EN|RU|UK
 Общество, Политика Украины
  12711  102
Материалы по теме:

 "ЄВРОПА ТА США ВИЯВИЛИСЯ ГЛУХИМИ ЩОДО ГОЛОДОМОРУ Й ОПИНИЛИСЯ ПІД ВПЛИВОМ ПРОПАГАНДИ КРЕМЛЯ", - ІСТОРИК ОЛЕКСАНДР ЗІНЧЕНКО

Чи багато сміливців наважувалися прямо говорити про винищення селян в Україні, і в який спосіб вони це робили? Чому пам'ять про трагедії минулого важлива для сьогодення? Як стрімке відновлення пам'яті про Голодомор впливає на нас теперішніх? Про це радник голови Інституту національної пам'яті історик Олександр Зінченко розповідає не по-чиновницьки доступно.

З року в рік наприкінці листопада, коли Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору, ми прагнули донести світу поклик про причини трагедії, нелюдські методи радянського режиму, вбивчі наслідки голоду, які українці досі відчувають на собі. Нині, коли факт злочину Голодомору для світу є незаперечним, настав час усвідомити, наскільки змінилися самі українці завдяки відновленню пам'яті про замовчувану в радянський час трагедію.

голодомор
Фото: zbruc.eu

З ВІДКРИТТЯМ АРХІВІВ МИ ДІЗНАВАТИМЕМОСЯ НОВІ ІМЕНА ЛЮДЕЙ, ЩО РОЗПОВІДАЛИ ПРАВДУ ПРО ГОЛОДОМОР

- Цьогоріч вшанування пам'яті жертв Голодомору відбувається під гаслом "Люди Правди. Щоб світ знав" - згадати тих, хто наважувався у той час говорити правду про сталінські злочини. Скільки нараховується таких праведників?

- Це не є прямою аналогією зі спеціальною відзнакою ізраїльського Яд Вашем "праведники світу". Ми прагнемо провести інформаційну кампанію про тих людей, які донесли правду про Голодомор світу. Це далеко не вичерпний список, бо на цьому етапі ми не можемо знати всіх. Ми навіть не знаємо про всіх активістів, які у 30-х роках відкрито говорили про Голодомор у вільному західному світі, не кажучи вже про тих, хто постійно мешкав в УРСР.

Я мав велику приємність попрацювати в архіві Польського інституту Музею Сікорського у Лондоні. Там зберігається архів "Українського Бюро" - організації, що у 30-х роках протистояла інформаційній експансії Радянського Союзу, який категорично заперечував факт Голодомору. СРСР влаштовував у буквальному сенсі шоу, для того, щоб приховати правду про Голодомор. Знаємо, що такі вистави в українських селах влаштовували перед західними інтелектуалами, які поїхали, будучи впевненими, що в Україні все прекрасно, а вся інформація про голод - це брехня. "Українське бюро" вело активне листування з Лігою Націй, британськими газетами, Комітетами Рятунку України у Львові та Празі. Але ми досі не знаємо всіх українських активістів, хто брав участь у подібних справах в Австрії, Швейцарії, Чехословаччині та інших країнах.

голодомор

Я впевнений, що з відкриттям архівів будуть з'являтися нові імена. Для того, щоб привернути увагу до тих, хто у найчорніші часи не боявся говорити правду, цього року ми згадали 16 осіб, яких називаємо Людьми Правди.

- У який спосіб Ви відбирали героїв?

- Насамперед це люди, які фіксували правду і постраждали через це. Можу згадати Нестора-літописця Голодомору - звичайного колгоспного сторожа із села Леб'яжого з-під Харкова Нестора Білоуса. Він залишив щоденник, який вів з 1911 року. Коли почалася колективізація, то почав робити записи регулярно. Білоус по суті створив хроніку Голодомору у конкретному селі. Він був ув'язнений на 6 років за "махровую антисоветчину". Завдяки тому, що він потрапив до рук НКВС, щоденник зберігся. І в цьому парадокс - радянська система сама зберегла доказ своїх злочинів.

голодомор

Сторінки щоденника Нестора Білоуса. Запис від 7 лютого 1931 року: "Настроение в населения очень натянуто по отношению такой политики правительства. Налоги очень непосильны. Фото: golodomor.kharkov.ua

ПІК СЕЛЯНСЬКИХ ПОВСТАНЬ В УКРАЇНІ ПРИПАВ НА ЛЮТИЙ ТА БЕРЕЗЕНЬ 1930 РОКУ

- Чи можливо за цим щоденником простежити зміни на селі - від початку колективізації і до повної трагедії?

- Багато речей Білоус передбачив ще за два-три роки. У 1929-му він написав, що якщо й далі буде така політика щодо селянського господарства, то країна загине, а селяни вимруть з голоду. Згадує про реквізиції, критикуючи комуністичну партію. Він фіксує, як селяни почали опиратися колективізації. Досі поширений міф, що спротиву не було. Насправді селянські виступи почалися відразу по згортанні політики НЕПу й початку репресій, їхній пік припав на лютий-березень1930 року. Опиралися люди у свій жорстокий селянський спосіб - вбивали місцевих представників радянської влади. І ось Білоус фіксує вбивство у сусідньому селі голови партосередку та двох комсомольців. Також він детально описує всі репресивні заходи: як забирали хліб, виганяли з хати тих, хто чинив опір, і так далі.

голодомор

Білоус щороку записував, як святкували Великдень. Цікаво порівняти, як святкували у 1929, 1930, 1931, 1932 роках. Дуже красномовні описи - наскільки з кожним роком ставало гірше. З початку 1933-го він констатує масові смерті. У березні 1933 року він занотував, що план хлібозаготівель досі не виконаний.

Наприклад, від 27 квітня 1933-го він пише (збережений правопис оригіналу): "Умер Бутенко Николай Федорович молодой парень 22 лет настоящий гвардеец большого роста красивый и пришлось умереть голодной смертью лиш потому что сельсовет не дал ему справки как сыну розкуркуленого отца, а без справки негде на работу не примают, а весной когда уже он совсем ослаб тогда и работа была, но он не мог работать и пришлось ему умереть голодной смертью".

30 квітня: "Идут частые дожди и холодно посев производится очень слабо потому что зерна нету лошадей тоже нету а если у ково и есть лошадь то все равно она очень слабая так что и в бороне не выхаживает дня. Так что в этом году еще больше будет недосеву. А люди знай мрут так что в одну яму кладут душ по 6 потому что некому могилы копать".

12 травня: "Умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

- Відомі ще кілька історій людей, які фіксували події Голодомору. З якою метою вони робили свої записи?

Наприклад, вчителька з Харкова Олександра Радченко. Вона робила записи для своїх дітей, щоб жах Голодомору не був забутий.

голодомор

Так само важливі фотосвідчення. Австрійський інженер Александр Вінербергер, що примудрився якимось неймовірним способом переправити кілька плівок зі знімками Харкова 1932-33 років до вільного світу. Причому вони досить швидко вибухнули в Західній Європі.

Інший фотограф - Марко Желізняк, який фіксував, як люди пухли з голоду в околицях села Удачного на Донеччині. Лише після смерті Сталіна він підписав зроблені тоді фотокартки.

Ці люди дуже ризикували. Олександра Радченко за свої щоденники отримала 10 років таборів.

Той же Вінербергер запросто міг бути заарештований та відправлений у табори за те, що фотографує мертвих на вулицях столичного Харкова. Для НКВС його діяльність - це типовий "шпіонаж".

- Близько половини постатей, яких обрано прапорами правди, є іноземними журналістами та дипломатами. Які історії іноземців особисто Вас найбільше вразили?

- Найбільш промовиста історія - це вочевидь, Ґарет Джонс. Він прибув до України нелегально і залишив яскравий щоденник про те, що тут відбувалося. Цей щ оденник досі не перекладений українською, хоча оприлюднений давно. У вільному світі Джонс розповідав про цю трагедію у своїх газетних статтях та публічних лекціях, але йому багато хто не вірив. Зрештою, опонент Джонса, який заперечував все написане ним, Волтер Дюранті, отримав Пулітцерівську премію. Тож Джонсу не дуже повірили. Так само як свого часу не вірили поляку Яну Карському, який на Заході розповідав про нацистські табори смерті.

голодомор

Тоді Західна Європа та США переважно виявилися глухими й сліпими щодо Голодомору та опинилися під впливом пропаганди Кремля. 1933 року Сполучені Штати відновили дипломатичні відносини з Радянським Союзом. У 1934-му СРСР був включений до Ліги Націй. Зараз у західному світі також не вистачає опірності до пропаганди.

ПРОБЛЕМА НЕДОВІРИ СЕРЕД УКРАЇНЦІВ ПОРОДЖЕНА ГОЛОДОМОРОМ. ЗАРАЗ МИ ДОЛАЄМО ЦЮ ТРАВМУ

- Якщо говорити про політику пам'яті в Україні і зокрема пам'яті про Голодомор, чи можна простежити її динаміку? Від часів Ющенка до сьогодення.

- Результат тієї політики Ющенка ми бачимо сьогодні. Красномовним є аналіз збоку. Професор Андрій Зубов, якого вигнали з МГІМО за статтю, де він порівнював анексію Криму з аншлюсом Австрії, а дії Путіна з діями Гітлера, висловив свою точку зору, чому нині росіяни та українці по-різному оцінюють своє минуле. За останніми опитуваннями близько 50% росіян вважають роль Сталіна в історії позитивною. Тоді як в той же час, у січні 2015 року, Фонд "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва проводив аналогічне дослідження в Україні - про ставлення до конкретних історичних постатей. Зафіксовано, що в Україні Сталіна найпозитивніше оцінюють в Донецькій області - там цей показник сягає 16%. А середній показник по Україні - 7%. Зубов стверджує, що це є результатом різниці в політиці пам'яті, яку проводили з одного боку Ющенко, а з іншого - Путін. Бо в той час, коли в Україні засуджували діяння комуністичного режиму, в Росіії - глорифікували, уславлювали тоталітаризм і Сталіна як "ефективного менеджера".

На думку професора Зубова, те, що робилося в Україні, було фантастично важливо, бо сформувався імунітет до зла. Вшанування жертв Голодомору - один зі способів прищепити несприйняття тоталітаризму. Тоталітаризм відтворюється, якщо його не засуджувати. У Росії так і відбувається. З осені 2010 року влада Януковича робила спробу максимально скоротити державні заходи, пов'язані із вшануванням пам'яті жертв Голодомору. Відбувся поворот до пострадянських ідеологем. Чим закінчив Янукович? Розстрілював свій народ. У цьому полягає одна з причин, чому ми не повинні забувати традиції вшанування пам'яті жертв Голодомору. Це те, що робить нас людьми.

голодомор

- Разом з тим, ще десять років тому про злочин радянського режиму нагадували радянськими ж методами: це більше скидалося на пропаганду, ніж на просвітницьку діяльність. Майже в кожному населеному пункті постали пам'ятники жертвам Голодомору, однак почасти сумнівної мистецької якості…

- Кажуть, що найбільша проблема українців - це самі українці. У нас близько 27 тисяч населених пунктів. Ясна річ, що президент Ющенко не міг особисто прийти в кожне селище чи містечко й поставити там пам'ятник навіть не сумнівної, а більш-менш пристойної якості. Одна з помилок українців - покладання відповідальності на конкретну особу - в усьому, що відбувається у найбільшій країні Європи, винний лише президент. Українці дуже часто в такий спосіб реагують: спочатку великі сподівання, а за півроку, коли президент не виправдовує очікування, які й неможливо за такий короткий час виконати, його рейтинг стрімко падає. Між іншим, проблема недовіри також породжена Голодомором і тоталітаризмом.

- Яким чином?

-Патерналізм, конформізм, недовіра, короткий горизонт планування - це все травми нашого минулого.

Цілі покоління проживали життя в умовах катастроф і історичних катаклізмів. Одна з травм українців - люди втратили звичку планувати своє життя. В умовах таких трагедій, як Голодомор чи війна життєва перспектива людини скорочується до місяців, а часто й днів. Як можна щось планувати, коли навколо вимирають цілі села, а тобі нікуди втекти? Це лишається в пам'яті на покоління як поведінковий стереотип.

Інша проблема -такі трагедії, як Голодомор та війни, знищували довіру до людей. Тобто, з 1917 року українців привчили не довіряти іншим. Наприклад, заохочувалося доносительство один на одного. Під час Голодомору були випадки фантастичної солідарності, але й збільшувалися прояви негідної поведінки. Тому ми хочемо привернути увагу до тих осіб, яких можемо назвати праведниками. Ми ще довго будемо відхаркувати всі вбивчі наслідки Голодомору, однак необхідно робити все для того, щоб пришвидшити цей процес.

голодомор

- Наскільки успішно українці долають цей посттравматичний синдром?

- В Україні один з найжахливіших рівнів довіри до інших людей в Європі. Є спеціально розроблені показники, за якими соціологи визначають цей рівень. Найбільший відсоток людей, що довіряють оточуючим, у Північній Європі. В Італії та Франції значно нижче, і зовсім низький у Східній Європі - там, де лише недавно відійшли від тоталітаризму. На початку 2000-х цей показник в Україні був практично на нулі. Нині ми приблизно на тих самих позиціях, що й Франція, за деякими дослідженнями - близько 20%. Тобто всього за 15 років динаміка неймовірна. Але ще цікавіші результати дослідження про довіру на Майдані. Там цей показник сягнув рівня Скандинавії. Таким чином, Майдан став одним з проявів того, що суспільство одужує.

Ясна річ, що стереотипи соціальної, економічної поведінки та культурний код, який сформувався при тоталітаризмі, продовжує діяти. Деякі міцно зафіксувалися. Найпростіший приклад - звертання, "женщіна, "мужчіна" замість нормального "пані", "пан". Але і це поступово здолаємо.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

TUVwUVVYWjBRemN3VERkUmRFNURLekJNZWxGMmRFZEJUR2xFVVd4T1F6RXdURE5TYWtORVVYWTVRM2N3VEhwU2FqbEhRekJNWjNaTU9VTmxNRXgyVW1wT1Ezb3dURUZuTUV0SVVYVjBReXN3V1VSUmRuUkhSakJNTjFGMFF6aDJNRXhRVVhaMFF6Y3dURGRSZEU1REt6Qk1lbEYyZEVkQlprNUROREJaU0ZKbmRFTXJNRmxFVVhWT1IxQT0=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
Страница 2 из 2
<<<1 2
Страница 2 из 2
<<<1 2
   
 
 
 вверх