EN|RU|UK
 Общество, Политика Украины
  6218  9

 "НА ПОЧАТКУ РЕВОЛЮЦІЇ МИ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО НЕОБХІДНО ВИХОДИТИ НА ВУЛИЦЮ ТА ЗБИРАТИ ДОКУМЕНТИ МАЙДАНУ", - ДИРЕКТОР АРХІВУ ОЛЬГА БАЖАН

В українських архівах зберігаються цілі пласти документів, які нині можуть допомогти процесам люстрації та декомунізації. Наскільки часто українці звертаються до архівних установ, щоб перевірити благонадійність чиновників? Які кроки з декомунізації сприяють визнанню України як недемократичної держави? Яким чином на наших очах формуються архівні фонди Помаранчевої Революції, Євромайдану і "АТО", а які документи в процесі останньої революції були втрачені назавжди? Про це в інтерв'ю "Цензор.НЕТ" розповіла директор Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) Ольга Бажан.

У ході всієї розмови рефреном звучать слова пані Ольги: "Приховати історичну правду не реально. Завдяки багаторівневому обліку архівних документів знищити їх безслідно практично неможливо". Так вона прагне розвіяти мої острахи про можливе знищення важливих документів в державних архівах за президентства Віктора Януковича. Також питаю, чи "під шумок" прощання з радянським минулим сьогодні, не знищується цілий пласт документів.

ольга бажан

У ПРОЦЕСІ ДЕКОМУНІЗАЦІЇ НЕОБХІДНО ШУКАТИ ПОРОЗУМІННЯ З МІСЦЕВИМИ ГРОМАДАМИ

- На початку 1990-х, коли обговорювалося питання проведення люстрації, чи відобразилося це на архівних фондах?

- Справа у тому, що заклики до проведення люстрації в Україні після розвалу СРСР не набули значного поширення. Це підтверджує і практична діяльність у той період Центрального державного архіву громадських об'єднань України, створеного на базі Архіву Центрального Комітету Компартії України. Так скажімо, значного числа запитів щодо підтвердження перебування у радянську добу певних осіб на керівних посадах не спостерігалось. Хочу зазначити, що документальна база для отримання подібної інформації була і залишається достатньо повною, оскільки повністю збережені всі документи отримані архівом після заборони діяльності Компартії України. Вірогідно запровадження у практику суспільних відносин на початку 1990-х років широкомасштабного люстраційного процесу не стало реальністю в Україні у зв'язку з тотальним охопленням членством у партії та комсомолі великої кількості людей, яких не можна було звільнити з посад, навіть керівних, одночасно.

Щодо втілення у життя нинішнього Закону України "Про очищення влади" маю зазначити, що фонди нашого архіву слугують інформаційною основою реалізації деяких його норм. Проте запити щодо перебування ряду осіб на ключових посадах у КПУ та ЛКСМУ сьогодні є поодинокими. Так, протягом 2015 року на адресу архіву надійшло близько десяти подібних звернень.

- Тобто в ході люстрації триває перевірка десятків тисяч чиновників, а до вас надійшло лише кілька запитів?

- Вочевидь очищення влади відбувається ще й природним шляхом, тобто за 24 роки незалежності України у владних структурах все менше залишається високопосадовців, які обіймали компартійні і комсомольські посади певного рівня, передбаченого Законом України "Про очищення влади" - від секретаря райкому партії і вище та починаючи з посади секретаря ЦК ЛКСМУ. Покоління чиновників значно помолодшало. Скоріше за все, тенденція невеликої кількості запитів на люстраційну тематику буде спостерігатися й надалі.

- Чи процес декомунізації якимось чином торкнувся Центрального державного архіву громадських об'єднань? Зокрема, щодо назв фондів та справ, які тут зберігаються.

- Ще раз нагадаю, що наша установа була створена на базі колишнього Архіву ЦК КПУ у жовтні 1991 року. Безумовно декомунізаційний пакет законів, ухвалений Верховною Радою України у першій декаді квітня 2015 р. певним чином позначився на діяльності ЦДАГО. Так, наприклад відповідним чином змінилися назви деяких рубрик на офіційному веб-сайті архівної установи, більш відкритим, без обмежень з огляду на родинні зв'язки став доступ до документів архівно-слідчих справ громадян, репресованих у часи тоталітарного режиму. Разом з тим, вважаю за необхідне зазначити, що документи, в яких висвітлюються механізм політичних репресій, а також різноманітні аспекти функціонування командно-адміністративної системи в Україні радянського періоду, в архіві не були закритими для дослідників. Підтвердженням цього слугують численні наукові публікації; масштабні дослідження, зокрема, реалізація державної програми "Реабілітовані історією"; теми захищених дисертацій, збірники документів вказаної тематики, які побачили світ після 1991 року.

З іншого боку, процес декомунізації ніяким чином не зачіпатиме назв архівних фондів, описів справ і документів. Згідно з нормативними вимогами до роботи архівних установ, назви фондів відображають офіційні (історичні) назви установ та організацій - фондоутворювачів на час їх існування. Наприклад, якщо свого часу структурний підрозділ був започаткований і діяв під назвою "Комісія з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук УРСР", то документальний фонд даного підрозділу не підлягатиме перейменуванню. Треба пам'ятати, що архівний документ - це відбиток історичної минувшини, яку не можливо змінити або скорегувати на догоду сьогоденню. Хоча деякі дослідники порушують питання про перейменування фондів. Вважаємо це одним з проявів поверхового сприйняття політики декомунізації.

ольга бажан


- Як загалом оцінюєте декомунізацію?

- Очевидно, що процес декомунізації - це необхідний шлях подальшого розвитку українського суспільства. На нашу думку, насамперед він передбачає зважений, об'єктивний підхід до вивчення власної історії, що у свою чергу дасть можливість уникнути помилок в оцінці минулого. Щоб не сталося так, як проголошували колись комуністичні вожді: "Весь мир... разрушим до основанья, а затем…"

Потрібно дуже уважно, глибоко та всебічно, не озираючись на політичну кон'юнктуру, вивчати архівні документи. Тільки так ми зможемо відтворити всю палітру епохи, з усіма її недоліками та досягненнями.

- Чи в архівах зберігаються документи, які можуть допомогти у декомунізації на локальному рівні?

- Так, документи, які зберігаються в державних архівних установах надають таку можливість. На запити, що надходять на адресу архіву, фахівці намагаються виявити і надати вичерпну інформацію з порушених питань. Скажімо, громадяни звертаються з проханням перевірити біографію людини, на чию честь названа вулиця; на чиєму боці вона воювала у Другу світову війну і чи мала причетність до діяльності радянських репресивних органів. Вважаємо, що це позитивна тенденція, коли люди самі намагаються зрозуміти, чи заслуговує певний діяч, щоб вулиця носила його ім'я, а не сліпо підтримують намагання перейменувати вулицю, населений пункт тощо. Поки такі запити поодинокі, але припускаю, що надалі процес піде активніше.

ІДЕЯ ПЕРЕНЕСЕННЯ ВСІХ СПРАВ РЕПРЕСИВНИХ ОРГАНІВ ДО ОДНОГО АРХІВУ АРХАЇЧНА

- Як ставитеся до ідеї перенесення всіх справ, які стосуються репресій в УРСР, до одного архіву? У скептиків виникає питання, чи можливо забезпечити безпеку документів при переміщенні?

- До пакету законів про декомунізацію включено й закон "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр.". Він передбачає створення при Українському інституті національної пам'яті Галузевого державного архіву. Даним законом унормована пропозиція саме там зосередити всі документи репресивних органів.

Проблема полягає не лише у забезпеченні збереженння документів під час їх передачі та подальшого транспортування до новоствореної архівної установи. Для того, щоб говорити про майбутнє можливе переміщення, необхідно мати у розпорядженні спеціалізовану будівлю, де цей архів розташовуватиметься. І це повинна бути не перша-ліпша пристосована споруда, а обладнане відповідними комунікаціями приміщення, щоб забезпечити належні умови для постійного зберігання документів.

Слід враховувати ще одну важливу обставину. Частина документів радянського тоталітарного режиму згідно з Указом Президії Верховної Ради від 9 вересня 1991 року була передана на зберігання до державних архівних установ. Зазначені документи увійшли до наукового обігу з посиланнями на сучасні місця їх зберігання. Якщо сьогодні всі ці документи перемістити до нового архіву, то вони отримають інші пошукові дані. Таким чином неможливо буде зрозуміти, на які саме справи посилаються дослідники. Крім того, в облікових базах даних сучасних силових відомств (Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України) треба також буде змінити відомості про нове місцезнаходження цих справ. Стає зрозумілим, що перенесення значного корпусу документів до нової архівної установи спричинить певну плутанину в наукових дослідженнях. Звідси виникає питання: чи є раціональним процес масштабного переміщення архівних справ і виправданим витрачання значного обсягу державних коштів для його забезпечення ? Лише для того, щоб усі справи були при одному відомстві?

- Який шлях Ви пропонуєте?

- Альтернативи сучасним технологіям, в ногу з якими розвиваються провідні архіви світу, немає. Я говорю про оцифрування документів. Взагалі на сьогодні ідея фізичного переміщення архівних документів з різних архівних установ і побудова на їх основі іншого, фактично, штучного архіву видається дуже архаїчною. Не треба далеко ходити, гляньмо на досвід країн Балтії. Вони створили інформаційний портал, на якому оприлюднені оцифровані документи репресивних органів, що значно розширило доступ до них. Для Українського інституту національної пам'яті подібний підхід значно спростив би вирішення завдання стосовно створення власного Галузевого державного архіву. У такому випадку кошти на започаткування нової установи можна б було спрямувати на придбання обладнання для оцифрування документів і створення електронних баз даних, доступних широкому загалу всіх небайдужих до української історії.

ПІД ЧАС ОБОХ РЕВОЛЮЦІЙ МИ РОЗУМІЛИ, ЩО ТРЕБА ВИХОДИТИ НА ВУЛИЦЮ ТА ЗБИРАТИ ДОКУМЕНТИ

- Якого характеру документи періоду Помаранчевої революції та Євромайдану зберігаються в архіві?

- Відповідно до профілю комплектування, ЦДАГО України можна назвати архівом громадянського суспільства. У 2004 році події Помаранчевої революції торкнулися нас не тільки як пересічних громадян, але й як архівістів та істориків. Ми зрозуміли, що треба самим виходити на вулицю і збирати документи, бо у стрімкому розвитку подій можна втратити інформацію про надважливий історичний час. Тому наші співробітники виходили на Майдан і збирали листівки, прапори і навіть написані від руки агітки. Фотографували самі і збирали фотосвітлини від учасників протестних акцій. Крім того, свої документи на зберігання до архіву передав Страйковий комітет Національного університету "Києво-Могилянська Академія". Так сформувався фонд "Колекція документів з проведення виборів Президента України 2004 року (Помаранчева революція). Він ще може поповнюватися, тому користуючись даною нагодою повідомляємо, що ми раді прийняти будь-які документи того періоду.

Звісно, коли почалася Революція Гідності, ми вже знали, що робити. Професійний фотограф Володимир Зінченко, який фіксував ті буремні дні на фотокамеру, перебуваючи майже на лінії зіткнення протидіючих сторін, передав на постійне державне зберігання свої фотознімки. Документальні матеріали, накопичені студентами Київського національного університету ім.Т.Шевченка в рамках проекту "Архів студентського Майдану" на прохання працівників ЦДАГО України також передані на зберігання. Мені здається, що спільними зусиллями архівістів і громадських активістів нам вдасться зібрати і з часом відтворити багатогранний характер цієї революції. Ми зможемо показати, що її творили самі люди.

Фонд перебуває у процесі формування. Ми закликаємо всіх, у кого лишилися агітаційні листівки, вірші, фото, будь-які інші документальні пам'ятки Революції Гідності передавати їх на зберігання до нашого архіву, для того щоб у майбутньому уникнути білих плям в історії становлення і розвитку незалежної української держави. У передмові до опису даного фонду нами будуть обов'язково згадані всі, хто долучився до його формування.

ольга бажан

- Представники профспілок заявили, що внаслідок пожежі у Будинку профспілок в ніч на 19 лютого 2014-го згорів профспілковий архів. Про які саме документи йдеться?

- У березні 2014 р. працівники ЦДАГО разом з представниками апарату Федерації профспілок України провели огляд приміщень, які знаходились у Будинку профспілок за адресою - Майдан Незалежності, 2. За його підсумками було встановлено, що частина документів центральних органів всеукраїнських галузевих профспілок, яка перебувала в робочих кімнатах їхніх офісів, на жаль, майже повністю втрачена під час пожежі. Ці документи висвітлювали діяльність профспілкових організацій за період незалежності України. Також, деякі документи, які знаходились в архіві ФПУ у підвальному приміщенні будівлі, перебували у критичному стані - зазнали затоплення, були вкриті пліснявою. З метою надання нашим профільним організаціям практичної допомоги, частину мокрих документів ми завозили до нашого архіву, організовували їхнє просушування, санітарне оброблення, ремонт і оправлення.

На нараді голів центральних органів профспілок у 2014 р., де обговорювались проблеми урегулювання кризового становища, що склалося у результаті пожежі в Будинку профспілок, працівники архіву провели опитування стосовно відомостей про стан і місцезнаходження документів, які залишилися у всеукраїнських профспілкових організаціях. Сьогодні ми пильно відслідковуємо процеси їх упорядкування, надаємо всіляку допомогу під час передавання на постійне зберігання до нашого архіву.

- Яким чином формуються архівні фонди, які стосуються проведення "АТО"? Це передусім матеріали, в яких відбито діяльність волонтерів?

- Волонтерський рух дуже потужний, але розпорошений. Тим більше, зрозуміло, що всі націлені на те, щоб зробити конкретну справу, а не на те, щоб задокументувати її. Разом з тим, таке унікальне суспільне явище, як волонтерський рух, має залишитись на скрижалях історії. Тому вже сьогодні необхідно вживати заходів для того, щоб документальні свідчення про його діяльність опинилися в державних архівосховищах. Наголошуємо, що наш архів відкритий до співпраці з громадськими волонтерськими організаціями у справі формування Національного архівного фонду їхніми документами. З нами можна зв'язатися через нашу сторінку у Фейсбуці або через сайт архіву. Все відбуватиметься офіційно, з актом приймання на державне зберігання.

До речі, відповідна тематика певним чином представлена в архіві. Одним з наших фондоутворювачів є Всеукраїнська громадська організація "Союз "Народна пам'ять" на чолі з Ярославом Жилкіним, яка займається пошуком тіл загиблих українських бійців. У нас з ними підписана угода про співробітництво. До речі, трохи відступаючи від теми даного запитання, хочу ще раз подякувати представникам організації "Союз "Народна пам'ять" і особисто пану Ярославу за їх подвижницьку діяльність у справі поповнення Національного архівного фонду. Влітку 2015 року ними передані на зберігання до архіву копії документів, що висвітлюють історію України періоду Другої світової війни, накопичені в результаті їх багаторічної пошукової роботи. Унікальність цих джерел полягає в тому, що вони дозволяють заповнити існуючі документальні "прогалини" з історії перебігу військових дій на території України в період Другої світової війни.

- У якому стані й статусі перебувають архівні фонди українських архівів, які нині розташовані на окупованих територіях?

- Можу лише зазначити, що ці питання перебувають під особливою увагою Державної архівної служби України. На жаль, ніхто сьогодні не може спрогнозувати, у якому стані їх отримає держава, коли ці території будуть звільнені. Відомо, що адміністрація кримських архівів тепер працює відповідно до вимог окупаційної влади.

П. С.: Цензор.НЕТ планує передати свої найкращі публікації, які стосуються організації Євромайдану, відсічі російській агресії в Україні, а також діяльності волонтерського руху в цей період до Центрального Державного архіву громадських об'єднань України.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

Фото: Віка Ясинська

VEhrdlVXNTBRemN3V1hwUmN6bERkMGxPUTJnd1RISlJkblJIUVRCTU4xSm9aRU1yTUV4UmRrdzVRM2N3V1VSU2FHUkROREJNU2pnd1RHcFNaMlJIUXpCTU4xSm5Ua00wTUZrNU9EQk1XRkZ6ZEVkQk1FdzNVWFpPUTNjd1RHNVJkRTVEZHpCTU1UZ3dUSHBSYzA1RE5UQk1WRkZ6VGtNNQ==
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
   
 
 
 вверх