EN|RU|UK
 Общество
  13390  22

 МІФИ ТА РЕАЛІЇ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ

Що викликало необхідність цієї публікації? 9 місяців, як я працюю в Міністерстві оборони. 9 місяців я маю можливість оцінювати реальний стан справ як на передовій, так і в тилу, спілкуватися з волонтерами, бійцями, медичними працівниками, представниками влади. З однією метою: мати реальну картину проблем та здобутків військової медицини, оцінювати вільно, незаангажовано та професійно дійсний стан справ і безумовно мати можливість впливати на процеси реформування галузі.

Я не волонтер, я перебуваю на військовій службі. Я не кадровий військовий, я маю 20 років вислуги в МВС. Я лікар, я доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України. Всі свої наукові звання та ступені я отримував до 2008 року, тобто жодної спекуляції моєю участю в АТО, жодного використання цього факту для здобуття якихось преференцій. Мій принцип - 3 "П": професіоналізм, порядність, патріотизм. З цих позицій я пропоную таку інформацію.

Півтора роки війни не могли не змінити нашу свідомість та наше буття. Скрізь, в усіх сферах. Цей час дав нації Героїв та показав негідників. В цей час одні не втомлюються хвалити та звеличувати себе та свої заслуги ("историческая роль меня любимого в Великой Французской революции"), водночас забуваючи про справжні подвиги, гідні величі нашого Народу. Цей час згуртував народ навколо проблем армії та породив тих, хто на цих проблемах будує власний добробут.

Військова медицина - одна з найбільш гострих суспільних тем, адже за сухими цифрами санітарних втрат - людське життя, здоров'я, доля людини. Реально українська військова медицина увійшла в цю війну практично неготовою до неї. Ми мали чудових спеціалістів з "цивільної" медицини в погонах, які виконували операції мирного часу будь-якого рівню складності. У військово-медичних клінічних центрах було зосереджено сучасне обладнання, лікуватись в таких центрах було цілком заслужено престижно. У військових санаторіях, за виключенням одиниць тривало тихе життя (ну як в кіно "Из жизни отдыхающих") - це зовні, а з середини це життя ледь жевріло, дихало на ладан. В сфері закупівель медичного обладнання та медикаментів процвітала "тендерна мафія", про що неодноразово писалося та показувалося по ТБ. Скорочувались штати медслужби, закривалися малі госпіталі, а деякі, як наприклад Дніпротетровський, нахабно продавалися комерційним структурам разом з землею, на якій вони розташовані.
Про військову ланку медицини судити не буду. Наведу лише деякі факти: військові кафедри медуніверситетів - закрито. Відділення підготовки військових фельдшерів у Вінницькому коледжі - закрито, посади санітарних інструкторів бойових підрозділів - скасовано. Навчальну медичну роту з їх підготовки - ліквідовано. Не прийнято на озброєння жодної нової одиниці військової санітарної техніки. Такого поняття як індивідуальна аптечка не існувало взагалі.

З цим ми підійшли до початку активних бойових дій. Вдалося хоча б розгорнути 2 мобільних шпиталі, в наметах, через дах яких я мав можливість роздивлятись зоряне небо над Розовкою в нім з 31 серпня на 1 вересня…
Зрозуміло, що в таких умовах народ кинувся рятувати військову медицину. Взагалі народна організація сфер діяльності та управління на Майдані показала свою ефективність, згадаймо як розгортались там медпункти і як протягом короткого часу вони наповнювались всім необхідним. Тільки протягом березня-травня 2014 року ми фурами відправляли з складів медичної служби Штабу національного спротиву медикаменти, обладнання, витратні матеріали всім силовим структурам. Хто не вірить - є журнали видачі.

Народ допомагав в усьому! Перша санітарна евакуаційна машина в АТО - екіпаж Іллі та Армена з Оленкою (авто з Закарпаття, я сам їздив на ньому по Майдану та околицях). Перші курси з тактичної медицини - Уляна Супрун та компанія, за нею - Народний госпіталь, Армія SOS, Білі берети, Т-хелпери, Патріоти та інші. Медикаменти, обладнання, авто в АТО - волонтери, рух яких став істино народним. Все це було, і слава нам, що ми реально підставили народне плече і не одне, що ми витягли військову медицину в найтяжчі періоди.
Але минув рік. І цей рік не був порожнім з огляду на зміни в військовій медицині. І мені прикро і гидотно чути зараз "глас волаючого в пустелі": Несіть гроші! Все пропало! Поранених не лікують (не годують, не протезують, не реабілітують, не…). Я хочу проаналізувати основні "Міфи" про "все пропало" в галузі військової медицини. За кожне своє слово я відповідаю честю офіцера, готовий сприймати критику, готовий одразу вибачитися, якщо не правий. Більш того за кожне спростування поданої мною інформації буду вдячний, бо не всю її отримую безпосередньо сам. Тож мені також можуть брехати.

З моменту публікації окремих частин "Міфів" на сторінках Фейсбуку я отримав безліч відгуів, критики (дякую) та критиканства (вибачте, наплювати). Але поїздка до зони АТО, з півдня на північ, по всіх мобільних госпіталях, медичних ротах, цивільних лікарнях, де працюють групи підсилення, штабах секторів, проведення засідання Військово-цивільного координаційного штабу медичної допомоги у Артемівську, показали, що я якщо і помилявся, то не сильно.

А відвідування Госпітальєрів ДУКУ (радісна зустріч з Народним Героєм України - красунею Яночкою, поїздка з нею в одну з найгарячішх точок до стабілізаційного пункту, де працювали відчайдухи-професіонали), організація роботи медичної роти Ігоря Ільків, Шпиталю Пирогова, збагатили наш досвід військової медицини та примусили задуматись, як впровадити цей досвід. Але тепер про Міфи…

Міф 1. У нас немає тактичної медицини! Тільки Уляна Супрун та її команда вміє та знає як навчати. (Заява Уляни для Львіського ТБ на конференції з реабілітації (!) у Львові 29 липня 2015 та публікація на Цензорі за день до того).
Ще раз дякую Уляні, Марку. Вони зробили і роблять гарну справу. Не маю нічого с особисто проти, сам тричі відвідував їх курси. Але… Головний тягар в навчанні тактичній медицині мобілізованих до ЗСУ взяли на себе також інші волонтерські групи (з усіх регіонів України!). Стандарт підготовки ці групи разом з Українською військово-медичною академією затвердили до початку третьої хвилі і на всіх полігонах проведено навчання! Кому цікаво - перегляньте ФБ Ганни Майбороди! Ці навчання продовжуються. Інструктори як з волонтерських організацій так і зі Збройних Сил мали можливість навчатись в Естонії (організовано за участі Ганни Майбороди). Багато з інструкторів самі вже мобілізовані та продовжують навчати в своїх підрозділах. Відновлено навчальну медичну роту з підготовки санінструкторів, яка повинна в вересні прийняти перших курсантів (санінструктор - це не лише тактичний медик, це і знавець військової гігієни, організації та тактики медичного забезпечення). Зараз за дорученням Міністра оборони України Степана Полторака особисто надаю допомогу, займаюсь організацією навчального процесу, облаштуванням побуту. Командування навчального центру максимально сприяє. Є проблема - відсутність сержантського складу з медичною ВОС. Якщо є бажаючі стати сержантами-інструкторами - ласкаво просимо!

На той рік - створення ще трьох навчальних медичних рот. В вересні - навчання по 15 інструкторів у Чехії та Польщі з наступною сертифікацією.
Ми тісно співпрацювали цей час з проектом Фонду Пінчуків "Медсанбат" (сам провчився там!), дуже цікаво і корисно. Втім вони не волають: "Все пропало! Тільки ми знаємо як навчити, тільки наш спосіб під повзання до пораненого єдино вірний! Все інше - єресь, за яку треба спалити на вогні!"
Прийнято рішення про відновлення відділення військових фельдшерів у Вінниці. До програми навчання військових вишів введено військово-медичну підготовку, де ½ часу відведено на тактичну медицину та методику її викладання. Відновлюються військові кафедри мед університетів.
Хто не вивчав тактичну медицину на полігонах (не по причині відлежування в кущах, а тому що не було занять взагалі) - пишіть, вказуючи підрозділ, полігон, час перебування там.

Міф 2. У бійців немає аптечок! Як ви вже зрозуміли, "єдино правильною" аптечкою є та яку пропонує Уляна Супрун.
Уляно! Я дякую тобі, Марку, всім вашим спонсорам, меценатам, фінансувальникам за ті 20 тисяч (!) аптечок які ви передали. Вони справді гарні та функціональні. Вони, як прийнято казати "НАТІВСЬКІ". Спеціально поцікавився, чи є цей міфічний НАТО-вський стандарт: НЕМАЄ! Аптечки Бундесверу відрізняються від Пентагонівських, у німців одна аптечка - на 3 бійця (тримає боєць-рятувіальник, у двох інших - джгут та перев'язувальні пакети, фактично наша "трієчка" (якщо додати знеболююче), за яку так нещадно нас критикували).
Існують спеціальні аптечки (в Ізраїлі - 5 типів). Така ж ситуація у більшості армій країн НАТО. І тому якість та надійність аптечки визначається не тим, хто її пропонує, а тим, чи можна на неї покластися в тяжкі хвилини.
Нами затверджено практично оптимальний вміст "Аптечки індивідуальної загальновійськової", яку візьмуть на озброєння всі силовики. Такої, яка розрахована не лише на першу допомогу, а й на профілактику інфекції. 12 найменувань в аптечці!

Тепер про забезпеченість. Проста статистика: Уляна Супрун передала 20 000 аптечок. По різним звітам інших волонтерських організацій передано теж 20-25 000. Це по звітам. Перевірити хто, коли, як отримав - складно! Аптечки губилися при виході з котлів, гинули разом з хлопцями, потрапляли в полон… Але й шли на ротацію та не повертались на фронт, пересилались Новою Поштою, вимінювались (продавались). З черговою демобілізацією підуть на ДМБ також тактичні рюкзаки, бо "як же, це мені особисто дали!!!". Хлопці! Подумайте, ваш рюкзак врятує комусь життя…
А от 31 000 нових аптечок, укомплектованих Міністерством оборони - в зоні АТО, і протягом доби я маю можливість перевірити де, скільки, у кого! І ставлять їх на облік, і відповідають за них, як за зброю, бо інколи аптечка важливіша… Не кажучи про 100% забезпеченість "трієчками". Я допускаю, що хтось на рівні начмеда батальна "зажав" аптечки… Якщо хтось на передовій (не в пункті постійної дислокації чи ротації!) не має аптечки - повідомте мене!

До кінця року буде передано більше 90 000 аптечок, всі в АТО.

Міф 3. В зоні АТО немає евакуаційного транспорту. Евакуацією займаються лише волонтери.
Мабуть найболючіше питання. Дійсно, з санітарним автотранспортом складно! Як я вже зазначав, за останні років з десять, на озброєння не прийняли жодної одиниці санітарної техніки!
Перші тижні та місяці війни волонтерські екіпажі Хотабича, Армена, а потім - підключились команди Шамана, Вітерець, Ластівки, Крохи та інші - рятували бійців. Це справжній подвиг, який заслуговує на всенародну подяку. Прикро тільки, що в погоні за славою цифри евакуйованих зростають не пропорційно до кількості поранених. Ну це вже таке, перегиби народної любові.
Але невже у Збройних Сил немає автотранспорту? Так, його мало. Так, ми втратили в наслідок бойових дій до 70% того, з чим ми починали війну. Стан автопарку не витримує критики.
Але… Спеціально перевірив по частинах, ми маємо понад 300 одиниць евакотранспорту, серед них 66 волонтерських авто (1 до 4). Інші подробиці не буду викладати, скажу так, 35% потребує ремонту. Всі інші - на ходу. І тільки від господаря залежить, в якому стані машина. Спеціально розслідували заяву одного тво командира медроти "немає жодної машини!" Виявили: транспорт передано до батальйонів, стоять біля опорних пунктів, а от командирську жопу возити немає на чому!
Проблема з броньованим евакотранспортом є. Вона актуальна. Він є, але вкрай мало. Я не можу видавати таємницю, але скоро (до кінця року) ситуація покращиться, а в новому покращиться радикально. Ну тоді й поговоримо.
А поки що, за відкритою інформацією: "З початку проведення антитерористичної операції медичні склади та центри формування і зберігання непорушних запасів Міноборони розконсервували та підготували до використання за призначенням 393 одиниці медичної і санітарної техніки. Це дезінфекційно-душові та стерилізаційно-дистиляційні установки, а також автоперев'язувальні. Триває розконсервування та підготовка до використання за призначенням ще 130 одиниць медичної і санітарної техніки. Триває відновлення техніки, яка вийшла з ладу в ході виконання завдань в зоні АТО". Біда в тому, що по окремих підрозділах вийшло з ладу до 80% санітарної техніки. Але на передовій машини є!

Ми оголосили конкур на санітарний автомобіль, дивіться сайти Міноборони та Українська військова медицина.

Міф 4. До лікувального закладу поранений може добиратися декілька діб.
Так, це була правда! Перебуваючи в Іловайському котлі наші поранені 3-4 доби не могли потрапити до шпиталю. З Дебальцевського оточення понад добу добирались…
Але час змінився, змінилася система надання медичної допомоги. На сьогодні найближчий медичний заклад де можуть надати КВАЛІФІКОВАНУ допомогу знаходиться на відстані 20-40 км від передової. В цивільних лікарнях працюють групи підсилення з військових лікарів - хірургів, анестезіологів, судинних та нейрохірургів. Розгорнуті 4 мобільні шпиталі. Я низько вклоняюсь лікарям Дніпропетровської лікарні ім.. Мєчнікова за їх професійний подвиг, але поранені до них на операційний стіл не з неба (хоча, ні - гелікоптерами, значить з неба) падають. Вони потрапляють туди після надання невідкладної допомоги, стабілізації стану, проведення комплексу протишокових заходів саме в первинних пунктах (лікарнях) та мобільних госпіталях. Найтяжчі - перші хвилини та години! Коли треба зупинити кровотечу, відновити магістральний кровообіг, зробити декомпресію, і багато чого іншого. Зараз наші фонди поповнились канадійським польовим шпиталем, американським експедиційним шпиталем, пунктами стабілізації. Ми зробили колосальний крок вперед!

Це ж стосується проблеми крові. Налагоджено постачання крові та препаратів. Формуються резерви. Причому крові перевіреної…На сьогодні проблему нестачі крові чи її препаратів ми вирішуємо протягом 20-30 хвилин, а через одну-дві години вони там, де потрібно!
Медичне обладнання. Ще зовсім недавно волонтери тягли все що можна в польові госпіталі та лікарні. На сьогодні я можу з впевненістю сказати: наші польові госпіталі обладнані на рівні обласних лікарень! Що стосується лікарень першої лінії, то головна проблема - бюрократичні перепони, як не дозволяють передавати місцевим закладам охорони здоров'я медикаменти, зокрема наркотичні засоби та засоби для наркозу. Втім ця проблема вирішується укладанням договорів про спільну діяльність, а мобільні групи постачання (працюють в кожному секторі) за заявками військових медиків доставляють протягом доби все необхідне…

Міф 5. Військо косить епідемія гепатиту С. Необхідно всіх обстежувати та лікувати!
Менш розповсюджений, але не менш цікавий міф. По ТБ представник громадської організації заявляє: 20% демобілізованих є інфікованим вірусом гепатиту С! А скільки їх у війську! І при наданні допомоги, при (!!!) прямому переливанні крові (!!!) всіх позаражають!
І одразу запит від народного депутата: А як ви закуповуєте тест-системи? А скільки ви закупили в %% від потреби? А чому всіх не обстежили? А коли закупите і обстежите?
ЩО за цим запитом і цією інформацією криється для незаангажованих читачів скажу - комерційні інтереси виробників тестів…

Тепер пояснюю. Спеціально перевірили з нашим Голов СЕУ: інфіковані є. До 2,3%. Це ті, у кого наявні антитіла до вірусу гепатиту. В загальній популяції в Україні частота виявляємості 2-3%. Тобто все в межах.
95% хворих на гепатит мають його в хронічній формі, тобто без виражених клінічних проявів. Можливо, що солдат мав гепатит до мобілізації? Так, можливо і дуже можливо. Чому не обстежували? По-перше, за обстеження відповідають призовні комісії, які формуються з цивільних лікарів наказом по обл. (рай) держадміністрації. Лікарів МОУ у воєнкоматах немає.
По-друге, а якщо виявлять носійство, то що не мобілізувати? Якщо немає гострих клінічних проявів чи ускладнень, чоловік цілком придатний до служби! ЦЕ - особливий період! І мобілізований - не контрактник і не призовник. І навіть за таких умов, зараз розробляється нова редакція наказу про військово-лікарську експертизу, за якою значно посиляться вимоги до призовних комісій та переліку обстежень.
Одразу про "хапають всіх без обстежень". Ми вже виявили, що призивали непридатних: з вадами серця, онкологічними захворюваннями, епілепсією. За кожним випадком буде службове розслідування та дисциплінарна відповідальність. Головна проблема - військово-лікарські комісії військоматів нам не підпорядковуються. Якщо комусь відомі такі факти - повідомляйте!!!
Тепер про зараження в зоні АТО. Головний ризик - статеві контакти. Донбас на першому місці в Україні по СНІДу та гепатитам. І я зовсім не виключаю секс-тероризму, коли свідомо заражаються наші бійці. Про секс на війні можна робити окремі дослідження, не можна ігнорувати цього явища! І санітарно-просвітня робота, забезпечення презервативами (ніж вимагати закупівлі тестів - закупіть те передайте кондоми!) - ось наша оборона на цьому фронті!
Стосовно зараження при наданні медичної допомоги та "прямому переливанні крові". Ймовірність першого складає соті десятки проміле. Потрібна висока концентрація вірусу у крові у пораненого та пошкоджені шкірні покрови (або слизові) у того, хто надає допомогу. Я мав за своє життя контакти (уколи голкою, прямий контакт з кров'ю, ляпало в очі) з інфікованими гепатитами та СНІДом, але Господь милував.
Стосовно "прямого переливання" - жоден лікар не натягне на себе статтю 130 Кримінального кодексу. "Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби".
Нагадую: Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імуноде¬фіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, -карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб або неповнолітнього, -караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Ви вважаєте, що хтось з лікарів сам собі приліпить статтю? Тим більше, що прециденти в Україні були…
І встеж таки, ми дуже раді співпраці з "Міжнародним Альянсом ВІЛ/СНІД", іншим громадським організаціям, що БЕЗОПЛАТНО надають нам тести для обстеження 5000 військовослужбовців, та пропонують 300 курсів лікування вірусного гепатиту С.

Міф 6. В Україні немає реабілітації! Реабілітація може бути проведена тільки в приватних центрах або за кордоном!!! Назва та адреса приватного центру додається.

На жаль, це не зовсім міф. І мені, як людині, що є докторм наук за фахом "Медична реабілітація, фізіотерапія, курортологія" ця війна показала - так, у нас нема реабілітації! Все чим займались до війни виявилось не тим. І причин декілька, і найголовніша - відсутність законодавчої бази. Є Закон "Про реабілітацію інвалідів", а от Закону, щоб поранений (травмований, хворий) отримав реабілітацію та не став інвалідом - немає! Ми (Українське товариство фізичної та реабілітаційної медицини - найбільш прогресивні вчені, викладачі, лікарі практики; Українське товариство нейрореабілітації та Українська асоціація фізичних терапевтів) ініціювали створення такого Закону ще в листопаді минулого року, але наші шановні депутати, провели круглий стіл для мас-медіа, створили координаційні ради, проводять красиві засідання, але поки не зрушили з місця в простому питанні - введенні всесвітньо визначених назв спеціальностей: лікар з фізичної та реабілітаційної медицини, фізичний терапевт та ерготерапевт. А без цього ми не можемо ні писати навчальні плани та програми, не можемо бути прийняті у світові професійні спільноти, не можемо змінити штати лікувально-реабілітаційних закладів. І головне гальмо на цьому - ті, хто тримається за свої посади, почесті та звання…

Про це можна багато писати, але це наші, реабілітаційні "терки". Тепер по суті:
Так, у нас без Криму в віданні МОУ лишилось 3 санаторії: Пуща-Водиця, Трускавець та Хмільник. При чому їх умудрилися "кинути" на мільйони гривень створене при МО підприємство "Воєнкурорт", яке продало путівки Фоду соцстраху і ні копійки не перерахувало санаторіям. Зрозуміло, підприємство зникло з "попєредніками".
Всі санаторії були "заточені" на оздоровлення пенсіонерів та хворих: ні безбар'єрного простору для тих, хто на милицях та візках, розкидані окремі спальні та лікувальні корпуси. А головне: відсутність ідеології реабілітації.
Що змінилось за цей час? В санаторіях створили відділення медичної реабілітації. Волонтери наповнили їх обладнанням, встановили пандуси. Без волонтерського руху, без їх підтримки ми не зрушили б з місця.
Саме волонтерські організації - Асоціація кризових психологів, волонтери Львівського та Київського університетів фізичної культури, інші групи та окремі добровольці-лікарі, психологи, фахівці з арт-терапії - склали той кістяк реабілітаційного допомоги, який тримає процес і до сьогодні. Величезну допомогу надають діаспора та країни НАТО: за сприяння Ліги українок Канади (проект "Ангели хоронителі України) створено центра психофізичної реабілітації в Ірпінському госпіталі, Global friend of Ukraine допомагають зробити кабінет психотерапії в Пущі-Водиці, науково-практичні конференції в Києві (за програмою НАТО), у Львові (Конгес українців Канади, Український католицький університет), візит фахівців медичного коледжу Мілуокі (організували Олег Ониськів та Оксана Сайко) до Центру реабілітації інвалідів та військового госпіталю…

Завітайте до Пущі-Водиці, подивіться хоча б на їх сторінку "Реабілітація учасників АТО в Пущі Водиці" - такого комплексу психологічної реабілітації, з арт-терапією, з кільтурними заходами, рибалкою - не зустріните ніде!
Та найбільш важливим здобутком, на мій погляд, є створення відділення нейрореабілітації у Львівському госпіталі. Сьогодні переглядав фотографії, і важко було відрізнити фото зі Львову від фото з кращих реабілітаційних центрів Канади та Європейських країн!

Якщо до грудня 2014 року реабілітацію пройшли лише до 150 вояків, то на сьогодні це 1280 - у закладах Міністерства оборони та понад 4000 - в госпіталях ветеранів війни (це разом з добровольцями та гвардійцями).
Ми маємо в МОУ 1400 ліжок для реабілітації та 8000 ліжок госпіталів ветеранів війни. Потрібно їх наповнити змістом і кадрами. Для нормального функціонування повинно бути 1,5 посад персоналу на 1 пацієнта! І знову ж таки, без Закону про реабілітацію ми не можемо цього зробити!!!
Тепер про приватні реабілітаційні центри. Так, вони гарні. Так, там працюють за міжнародними стандартами. І в них безкоштовно надали допомогу декільком воякам. Але: на сьогодні за перебування в центрі з пораненого вимагають понад 1000 грн на день. І це з тяжких поранених, яких забирали ще в березні цього року. Забирали з Інституту травматології! Там де реально могли допомогти хлопцю. Безоплатне лікування в центрі швидко скінчилося, і батько щодня просить грошей, щоб віднести туди. Ще одного пораненого, якого так помпезно забирали до приватного центру ми забрали знову в наш госпіталь, бо безкоштовне лікування давно скінчилося.
Система банальна: беремо безкоштовно - потім вимагаємо гроші. Причому лобіюванням інтересів таких центрів займаються публічні люди, не думаючи про реалії та наслідки.
Що ж робити, коли потрібна високоспеціалізована допомога?

Національна академія медичних наук виділила 800 ліжок для АТО-шників. Існує міжвідомча комісія, що визначає неохідність проведення високоспеціалізованої допомоги, нікому не відмовили! Інститут травматології має чудовий реабілітаційний центр! Інститут нейрохірургії має клініку реконструктивного лікування (академік Віталій Цимбалюк), які роблять унікальні операції! За Львівський центр мовчу, поїдьте та подивіться!
Наша реабілітація розвивається. Повільно, через бюрократичні перепони, через злам свідомості. Але ми ламаємо ці стереотипи. Ми просуваємось вперед. Не треба заважати!

Ну ось мабуть коротко про головні міфи. Військова медицина змінюється, вона розвивається. Для координації дій, збору інформації та швидкого реагування створено Військово-цивільний координаційний штаб медичної допомоги. Чергує цілодобово. Якщо виникне потреба спростувати те, що я виклав, якщо є інформація про неякісне лікування, реабілітацію, відсутність медикаментів, аптечок, про лікарів на посадах саперів, про мобілізованих хворих, про щось інше - дзвоніть, а краще - відправ те факс. З письмовими формами легше працювати. Ми обов'язково знайдемо вихід з ситуації, для цього я там працюю. Телефон/факс 044-521-85-33, мобільний - 098-642-42-80, doctorsteb@ukr.net
Нам складно, на сьогодні ми не можемо обійтись в повній мірі без народної підтримки.
І в тяжкі хвилини ми розраховуємо на допомогу служб Хотабича, Шамана, Вєтерка та інших. Розраховуємо на Таню Губу, Нату Воронкову.

Нашим бійцям потрібні Іван Звягін, Юлія Вотчер, Іра Солошенко, Дана Ярова, Іра Іжицька, десятки інших волонтерів.
Потрібні волонтери в госпіталях - від "рознощиків кефіру" (хто в темі - зрозуміє) до психологів в реабілітаційних центрах, з кола Каті Пронози та Віри Шевченко, Лесі Інжиєвської та Ярослава Чорногора, Ані та Анатолія в Пущі, багатьох-багатьох.
Але саме ці люди, які реально присвятили своє життя сьогодні допомозі Армії та Державі менше всього кричать: караул, все пропало, несіть гроші! Вони роблять свою святу справу, і їм вірять без істеричних закликів. І їм вдячні.
Але і ми робимо свою справу, і будемо ії робити.


PS. Не встиг опублікувати перші "Міфи" у Фейсбуці, як почалося: все не так, Стеблюк продався, зажрався, скурвився, злився з системою, перетворився на Бірюкова. Відповідаю перший та останній раз:
1) До Бірюкова ставлюсь з повагою. Без нього було б набагато складніше.

2) З системою не злився, я для Міністерства оборони - своїм не став, я "медико-мєнт". Мені багато не зрозуміло у військовій медицині. Я не сунусь туди, де не розуміюсь, а в чому розуміюсь намагаюсь змінити ситуацію (реабілітація наприклад). Мені дуже складно, але я роблю свою роботу.

3) Волонтерам в МОУ я теж не продався. Не тусуюсь на зібраннях, не ходжу до Президента, не істерикую і не рапортую, не боюся висловлюватись критично на їх адресу. Відмовився отримувати доплату, яку отримують члени "волонтерського десанту в МОУ" з благодійного фонду одразу, як почав отримувати грошове утримання згідно з посадою.

4) Не використовував службового становища, не отримав посвідчення УБД, не маю жодної державної нагороди за цю війну. Моя найбільша нагорода - що вижив ТОДІ, найбільший біль - що загинули ТАМ мої друзі, знайомі та незнайомі захисники Вітчизни. Моя турбота в ім'я пам'яті загиблих - зберегти здоров'я живих. Так і служу.

По простому - Честь маю!


Всеволод Стеблюк, полковник медичної служби, для Цензор.НЕТ






VEhrNGRrdzVRM2t3VERkUmRXUkRPVEJNUWpnd1RIcFJkR1JETURCTWFsSm9kRU0wTUV3elVYTkJQVDA9
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх