EN|RU|UK
 Общество
  11235  15

 ДИРЕКТОР НАЦІОНАЛЬНОГО ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ ВЛАДИСЛАВ ТАРАНЕЦЬ: "У НАС Є БІБЛІЯ, ЯКУ МИ ЗНАЙШЛИ БІЛЯ НАШИХ ЗАГИБЛИХ ХЛОПЦІВ ОБГОРІЛОЮ І РОЗГОРНУТОЮ НА МОЛИТВІ "НЕ БІЙСЯ"

Іловайський прапор, який біля згорілої машини з тілами наших хлопців в Іловайську знайшов Паша Нетьосов, саме його розгорнули під час засідання Генасамблеї ООН у Нью-Йорку в 2015 році, "зустрічаючи" Путіна. А в День Прапора того ж року ми давали його на експозицію прапорів на Софійській площі як символ нескорених. Адміністрація Президента, якщо Главі держави потрібно кудись їхати і показувати якийсь артефакт цієї війни, йде саме до нас за такими речами.

НАМИ СТВОРЕНА ВЕЛИКА ЕКСПОЗИЦІЯ, ПРИСВЯЧЕНА ПОДІЯМ У ЗОНІ АТО

З початком бойових дій на сході працівники музею спершу на волонтерських засадах, а з 2015 року офіційно перебувають у зоні проведення антитерористичної операції.

Станом на сьогодні нами створена велика експозиція, присвячена подіям в зоні АТО. Багато матеріалів зібрано на місцях бойових дій і в переважній більшості на території, що не контрольована нами.

29 серпня в музей приходили бійці, що вишли з Іловайська, а також родини загиблих. Тут дуже багато речей, які належали їх рідним та побратимам - тому ці люди вважають, що це їхня експозиція. До музею заходять цивільні, школярі, добровольці, внутрішні війська і Нацгвардія, а от представників ЗСУ дуже мало. По-перше, більшість з них знаходяться у військових частинах або на передовій. А по-друге, головна проблема - різна підпорядкованість: Музей це Міністерство оборони, а Збройні Сили - Генеральний штаб, і вони мають свою систему виховної роботи, з якою налагодити відносини через внутрішній апарат полковників набагато складніше, ніж мені самому безпосередньо з хлопцями Збройних Сил. Тому експонати нам офіційним шляхом ніхто не передає. Більшість здобутого для експозиції - це те, що привезли наші хлопці-пошуковці, або те, що передали самі бійці, з якими ми спілкуємося.

музей

музей

Не так давно музей відвідали Євген Жуков ( начальник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ), позивний Маршал, і Євген Межевікін - Герой України. Коли хлопці побачили нашу виставку, то в них самих з'явилось бажання передати сюди речі, які були дорогими для них під час служби в АТО.

ВСІ НАШІ СПІВРОБІТНИКИ РИЗИКУВАЛИ ЖИТТЯМ, КОЛИ ЇЗДИЛИ НА ПОШУКОВІ РОБОТИ В ЗОНУ АТО

музей

Коли на початку вересня 2014 року сталися Савур-Могила й Іловайськ, ніхто не знав скільки там загиблих. Була загальна інформація, що сотні. До мене подзвонив мій товариш з Цивільного військового співробітництва ЗСУ полковник Олексій Ноздрачов і сказав: у тебе ж є пошуковці, то давай формуй групу та відправляй в АТО, а ми домовимося з другою стороною, що звідти можна забирати тіла. Ми з представників нашого музею та пошуковців сформували першу пошукову групу. Взяли Льоню Бондаря, Пашу Нєтьосова, Ярослава Жилкіна, покійного Олексія Монголова, Ігоря Слюсаря. До складу групи увійшов також предствник УПЦ КП. І вже на місці до них долучилися пошуковці з Кривого Рогу та Дніпропетровська. В перший місяць вони вивезли близько 100 тіл. Юридично усі ці наші справи не були оформлені. Ми їздили та працювали за власні кошти, тому що розуміли, що комусь потрібно це робити. Займаємось цим і зараз. Цілий рік про те, що ми вивозили тіла загиблих, ніхто і ніде не розповсюджувався. Більше того, в департаменті нам сказали, що ви самі собі придумали цю справу, і якщо з вами щось станеться, то ми що, маємо за це відповідати?

Перші групи, які заїжджали на захоплену територію, нічого не брали з речей, тільки вивозили тіла. Вже пізніше, коли Льоня і Паша змогли якось домовитися з представниками "ДНР", що контролювали нашу роботу, то почали вивозити речі, які могли бути цінними для музею. Наприклад, в нас в експозиції по Іловайську є шеврон разом зі шматком рукава. Коли його на вітрині побачив боєць, який брав участь у тих подіях, він сказав, що то його шеврон, бо впізнав свою куртку. Вона загорілася, коли вони вилазили з машини під час обстрілу, тому він зняв її з себе і кинув на землю. Саме нами було вивезено прапор, який пізніше отримав назву "Іловайський". Та і взагалі, у нас кожний експонат - це окрема історія.

Всі наші співробітники ризикували життям, коли їздили на пошукові роботи - потрапляли під обстріли в районі ДАПу. Їм кидали під ноги гранати на Савур-Могилі, на щастя пустишки. Льоня Бондарь брав участь в обміні 11 наших полонених з того ж аеропорту. Він останній, хто вивіз тіла загиблих з ДАПу. Але вся ця робота була та й зараз можлива лише завдяки нашій співпраці з співробітниками з ЦІВІКА (ЦВС ЗСУ). І вони, чи не єдині від ЗСУ, хто допомагає нам у збиранні експонатів в зоні проведення бойових дій.

Ще в 2014 році ми зверталися до міністра Гелетея з пропозицією, щоб Збройні Сили і всі військові частини передавали якісь експонати та опис бойових дій частин в наш музей. І міністр видав цей наказ, але нам подзвонив лише хтось один з військових і запитав, що нам треба - і це був єдиний випадок. Перед цим був інший наказ, що співробітники музею працюють безпосередньо в зоні АТО. Ми приїхали до штабу в "Сармат" (військова частина спеціального призначення, - ред.), але нас звідти чемно "попросили", незважаючи на те, що ми мали усі необхідні документи. Командувач сказав, що міністри йому не указ, і що тут усім керує СБУ, а в нас немає від них дозволу.

Раніше в нашому музеї в залі присвяченому Збройним Силам України була виставка генералів, які причетні до розвалу армії. Вони йшли на пенсії і передавали сюди якісь свої речі. Зараз вони лобіюють інтереси колишнього керівника музею. Нашу експозицію АТО вони розкритикували - сказали, що на ній представлені лише вітрини, присвячені пам'яті загиблих і немає звитяги Збройних Сил. Хочеться запитати, а де ж ваша звитяга? Давайте сюди свої артефакти. Ви ж творили наші Збройні Сили а ми лише забирали результати вашого творіння. Насправді героїка на фронті - це подвиг бійців, які там стояли, людей, які загинули - це командири бригад, рот, взводів і звичайні солдати, а от подвигу командування там немає ніякого. І те, що зараз називають, наприклад, вдалим виходом з дебальцевського котла - сумно, тому що це чергова поразка, і за неї треба питати на верхніх ешелонах.

Але попри все героїзму наших воїнів у нас на експозиції достатньо. Ми вивчили і повністю дослідили хід бойових дій і подвиг наших військових: артилеристів 51-ї бригади, під командуванням капітана Коваля К.В., коли були знищені перші російські БМД, - потім захоплених російських десантників транслювали всі СМІ; мужність та професіоналізм саперів полковника Ковальського М.Є., окремого інженерного загону 91 полка оперативного забезпечення; самовідданість начальника відділу БТ оперативного командування “Південь” полковника Сидоренко Є.А., який на трофейному танку самотужки кинувся на підтримку наших артилеристів; подвиг лейтенанта Абрамовича який ціною власного життя на своєму Т-64 таранив та спалив російський Т-72. А про захисників Савур-Могили та ДАП і казати не доводиться - тут героїзму в кожному представленому експонаті вистачить на багато поколінь.

Крім того, нами ще до початку 2015 року було досліджено та встановлено майже всі підрозділи російської армії, що входили до складу БТГР, які приймали участь в бойових діях в районі Іловайська.

танк


музей

Взагалі усіх загиблих ми знаємо поіменно. Ми беремо участь у волонтерському проекті "Книга пам'яті полеглих за Україну". Там зібрано інформацію по майже усіх загиблих бійцях в зоні АТО, і збирають її самостійно - з миру по нитці. Але багато інформації зібрано завдяки нашим хлопцям, що працювали у вересні 2014-го в районі Іловайська та інших трагічних для нас місцях.

музей
На тому, щоб зробити паперову версію "Книги пам'яті" хотів пропіаритися ще рік тому колишній директор департаменту полковник Валентин Федічев. Гроші нам виділило на неї МО, і завдання нам поставили просте: має бути  - і точка, і чим скоріше, тим краще. Наприклад, мені не зрозуміло навіщо випускати паперову книгу пам'яті зараз, коли війна триває, і хлопці продовжують гинути. Зараз ми надрукували перший том, куди увійшли перші шість областей згідно з алфавітом. У книзі міститься тільки по загиблих бійцях ЗСУ.

музей
Цікаво, що коли була презентація книги, то на цю подію приїхав тільки заступник міністра Ігор Долгов, а більше з Міністерства нікого не було, бо всі були зайняті репетицією параду. А от я вважаю, що віддати шану загиблим хлопцям - це рівень мінімум міністра та начальника Генерального штабу. Щоправда від МО була преса. В той день прийшли мами загиблих, яких ми обдзвонили, та люди, яких ми запросили.

БУДЬ-ЯКІ ЕКСПОНАТИ МЕНІ ФАКТИЧНО ТРЕБА ВИБОРЮВАТИ

музей

музей

музей

Проблема військового музею полягає в тому, що поки він буде підлеглим підполковникам-полковникам, а не безпосередньо вирішуватиме завдання державного рівня, ті, що стоять на порядку денному у міністерстві та ті, які ставить Міністр оборони, ми будемо й на далі самі їздити в зону АТО і збирати матеріали. За власні кошти робити виставки та створювати книги пам'яті до яких в самому відомстві нікому немає діла.

Мені б хотілося, щоб у нас було так, як до прикладу, в Чехії, де військовий музей замикається безпосередньо на Міністра оборони. Але в нас є розбіжності - Збройні Сили окремо, а музей міністерства окремо. Це як дві паралельні структури, які існують, і вони не допомагають, а навпаки хочуть заважати або ставити палки в колеса або просто ігнорувати нашу роботу. Показовою є відповідь на моє звернення до управління озброєння ЗСУ щодо передачі рідкісних зразків стрілецької зброї, яку ми самі знайшли, перебираючи купу паперів з відомостями про наявність в тому ж управлінні. Серед яких був кулемет "Максим" з порядковим номером 286. "Чому саме цьому музею ми маємо передавати дану зброю, невже на глибинці не треба виховувати патріотів?", - відповіли мені в управлінні. Зараз напевно чи не єдиним в Україні таким зразком кулемету і виховують когось в приватній колекції, а може і в "глибинці". А от в Національному військовому музеї такого експоната вже не буде, але головне - це те що цілий начальник управління не розуміє що таке Головний музей Збройних Сил України.

музей

Коли під Луганськом ми знайшли російський Т-72 і був момент, коли можна було його звідти безпечно забрати. Але нам на наші паперові звернення знову сказали, що має спочатку погодити СБУ. СБУ за тиждень усе узгодила, а от наші структури ще це питання мусолили два місяці, і коли ми приїхали його забирати, від нього залишились лише одна гусінь. Мені часто в тому ж департаменті задають питання: "А куди ти поставиш той танк, в тебе ж немає майданчика". У нас колись був майданчик, був двір, але є такий "герой-патріот" колишній міністр оборони Анатолій Гриценко, і він той двір продав, тоді коли займав цю посаду. І тепер наша техніка розсунута по території різних військових містечок. Тобто в самому головному музеї немає куди її ставити, а це один з тих моментів, який має приваблювати людей. Поки що для подібних експонатів використовуємо площадку своєї філії в Первомайську.

музей

Взагалі, будь які експонати мені фактично треба виборювати. В 2014 році, в Слов'янську 25 бригада втратила частину своїх БМД, їх захопили сепаратисти. Потім в ході бойових дій ці машини згоріли. Зараз їх залишки на території однієї із військових частин. На них ще залишилися написи "Народное ополчение Донбасса" - це дуже цінні експонати, історичні артефакти, але що б я не робив і до кого б не звертався, що вони мають бути передані нашому музею, мені принципово їх не віддають - і так з багатьма речами.

Проте, я впевнений, якщо на них захоче подивитися президент, то їх притягнуть куди завгодно, хоч до когось додому, бо це команда згори, а не прохання якогось там директора музею. Як це, наприклад, було з виставкою трофейної військової техніки. Ще в травні 2014 року ми запропонували Міністру оборони організацію подібної виставки. І наше міністерство та Збройні Сили виставку зробили, але біля музею Другої Світової війни, саме тому що туди зручно приїхати та проголошувати свої промови президенту та високопосадовцям.

музей


Коли в нас ще був Крим, а в ньому були філії музею, ми заробляли багато грошей. В 2013 році ми зробили там якісну систему контролю, щоб ніхто не крав, і за літній сезон того року заробили чи не втричі більше, ніж в попередні роки. Завдяки тим доходам, ми жили та розвивались аж до 2015 року. А зараз на все, що нам треба, ми беремо кошти з власної кишені або завдяки допомозі волонтерів, благодійних фондів. І я розумію, що в наступному році буде ще складніше, адже бюджетом міністерства мають вирішуватися першочергові завдання. І хоча бюджет МОУ 2013 і 2017 - це різні величини, Національному військово-історичному музею України там, як і раніше, місця немає.

Я постійно відчуваю "плату" за свої дії. Середня ланка в МО - це болото. В якому в'язнуть усі ініціативи. В нас така купа проектів, і якщо їх реалізувати, то виховна і культурна робота могла б піднятися на вищий рівень. Нам часто кажуть, що зараз війна, і це несвоєчасно, проте додають, що від нас зовсім немає доходів. На що я відповідаю, що для доходів треба не музей робити, а публічний дім. У переважній більшості країн, де шанують військову справу, саме відвідування військових музеїв безплатне: це і Лондоні, і в Брюсселі, і в тій же Празі. Завдання музею - це виховання. Хоча при всьому цьому, якби в нас була велика виставкова зала та площа для музейного магазину, - це теж було б непоганим джерелом доходів.

ІЛОВАЙСЬКИЙ ПРАПОР, ЯКИЙ БІЛЯ ЗГОРІЛОЇ  МАШИНИ З ТІЛАМИ НАШИХ ХЛОПЦІВ В ІЛОВАЙСЬКУ ЗНАЙШОВ ПАША НЕТЬОСОВ РОЗТЯГУВАЛИ ПІД ЧАС ЗАСІДАННЯ ГЕНАСАМБЛЕЇ ООН У НЬЮ-ЙОРКУ, "ЗУСТРІЧАЮЧИ" ПУТІНА.

музей

В нашому музеї є експонати, які вже набули значення державного масштабу. Наприклад, Біблія, яку ми знайшли біля наших загиблих хлопців, обгорілою і розгорнутою на молитві "Не бійся". Ще є ікона - унікальність її в тому, що вона повністю обгоріла, але лик святого Миколая лишився не ушкоджений. Нам її з Широкіного привезла і подарувала журналіст Сніжана Покальчук. Можливо, ми передамо її до Михайлівського собору.

музей

Ось наприклад іловайський прапор, який біля згорілої машини з тілами наших хлопців в Іловайську знайшов Паша Нетьосов, саме його розгортали під час засідання Генасамблеї ООН у Нью-Йорку в 2015 році, "зустрічаючи" Путіна. А в День Прапора того ж року ми давали його на експозицію прапорів на Софійській площі, як символ нескорених. Адміністрація Президента, якщо йому потрібно кудись їхати, і показувати якийсь артефакт цієї війни, йде саме до нас за такими речами. Але при певних обставинах, а саме, коли нам було потрібно вирішити питання про передачу з Вінниці до музею ракетних військ унікальної ракети "Піонер", які саме і стояли на чергуванні в Первомайську, і Адміністрація Президента і Прем'єра зайняла стійку принципову позицію, - недозволимо грабувати "головне" місто країни та чіпати "народноє достояніє" вінничан! І протягом десяти хвилин з верху донизу полетіли вказівки - не чіпати, не підходити.... А те, що ракета знаходиться на закритій території, куди пересічний любитель історії нізащо не попаде, і те, що дана ракета як експонат в музеї ракетних військ на багато відсотків лише посилить статус та значимість цього музею, заповнить прогалину в еволюційному рядку вітчизняного ракетобудування, це особливо нікого не хвилює.

Зараз я виконую обов'язки заступника директора музею, тому що 22 серпня мене звільнили з цієї посади. В 2015 році була така постанова, що в усі закладах культури дирекція має обиратись на конкурсних засадах, але чомусь в Міноборони це лише мене торкнулось. Починаючи з 2013 року мене постійно намагалися звільнити: писали скарги, кляузи, відверту брехню та все таке інше. Потрапивши у систему МО з вулиці, ти завжди будеш там фактично білою вороною, де кожен буде намагатися тебе клюнути, лише за те що ти краще за багатьох виконуєш свою справу. Суть у тому, що в нас міняються міністри, їхні зами, але система МО залишається такою ж самою, яка вона була завжди - там все вирішують полковники, ті, хто все своє трудове життя просидів в міністерстві, без них ніхто не може виконати навіть найпростішу справу, наприклад, погодити якийсь наказ. Саме такі "полковники" і в нашому випадку вирішують долю музею. Яскравим прикладом було чергове скорочення в Збройних Силах. Музей підпорядковано департаменту освіти, науки соціальної та гуманітарної політики МОУ (до липня - департамент соціальної та гуманітарної політики МОУ) і свою квоту на скорочення департамент вирішив шляхом ліквідації наших філій.

Наприклад, в одному із обґрунтувань на скорочення йшлося про музей ракетних військ стратегічного призначення у м. Первомайськ, що це взагалі ностальгія по радянській епосі. А те, що цей музей ракетних військ - слава наших Збройних Сил, і він є унікальний та єдиний в Європі, то це нікого не обходить.

Так само хотіли скоротити меморіальний комплекс "пам'яті героїв Крут". Я прийшов до замміністра і сказав, що ви розумієте, що цього неможна робити, але мені відповіли, що у них реформа, і людям, які реформу не сприймають, знайдуть заміну. Але все ж таки завдяки нашим діям і праці журналістів його не закрили, як і інші наші філії, що підлягали ліквідації. І подібні ситуації у нас виникають постійно. Лише за час моєї роботи - це друге скорочення. В музеї працює лише 28 осіб, включаючи бухгалтерів, прибиральниць та іншого допоміжного складу працівників, які фактично вирішують всі завдання. А завдань у нас щодня виникає купа, бо ми самі вважаємо, що в такий складний час не можемо бути осторонь.

Коли мені повідомляли про звільнення, представник Департаменту МО подякував лише за дві незначні виставки які нас попросили розгорнути в Будинку офіцерів саме для приїзду Президента. А от ані за організацію вивезення загиблих, ані за збір унікальних реліквій в зоні бойових дій, ні за експозицію, присвячену АТО, ні за Книгу Пам'яті нам ніхто не подякував.

7 вересня буде проводитися перший етап конкурсу на посаду директора музею, я теж подав на нього документи. Щоб працювати в музеї, треба любити музей в собі, а не себе в музеї. Мені вдалося зібрати колектив людей що насправді його люблять та головне вміють якісно та швидко виконувати будь-які завдання будь-якої складності. Ми з моїми колегами, зокрема Ярославом Тинченком - заступником директора з наукової частини, з науковим співробітником Віталієм Івком залучили величезну кількість експонатів із приватних колекцій для демонстрацій, але, якщо піду я, усі ці речі також "підуть", тому що передавалися в музей лише під моє слово та гарантії. Нами проведена величезна наукова робота по збору та обробці інформації щодо подій у Криму та на Сході країни. Хлопці кажуть, якщо я не буду директором, то працювати тут буде неможливо, бо ми єдина команда.

Але попри всі ці складності у нашого Музею - великі перспективи, якщо в Збройних Силах України зрозуміють, що це музей не міністра і не відставних генералів, а в першу чергу кожного військовослужбовця і він має можливість сюди прийти, подивитися експозиції і залишити щось своє.

Адреса:им. Київ, вул. Грушевського, 30/1

Текст і фото: Віка Ясинська, "Цензор.НЕТ"
TUVwcVVtZGtSME13VERkU1owNUROREJNWjJjd1dVUlJkblJIUWpCWlNGRjFUa00xTUZsSVVYVjBReXRNWkVkRU1FeHlVbWRPUTNjd1RHcFJkbVJIUWpCTWNsRjJkRU0xU1U1RGVUQk1OMUYxWkVNNU1GbHpka3c1UTNZd1dVaFJkVTVET1RCWlNGRjFkRU4zTUZrNFp6QktURkYxVGtNMk1FeEJka3c1UXpnd1dWQlJkRGxETVRCTWF6MD0=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх