EN|RU|UK
  21060  121
Материалы по теме:

 "СЬОГОДНІШНІ ПОКОЛІННЯ УКРАЇНЦІВ ДОЛАЮТЬ ГЕНЕТИЧНИЙ СТРАХ, СПРИЧИНЕНИЙ ГОЛОДОМОРОМ", - ІСТОРИК ОЛЕСЯ СТАСЮК

Сьогодні, 22 листопада, ми вшановуємо пам'ять жертв Голодомору 1932-33 років. Як ця трагедія врізалася в гени українців, докорінним чином змінивши всі соціокультурні підвалини суспільства? Пияцтво, доноси, підлабузництво, крадіжки на роботі, неповага до власності – це наслідки терору, який радянська влада чинила у ході колективізації і трагедії 1932-33 років, переконує кандидат історичних наук Олеся Стасюк.

В інтерв᾿ю Цензор.НЕТ етнолог розповіла про підлі методи радянської агітації в українському селі 1930-х років і страшний механізм Голодомору, кардинальні злами, які відбулися у свідомості українського селянина, і чому НКВС цілком не вдалося викорінити традиційну культуру; чому по Донбасу маховик репресій пройшовся кілька разів і як сьогоднішні дії терористів нагадують розправи радянських активістів у 1930-х.

историк стасюк

Цьогоріч вперше за 5 останніх років День пам᾿яті жертв Голодоморів буде вшановано на державному рівні. Вперше влада і громадськість спільно вшановуватимуть пам'ять знищених українців. Війна і небезпека терактів змусила лише відмовитися від спільної ходи пам᾿яті, однак закликає з подвійною увагою замислитися над гаслом "Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у '33-му - непереможні сьогодні! ". Воно закликає згадати десятки тисяч українських селян, які чинили масовий та збройний опір колективізації, та кілька поколінь українців, які, незважаючи на всі заборони, зуміли передати рідні традиції у спадок.

У НАШ ЧАС МИ НАЗВАЛИ Б РАДЯНСЬКИХ АКТИВІСТІВ ТІТУШКАМИ

- Пані Олесю, таке гасло оргкомітет з підготовки Дня пам᾿яті обрав, щоб дати українцям чіткий сигнал: їхні предки не терпіли мовчки терор?

- Саме так. Починаючи з 1928 року, коли вводилася продрозкладка, люди опиралися їй активно. Вже у 1930 році опір був збройним. Наразі зафіксовано близько чотирьох тисяч повстань. Італійський дослідник Андреа Ґраціозі підрахував, що в цих повстаннях було задіяно близько 40 тисяч українських селян. Він вважає, що це був перший селянський національний та соціальний визвольний рух у ХХ столітті, однак він не дійшов до свого логічного завершення, тому що за період Голодомору 1932-1933 років людей зламали фізично та морально, тож вони більше не могли чинити опір.

- Чи можна говорити, що саме масовий спротив людей був приводом для Голодомору?

- Масовий спротив у 1928-30 роках призвів до посилення репресій. Секретар Дніпропетровського обкому КП(б) У Мендель Хатаєвич навіть говорив, що чим більший буде тиск держави, тим ефективніше можна буде керувати людьми. Тож протягом 1929-31 років радянська влада агітувала за вступ до колгоспів жорсткими методами, при цьому селян поділили на три категорії: куркулі, середняки і бідняцьке населення. Зіштовхнули їх між собою.

- Кого називали куркулями? Наскільки чисельною була ця верства?

- Зрозуміло, що під це тавро підпадали, в першу чергу, ті, хто мав більше худоби та наділів землі. А в наступні хвилі під репресії міг потрапити кожен. Куркулями могли назвати навіть бідняцьку сім'ю, яка мала лише одну корову, але дуже опиралася колективізації. Часом активісти, які проводили колективізацію, могли приписати певну родину до куркульської заради особистої помсти.

- Самі активісти не боялися потрапити під цю категорію?

- Люди, що хотіли вислужитися перед владою, зазвичай були ледарями та безземельними селянами. В наш час ми назвали б їх тітушками. Агітуючи селян, вони отримували за це дармові гроші або могли й самі забрати майно. Таких активістів було кілька осіб на село. Зазвичай керували ними уповноважені НКВС з районів. Документи свідчать, що часто це були росіяни, які навіть не розуміли української мови.

Наведу цікавий приклад, який зафіксований в архівних документах: у колгосп "Червоний сівач" прислали голову Михайла Сєрікова, що керував посівною кампанією. Він приїхав на поле, бачить, чоловіки просто стоять. Питає їх: "Почему не работаете?". "Так ярма немає", - відповідають. "Сейте сегодня пшено, ярмо сеем завтра".

голодомор

Село Ново-Красне Арбузинського району Одеської області, вилучення прихованого селянами зерна. Листопад 1932.(Електронний архів Українського визвольного руху).

- Яким чином відбувалася агітація?

- Вона була страшною. Активістів називали чорношкірниками, комнезамами, 25-тисячниками. Вони ходили групами по 7-8 осіб. І спогади очевидців, і архівні документи підтверджують, що під час так званої агітації на столі лежав пістолет. Під таким тиском агітували доти, доки селяни не погоджувалися йти до колгоспу. Цікавою є роль жінок. Часто жінки, боячись за своїх чоловіків, просили їх не опиратися колективізації. Натомість самі виходили на протести - так звані "бабські бунти". Вони керувалися звичаями громади, а відповідно до них, чоловік ніс відповідальність за всю родину, а жінка ні. Тому вони вважали, що боятися їм нічого. Коли ж жіночі виступи також почали придушувати, вони зрозуміли, що відповідають перед владою всі, у тому числі діти. Після колективізації та Голодомору діти почали нести відповідальність за своїх батьків - несли тавро куркулів. Вони могли уникнути цього, тільки зрікшись своїх батьків письмово через газету.

У 1933 РОЦІ БУВ ПЛАН ЗАГОТІВЛІ КОТІВ ТА СОБАК

- Чи можна розрізнити бунти на захист свого майна і проти вступу до колгоспів?

- Якщо у родини забирали худобу, реманент, землю, майно, то вона лишалася з нічим. Тому просто змушена були йти в колгосп. Проти такого примусу й протестували. Навіть заарештовували людей за відмову вступати до колгоспу. Спочатку був активний опір, потім пасивний - люди переховували зерно. Після відомої статті Сталіна "Головокружіння від успіхів" від 2 березня 1930 року, селяни всерйоз подумали, що всі злочини активістів - це перегини на місцях. Вони самі почали забирати свій реманент і худобу. Після того, коли вони зрозуміли, що все одно майно відберуть назад, а їх змушуватимуть і далі працювати за порожні трудодні - опір відновився в новому вигляді: вони масово різали худобу, птицю, часом нищили своє ж майно, щоб воно не дісталося владі.

голодомор

Групове фото повстанців К. І. та Ф. Крупа, І.Матвієнко, В. Донцов, Ф.Кучеров та Ю. Бушлі. 1930 рік.(Електронний архів Українського визвольного руху).

Кажуть, що в 1932 і 1933 роках багато врожаю лишилося на полях. У 1933 році було просто нікому збирати, а в 1932-му селяни прямо питали: "Нащо його збирати, якщо все одно прийдуть і відберуть?". Також страйкували: не виходили на роботу або виходили, але відмовлялися працювати. У відповідь людей залякували. Задля показовості могли зі школи направити цілий клас для обшуку подвір'я. Цю процедуру проводили урочисто, з оркестром. Зафіксовано чимало випадків відвертих знущань: могли жінку роздягнути, старому чоловіку прив'язати до бороди палицю чи змусити танцювати. Могли покласти людину і стрибати на живіт. Були випадки, коли активісти тягнули людей до церкви і змушували на Євангелії присягатися у тому, що вони вступають до колгоспів. Можна провести паралель із сьогоднішніми діями терористів на сході.

Такий фізичний і моральний терор призводив до того, що люди стали дуже пасивними - були згодні на все, тільки б їх не чіпали. Починаючи з 1933 року, сільські комори лишали без охорони. Якщо раніше люди ще намагалися красти зерно, яке фактично і було їхнім, то після Голодомору - ні.

- Ці знущання були дозволені директивою згори чи були ініціативою на місцях?

- Система заохочувала такі дії, активістів за знущання над людьми не карали. А представники найнижчих верств села отримували задоволення від того, що тепер ставали всевладними.

- До агітаційних загонів спеціально відбирали найнижчі верстви села?

- Навряд. Коли закликали йти розоряти своїх односельців, на це погоджувалися саме покидьки суспільства. Морально здорова людина, господар, який працював на своїй землі, мав повагу до чужої праці. На початках, у 1930-32 роках, односельці навіть допомагали розкуркуленим - складалися докупи і викуповували своїм сусідам їхні ж речі. Матері наказували своїм дітям, щоб у жодному разі не купували ці речі для себе, бо це людське горе.

А от безземельний ледар чи п'яниця вбачав у роботі на НКВС шанс. Думали приблизно так: "Вони раніше називали мене жалюгідним, тепер ось я хто!". Або: "Я колись у них курку вкрав, вони мене покарали. Тепер помщуся".

голодомор

Фото керівника РПК Гекова із вилученим зерном у селі Ново-Красне Арбузинського району Одеської області. Листопад 1932 р. (Електронний архів Українського визвольного руху).

- Є чимало спогадів про те, що крім вилучення їжі активісти займалися банальним грабунком, забираючи красиві й дорогі речі. З якої причини влада давала добро на такі дії?

- Це механізм Голодомору - забрати не лише хліб, але й будь-які можливості прогодувати себе. Закон про боротьбу зі спекуляцією передбачав ув'язнення в таборах від 10 до 15 років для тих селяни, які для того, щоб вижити, обмінювали свої речі на продукти. Вишиті сорочки, рушники чи подушки коштували дорого. Люди могли їх обміняти на їжу в містах. Щоб перешкодити цьому, дорогі речі вилучали. Часом забрані речі селян змушували викуповувати назад, і таким чином, витрушували останні гроші.

голодомор

Жертви Голодомору на вулицях Харкова. Фото: ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного

Інший метод - перекрити шлях українських селян в інші республіки. Наступний крок - директива Сталіна й Молотова від 22 січня 1933 року, яка забороняла виїзд селян в інші райони. А закони від 13 вересня 1932-го і 7 березня 1933-го років повертали селян до кріпосного права, забороняючи виїжджати за межі свого села. Практично щомісяця видавалися нові закони, щоб унеможливити будь-які пошуки хліба.

голодомор

Жертви голоду. Харків, 1933 р. Фото: ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного

Навіть коли люди почали вживати м'ясо собак і котів, 28 грудня 1933 року заступник наркома зовнішньої торгівлі СРСР Моісей Фрункін вимагав від наркома внутрторгу УСРР Кампеля виконання плану заготівель котів і собак. Та вже за півроку рекомендували зменшити обсяги заготівель собак і котів, мотивуючи це катастрофічним розплідненням щурів.

НА ДОНБАС ВЖЕ ПІСЛЯ 1933-ГО ЩОРОКУ ЗАВОЗИЛИСЯ ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ РОСІЯН

- Чи можна виокремити регіональні особливості опору, зокрема на територіях сучасних Луганської та Донецької областей?

- По Донбасу каток репресій 30-х років пройшовся кілька разів. І по селах, і по містечках. Після 1917 року 90% Донбасу становили промислові міста й містечка, в яких влада намагалися створити радянську спільноту. На першому етапі Голодомору на Донбас, рятуючись від колгоспів, тікали люди з інших регіонів України. В результаті вихідці з аграрного середовища ставали робітниками, однак не мали чіткої самоідентифікації. Після однієї хвилі репресій на Донбас їхала нова хвиля переселенців, яких потім також ламали. Потім вони також підпадали під чергову хвилю репресій. Єдиним порятунком було працювати на шахті, за що отримували тарілку баланди. На їхнє місце завозили людей з Росії та Білорусі групами по 20-25 тисяч.

голодомор

Фото: ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного

- Які ще регіони були заселені вихідцями з Росії та Білорусі?

- В Одеську область переселено 6,5 тис. сімей, в Дніпропетровську - 6,5 тис., у Донецьку - 3,5 тис., Харківську - 4,5 тис. За 1933 рік українські села були заселені 21 тисячею людей з інших республік СРСР. Та на Донбас вже після 1933-го щороку завозилися десятки тисяч росіян. Історики вважають це свідомим кроком влади в політиці етноциду.

Після Другої світової війни Донбас приймав новий тип переселенців - в'язнів. Нащадки політичних в'язнів - це наукова еліта Донбасу, що сформувала той український стержень, який ми маємо тепер. Та кримінальних переселенців було значно більше. Наслідки цього ми також бачимо сьогодні.

Після війни шахтар отримував зарплату в чотири рази більшу, ніж викладач вузу. На Донбасі радянська влада проводила експеримент - виховувала людей, що не мали ідентичності. Забезпечували фінансово та відривали від етнічного коріння, виховували відчуття значущості. Чимало людей на Донбасі ностальгували за радянським часами, бо всі 23 роки українська влада не надавала їм такого унікального значення.

голодомор

Жертви голоду. Харків, 1933 р. Фото: ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного

- Чи збереглися свідчення, як жилося переселенцям на новому місці?

- Коли вимирало ціле село, на в'їзді вішали чорний прапор - це означало, що вхід туди був заборонений. Чому? Та тому що мерців було нікому ховати. Стіни хат і все у селі було просто таки просякнуте трупним запахом. Села зачищали спеціально набрані працівники: закопували в одну велику могилу людей, білили хати, прибирали вулиці. Переселенців заселяли у такі "відновлені" села. Звісно, люди знали, що приїхали на місце померлих. Тим більше, у хатах стояв неймовірний сморід, біли не біли, нічого з ним не поробиш. Багато хто тікав, та їх від кордону завертали назад.

- Наскільки глибокими були соціокультурні зміни українського селянства внаслідок Голодомору?

- У першу чергу, це настрій утриманства і самоїдства. Люди вважали колгосп творінням диявола, а Голодомор - карою. Звинувачували себе у всіх бідах за те, що чинили такий спротив і не вступили до колгоспі відразу. Бачимо відголоски такого стану і в наш час - скільки людей сьогодні кажуть: "Якби не Євромайдан, то не було б і війни на сході"?

Інше - це покірність перед начальством, підлабузництво. Так звана народна люстрація, яка відбувається сьогодні, - це своєрідний злам назад. Люди вже не трясуться перед керівництвом лише тому, що воно у костюмі та з портфелем. 23 роки нам нав'язували міф про те, що українці покірні гречкосії, хоча насправді все навпаки.

До Голодомору в селі крадіжок як таких не було. Якщо, наприклад, хтось крав ковбасу на ярмарку, то людину виставляли на громадський осуд - могли з кільцями ковбаси провести по всьому селу, часом камінням кинути. Такі випадки були поодинокі. До 1930-х років хати по селах взагалі не зачиняли - підпирали камінцем або віником. Під час Голодомору навіть крадіжки були дуже рідкісними - не крали, а просили. Вже вступивши до колгоспів, працюючи за пусті палички - так позначали трудодні - змінилося ставлення до власності. Державні речі вважали нічийними, а привласнення майна на роботі сприймали як компенсацію за недоплачені трудодні. Крадіжки на робочому місці з᾿явилися саме в 30-х роках, їхні наслідки ми відчуваємо і тепер.

Інше негативне явище, яке виникло в 1930-ті - доноси. Вони заохочувалися владою. 12% з виявленого майна давали тому, хто доносив. Тому нерідко доноси були останнім порятунком від смерті - отримати ті 12% і за рахунок цього прожити ще кілька днів. Інколи доносити змушував страх - треба було "стукати" на випередження, щоб не донесли на тебе. Така процедура доносів поступово почала вкорінюватися у суспільство саме з початку 30-х років. До цього процесу залучали дітей. Їх змушували доносити через вчителів. У школі давали завдання написати твір: "Як мої батьки ставляться до радянської влади", "Як мої батьки саботують вступ до колгоспів" або "Як мої батьки переховують хліб". Зразки таких контрольних робіт зберігаються в архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України. Таким чином, ще з дитинства дитину привчали до доносів і підслуховування.

голодомор

Жінка, що потерпає від голоду. Фото: ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного

Після Голодомору та завершення колективізації з'явилися нові типи людей у селі. Зник селянин, з'явився колгоспник: тракторист, бухгалтер, бригадир, і т. д. Ці нові типи стали поважними людьми на селі. Це керівництво було прислане в район уповноваженими керівниками.

До роботи почали залучати жінок. Як почали святкувати у 1932 році свято 8 березня, так і тепер ми його святкуємо. Щоб привчити дівчат та молодих жінок до нової культури, їх змушували танцювати в церкві. Відомо, що часто з храмів робили клуби. Для того, щоб жінок заохотити до роботи влаштовували для них свята в клубах та їм давали подарунки - наприклад, чоботи. Жінки більше не доглядали за дітьми та старими батьками так, як раніше. Тогочасні приказки говорять: "Приїхало ГПУ, діти сховалися в кропиву". Чоловіки опиралися тому, щоб жінки йшли в колгоспи. Адже їх запишуть як нових робітників, і зерна треба буде здати вдвічі більше. Однак, коли не було чого їсти, то жінка була вимушена йти в колгосп, щоб взяти баланди, а в халяву чобіт покласти дві гнилих картоплини чи буряк для того, щоб прогодувати дітей. Таким чином, вступ до колгоспу був порятунком від голоду.

голодомор

Голодуючі діти на вулицях Харкова в пошуках їжі Фото: ЦДКФФА України імені Г. Пшеничного

ОЧЕВИДЦІ СТІЛЬКИ РОКІВ МОВЧАЛИ ПРО ГОЛОДОМОР, ТОМУ ЩО ЇХ СКУВАВ СТРАХ, ЯКИЙ ВОНИ ПЕРЕДАЛИ НАСТУПНИМ ПОКОЛІННЯМ

- У цій новій культурі не було місця народним і християнським звичаям та традиціям?

- Голодомор вплинув на весь спектр обрядовості, починаючи з родильної і закінчуючи поховальною. Жінки порушували звичаєву заборону про те, що не можна працювати вагітній жінці. Обряди родин, пострижи, хрестин були заборонені. Жінки намагалися будь-що похрестити новонароджену дитину - їхали навіть в міста за десятки кілометрів для того, щоб похрестити дитину і щоб про то ніхто не знав. Метрики свідомо знищували. Або ж хрестини відбувалися вночі у хаті за закритими вікнами. Мені багато очевидців Голодомору розповідали, що коли у церкві били у дзвони, то вони плакали, бо хотіли дійти до храму, але не мали сил.

Весілля також не відзначали. З᾿явився новий термін - "сходитися" або "складати людей докупи". Бо без обряду вінчання українські селяни шлюб не визнавали, тому й казали, що нові пари не шлюб брали, а сходилися. Весілля було у активістів. Неодмінні атрибути - духова музика, горілка. Якщо раніше весілля відбувалося протягом 3-7 днів зі співаннями пісень, випіканням короваїв та дотриманням інших обрядів, то тепер це перетворилося на звичайну гулянку.

Похорони за традиційним обрядом перестали проводитися саме в 1932-33 роках. Навесні 1933-го, коли почав танути сніг, було страшно ходити вулицями, бо скрізь лежали трупи. Діти, які пережили Голодомор, часто не розуміли і самі себе запитували: чому раніше до покійника ставилися так шанобливо - омивали, відспівували, голосили, справляли поминки - а тепер їхні останки розтягували вуличні пси. Їхню психіку травмувало, коли вони бачили, як збирачі трупів чіпляли тіла гаками, часом навіть живих людей. Їх просили: "Лиши мене, я ще живий". Збирачі відповідали: "А що, мені ще й завтра по тебе їхати?". Збирати трупи - було роботою. За збирання трупів в день можна було отримати шматки хліба чи тарілку баланди.

- Не пам᾿ятаю де, але вичитала думку, що після Голодомору "українські села замовчали" - якщо раніше пісню можна було почути на кожному кроці, то після репресій - лише де-не-де або під час свят.

- В архіві я знайшла красномовний приклад. У 1934 році, коли у колгоспі святкували обжинки - до речі, також нав᾿язане свято - всі мовчки їли за спільним столом. І хтось один почав заспівувати пісню, кілька людей підтягнули... пісню так і не змогли завершити, бо плакали всі, навіть чоловіки. Настільки болючими були спогади про колишнє життя і втрачених у страшних муках родичів.

- Згадуючи побут селян у 80-ті роки, я можу зробити висновок, що чимало відголосків традиційної культури і укладу життя співіснували поруч із соціалістичними цінностями: не повною мірою, але збереглися традиції, також побутувало ставлення до виділеного колгоспом поля як до свого.

- Викорінити все радянській владі не вдалося. Щось спотворили, частину змусили забути, та всього не перекреслили. Етнографи вважають, що якби традиції та уклад життя намагалися знищити у кількох поколіннях, то ми б уже не пам᾿ятали їх. Однак зараз через одне покоління вони відроджуються. Два попередні покоління встигли передати нам пам᾿ять про ті традиції попри всі заборони. Часом це передавалося на генетичному рівні, так само, як і страх навіть згадувати Голод.

- Це правда. Свого часу я ледве допросила, щоб бабуся розповіла мені про життя під час Голоду...

- Вона таким чином оберігала своїх нащадків. Коли моя мама питалася бабусі, чого та не розповідала нічого про Голод, бабуся запитувала у відповідь: "Для чого тобі це знати? До тебе в школі погано ставилися б". Вона була настільки налякана, що навіть мені боялася розповідати. Під час підготовки дисертації, спілкуючись з людьми, що пережили Голодомор, я часто чула від них одні й ті самі питання: "Ой, дитино, а мені нічого не буде за те, що я тобі це розповідаю? Мене не заберуть, не заарештують?". Чому стільки років очевидці мовчали про Голодомор? Тому що їх скував страх, який вони передали наступним поколінням. Вони дотепер бояться. Сьогоднішні покоління українців долають генетичний страх, спричинений Голодомором.

Ольга Скороход, Цензор.НЕТ

TUVwUVVYWjBRemN3VERkUmRFNURLekJNZWxGMmRFZEJUR2xFVVd4T1F6RXdURE5TYWtORVVYWTVRM2N3VEhwU2FqbEhRekJNWjNaTU9VTmxNRXgyVW1wT1Ezb3dURUZuTUV0SVVYVjBReXN3V1VSUmRuUkhSakJNTjFGMFF6aDJNRXhRVVhaMFF6Y3dURGRSZEVoNlVYTTVReXN3VEhaUmRuUkRNREJNTjFGMlRrTXJNRmxDT0RCTWFsSm5aRWRETUV3M1VtZE9RelF3V1RnOQ==
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
Страница 2 из 2
<<<1 2
Страница 2 из 2
<<<1 2
   
 
 
 вверх