EN|RU|UK
  1183  19

 ТУПИКИ ПЕРЕДВИБОРЧОГО ПОПУЛІЗМУ

Політика обов’язково має бути популярною, інакше їй не варто розраховувати на електоральну підтримку. Але між політикою популярною та популістичною величезна різниця – на відміну від популярних політичних намірів популізм діє за принципом голої кон’юнктури, не звертаючи найменшої уваги на практичні перспективи і наслідки своїх «прожектів». У результаті популізм заганяє справжні проблеми в тупики уявної реальності. Наслідки плачевні для всіх – насамперед для країни.

Це виразно усвідомлюєш на прикладі ставлення президента до проведення конкурсу з приватизації Одеського припортового заводу, коли за 12 днів до початку і за 2 дні до закінчення терміну прийому заявок президент заблокував продаж цього об’єкта. Хоча Фонд держмайна оголосив конкурс з продажу 99,567% державного пакету акцій ОПЗ ще 15 липня, але Ющенко цинічно витримав «гросмейстерську паузу», і наклав заборону лише тоді, коли надійшло аж 13 заявок від потенційних покупців підприємства.

Сумні наслідки таких популістських ігор уже відомі: спочатку від участі в конкурсі відмовилося 10 учасників, а решта не втрималися від спокуси придбати підприємство за половину реальної вартості методом змови. Цілком природно, що Кабінет міністрів не погодився з такими результатами конкурсу і наполіг на тому, щоб їх було визнано недійсними.

Тепер деякі олігархи та простимульований ними президент плекають надію, що невдалий конкурс з приватизації ОПЗ надалі обернеться цілковитою відсутністю бажаючих взяти участь у приватизаційній боротьбі за цей об’єкт, тому згодом його доведеться просто «віддати в хороші руки» – між іншим, так само, як це було зроблено з абсолютною більшістю приватизованих в Україні підприємств. Чому б Ющенку не визнати такі наміри відверто? Чи може він хоче приберегти цю «військову таємницю» для мемуарів?

У будь-якому разі президенту на схилі владної каденції не варто втрачати рештки гідності, звинувачуючи уряд у власних гріхах. Нагадаю, що недавно Ющенко категорично наполягав на приватизації цього об’єкта, аргументуючи свою позицію цілком переконливо: оскільки газ має тенденцію до здорожчання, а його частка у виробництві продукції ОПЗ складає майже 90%, то підприємство варто продати якомога швидше, бо у випадку від’ємної рентабельності для того, щоб позбутися неефективного виробництва, держава буде змушена навіть доплачувати інвестору. І от Україна підійшла до цієї точки сумнівної рентабельності, а в Ющенка ніби амнезія…

Апофеозом бездоказових звинувачень уряду стало твердження Ющенка про те, що Кабмін сприятиме приватизації ОПЗ за незначну частину реальної вартості підприємства. При цьому президент зробив істотне доповнення: мовляв, все відбудеться так само, як із «Кріворіжсталлю». З цього приводу варто зробити два зауваження.

По-перше, «Кріворіжсталь», частка якої складає менше 1% серед підприємств державної форми власності, продали за суму, котра перевищила сукупність усіх попередніх 70% приватизованої державної власності України. Навіть якщо припустити, нібито Україна трохи продешевила і в цьому випадку, то чому Ющенко ніколи не словом, ні ділом не обмовився про основну масу підприємств, які розійшлися по кишенях олігархів буквально за копійки? Можливо тому, що основні фігуранти приватизаційних афер регулярно виділяли «копійчину» на бутафорський Батурин, фонд «України-3000» та інші інтимні забаганки президента?

По-друге, ніхто не забороняв Ющенку внести такі геніальні доповнення до конкурсних умов приватизації, які не залишили б найменшої можливості для штучної мінімізації суми продажу ОПЗ. Але замість пропозицій по суті президент займається улюбленою справою – безпардонно тиражує наклепи і навішує ярлики.

Партія регіонів також не відмовила собі в задоволенні погріти руки біля багаття популізму. Спочатку регіонали взагалі заперечували доцільність продажу «підприємства стратегічного значення», потім бездоказово звинувачували Тимошенко у намірах продати ОПЗ «за символічну ціну своїм фаворитам», а насамкінець уже стверджували, що уряд не має права скасовувати результати конкурсу.

Регіоналів не турбує, що кожне з їхніх звинувачень суперечить одне одному, бо вони звикли до того, що замість ловити їх на слові ЗМІ обирають для себе дещо інші пріоритети. Щоб керівництво Партії регіонів остаточно не заплуталося в популістських вимогах, пропоную простий вихід: купіть ОПЗ за реальну вартість – і відразу відпаде потреба в тиражуванні різноманітних підозр і звинувачень.

А то якось дивно виходить: $2,5 мільярда на купівлю гірничого комплексу в США швиденько знаходяться, а $1 мільярд на придбання ОПЗ нема. Ну, нема, то й нема: кожен має право визначати бізнес-пріоритети на власний розсуд. Але навіщо у такому разі плескати язиками?

Кожне заняття з часом викликає залежність. Якщо людина роками «сидить на голці» популізму, то раптово припинити попередній спосіб життя дуже важко. Чудово розуміючи скрутну ситуацію Ющенка, хочу довести до його відома, що існують десятки інших проблемних аспектів, на яких можна реалізувати хворобливу потребу в популізмі значно краще, ніж у випадку з приватизацією ОПЗ.

Чому б, наприклад, не порушити питання про величину заробітної плати керівництва Нацбанку та оновлення автопарку цієї установи? Оскільки з професійними і кримінальними аспектами діяльності Нацбанку вже все зрозуміло, то чому б не подискутувати на тему моральних аспектів: наприклад, як слід реагувати, коли людина отримує протягом року півтора мільйони гривень зарплати і при цьому не соромиться виписувати собі ще й матеріальну допомогу?

І це ще не весь «кульбіт»: якщо матеріальний стан справді критичний, то навіщо відпочивати в шикарному готелі на Маврикії, вартість проживання в якому складає близько 4 тисячі євро на добу? Втім, у ющенківського популізму інші пріоритети. Чим вони зумовлені – залишу на розсуд читача.

Перестрибуючи з однієї теми на іншу, Ющенко часто встигає вислизати з під вогню критики, а от Януковичу та його політичній силі сутужніше, бо ті якщо вже вчепилися в якусь тему, то носяться з нею, як дурень з писаною торбою. Їм байдуже, що вибір теми невдалий, що розрахунки хибні, що їхні дії все важче пояснити виборцю з позицій здорового глузду – головне, щоб лідер Партії регіонів міг, як у 2004 році, сказати про себе: «тому, що послідовний». А те, що така «послідовність» заганяє його політичну силу в глухий кут, то це, як з’ясувалося, справа другорядна.

Сьогодні ключові промисловці Партії регіонів добре розуміють неможливість забезпечити зростання зарплат на своїх підприємствах в умовах кризи. Тому вони не лише заперечують популістські ініціативи Януковича, а й звертаються до уряду з проханням не допустити підвищення соціальних стандартів до тих пір, поки не буде стабільного курсу гривні, прогнозованих цін на енергоносії та збалансованого бюджету. Інакше в багатьох галузях ми матимемо невиплати зарплат або гіперінфляцію.

Керівництво Партії регіонів перебуває в стані розгубленості, не розуміючи, що слід зробити з популістською іграшкою під назвою «підвищення соціальних стандартів», яка почала нагадувати валізу без ручки: нести далі – важко, а кинути шкода.

У популістів непроста доля: вони зберігають популярність доти, доки жевріє надія на успіх їхньої популістської схеми. Але як тільки перспективи стають похмурими, популістам не позаздриш – на них «вішають всіх собак». Уже сьогодні впливові однопартійці закидають Януковичу, що той не вдарив палець об палець задля втілення в житті таких програмних пріоритетів Партії регіонів, як ЄЕП, російська мова та НАТО. Мовляв, весь пар пішов у свисток.

Блокування роботи Верховної Ради також позбавляє регіоналів парламентської трибуни для ефективного піару. Не важко збагнути, на яких тонах однопартійці розмовлятимуть з Януковичем після програних президентських виборів.
Источник: заступник директора Міжнародного Інституту гуманітарних технологій Зореслав Самчук
VEhrNGRrdzVRM2t3V1haUmMyUkRLekJaUkZKcE0zcFJkamxETkRCTVJGSm5RVDA5
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
   
 
 
 вверх