EN|RU|UK
 Общество
  26852  37

 "МЕНЕ ХОТІЛИ ПРЕДСТАВИТИ РОСІЙСЬКОМУ ТЕЛЕБАЧЕННЮ ЯК "ВАТАЖКА НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ", - БІЖЕНЕЦЬ З ГОРЛІВКИ ІГОР РОМАН

Про те, яким чином на Донбасі прищеплювалася ненависть до Києва і до України, коли ці симптоми почали проявлятися та як нам сьогодні відбудувати і повернути Донбас в Україну ментально Цензор.НЕТ розмовляв з біженцем з Горлівки, фронтменом гурту "Fata morgana" Ігорем Романом.

Ігор - представник того витривалого "українського Донбасу", яким ми так пишаємося. Ще 1989 року в Горлівці він за власний кошт створив музично-спортивний клуб "Нова Січ", який займався патріотичним вихованням та просуванням української музики у регіоні, що відверто застряг у "совковій" ментальності. Здобутки його учнів дуже вагомі: тільки золотих медалей на всеукраїнських, європейських та світових чемпіонатах з бойового мистецтва ушу та кікбоксингу завойовано близько 140.

Дивлячись на Ігоря, не скажеш, що він колишній шахтар, який на пенсії зайнявся культурно-просвітницькою роботою. Ігор розкриває таємницю, що своєю любов'ю до історії та української музики він завдячує батьку, який викладав історію в університеті: "Мого батька звати Олег, я Ігор, брат Святослав, а моя сестра Ольга. Думаю, все зрозуміло". Будь-які мої переконання робити інтерв'ю російською для того, щоб земляки Ігора розуміли суть сказаного, він розвіяв. Пояснює красномовно: "Хай звикають і не прикидаються, що не розуміють української".

роман ігор

Сьогодні "Нова Січ" продовжує свою діяльність у Києві, щоправда до столиці вдалося евакуювати лише її мистецьке крило. Ігор з дружиною організовують благодійні концерти, кошти з яких ідуть на потреби українських воїнів та біженців. Не приховують, що виїхали з Горлівки не відразу, а тільки після полону й тортур Ігора та його пасинка:

- 9 травня я був у полоні, 10-го числа мене звільнили і 11-го під референдум, коли на дорогах було менше патрулів, ми з дружиною та пасинком виїхали.

ПО ОБЛИЧЧЮ НЕ БИЛИ. МАБУТЬ, ЧЕКАЛИ НА РОСІЙСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

- Розкажіть детальніше, як це сталося.

- Мене взяли біля виконкому, з яким я співпрацював з 1989 року. На останній великодній літургії ми всю ніч озвучували спів трьох хорів у найбільшому храмі міста. А на ранок - заходи з нагоди Дня перемоги. Остання акція була біля виконкому. Коли ми все відпрацювали, мене оточили російські автоматники і арештували за звинуваченням у тому, що я на своїй базі буцімто тренував "Правий сектор", що я допомогав українській армії коригувати вогонь, а в нашому клубі переховуються снайпери і диверсанти того ж "Правого сектору". При собі я мав близько 6 тисяч гривень, їх відібрали. Моя проукраїнська позиція була відома всі ці роки, а діяльність у багатьох викликала здивування. Наприклад, я організовував наприкінці 90-х Всеукраїнський фестиваль "Рок-Відродження". Потім я проводив конкурс "Горлівська зірка". За умовами, кожен виконавець мав виконати дві пісні, одна з них мала бути українською мовою. Така діяльність у розумінні терористів була наднебезпечною.

Посадили мене в кімнату, а мого пасинка забрали в підвал, де піддавали тортурам. Він бачив там величезні запаси зброї, боєприпасів, багато крові та слідів катувань. З якої банди то були люди - важко сказати. Керівниками там були ГРУшники. Головний був позивний Лапа. А безпесередньо контролювали нас так звані "ополчєнци". Найжорстокішими були з позивними Радикал та Камаз. Інший був Іван - цей нібито був добрим, обіцяв, що мене звільнять.

Вважаю, що мені пощастило, бо при мені кількох жінок по-звірячому били. Я у прохідній кімнаті валявся з кульком на голові, а в сусідній глухій кімнаті тримали одну жінку, яка розповсюджувала газети, в яких роз'яснювалося, що від приходу сюди Росії нічого хорошого не вийде. Її забрали разом з чоловіком, у них двоє дітей. Під час допиту її так били, що вона здала двох студенток, які також роздавали ті газети. Після побоїв вони погодилися співпрацювати з ними і доносити на всіх оточуючих. Також здали жінку, яка керувала розповсюдженням газет. Цю Людочку так били… це навіть не допит був. Їй просто зав'язали рот скетчем і били у своє задоволення майже годину. Коли вона затихла, її винесли. Я навіть не знаю, чи вона жива.

- Вас не били?

- Пресували разів шість. Причому, по обличчю не били. Можливо, чекали на російське телебачення, щоб показати, як їм вдалося перевиховати "головаря націоналістичної організації". Думаю, мене і випустили під цю марку. Вони явно хотіли показати, яку революцію зробили - перевиховали мене і відтепер я працюватиму з дітьми у руслі їхньої пропаганди. Адже наш центр був доволі відомим далеко за межами Горлівки. Коли відпускали, "попросили" пару тисяч доларів.

роман ігор

Побої на тілі Ігора за тиждень після так званого "перевиховання" терористами.

- У Вашій роботі найцінніше - техніка. Вдалося її врятувати?

- Ми з собою взяли лише мікрофони. Квитки у нас були до Харкова, а з Харкова до Києва. Тому якби нас взяв патруль, ми сказали б, що їдемо до Харкова продавати мікрофони, щоб зібрати грошей на їхню "революцію". Ось так, з мікрофонами, добралися до Києва.

- Все ж таки, виїхали Ви тільки після арешту. До того мали ілюзії, що все налагодиться?

- Вперше я виїхав, коли побачив по телевізору, як пузаті блатні пацани завертають колони української техніки. Я тоді зібрав всю апаратуру й приїхав у Київ. Коли все затихло, я повернувся. Чесно кажучи, жабка трохи придушила: ми останніми роками озвучували всі міські заходи. На весь 2014 рік ми мали розписаний графік замовлень. Зрештою, це ж моє місто, на благо якого працював усе життя. Ну а 9 травня сталося те, що сталося.

ТЕРОРИСТИ СКАЗАЛИ, ЩО НА ЗМАГАННЯХ МИ ПОВИННІ ПРЕДСТАВЛЯТИ "ДНР", А НЕ УКРАЇНУ

- Порівняно з іншими біженцями Вашій родині дійсно пощастило, бо маєте житло, і підробітки. Мало того, Ви організовуєте благодійні концерти.

- Мій друг композитор, музикант і звукорежисер Антон Коцар надав мені житло. Пасинок перебрався до Харкова. Після фестивалю звукорежисерів ми трохи оклигали, діємо як концертна агенція "Нова Січ". Наш бренд - Всеукраїнський фестиваль "Охрипшая душа" пам'яті Висоцького. Ми провели його в Києві 25-26 липня в Маріїнському парку та на Майдані Незалежності, і з того часу пішла наша робота. Проводили також спільно з волонтерським фондом "Мир і Ко" благодійні концерти: "Кохання, вірність та АТО", "Дайте миру шанс" пам'яті Джона Леннона і черговий фестиваль "Охрипшая душа" 25 січня. Також я виступав у складі концертної бригади від Міноборони та Міністерства культури у зоні АТО, на блокпостах від Старобільська до Маріуполя. Для мене це не просто дозвілля, а обов'язок. Сьогодні це найбільше, що я можу зробити для армії і держави.

роман ігор

Під час благодійного концерту "Кохання, вірність та АТО"

- Які звістки доходять з дому? Знаю, що не всі Ваші колеги, які лишилися в Горлівці, сприймають таку діяльність.

- Розумні люди бачать, що немає майбутнього для Донбасу загалом і Горлівки зокрема. Ці території треба повністю відновлювати на нових началах. І навіть якщо війна скінчиться сьогодні, потрібні роки, щоб відбудувати все до нормального стану. Ясно, що якщо на шляху бойових дій розташоване місто, то за півроку від нього нічого не залишиться. Чув, що терористи підривали мости задля розваги. А зараз вже самі хапаються за голову від того, що накоїли. Внаслідок останніх боїв у Горлівці дуже багато загиблих і поранених. Що цікаво, наскільки знаю, жоден росіянин чи "деенерівець" не постраждав під час обстрілів поруч зі звичайними жителями. Влучають в школи, дитячі садочки й житлові будинки.

Ми залишили дві хати і квартиру. Нещодавно нам повідомили, що у кватирі повилітали всі вікна, а поруч п'ятиповерхівку геть рознесло. В одну хату влучила міна, згоріли гараж, художня майстерня і сарай. Доля іншої хати поки нам не відома. У Горлівці лишалися деякі мої друзі та учні. Коли я їм телефонував, вони говорили: "Ми постійно чуємо, як бахають з міномета. Минає кілька секунд і лунає вибух. Тобто між пострілом і вибухом дуже малий інтервал, а значить, постріл зблизька. Отже, стріляють з боку терористів".

Будинок мого аранжувальника розташований прямо біля знищеної школи. Я йому задзвонив, запитав, чи він хоч живий-здоровий. Він мені сказав з претензіями: "Я бачив в інтернеті, що ви організовуєте концерти на користь АТО. Так от, знай, що у мене в квартирі повибивало вікна!" І кинув слухавку. Виходить, що я винний через те, що в нього повибивало вікна, бо підтримую армію.

- Такі настрої панівні?

- З тих знайомих, хто лишався у місті, щонайменше половина. Переважна більшість тих, хто налаштований проукраїнськи, виїхали звідти. А ті, хто лишився, зараз вже практично не можуть поїхати. Один наш працівник, людина дуже консервативна, не хотів виїжджати до останнього. Зараз вже хоче тікати, але для цього треба мати дозвіл. У іншого мого друга дитинства мати лежить з переламом шийки стегна. Він не може її покинути. Я кілька днів тому з ним розмовляв: живуть під обстрілами постійними.

Інший випадок. Мій друг дитинства достатньо серйозний бізнесмен. Влітку виїхав до Бердянська. Розповідав, що коли туди хлинув потік біженців, місцеві почали дерти з них втридорога за оренду житла. При тому, що туристів було мало, а у вересні взагалі не було. Та з біженців досі деруть літні ціни. Мій друг був вимушений повернутися в Горлівку, бо бізнес перестав приносити прибутки, а заощадження, якщо платити за цінами Бердянська, швидко закінчаться. Тож зараз під обстрілами сидить.

Смерть від голоду у Горлівці не рідкість, особливо серед літніх людей. Гуманітарки російської ніхто в очі не бачив. Міську владу навіть кілька разів міняли під приводом того, що "гумконвой" буцімто розкрадають і до людей допомога не доходить. Знаю осіб, в яких точка зору докорінно змінилася, коли вони на власні очі побачили, що таке "ДНР" і "Новоросія". Зараз усі хочуть одного: аби це якомога швидше скінчилося.

Однак невідомо, як відбудувати Донбас морально - що робити з багатьма нашими земляками, бо ж відомо, які ворожі настрої у багатьох з них. Ті, хто лишилися, сподіваються або на Росію, або на місцеві банди.

- Ви знаєте про долю дітей, які тренувалися у Вашому центрі?

- Востаннє вони з'їздили на Кубок світу, який проходив у Ялті. Привезли звідти три срібні медалі. "Деенерівці" дізналися і почали наїжджати, що ми не маємо права виступати за Україну. Тренер їм відповів прямо, що "ДНР" ніхто не визнає. Після того змушений був переїхати до Дзержинська, там і працює нині. Зараз у школі залишилася одна тренер. На мій подив, до останнього дня діти ходили в тренажерну залу й на кікбоксинг. Зараз це, звісно, зійшло нанівець.

ЩЕ В 90-Х РОКАХ МЕНЕ НАЗИВАЛИ ФАШИСТОМ ЗА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

- Зараз всі фахівці в один голос говорять, що відбудовувати на окупованих територіях вже нічого і може йтися хіба що про повну перебудову. Як це робити?

- За рахунок Путіна, Ахмєтова, Кучми. Це злочинці, які вже давно мають сидіти за ґратами. Якщо вірити відомими блатним понятіям "уважает, значит боится", то Ахмєтова на Донбасі "уважали". Думаю, що у нього досі там лишилися серйозні важелі впливу, тому що фірми його не чіпають особливо, лише деякі трохи потрощили. Його маєток в центрі Донецька також особливо не чіпали. І навіть в Києві його ніхто не чіпає. Бачте, яка заслужена людина. Тому має відпрацювати за це.

Взагалі ставлення до Ахмєтова і його холуїв дуже цікаве. У "донєцкіх" психологія співпричетності. Самі голі-босі, та бачать, як Ахмєтов купує найдорожчу квартиру чи апартаменти в Лондоні і пишаються: "Наш чєловек".

- Зараз чимало думок висловлюють про те, як і чому сформувалася "донбаська душа". Говорять про витоки ще в 19 столітті.

- Історія може бути фоном, але не причиною. Причину слід шукати у 1990-х. Вже тоді Ахмєтову й місцевим елітам було вигідно не просто налаштовувати місцеве бидло проти Києва, України і всього українського, але й помістити Донбас у вакуум і безкультур'я. Коли в 1990-х почалася дика приватизація, у Горлівці не лишилося жодних дитячих гуртків, крім нашої школи. Там ми готували до школи, викладали іноземні мови, гімнастику, бойові мистецтва. До нас приходили цілими родинами.

Мій друг, хороший гітарист, запропонував організувати дискотеку (бо і такі розваги у 90-х теж вимерли). У той період виникало чимало україномовних гуртів і співаків, які робили дійсно якісну музику. Так ось, я на нашій дискотеці кожного разу спостерігав цікаву картину. Ставимо ми, наприклад, Ірину Білик. Починається драйвова мелодія, класний вступ, люди починають танцювати і… раптом чують, що слова українською мовою. Постояли-постояли і почали розходитися. Тому що пропаганда антиукраїнська велася вже тоді: всі газети писали, що прокляті бандерівці розвалили Радянський Союз, розірвали економічні зв'язки, і взагалі в українців немає власної науки, культури і так далі.

Пізніше ми почали проводити фестивалі. За форматом кожен з виконавців мав виконати одну пісню українською. Більшість нам відразу говорила, що співатимуть лише російською та англійською. Ми їм пояснювали, що це не пройде, бо ж переможці лунатимуть на українському радіо і формат для всіх однаковий. Вже тоді мені закидали, що я їх змушую співати українською мовою і що це є фашизмом! М'ялися, думали, але потім таки писали україномовні пісні. Та половина тих, хто відмовлявся, таки не приходила більше. Тільки вдумайтеся, вже тоді була ненависть до всього українського.

роман ігор

- Чи можна це змінити зараз?

- Думаю, так, але ефект буде помітним не відразу. Злочинців треба арештувати, всю цю бидломасу, яка ходила на "референдум", позбавити права голосу пожиттєво. Найбільш активних і фанатичних взагалі вислати з України. Та найголовніше - всі мають бачити, що в Україні працює закон. Тоді Донбас "повернеться" в Україну. Чиновник вкрав - його за це посадили, мажор збив людину на смерть - його посадили, ректор взяв хабара - посадили. Це питання елементарної поваги і, якщо хочете, поняття "уважаю того, кто сильнее": якщо держава є правовою та сильною, то її поважають і хочуть жити в ній.

- Позбавлення права голосу і висилка - це не методи 21 століття.

- Не треба ховатися за поняттям толерантності. Позбавлення права голосу тих, хто зрадив Україну, буде для неї благом.

Наведу красномовний приклад. Є горлівський гурт "Лихолесье". Гастролюють вони переважно в Росії. У грудні 2013 року проводили свій концерт у нашому клубі. Все йшло добре, поки її лідер Дмітрій Дубров не почав виконувати останню пісню під гітару. Сказав, що вони саме поверталися з гастролей у Воронежі, приїхали в Україну, а тут Майдан почався. Сказав, що надихнувся й написав пісню у дусі "с голой жопой лезем в Европу". Пісня була, м'яко кажучи, не дуже коректною. Я на правах власника вийшов на сцену і сказав, що Діма мене дуже здивував своєю позицією. Тоді минув буквально тиждень після побиття студентів на Майдані, я згадав про це. А Діма почав говорити відомі фрази про те, що "их мало били, так им и надо"... Його останню роботу я бачив влітку - кліп, де показані порожні вулиці, а Діма співає на центральній площі Горлівки про те, як раніше було добре, а тепер от погано. Кліп закінчувався написом "Все вернется". Потім цей напис зникає, а з'являється заставка зі смайликом "Только Украина не вернется". Це при тому, що сам Діма спокійненько живе у Харкові! І його навіть не думають затримувати наші спецслужби.

- Є думка, що для повноцінної інтеграції донеччан в українське суспільство Західна Україна має дещо послабити свою радикальну риторику.

- Я зовсім не погоджуюся з цим. Такі, як Ахмєтов, цього дуже хотіли б, але це тільки на шкоду українству. Українська мова не є проблемою, всі на сході її знають і розуміють. Люди виїздять до Ізраїлю і за місяць вивчають іврит. То про що тут говорити? "Мовне питання" штучно створене для дурнів. Питання розколу України також. А для дурнів має бути жорсткий закон. Повернення до ситуації, яка була до війни, - це самогубство.


Ольга Скороход, Цензор.НЕТ


TUVwSVVYUmtRekl3VEZoUmRtUkhSekJaYzJjd1RHcFJkSGxFVVd4T1F5c3dURE5SYzJSRGR6QlpTRkpuWkVOM1NVNURORWxPUTJFd1dVUlNhVGxET0RCTVFYWk1PVU5sTUV4MlVtcE9RM293VEVGbk1FdElVWFYwUXlzd1dVUlJkblJIUmpCTU4xRjBRemgyTUV4SVVYUmtRekl3VEZoUmRtUkhSekJaZERnd1RIcFNaemxETXpCWmRsRjFkRU4zWms1REx6Qk1kbEYwWkVNNVprNURWVEJNTjFGMlpFTjRNRXhFVW1ka1IwST0=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх