EN|RU|UK
 Общество
  4998  22

 МЕШКАНЦІ КОЛИШНЬОГО ВІЙСЬКОВОГО МІСТЕЧКА НЕ ХОЧУТЬ ПОВЕРТАТИСЯ ДО АВАРІЙНИХ БАРАКІВ: "ГПУ НАМАГАЮТЬСЯ ЗАЛУЧИТИ ДО ПЕРЕРОЗПОДІЛУ ВЛАСНОСТІ"

Наприкінці листопада ми, мешканці колишнього військового містечка №136, що неподалік Коцюбинського, були змушені звернутися до Генерального прокурора Віталія Яреми з вимогою попередити залучення відомства у процес рейдерського перерозподілу власності, ініційований політиками під гаслами захисту інтересів київської громади.

Мешканці, серед яких і автор цих рядків, нагадали, що ще 2006 року комісія Міністерства оборони України актом визначила 34 родини, які потребують переселення з території розформованого військового містечка №136. Тоді була зафіксована відповідна кількість квартир, підбір яких на договірних засадах забезпечується ТОВ "Столиця Центробуд".

Усі мешканці колишнього військового містечка погодилися на придбання для них квартир у житловому комплексі "Коцюбинський". ТОВ "Столиця Центробуд" виконало свої зобов'язання та придбало у цьому комплексі необхідну кількість квартир. Але забудовник не здав вчасно будинок в експлуатацію, і процес розселення затягнувся. "Для того щоб пришвидшити вирішення нашої житлової проблеми, ідучи нам назустріч, ТОВ "Столиця Центробуд", за погодженням з кожною сім'єю, додатково придбало квартири, зробило ремонтні роботи та забезпечило відселення з проблемної території 24 родин", - йдеться у листі.

Десять родин відмовилися від переїзду у нові квартири, через те, що житло не надається їм у приватну власність. Це питання вирішується між Міністерством оборони України та ТОВ "Столиця Центробуд" відповідно до діючого законодавства (перша родина вже отримала житло у власність).

Але замість конструктивного та спокійного пошуку шляхів оформлення виділених квартир частина незадоволених розселенням мешканців залучила до процесу політичних діячів, які зробили з нього жалюгідне шоу.

Йдеться про ініціативу кількох кандидатів у народні депутати України, які під час передвиборчих перегонів ініціювали звернення Генеральної прокуратури України до Господарського суду Києва з вимогою скасувати рішення Київської міської ради щодо виділення землі колишньої військової частини для реалізації великого інвестиційного проекту - будівництва інноваційного парку Bionic Hill.

Судовий процес політичні діячі активно використовували для власної реклами, влаштовували публічні акції під будівлею суду, начебто від імені незадоволених людей.

Вірогідно, саме під цим тиском Господарський суд Києва переглянув своє власне рішення трирічної давнини, яким виділення землі військової частини Київської міською радою було визнане законним.

Дядюк О.В., на підставі довіреності від декількох людей, ініціює нескінчені судові позови. Але більшість не уповноважувала його виступати та давати оцінки від нашого імені. Підкреслюю, що ми задоволені процесом розселення і очікуємо на оформлення виділених нам квартир у приватну власність найближчим часом.

Більшість родин не згодні з поведінкою Дядюка О.В. та не підтримують ці судові позови. Вони можуть призвести до катастрофічних наслідків та не вирішують жодних проблем ані мешканців, ані місцевої громади.

Метою позову декларується поновлення того становища, яке існувало до передачі землі розформованої частини у приватну власність. Тобто, земля за логікою авторів цих судових процесів має повернутися знову до Міністерства оборони, а ми мусимо повернутися до бараків. А що далі? Кому буде потрібна занедбана ділянка без комунікацій та з чужим майном, з 34 родинами, які потрібно переселяти? І як, врешті-решт, це допомагає мешканцям розформованої частини, чиї інтереси начебто захищає цей пан?

Дядюк О.В. плутається у шляхах, якими він вирішуватиме проблему людей. То він "сватає" цю ділянку за мільярд чи то гривень, чи то доларів якомусь неймовірно щедрому інвестору, який помахом чарівної палички вирішить проблеми переселенців. Запасний варіант (вочевидь, щоб пояснити потім відсутність такого чарівника) - цю ділянку включать у склад заповідника. Щоправда, не зрозуміло, хто тоді вирішуватиме наші житлові проблеми. Але у будь-якому випадку, жодна з цих версій не витримує критики.

"Шариковський" варіант "забрати все та поділити" навряд чи сьогодні можливий, але це з'ясується згодом за участі міжнародних юристів, яких вже залучив до захисту своїх інтересів власник землі. Окрім того, усім крім Дядюка О.В. зрозуміло, що з такою "кредитною історією" цю ділянку не купить жоден інвестор. Адже майно військової частини - а це понад 35 тис. квадратних метрів занедбаних приміщень та споруд - належить приватному власнику. І зрозуміло, що він це майно просто так не віддасть. Барачні приміщення, в яких ми мешкаємо, не є приватною власністю, це - службові споруди. Судові процеси триватимуть десятиліттями. І ці десятиліття нам доведеться жити у непристосованих для життя аварійних бараках - без тепла і світла.

Щоправда, Дядюк О.В. переконаний, що його "підзахисні" живуть у прекрасних умовах. Цитую його листування з соціальних мереж: "У моїх сімей (інтереси яких я представляю) якраз все гаразд - вони живуть у теплі - топлять грубками і почувають себе пречудово…". На думку цього "діяча" - ті люди, які підтримали Міністерство оборони, переїхали у нове житло і живуть у людських умовах - не більше і не менше, цитую мовою оригіналу - "лохи".

Залишу на совісті "захисника людей" такі висловлювання, вони більш ніж наочно ілюструють сутність цієї людини. Що характерно, не лише ми, але і громада в цілому від цих судових процесів не отримає нічого доброго.

Замість інвестицій, податків та робочих місць, розвитку інфраструктури прилеглого Коцюбинського, на цьому майданчику просто нічого не відбуватиметься. Нагадаю, що раніше на цій території були склади з боєприпасами. Відкривати її без повної рекультивації землі та зносу напівзруйнованих споруд просто небезпечно. Уявіть собі парк із покинутими армійськими ангарами, де бавляться діти та дорослі?! Абсурд. Вкладати мільйони у облаштування цієї території нема кому. Тим більше, що її статус залишатиметься невизначеним, зокрема і через приватне майно на ділянці. Хоча на практиці можливий і інший варіант - коли під приводом боротьби з багатіями ця територія у нових руках буде поділена на сотні приватних наділів. І тоді громада втратить ці території назавжди. То можливо цього добиваються політикани на чолі з Дядюком, а люди - лише розмінна монета у великій грі?

Тому, ми висловлюємо свій рішучий протест проти намагання політичних діячів використовувати Генеральну прокуратуру України як інструмент перерозподілу власності. Треба припинити ці ігрища.

На моє переконання єдиний позитивний варіант розвитку у цій історії - довести вже розпочате до логічного кінця: розселити людей відповідно до діючого договору між Міністерством оборони та ТОВ "Столиця Центробуд". Можливо, цей документ недосконалий, але до нього можна внести відповідні зміни, і воля на це з боку сторін є. І на цьому, а не пікетах з мітингами, концентрував би свою увагу будь-який юрист. Громада у свою чергу може контролювати забудовника, вимагати від нього збереження заявленого рівня інвестицій та відповідності робіт до погодженого у Київській міській раді проекту.


Юрій Бровченко, мешканець військового містечка №136

VEhrNGRrdzVRekl3VEdwUmRUbEhUVEJNVmpnd1dVaFNaM1JIUVRCTU4xRjFUa2RETUV4WVVYVTVSMDB3V1VoU1ozUkRlVEJNTlRnd1RFeFJkblJETVRCTU0xRjJaRU1yTUZsSVVYVTVSMFF3VEdKUmMwNUhTakJNYWxGMFdIcFJhemxEWmpCTFRqZ3dTbnBSZFU1RE9UQk1OMUZ6WkVNck1GbEVVWFowUXprd1dYTTk=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
   
 
 
 вверх