EN|RU|UK
 Политика Украины, Экономика
  7593  92

 МІНІСТР СОЦПОЛІТИКИ ПАВЛО РОЗЕНКО: "ПІД ПРОГРАМУ СОЦЗАХИСТУ ЧЕРЕЗ ЦІНИ НА ГАЗ ПІДПАДУТЬ ДО 13 МІЛЬЙОНІВ УКРАЇНЦІВ"

Про те, скільки українців отримають субсидії та як їх розраховують, що гальмує надання допомоги переселенцям і заважає соцзахисту ветеранів АТО, і коли Україна почне виплачувати пенсії на поки окупованому Сході.

45-річний Розенко до того, як очолити Мінсоцполітики, двічі був там першим заступником (за прем'єрства Юлії Тимошенко в 2005 та 2008 - 2010 роках). Тоді, як і раніше, і пізніше, соціальний захист був великим головним болем держави - але ті часи не йшли в порівняння з нинішніми, позначеними економічною кризою, війною, сотнями тисяч переселенців і стрімким подорожчанням комунальних послуг. Цензор.НЕТ розпитав міністра, як ідуть справи у сфері його відповідальності - і з'ясував, що по-різному.

розенко


- Павле Валерійовичу, на засіданнях уряду останнім часом регулярно говориться, що уряд віднайшов кошти для субсидій домогосподарствам, члени яких не заробляють достатньо для сплати комунальних послуг, але далі за справу відповідає місцева влада. Роз'ясніть зрозуміло і просто: де в питанні забезпечення субсидій повноваження уряду, а де - місцевої влади?

- Ідеологія, нормативне та фінансове забезпечення системи субсидій - це компетенція уряду. Ні копійки з місцевих бюджетів на цю мету не витрачається. Йдеться про 24,5 млрд грн, які чітко зафіксовані, в тому числі, в Держбюджеті. Все це - загальнодержавні програми.

А от саме оформлення субсидій, технологія цього процесу з точки зору його організації - це безумовна відповідальність, по-перше, місцевих органів виконавчої влади - тобто обласних і районних держадміністрацій - і, разом із тим, органів місцевого самоврядування. У мене як у міністра соцполітики немає своєї вертикалі органів соцзахисту. У мене є лише центральний апарат міністерства. А всі структури на місцях - це державні адміністрації й місцеве самоврядування.

Історично склалось так, що в районах, як правило, цією справою займаються райдержадміністрації. А в обласних центрах та деяких інших великих містах - мерії та їхні виконкоми. За оформлення субсидій у місті Харкові відповідає персонально харківський міський голова, в Дніпропетровську - дніпропетровський, і так далі. Натомість у районах цих областей - відповідні райдержадміністрації, підзвітні обласним.

Складність цієї системи в тому, що вона нормально працює лише тоді, коли узгоджено діють всі ланки. Звичайно, для цього уряд повинен розробити правильні механізми, сформувати нормативну базу, вчасно проводити фінансування. Але цього не досить, якщо міська влада не організовує нормальний процес самого оформлення субсидій.

- Це - погляд "згори". А людина, яка потребує субсидії, стукає в різні двері "знизу", і часом її відправляють ходити по колу, і вона не розуміє, до кого ж звертатися…

- Місцева влада має організувати весь процес, від моменту отримання заяви до остаточного рішення про нарахування субсидій. Якщо вам потрібна субсидія, ви приходите або в райдержадміністрацію, або у виконком. Далі це їхня відповідальність.

Між іншим, ми зробили так, щоб люди не стояли в чергах у місцевих органах влади, не мусили їздити аж у район. Для цього ми надали райдержадміністраціям право створювати агентські пункти в кожному селі. Як правило, повноваження з прийому заяв або оформлення субсидій передаються далі сільським та селищним радам. Також це може бути відділення пошти. Завдання місцевої влади - так налагодити процес, щоб не було черг. Щоб люди були проінформовані. По-друге, документи на оформлення субсидій взагалі можна надіслати поштою…

- А можна?

- Безумовно. Також ми встановили, щоб у людини не вимагали жодних довідок, крім заяви на оформлення субсидії й декларації про доходи. Всі інші довідки, які мають докладатися до цих документів, повинен робити місцевий орган влади - через електронний зв'язок із Фіскальною службою, Пенсійним фондом, облгазами, комунальними підприємствами, які надають в управління соцзахисту інформацію про свої послуги і вартість цих послуг.

Від людини потрібні лише заява й декларація. На одній сторінці. Все. І тому, гадаю, зараз кожна людина має чудову можливість оцінити діяльність тієї місцевої влади, яку людина сама обирала. Ефективність місцевої влади має вимірюватись конкретним ставленням до людей, і питання субсидій тут - прекрасний "маячок".

- Всі документи подаються буквально на одній сторінці?

- Форми заяви і декларації встановлюються Кабінетом міністрів, вони універсальні. До 1 травня існувала заява на чотирьох сторінках і декларація на п'яти. Ми провели реформу, покликану максимально спростити доступ до системи субсидій. І в першу чергу ми скоротили до однієї сторінки заяву, і до однієї - декларацію. 1 вересня ми, через відділення пошти, повторно розіслали спрощені бланки з покроковою інструкцією їх заповнення всім 14,5 мільйонам адресатів.

- Це і є кількість громадян, охоплених програмою субсидій?

- Ні, уточнюю: це приблизно 14,5 мільйонів домогосподарств. А вже далі кожна людина або родина приймає рішення, чи звертатися по субсидію.

- Які тут критерії? В цифрах.

- Критерій один: доходи родини. Ми називаємо цифру приблизно в 10%. Тобто якщо людина бачить, що її витрати на послуги ЖКГ або на газ перевищують 10 % доходу родини, вона має право звертатися по субсидію. Але ця цифра умовна. Бо формула насправді є досить гнучкою. У нас є дані про малозабезпечених людей, котрі уже зараз, використовуючи систему субсидій, платять лише 4-5 % свого доходу… Водночас родина з 2,5 - 3 тис. грн доходу на кожного члена родини може платити за комунальні послуги близько 15 % свого доходу. Але всі ці родини мають право на субсидії.

- Але остаточне рішення приймають місцеві органи влади. Чим вони керуються?

- У формулі представлені три основних елементи: доходи родини, параметри житла і, нарешті, приблизні параметри використання газу (якщо це приватне помешкання) чи, загалом, комунальних послуг, які повинна сплачувати людина. За цією формулою встановлюється сума обов'язкового платежу. А якщо платіжка приходить із більшою сумою, то людина платить лише обов'язковий платіж, а все решту тим же надавачам послуг у безготівковій формі покриває держава.

Ця субсидія розрахована на рік (раніше людина мала приходити й поновлювати субсидію кожні півроку). В межах цього року є два періоди: опалювальний і неопалювальний період. Зараз саме починається опалювальний сезон, і тим, хто оформився на субсидію, у жовтні - листопаді прийде новий розрахунок субсидії на опалювальний період. Це вже робиться в автоматичному режимі. Ніяких нових заяв і документів знов подавати нікуди не потрібно.

- Чи багато українців вже оформили субсидії?

- Наразі йдеться про 3,3 мільйона родин, це приблизно 7- 8 мільйонів осіб. До речі, коли ми робили реформу і закладали кошти в Держбюджет, ми розраховували, що до жовтня буде десь 3 мільйони домогосподарств, а з початком опалювального сезону прийде ще 1- 1,5 млн домогосподарств. Тому ми фактично рухаємось цілком за графіком. Прийде 4 млн - добре, прийде 4,5 - без питань, але якщо прийде і 7 млн, ми всіх візьмемо в програму субсидій, і ці люди будуть захищені.

Крім того, приблизно 4 млн людей - людей, не господарств - наразі мають пільги по житлово-комунальних послугах. Загалом, очевидно, ми вийдемо на цифру 11-13 мільйонів громадян, котрі перебувають під державною програмою соцзахисту внаслідок підвищення ціни на газ.

- Ви сказали, на цей рік на виконання програм соцзахисту закладено 24,5 мільярда. Чи є вже орієнтовні цифри на наступний рік?

- Очевидно, ця цифра збільшиться, і становитиме десь 43 мільярди гривень. Гадаю, цього ресурсу нам вистачить.

розенко

- З якої дати офіційно розраховуються нормативи опалювального сезону?

- Фактичний початок опалювального сезону - це повноваження місцевої влади. У розрахунках субсидій сезон починається 1 жовтня і закінчується 1 квітня. Це, до речі, дає громадянам можливість економніше ставитися до теплоносіїв.

- На час нашої розмови опалювальний сезон іще ніде не розпочався, до того ж, лунає інформація, що мінімально припустиму температуру в квартирах знизять з 18 до 16 градусів…

- Це питання не є компетенцією Мінсоцполітики. Я теж побачив цю інформацію в Інтернеті. Мене вже питали про це ЗМІ, і я можу сказати лише, що до мене не надходило жодних офіційних документів з проханням погодити цю ініціативу. І на жодній нараді - чи то під головуванням президента, чи то в уряді - це питання взагалі не розглядалося.

НЕ МИ ПРИПИНИЛИ ВИПЛАТИ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

- Друга болюча тема. У нас понад мільйон переселенців…

- Півтора мільйони. І, безумовно, це - величезна цифра і величезна трагедія. Зараз можна зробити порівняння з проблемою біженців із Сирії до Євросоюзу. Я читав, що Великобританія готова прийняти 15 тисяч переселенців, Німеччина і Франція готові, там, по 40 тисяч прийняти… Це говорять країни з рівнем життя і розвитком економіки, що в десятки разів перевищують український! Друге порівняння: після Чорнобильскої катастрофи прийняли рішення перемістити 60 тис. родин із зони відчуження. І в частини з них ще й досі не вирішені житлові чи соціальні питання…

А в нас лише за останній рік уже маємо мільйон родин тимчасово переміщених осіб. Але, повторюся, в першу чергу йдеться про трагедію людей, і ми зобов'язані захистити наших власних громадян, попри падіння економіки і стан війни. Я не хочу опускати руки. Але треба визнати: без зовнішньої допомоги ми не справимось.

- Я хочу сказати інше. Якщо продивитися історії цих людей, видається, що, можливо, головна проблема навіть не у фінансах, а в організації процесу. Я знаю переселенців із Донбасу, які не отримують ніякого житла, бо їх посилають із відомства до відомства. А знаю дівчину з Криму, яка живе в Києві вже понад півтора десятки років, не вимагає від держави ні копійки, але не може нормально займатися своєю роботою, бо в неї сімферопольська реєстрація, і банківські установи не хочуть з нею мати справу без перереєстрації. А держоргани ніяк не можуть вирішити, хто повинен їй цю перереєстрацію надати. Хіба це не одна й та ж проблема?

- Є приказка: якщо не знаєш, як діяти - дій за законом. У нас є закон "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". Там чітко написано, хто чим має займатись. Питання реєстрації - це повноваження Державної міграційної служби. Питання координації діяльності всіх органів, які займаються житловими проблемами, харчуванням, медичним забезпеченням, соціальними проблемами тимчасово переміщених осіб, покладені на місцеві держадміністрації. В кожній області створені відповідні штаби, й такий штаб зобов'язаий надавати весь спектр послуг, починаючи з оформлення документів.

Знов кажу: у мене немає структур чи підрозділів у областях чи районах. Це повністю повноваження місцевих адміністрацій. Логіка саме в тому, щоб цим не займалась міфічна "Держава", а займалися цілком конкретні органи!

Мушу сказати, в різних регіонах ця робота налагоджена по-різному. Найбільше навантаження у нас припало на шість регіонів: вільні від сепаратистів території Донецької та Луганської областей, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області, плюс місто Київ. У мене є внутрішнє враження, що ще півроку тому ця тема для місцевих органів влади була темою номер один, але сьогодні вона відходить на другий план. Думають, що війна вже закінчилась. І що проблем у внутрішньо переміщених осіб немає…

Уже, наприклад, не всюди на залізничних вокзалах, навіть в обласних центрах, працюють пункти по роботі з тимчасово переміщеними особами. Хоча такі пункти повинні бути на кожній значній залізничній станції. І, звісно, скарги надходять до нас у міністерство, і ми організовуємо зустрічі, намагаємось працювати над цим.

Зокрема, з відповідними громадськими організаціями. Ці зустрічі проходять гостро і дуже непросто. Але я завжди кажу співробітникам Мінсоцполітики: ми не повинні ставати в позу ображеного, навіть якщо критика - не за адресою. Я сам прийшов із недержавної сфери й цілком розумію всі ці емоції.

Понад те, ми намагаємось розширювати співпрацю з громадськими структурами. Зараз із деякими з них, як "Крим. SOS ", та з британцями, ми започаткували проект в областях: відібрано 25 радників з питань переміщених осіб, кожен із яких є радником міністра соцполітики і водночас - радником тієї чи іншої обладміністрації. Це наші громадяни, як правило, представники громадських організацій. Вони будуть налагоджувати контакт між переселенцями і місцевими органами влади.

- А які у них права?

- Вони мають статус радників, і водночас вони - представники громадських організацій. Вони повинні мати можливість прийти й поставити перед держадміністраціями ті проблеми, які просто зараз турбують тимчасово переміщених осіб.

У цій роботі ми маємо три глобальних напрямки. Перше - це, безумовно, пряма державна підтримка, яка надається з бюджету. Друге - робота з нашими зовнішніми партнерами щодо надання нам і матеріальної, гуманітарної допомоги, і започаткування спільних проектів щодо надання працевлаштування та психологічної підтримки. Третє - це співпраця з волонтерами, бо в усьому світі громадські структури більш гнучкі, не зашорені нормативними актами і можуть працювати оперативніше за державну машину.

Що стосується ресурсу, то в нас лише одна програма фінансової підтримки переселенців: ми виплачуємо щомісячну грошову допомогу. Щорічна сума становить приблизно 3,5 млрд грн. Для нашої держави сьогодні це досить великий ресурс. Хоча це виходить лише по 884 грн непрацюючим і дітям, та 442 грн тим, хто працює… Невеличкі допомоги, на жаль, але великі витрати бюджету.

- У контексті можливого замирення на Донбасі: що планується з відновленням соцвиплат на окупованих територіях?

- Насправді не ми ж припинили виплати. Нам створили такі умови. Розгромлено відділення українських банків, припинено діяльність Держказначейства, всіх відділень Пенсійного фонду, соціальних служб… Сьогодні ми фізично не можемо ані завезти туди готівку, ані провести виплати.

Тому наше завдання - забезпечити своєчасно і в повному обсязі виплату всіх соціальних надходжень і пенсій тим людям, які переїхали з тимчасово окупованої території на територію, підконтрольну українській владі. І на сьогоднішній день з мільйона двохсот сімдесяти тисяч пенсіонерів, які на тій території мали право на отримання пенсій, мільйон отримує пенсії на території України.

- А про "пенсійний туризм" ви що скажете?

- Формально, згідно із законом, людина має право на соцвиплати лише тоді, коли вона переїхала й зареєстрована на нашій території як тимчасово переміщена особа. Безумовно, історія з "пенсійним туризмом" має місце: є люди, які фактично живуть там, а пенсію отримують тут. Але це вже питання до правоохоронних органів.

Щодо виплат "там", позиція України така: як тільки на цій території відновиться дія українського законодавства і діяльність органів влади, банків, Казначейства і так далі, ми, безумовно, зробимо все, щоб виплачувати відповідні суми своєчасно і в повному обсязі. На сьогоднішній день такої можливості немає. Все залежить від ефективності Мінського процесу.

СЬОГОДНІ ПРИБЛИЗНО 124 ТИСЯЧІ ОСІБ МАЮТЬ СТАТУС УЧАСНИКА ВІЙНИ ЧИ БОЙОВИХ ДІЙ

- Пов'язана тема - виплати бійцям і ветеранам АТО. Це ж не повністю відання Міноборони, там є участь і Мінсоцполітики, принаймні, організаційна?

- Так, учасники АТО мають право на різні види соціальної допомоги, яка складається з двох рівнів.

Усе, що стосується заробітних плат, "бойових" і так далі - це безумовні повноваження Міноборони. Військове відомство також встановлює факти загибелі чи поранення бійців, надає відповідні статуси, і це їхнє рішення. Наша функція - забезпечити всі пільги, пов'язані зі статусом учасника бойових дій, допомогу демобілізованим, сім'ям загиблих. Але все це прямо залежить від встановлення статусу.

Раніше цим займалася міжвідомча Комісія в Державному комітеті інвалідів та учасників АТО. Це - окремий центральний орган виконавчої влади. На момент мого приходу в цей кабінет процедура надання статусу учасникам бойових дій реально буксувала. Незадоволення і напруга діями влади у цьому напрямку була колосальна. Якщо не помиляюся, було оформлено лише близько шести тисяч статусів, хоча бойові дії де-факто тривали вже півроку і через участь в АТО вже пройшли десятки тисяч людей. Як виявилося, схема буксувала, бо Комісія просто фізично не встигала розгрібати всі ці купи документів.

Тому наше міністерство внесло пропозицію диверсифікувати процедуру встановлення статусу учасника бойових дій, і вона була підтримана урядом. Тобто ми надали право визначати статус учасника бойових дій чи учасника війни не одному органу влади, а комісіям у складі відповідних відомств. Це Міноборони, МВС, СБУ та інші. Приблизно з березня вони самі формують списки, приймають рішення стосовно встановлення статусів. В кожній комісії є і волонтери, і учасники бойових дій, які контролюють цю роботу. Водночас загальний контроль лишається за Держслужбою з питань ветеранів і учасників АТО - але вони розглядають лише спірні питання. До них можна поскаржитись на відмову внутрішньої відомчої комісії в наданні статусу.

В результаті на сьогодні у нас уже приблизно 124 тисячі осіб мають статус учасника війни або учасника бойових дій. А цей статус надає право їм і їхнім родинам отримувати пільги та соціальну допомогу.

- І це вже ваша "парафія".

- Так. І я вважаю, ми це правильно зробили. Сьогодні скарг на затримку зі статусом небагато. Хоча існують проблеми з невчасним оформленням документів військкоматами і військовими частинами.

Ще хочу додати, що існує ціла низка програм, які здійснюються через наше міністерство або через Держслужбу ветеранів. Це - проекти, в першу чергу, пов'язані з соціальною чи психологічною реабілітацією, закупівлею житла для важко травмованих військовослужбовців або сімей загиблих. Через нас іде й програма санаторно-курортного лікування, програма протезування. Але, знов-таки, конкретне виконання цих програм здебільшого децентралізовано, а саме - фінансування передано місцевим органам влади, щоб рішення приймались безпосередньо на місцях.

Я переконаний, що міністерство має формувати політику. Має бути локомотивом реформ. А всі конкретні питання необхідно, наскільки можливо, передавати на місця. Бо коли геть усе намагаються вирішувати в центрі, то не вирішується нічого. Ми йдемо цим шляхом послідовно. Наприклад, ще з 1 січня так само децентралізували програми по чорнобильцях. Бо не повинен міністр у Києві вирішувати, яка фірма годуватиме дітей чорнобильців у Сарненському районі Рівненської області…

розенко

- Я вже передчуваю під цим інтерв'ю десятки коментарів, в яких буде, зокрема, розповідатись, як держава нічого не зробила для переселенця чи бійця, і він мусив виживати сам чи з допомогою волонтерів. Можливо, у відсотковому відношенні таких історій і небагато - але вони, як правило, реальні. Що робити?

- Для державних органів у першу чергу необхідно жодним чином не протиставляти себе волонтерам. Наприклад, перед нами стоять задачі з протезування. Ми це робимо спільно з волонтерами. Вони пропонують свої варіанти, вони виконують дуже багато суто технічної роботи, яку чиновники, скажімо так, виконують ну дуже повільно.

Авжеж, є недоліки, є питання незадовільної координації, знов-таки, різних служб на місцевому рівні… Днями відбулася велика нарада під головуванням президента України за участі голів обласних адміністрацій. І президент доручив головам обладміністрацій створити в усіх областях центри допомоги учасникам антитерористичної операції, які саме будуть комплексно займатися питаннями соціального захисту демобілізованих осіб. Щоб в одному місці, в одному центрі в кожній області були зведені всі служби, які надають хлопцям допомогу. Будь-яку: від встановлення статусу й до працевлаштування. І, щоб хлопців не ганяли з кабінету в кабінет, у такому центрі мають бути представлені всі відповідні служби як місцевої влади, так і центральних органів.

- Наостанок запитаю про Державну службу зайнятості. Вона ліквідована чи ні? Що там відбувається?

- Ну, вона завжди була "легендарна". І очевидно було, що ця служба далі не може існувати в тому вигляді, в якому вона існувала щонайменше останні десять років. Країна змінюється, часи міняються, міняється економічна ситуація - а змін в роботі служби, попри певні позитивні моменти, загалом немає… Постійна кадрова "чехарда", скандали, постійна зміна нормативної бази дезорганізували роботу служби.

Проте мета ж не в тому, щоби просто "розігнати" і залишити українців сам на сам із проблемами з працевлаштуванням. Мета - створити структуру, яка надаватиме якісні соціальні послуги з працевлаштування. Отже, мета - докорінно реформувати, а не ліквідувати.

Реформування буде здійснюватися у двох напрямах. Перший - законодавча реформа. Вона полягатиме в тому, щоб на базі Держслужби зайнятості, яка була державним органом, створити Національне агентство зайнятості. Це не буде бюрократична структура чи орган влади. Це буде, скажімо так, мобільне агентство з надання послуг. Сервісна служба.

Зараз я відчуваю колосальний спротив системи та окремих народних депутатів цій реформі. Але мене цей тиск жодним чином не зупинить у намірах кардинально реформувати діяльність служби зайнятості.

Наголошую, йдеться не про зміну вивіски, а про зміну змісту. Для цього треба врешті-решт чітко виписати відповідне законодавство. А крім того, я прихильник уведення цього нового агентства в конкурентне середовище. Щоб дати можливість залучати на аутсорсинг з питань працевлаштування недержавні, приватні компанії. Які зможуть за кошти державного страхування виконувати ці послуги в певних сегментах - наприклад, серед тих же учасників АТО чи тимчасово переміщених осіб.

- Чи передбачається допускати на цей ринок іноземні компанії?

- Моя принципова позиція - доступ мають отримати всі, хто ефективно займається працевлаштуванням українців. Водночас, у чому буде перевага Нацагентства? В тому, що воно займається не просто працевлаштуванням, яким займається й купа приватних компаній, а також здійснює перекваліфікацію, перенавчання, проводить потужні інформаційні кампанії.

Разом із тим, можна написати найпрекрасніше законодавство - але мають бути також підібрані люди. Виконавці. Тому кадрові зміни - це друге ключове питання реформування служби зайнятості. Вони мають бути проведені відкрито, публічно, відповідно до чинного законодавства. Як елемент цього курсу, нами незабаром будуть оголошені конкурси на заміщення вакантних посад керівників Держслужби зайнятості та її обласних управлінь і базових районних центрів зайнятості.

Тут має бути своєрідна конкуренція. Очолити процес реформування служби зайнятості - це ж завдання не тільки міністра, а й тих людей, які розуміють і підтримують необхідність зміни підходів у ній. І, звісно, мають відповідний фах, енергію, освіту й так далі.

-І яка ж потрібна освіта, щоб очолити реформу Держслужби зайнятості?

- Ну, як мінімум вища (сміється).

- А що там із затриманим 11 вересня керівником, чи екс-керівником цієї служби паном Кашубою?

- Ну це ж питання вже не до мене, а до відповідних правоохоронних органів. Я не є прокурором, адвокатом чи суддею, щоби звинувачувати, виправдовувати чи судити будь-кого. А по-друге: сам про цю ситуацію знаю лише із повідомлень в ЗМІ, іншої інформації про матеріали справи я не маю. Я, зі свого боку, як тільки стало відомо про факт затримання, підписав наказ про відсторонення Ярослава Кашуби від виконання обов'язків керівника служби зайнятості. Далі питання знаходиться виключно в юридичній площині. Слідство має встановити всі обставини цієї справи, а суд - винести справедливе рішення щодо неї.


Олександр Михельсон, Цензор.НЕТ
VEhrdlVXOU9ReXN3VEdaUmRHUkRPVEJNY2xGMmJucFJhMDVETnpCTVdGRjFkRWRDTUV4RVVYWmtRekF3V1VGbk1FcDZVWFZPUjBZd1RGaFJkVGxIVFRCWlNGRjJkRU01VEhrdlVYTmtRekV3VEdKUmRHUkRPVEJaWWxKcE0zcFJiazVETkRCTU0xRjFUa2RDTUZsTVVYUmtSMEV3V1VoU1ozUkRlVEJNTkdjd1dVaFJkblJIUnpCTWFsRnpUa00zTUZsNlVYWmtReXN3VEd0bk1Fd3ZVWFowUXpjd1RHcFNaM1JETkRCTWNsRjFRVDA5
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
   
 
 
 вверх