EN|RU|UK
  22631  44

 РЕФОРМУВАННЯ ОБОРОННОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ – ШЛЯХ ДО ПЕРЕОЗБРОЄННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ

Війна йде вже восьмий місяць. Термін достатній для завершення циклу виробництва окремих зразків нового озброєння та військової техніки та поставки їх до армії. Але досі не стихають розмови щодо відсутності нової техніки у складі підрозділів Збройних Сил, що ведуть бойові дії в зоні АТО. Більшість підприємств так і не отримали державного оборонного замовлення. При цьому серед основних причин українське суспільство називає вкрай низьку ефективність державного управління в сфері забезпечення ЗСУ озброєнням та військовою технікою.

А чи є принципова можливість переозброїти Збройні Сили України новим або модернізованим озброєнням та військовою технікою вітчизняного виробництва?

Відповідь на це питання ми отримали в ході Міжнародної спеціалізованої виставки "Зброя та безпека" та Міжнародного авіакосмічного салону "Авіасвіт", які вперше у єдиному форматі наприкінці вересня 2014 року успішно пройшли в Києві в Міжнародному виставковому центрі.

На виставках оборонна промисловість України продемонструвала військовим всіх силових структур значну кількість нового (модернізованого) озброєння та військової техніки. Саме військової техніки, якої зараз так бракує на передовій та що може забезпечити поступове переозброєння Збройних Сил України. На 10 000 кв.м були представлені нова стрілецька зброя, сучасні засоби захисту та спорядження бійця, кулемети та гранатомети. Нові танки "Оплот" та "Булат" бронетранспортери БТР-4, броньовані та вантажні військові автомобілі "Краз", броньовані автомобілі "Козак", високоточні протитанкові ракетні комплекси "Стугна-П", танкові керовані ракети "Комбат", сучасні системи активного захисту бронетехніки "Ніж", гармати та протитанкові ракети для бронетранспортерів "Бар'єр", високоточні артилерійські боєприпаси для артилерії "Квітник", системи супутникової навігації "Базальт", цифрові планшети для проведення розрахунків та передачі даних, сучасні цифрові УКВ та КВ радіостанції, радіолокаційні станції ППО "Пелікан" та модернізована РЛС П -18.

Також на виставці відвідувачі мали можливість отримати інформацію про нову авіаційну техніку: нові військово-транспортні літаки Ан-70, модернізовані літаки Ан-32, Ан-74т розробки ДП "Антонов", які серійно виробляються на авіаційних підприємствах України; авіаційні двигуни, що розробляються ДП "Івченко-Прогрес" та виробляються ПАТ "Мотор Січ". Також на стендах була представлена інформація щодо прийнятих на озброєння Збройних Сил України модернізованих українськими підприємствами бойових літаків Міг-29му, Су-27му, Су-25му та бойового вертольоту Мі-24, який проходить державні випробування. Особливу увагу експертів викликали натурні зразки модернізованого на Одеському авіаційному підприємстві учбово-бойового літака Л-39му, модернізованого на "Мотор Січі" вертольоту Мі-8, та засоби авіаційного ураження: нові високоточні протитанкові ракети "Бар'єр-В" та ракети класу повітря - повітря Р-27, системи активного захисту вертольотів від ПЗРК "Адрос", сучасні авіаційні та вертолітні тренажери для підготовки пілотів та багато іншого.

Важко забути, як біля нового ПТРК "Стугна-П" довго стояли бійці одного з батальйонів (командир протитанкового взводу та оператор ПТРК), які емоційно розповідали, як вони довго готують та приводять до бойового стану застаріли протитанкові комплекси радянського виробництва, як іноді техніка відмовляє, та не могли ніяк повірити, що в Україні розроблені та виробляються високоточні ПТРК з керуванням по лазерному променю, на яких реалізований принцип вистрелив-забув, а бронепробиття становить понад 800-мм за динамічним захистом (уражається любий сучасний танк).

При цьому військовими було поставлене одне важливе питання: чому у нас немає такого озброєння?

Саме на це питання спробуємо відповісти.

Необхідно сказати, що практично вся зазначена техніка була розроблена у період до 2010 року. В той же період вдалося поставити до Збройних Сил та переозброїти декілька танкових батальйонів на танки "Булат", закупити та поставити до них високоточні ракети "Комбат", оснастити підрозділи протитанкової артилерії високоточними протитанковими ракетами "Стугна", розпочати закупівлю нових РЛС, модернізованих бойових літаків для Повітряних Сил, закупити та поставити до військ декілька сотень нових вантажних автомобілів "Краз" та іншу техніку.

На жаль, у період 2010-2013 років більше не було закуплено жодного танка, БТР, автомобіля, ракети... Кількість дослідно-конструкторських робіт з розробки ОВТ скоротилася до п'яти, за потреби замінити понад 200 зразків застарілої техніки. Конструкторські бюро та науково-дослідні інститути оборонної промисловості залишились без замовлень.

У той же час було ліквідовано Міністерство промислової політики, практично знищена, шляхом значного скорочення, структура Державного замовника озброєння і військової техніки в Міністерстві оборони та військові представництва на підприємствах промисловості. В останній момент вдалося зберегти науково-дослідний інститут Державного замовника, який відповідає за розробку вимог до ОВТ та тактико-технічних завдань для промисловості на створення нових зразків озброєння та здійснює науково-технічне супроводження розробки ОВТ промисловістю, розробляє програми, методики та бере участь у проведенні державних випробувань.

Дісталося і військово - навчальним закладам. Зі своєї будівлі (яка була відбудована, як військовий навчальний заклад ще до 1917 року) був вигнаний Національний Університет оборони України (єдиний вищий навчальний заклад, який готує офіцерів оперативно-тактичної та стратегічної військових ланок), чим на довгий час був зруйнований налагоджений навчальний процес.

Водночас, на підприємствах ОПК постійним гостем став Віце-прем'єр РФ Рогозін, останній візит якого на оборонні підприємства Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Запоріжжя, Миколаєва, Криму відбувся в грудні 2013 року. Дуже знайомий всім зараз маршрут, який призводить до думки щодо істинних намірів керівництва РФ - забезпечення світового лідерства у військовій сфері за рахунок залучення українських підприємств та людського потенціалу для досягнення цієї мети, а не як надуманий захист російськомовного населення. Під час таких "інспекцій", які очолювалися з української сторони віце-прем'єрами уряду "попередників", активно обговорювалися питання можливої приватизації українських підприємств російськими олігархами та їх залучення до виконання програм розвитку ОВТ РФ, що неминуче остаточно втягувало Україну до російської імперії та поступово вело до втрати державного суверенітету.

Якщо аналізувати ситуацію за всі роки незалежності України, то стає очевидно, що на жаль, питання розвитку власної оборонної промисловості для забезпечення обороноздатності України та боєздатності Збройних Сил залишались без особливої уваги всіх Кабінетів міністрів України.

Фінансування бюджетних програм з розробки та закупівлі ОВТ залишалось багато років на рівні 20-80 млн дол. США на рік (за даними російської преси, на розвиток ОВТ РФ в останні 5-7 років щороку передбачалося до 20,0 млрд дол. США). Низький рівень фінансування державного оборонного замовлення призводив до припинення робіт з розробки ОВТ. Наприклад, до 2004 року було припинено понад 20 ДКР, які виконувало в ДКБ "Південне", в тому числі з розробки нових ракетних комплексів "Геодезія", "Борисфен" (дальність пуску до 500 км) та ракетних комплексів залпового вогню "Шлейф", які передбачалися для озброєння 1 ракетної дивізії оперативно-тактичних ракет Сил стримування, яка на той час ще існувала. Для читачів скажу, що ці ракетні комплекси не підпадали під міжнародні обмеження та могли сьогодні забезпечити безпеку держави. Водночас були знищені 4 бригади ОТР 9К72 та більшість бригад ТР 9К79 "Точка". Від такої демілітаризації, яку проводив уряд України, не рятувало те, що керівником держави на той час був ракетник. На жаль, розробка та виробництво нового ОВТ здійснювалися не завдяки, а всупереч реальному ставленню до цієї справи керівництва держави, що підтверджується перш за все зазначеним рівнем фінансування.

Перша державна програма розвитку ОВТ була прийнята тільки наприкінці 2004 року, але вже в 2005 році у державному бюджеті України на виконання програми було виділено замість передбачених програмою 4 млрд грн тільки 600 млн грн., яких частково вистачило лише на завершення робіт, що розпочалися у попередні роки.

Говорячи про позитивне, необхідно сказати, що військові, військова наука разом з оборонними підприємствами продовжували роботу зі створення нового озброєння та модернізації існуючого. Збільшення видатків у 2006-2009 роках дозволило завершити дослідно-конструкторські роботи з розробки ОВТ, які, за недостатністю коштів, виконувалися понад 10 років. Таким чином у період 2005-2010 років вдалося прийняти на озброєння до 130 зразків нового та модернізованого ОВТ. Появились перші проекти, які виконувалися в інтересах Збройних Сил України з провідними компаніями країн Європейського союзу, серед них модернізація вертольоту Мі-24, розробка та будівництво корабля класу "Корвет". Почались перші закупки сучасного озброєння за імпортом для Сил спеціальних операцій. Виробничі можливості українських підприємств з виробництва нового (модернізованого) ОВТ на кінець 2009 року зросли до 12,0 млрд грн на рік.

На жаль надалі закупівля зазначених нових зразків ОВТ, що були створені українською промисловістю, практично не здійснювалася. Вже в 2010 році на закупівлю ОВТ державним бюджетом України було передбачено видатки, яких могло вистачити на закупівлю двох - трьох танків "Оплот". В 2011 році у бюджетному запиті Міністерство оборони України взагалі не запитало видатків на розвиток ОВТ, в результаті кошти були передбачені виключно на погашення боргів минулих років. З причин такого низького рівня фінансування була припинена значна кількість дослідно-конструкторських робіт з розробки нової техніки, закупалися лише поодинокі зразки ОВТ.

Можна назвати декілька системних причин, які всі роки незалежності не давали розвиватися Збройним Силам. Перш за все необхідно сказати про непослідовність та відсутність стратегії в діях всіх урядів України без винятку. Державні бюджети системно не забезпечували виконання раніше затверджених державних програм розвитку.

Потреби державних програм взагалі ніколи не враховувалися при плануванні бюджету ні мінфінами, ні урядами, ні Верховними Радами різних скликань. Практично щороку державні оборонні замовлення формувались за залишковим принципом та приймались в кращому випадку у березні, а в деяких роках червні-серпні. Часу на виконання таких замовлень у промисловості не вистачало, в результаті їх виконання переносилось на наступні роки. Розпис видатків державного бюджету Мінфіном складався таким чином, що в 1-2 кварталах надходження видатків не планувалося, в 3 кварталі передбачалося 25%, решта в 4 кварталі, що не дозволяло організувати нормальну роботу промисловості та забезпечити необхідне авансування, без якого підприємства взагалі не можуть працювати. При цьому періодично в різні роки мінфін нормативно забороняв проведення авансування, для цього норма закону щодо необхідності авансування НДДКР була в 2011 році виключена з Закону України "Про державне оборонне замовлення".

Зазначене, перш за все, вказує на вкрай низький рівень державного управління затвердженими програмами розвитку, Системою державного управління оборонною промисловістю та Системою розробки і виробництва ОВТ. Саме це є головною причиною відсутності сьогодні в Збройних Силах нового озброєння та військової техніки та того стану Збройних Сил, про який вже знає вся країна.

Можна ще багато розповідати про недоліки. Але йде війна і потрібно терміново розпочинати реформу Системи державного управління оборонною промисловістю та Системи розробок та виробництва ОВТ.

Хочу звернути увагу, що реформі мають підлягати саме ці основоположні Системи, що забезпечують розвиток ОПК та створення нового ОВТ. Прошу звернути на це увагу фахівців, яким буде доручено проведення такої реформи.

Що ми поки маємо? Державне замовлення на 2014 рік урядом затверджене тільки на початку серпня. На жаль, тому що підприємства могли вже працювати з березня, коли був затверджений державний бюджет. Впевнений, що за цей час можна було вже поставити до Збройних Сил значну кількість нового ОВТ. Точно - нові БТР, керовані ракети, протитанкові комплекси, нові вантажні автомобілі Краз. Але досі йде процес укладання договорів. Необхідно сказати, що вже поставлені до Національної гвардії БТР-4 та БТР-3Е1 були раніш виготовлені на замовлення іноземних країн.

Чому так? Рішення про забезпечення Збройних Сил озброєнням приймається Кабінетом Міністрів України. В уряді ми бачимо окрім міністра оборони, шановних міністрів аграрної політики, екології, культури, соціальної політики, інших, які беруть участь у прийнятті рішень, але серед них немає міністра оборонної промисловості, який саме повинен забезпечити державне управління оборонною промисловістю, особливо в ці складні для держави часи та відповідати головою перед державою за забезпечення ОВТ Збройних Сил.

Часто фахівцями застосовується термін оборонно-промисловий комплекс (ОПК) України. Але, застосування цього терміну можливо виключно за наявності відповідної структури Державного управління. Доречним буде зробити висновок, що ОПК в Україні немає, існують окремі оборонні підприємства різних форм власності.

Хтось скаже, що є Державний концерн "Укроборонпром". Так є, однак концерн є виконавцем оборонного замовлення, господарською структурою, яка створювалася перш за все для реалізації іноземних контрактів. Концерн не має права законодавчої ініціативи, він не є розпорядником бюджетних коштів, генеральний директор концерну не є членом Уряду. За останні роки державні бюджетні програми з підготовки виробництва, розвитку технологій на виробництві взагалі перестали існувати. Після ліквідації Мінпромполітики видатки за цими напрямами не передбачаються.

Хтось заперечить. Скаже є Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Є, але це міністерство лише координує формування державного оборонного замовлення та займається перш за все питаннями оцінки економічної ситуації та макроекономічним прогнозуванням, але ніяк не керівництвом у цій сфері.

Таким чином, в уряді сьогодні не представлена найважливіша галузь економіки держави - машинобудування. А це і авіабудування, ракетобудування, кораблебудування, танкобудування, автомобілебудування, радіоелектронна промисловість, елементна база, інші, що повинні забезпечувати обороноздатність України. Здивовані? Я теж, але це так.

Говорячи про Систему розробки та виробництва ОВТ, принципово важливо знати, якою повинна бути ця система, як вона працює, які обов'язки мають її учасники. Якщо проаналізувати, то до вказаної системи в Україні можна віднести такі органи управління: держаний замовник (департамент розробок і закупівлі ОВТ Міноборони), науково-дослідний інститут державного замовника (центральний науково-дослідний інститут ОВТ та Державний науково-дослідний інститут авіації), військові представництва на підприємствах промисловості, міністерство - виконавець оборонного замовлення (не існує), виконавці оборонного замовлення (ДК"Укроборонпром", оборонні підприємства різних форм власності, підприємства авіакосмічної галузі).

Зазначена система дуже послаблена та потребує негайного посилення. Хто сьогодні реально управляє процесами розвитку оборонної промисловості та оборонної продукції?

В Міністерстві оборони з 2010 року немає заступника міністра, який би відповідав за розробку, закупівлю та ремонт ОВТ (за весь життєвий цикл озброєння), взаємодію за цими питаннями з іншими міністерствами та відомствами, організацію військово-технічного співробітництва з іноземними країнами. Це довгий час, як додаткове навантаження на одного з заступників міністра оборони. Але цього не може бути! Вищою посадовою особою, яка за посадою відповідає за організацію розробки та закупівлі нового (модернізованого) ОВТ в Україні, є директор відповідного департаменту Міноборони. Але цього рівня для вирішення державних завдань забезпечення Збройних Сил України озброєнням не достатньо, якщо навіть припустити, що він прекрасно працює. Департамент та військові представництва за останні роки, під час остаточного руйнування Збройних Сил, скорочені майже на 50% та знаходяться на грані, за якою стоїть неспроможність виконувати свої обов'язки. Враховуючи, що обсяги роботи зараз значно зростають, це відбудеться дуже скоро, а беручи до уваги, що за місяці війни, не закуплено жодного зразка ОВТ, можна сказати, що вже відбулось.

Іншою структурою, яку зараз називають при обговоренні питань організації державного управління ОПК, є департамент економіки оборони та безпеки Мінекономрозвитку, про який вже йшлося. В цьому департаменті вищою посадовою особою, яку за посадою можна віднести до розвитку ОПК, є начальник відповідного управління.

Чи може "почути" прем'єр-міністр цих посадових осіб, що вони можуть зробити, як вплинути на ситуацію? Ніяк. Чи влаштовує такий рівень посад нашу державу, при всій повазі до тих людей, що їх займають? Виходячи з інформації, що ми маємо з забезпеченням Збройних Сил озброєнням та військовою технікою, можна твердо сказати, що ні.

Не може сьогодні уряд приймати ефективні рішення щодо розвитку оборонної промисловості та забезпечення Збройних Сил України озброєнням за відсутності у складі Кабінету міністрів України міністра оборонної промисловості. З метою підвищення рівня державного замовника ОВТ було б доцільно у складі Міністерства оборони України ввести посаду - заступник міністра оборони України з питань розвитку ОВТ та значно посилити чисельністю і фахівцями структури державного замовника.

Можна знов-таки сказати: так давайте відродимо Міністерство промислової політики. Більшість експертів вважає, що це буде помилково. Не можна зараз перевантажувати міністерство справами, що не належать виключно до оборонної промисловості та озброєння. Можливо, в наступному перелік завдань міністерства оборонної промисловості можна буде поширити. Залишки Мінпромполітики, яке нещодавно проявило себе спробою знищити ДП "Антонов" - основу авіабудування в Україні (підприємство яке створило у вищеназваних умовах три нові літака, налагодило їх серійне виробництво, працює над новими проектами, та на якому успішно працюють понад 5500 висококваліфікованих фахівців), необхідно як найшвидше остаточно розформувати.

Експерти впевнені, що найбільш прийнятним шляхом, який може у короткий термін забезпечити відновлення державного управління оборонною промисловістю, є створення нового міністерства - Міністерства оборонної промисловості.

Новому міністерству, разом з Міністерством оборони та Генеральним штабом Збройних Сил України необхідно терміново зосередитися на вирішенні як завдань сьогодення так і стратегічному завданні з забезпечення поступового переозброєння Збройних Сил України. Серед них можливо назвати деякі:

- перш за все, розробка довгострокових та середньострокових програм розвитку озброєння і військової техніки та оборонної промисловості, та на їх основі державного оборонного замовлення, які мають забезпечити перспективу розвитку кожному підприємству в галузі та послідовне переозброєння Збройних Сил України;

- створення нових промислових потужностей, відродження окремих секторів оборонної промисловості, що втрачені, або відсутні, а таких багато. Наприклад, будівництво підприємств боєприпасної галузі замість тих, що втрачені;

- активна робота з відповідними державними органами управління іноземних країн для створення спільних кооперацій між оборонними підприємствами України та іноземними компаніями для виробництва ОВТ;

- закупівлі ліцензій на виробництво ОВТ, що не виробляється в Україні;

- організація необхідного імпорту ОВТ та впровадження офсетів при закупівлі ОВТ в інших державах;

- організація наукової роботи в галузі та підготовці кадрів робочих спеціальностей, замовлень на підготовку інженерного складу та конструкторів, та багато іншого, чим зараз ніхто не займається.

Зрозуміло, що Україна не в змозі самостійно розробляти та виробляти всієї номенклатури сучасного ОВТ, в цих умовах для планування розвитку ОПК та ВВТ важливо, перш за все відповісти на питання:

яке озброєння та військову техніку розробляти та виробляти власними силами;

яке в кооперації з іноземними компаніями;

та яке закуповувати за імпортом, в разі відсутності власних виробничих можливостей.

На погляд експертів, саме відповіді на ці питання дозволять визначити та здійснити заходи щодо розробки нової Державної програми розвитку озброєння і військової техніки та оборонно-промислового комплексу та забезпечити поступове переозброєння Збройних Сил України.

Багато чого потрібно змінювати в області військово-технічного співробітництва з іноземними країнами і компаніями, та припинення "військового туризму", до якого багато років зводилося ВТС.

Нещодавно проведена під час Міжнародної виставки "Зброя та безпека" Міжнародна конференція, яка була присвячена питанням безпеки у Східній Європі та військово-технічному співробітництву з країнами ЄС та США, в якій взяли участь вітчизняні та іноземні фахівці та експерти, показала, що основними напрямами розвитку ВТС для України найближчим часом мають стати:

по-перше, поширення співпраці з провідними компаніями країн ЄС та США з метою закупівлі та використання окремих високотехнологічних підсистем для підвищення технічних характеристик української оборонної продукції;

по-друге, створення спільних кооперацій між оборонними підприємствами України та іноземними компаніями для розробки та виробництва нових зразків ОВТ для забезпечення потреб Збройних сил України та інших держав;

по-третє, досягнення координації державних програм розвитку ОВТ та поступовий перехід до здійснення спільних замовлень розробки окремих зразків озброєння та військової техніки на замовлення міністерств оборони декількох країн-партнерів.

Українські експерти вважають, що первинно може йтися про спільні замовлення розробки нового озброєння Міністерством оборони України з міністерствами оборони країн Східної Європи та Балтії.

Спільні замовлення ОВТ міністерствами оборони декількох країн є вищим рівнем ВТС. На погляд учасників конференції, це дозволить значно зменшити витрати України на розробку сучасних видів озброєння, створити нові коопераційні зв'язки та завантажити підприємства замовленнями, чого прагне оборонна промисловість вказаних країн. Для України - це важливо також з точки зору реального входження українських підприємств до Європейського економічного простору.

Прикладів створення спільних кооперацій вже багато. На замовлення Міністерства оборони України здійснюється проект модернізації вертольоту Мі-24 з компанією "Сажем", створення нового танка "Оплот" з використанням тепловізорів "Талес". Не можна не сказати про проект створення корабля класу "Корвет" з компаніями Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії та США, який зараз вимушено призупинений.

Є приклади, коли наші підприємства працюють в інтересах замовників країн Європейського союзу. Серед них постачання керованих протитанкових ракет з України до бельгійських компаній-виробників бронетехніки, постачання систем динамічного захисту, розробка високоточних боєприпасів та організація виробництва бронеавтомобілів типу "Дозор" на оборонних підприємствах Польщі та інші, що підтверджує високий технологічний рівень вітчизняної продукції за окремими напрямами.

Оборонні підприємства України мають достатні можливості для виробництва значної частини сучасного озброєння в інтересах Збройних Сил України, а також ведення взаємовигідного співробітництва з іноземними компаніями, у тому числі в інтересах міністерств оборони інших країн.

Підсумовуючи, замислимося, що ми вправі сьогодні чекати від держави?

Перш за все, посилення рівня державного управління оборонною сферою економіки, розробки нових державних програм розвитку ОВТ і ОПК, та головне - послідовності в організації їх виконання і достатнього фінансового забезпечення. Саме того, чого не вистачало у попередні роки.

Визначення перспективи розвитку оборонної промисловості та збільшення державного оборонного замовлення, повернення українських оборонних підприємств на внутрішній ринок озброєння та забезпечення виробництва ОВТ саме для потреб Збройних Сил України.

Забезпечення закупівлі технологій та ліцензій для виробництва окремих зразків ОВТ та покращення роботи з імпорту необхідного озброєння. Принципової зміни політики уповноважених організацій щодо експорту та імпорту озброєння та технологій, яка багато років була спрямована виключно на експорт ОВТ та забезпечення боєздатності інших держав.

Уточнення державної політики у виставковій сфері, яка повинна забезпечити демонстрацію можливостей українських оборонних підприємств на власних оборонних виставках, так і участь в них широкого кола провідних оборонних компаній світу, що дозволить у порівнянні робити свідомий вибір ОВТ та забезпечити постачання кращого озброєння для потреб Збройних сил України.

Безумовно, сьогодні захист країни залежить від діючих військових формувань, справності існуючого озброєння та навичок особового складу в його бойовому застосуванні.

Але також ясно, що радикальне підвищення обороноздатності держави напряму залежить від підвищення рівня державного управління оборонною промисловістю та забезпечення переоснащення Збройних Сил України на нові (модернізовані) зразки ОВТ.

Президент Асоціації "Українські оборонні технології" Володимир Грек

VEhrNGRrdzVRM2t3VERkUmRuUkhRVEJaVUZGMGRFTXhNRXd6VVhWT1F6Rm1Ua05qTUV4cVVYWmtReXN3VEVoUmRuUkhRVEJNTjFGMlpFZE0=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
   
 
 
 вверх