сусідка кричала їхній матері з вікна: "Дурепо! Я одного свого зварила, то всі тепер ситі. А ти чого тягаєшся по лісі зі своїм виводком?!"

На жаль, я не запитала тоді, чи мав хтось у цій родині роботу. Але точно пам'ятаю: чоловік розпвідав, що вони кияни, тобто, не з села під час голоду прийшли, а зазнали голоду, постійно живучи у Києві.

 

Оксана Мацько: Для когось був голод, для когось - не було. Колись одна знайома показувала прикраси і казала, що "бабушка вот это все купила буквально за копейки". Саме в той момент я згадала, що моя бабуся виміняла на хліб все до останнього і вони вижили, Слава Богу. Тобто хтось зараз носить сережки моєї бабусі і каже, що Голодомору не було, все було чудово, будували комунізм. У "них" голоду не було, суцільні вигоди.

 

Алла Радзівілл: В нашей семье на Красном Хуторе (современный Дарницкий район) в Киеве в 1931-33 году умерло много детей из семьи моего дедушки.Дедушка Леонид Кириллович Калиниченко и его брат Яков ходили в Парк Партизанской Славы(тогда это был просто Дарницкий лес) и стреляли солью воробьев,благодаря им и выжили....Ели все...На хуторе не было ни котов, ни крыс ,ни собак.....А перед этим семью разкуркулили,забрали зерно,скот....Дедушка всегда плакал,когда рассказывал,как гнали стадо свиней по улице, а сосед,у которого голодали дети, загнал одну к себе в двор...Зашли ...и расстреляли на глазах соседей всю семью,чтоб неповадно было....Мы помним, помним и помним..Это уже в моих генах..Это я слышала сама от своего самого любимого в мире дедулечки..И никто мне не скажет,что этого не было.....4,5мил.украинцев умерло за 2 года.....Помним,скорбим....ставим свечечки...

 

Lena Garina: Мои бабушка с дедушкой в Киеве в 30-х жили, но ни слова про голодомор не сказали за всю жизнь, молчали как партизаны. Только почему-то у них на лице шок был, когда я в детстве что-то на тарелке оставляла или крошка хлеба на пол падала. Очень долгое время не могла этого понять.

 

Novosad Oksana: так ситуация отличалась не только в селе и городе,но и от села к селу , и это же не один день было ,а несколько лет и в разные периоды по разному . У прабабушки в Хмельницкой области и в 90тых во дворе лежали разбитые жернова . Не только заберали все зерно,а и ламали , разбивали жернова чтобы не на чем было смолоть зерно . А они умудрились теленку звуковые связки перерезать и держали эту коровку в подвале ( не представляю ) но выжили . дедушка помнит как ели то что осталось на месте где в предыдущем году была закпoна картошка ( видно там какое-то подобие крохмала осталось в перемешку с землей и соломой )Я уже не помню кто , но рассказывали,что когда те которые не переживали такой сильный голод узнавали о голоде на других териториях , то просто не всегда верили ... людям трудно было поверить - настолько сильно работала пропаганда

 

Andrey Sidorovsky: Моя бабушка преподавала в 56 гимназии в 32 - 33 годах. Рассказывала, что со всей Киевской области свозили опухших от голода детей, откармливали, а на утро, теми же грузовиками везли большую часть на кладбище, потому как ночью умирали от заворота кишок.


Раніше в інтерв'ю Цензор.НЕТ історик Геннадій Єфіменко розповів, що в українських містах люди також помирали з голоду, особливо 1934 року, коли не було налагоджено забезпечення міст продовольством із постголодоморних сіл.

TUVwUVVYWjBRemN3VERkUmRFNURLekJNZWxGMmRFZEJUR2xFVVd4T1F6RXdURE5TYWtORVVYWTVRM2N3VEhwU2FqbEhRekJNWjNaTWVUaDJNRXhRVVhaMFF6Y3dURGRSZEVoNlVYTTVReXN3VEhaUmRuUkRNREJNTjFGMlRrTXJNRmxDT0RCTWFsSm5aRWRETUV3M1VtZE9RelF3V1RrNE1GbEVVWFJrUXk4d1dVUlJkR1JIUWpCWlNGRjFUa00wWms1SFFqQlpURkZ6VGtNM01FeHFVWFprUXpRd1RHWlJka2g2VVc5a1EyZ3dTMGhSYjBFOVBRPT0=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх