EN|RU|UK
  21180  36

 ПАМ’ЯТІ АРТУРА ГУЛИКА ТА ЗАХИСНИКІВ ПЕРШОГО БЛОКПОСТУ СЛОВ’ЯНСЬКА

“Саша, розкажи…” - “Навіщо?… це нікому не потрібно… якщо командири отримують нагороди, значить, правда нікому не потрібна…” - “Можливо, тому і отримують - бо розповідають про свої подвиги? А ти мовчиш…” - “Подвиги… я просто роблю свою роботу… а потім дізнаюсь, що ті, хто в перших рядах полишав місце бою або ті, хто попри всі наші прохання про допомогу, так її і не надав, бо власна шкура дорожча, отримують нагороди….”

Про це у Фейсбуці пише Юлія Бабич, повідомляє Цензор.НЕТ.

"Пройшло майже два місяці. Нарешті вмовила. Мені показали знищений нанівець терористичними танками Перший блокпост під Слов'янськом.. і розказали, як це було…

"Близько третьої години ночі ми з Артуром Гуликом, покійним, пійшли у розвідку… Обчесали район Артьома, район "пожарки"… Ми помітили танки.. Зробили фотографії… Близько 7ої години ранку ми повернулися до нас у лагерь… на перший блокпост… Потім я поїхав в Ізюм, в АТО, щоб докласти про дані розвідки… Віддав фотографії, поговорили, відмітили на мапі, де що знаходиться, випили кави… ще з хлопцями своїми побачився, потренділи язиками…і поїхав на перший блокпост… Якраз на обід приїхав, було десь близько першої дня, тому що Васька якраз суп зварив… тіпа суп… Насипали мені цього супу, сів я їсти, не встиг ложку з"їсти, як ми почули звуки двигунів танків… Це ж все було 26 липня… Під час "перемир'я", так званого…." -тяжко видихає….

Пауза….

"Коротше, всі зайняли бойові позиції… а ми побігли з Артуром і Злим подивитись, звідки саме танки ідуть.. Ми пройшли аж до цвинтаря, до елеватора… піднялися до селища Мирного аж туди - танків не було… Ну, і я повернувся назад доїсти свій холодний суп.. дощ як раз тоді пустився.. ми вимокли, поки по бур'яну пролізли… і тут "гусениці" знову пішли… Один пішов зі сторони дороги - зі сторони в'їзду в Слов'янськ; другий - в районі 10-ої години від нас, а третій - в районі 9-ої години… Перший танк, що пійшов зі сторони дороги, одразу влупив у два БТРа (Вадімка його збив з гранотоменту) - першому в двигун, другому (БТР-у) відбило "башню"… Ми з Артуром полізли, хотіли допомогти десантнику, який за кермом був… Але з того десантника хіба лише тулуб залишився… голови по грудну клітину не було.. і запах…."

Пауза…

"БТР почав горіти з середини… І ми почали відступати… і там такий виямок… Артур пішов вище… Я йому кричав, щоб пригнувся, тому що снаряди розривалися… Я був нижче… В районі 3 метрів від мене розірвався снаряд… Мене не зачипило, а Артуру пробило ключицю… Ми почали кликати на медичну допомогу… Збіглися хлопці… Валєра, Льоха.. Льосі ногу зачепило… Вова, "славнозвісний розвідник", втік… Валєра потягнув Льоху, бо той поранений був… Залишилися я, Толік (не пам'ятаю прізвище) і Артур… Ми почали самі надавати Артуру першу медичну допомогу… розрізали бронік на ньому, одежу… зупинили кров.. почали обмотувати… Потім він втратив свідомість…
Останні слова його були "братка, зроби щось, я млію…"

Пауза…
Пауза…
Пауза…
война армия ато

"Вже коли всі відступили, ми тоді з Толіком зрозуміли, що ми залишились одні… принаймні думали, що ми залишились одні… тому що всі відступили на задні позиції… Ми за ноги Артура затягнули в бліндаж… Другий бій начався десь близько третьої години… Тривав до п'ятої… По нас палили з танків і пулеметів… Дерева, гілки зносило, як соломинки якісь… Серед дня дня видно не було, лише уламки, земля летала навкруги.. ну, тобто…. Не можна було розібратися, хто, що, де, як, куди бігти… Ти просто нічого не бачиш, а з вух іде кров... Артур десь ще близько години-півтори мучився… я його за руку тримав… все сподівалися, що допомога підійде...а потім він перестав дихати… Стало тіло холонути… Ми з Толіком накрили його тіло мішком і присипали трохи землею… Снаряди розривалися… Ми вже взяли по гранаті… видернули чеку… щоб, якщо піхота піде, живими в руки не здатися…."
война армия ато
война армия ато

Пауза…

"Але тут приповз Когут, про якого всі казали "сцикло", думали, що він завжди всього боїться… але приповз саме він… каже: "хлопці, відступаємо, є БТР, відступаємо".. Ми засунули чеку в гранату… і вже тоді відступили до Блесни… до крайньої позиції.. де були наші… А все через командирів, що не надали допомоги…. а ще десантники відступили найперші… вони лишили нас, як вони кажуть, "нациків"… залишили нас…(Десантники відступили за наказом, а нацгвардійці через поганий зв'язок такого наказу не отримали. - Ред.) перших двох десантників, що хотіли ворожий танк знищити, взяв снайпер…і третій загинув в БТРі… Кажуть, що був ще один на полі, але я вже того не бачив…"
война армия ато
война армия ато

"Саш, щодо десантників…. може, вони просто виконували наказ, коли відступали?"
"Може, й виконували… але тим не менш, нас там залишили…"
"А Вам, як думаєш, чому не дали такий наказ?"
"А хто дасть? Вони ж, командири, перші тікати почали… Комбат на третьому блокпості збирав речі і тікав на Київ… є відео навіть.. я його бачив… як він всіх нахєр посилав, коли просили про допомогу… як він збирався тікати… його водії відмовились його везти… Ми звонили в Ізюм, в АТО… що нас глушать танки, що нам потрібна допомога… всім було байдуже… одне казали: "Ви тримайтеся, все буде добре!" В кінці кінців, ми самі прийняли рішення про відступ… Бо якби не відступили, ми би всі там лягли… тупо лягли… Ніхто би не вижив… абсолютно ніхто…"

Пауза….

"Ну, от… повзком-повзком… в обхід.. ми дісталися Блесної (дальньої позиції)… там ми погрузилися на БТР… 17 чоловік… і поїхали.. але по дорозі ми не могли їхати, бо звідти йшов танк.. Ми би просто не доїхали... Тому я дав наказ звертати наліво. Ми поїхали по пшеничному полю. А там стара ферма була і фундамент. Ми наїхали на фундамент і БТР перевернувся… Ми його спалили, щоб не дістався ворогу…"
война армия ато
война армия ато

"Саш, а чому ти команди давав? Де був ваш командир взводу?"
"Ніхто не знав, де він був… Я вивів колону… Потім я ще залишився до останнього, тоді й зустрів командира взводу - де він пересиджував не знаю… Але він прийшов, поздоровався і пішов далі… Чому він не залишився? Чому не чекав своїх бійців до останнього?…Він потім вже в мене запитував, хто загинув..."

Пауза…

"Не було командира в нас…Старшим мав бути Вова, бувший десантник… але хлопці попросили його не брати "колону"… Всі хотілі жити...Попросили мене вивести їх… Бо я єдиний, хто знав місцевість… офіційна розвідка її так не знала… а ми з Артуром покійним знали кожний сантиметр, де які розтяжки стоять… Ми ні на одну розтяжку не наступили, ні на одну міну не нарвалися, коли йшли по полю… А ми з Артуром такі приколи там ставили, що ніякий би сапер ту розтяжку не зняв би… навіть я… Аби їх піхота за нами пішла, вони б добряче пом'ялися… але вони не пішли…"

Пауза…
война армия ато

война армия ато

"Кілометрів 25 ми пройшли пішки… Був з нами Вітька, десантник, він з осколком у голові йшов… 25 км пішки… і нормально бачив, нормально говорив, ми ще йому ПМ дали, щоб він міг відстрілюватись в разі чого… Потім Armen Nikogosyan завіз його в лікарню… і вже в лікарні він помер…"

война армия ато
война армия ато
...Я ходила між окопами… між розкиданими всюди мішками… між залишеними речами… саморобними умивальниками, причепленими до дерев… Тут був мій Сашка… тут розривались снаряди… там стояв БТР… тут Сашка так і не з'їв суп… тут втратив брата… тут зірвав чеку з гранати, прощаючись з життям… І ось він знову стоїть тут… попри все… Йому пощастило…Він вижив... А он, неподалеку від ставка, пам'ятник Артуру, зроблений нашвидкоруч… Йому не пощастило…
война армия ато

Ми пройшли до окопу Діми... На дереві поруч висів його хрестик… Як докір… як смуток… як надія… Тепер цей хрестик знову у Діми...

Юлія Бабич

TUVwRVVYWmtSME13VEdwU1ozUkRNVEJaUkZKblRrTXJNRmxFVVhWT1IwSXdXVXhSZFU1SFNEQk1XRkpuWkVNMk1FeEVVbXA1UkZGMmRFTXZNRXhZVW1kT1EzY3dXV0pSZFU1SFVFeDVPSFpNT1VOUk1Fd3pVbWQwUXpRd1dVeFJkR1JIUVRCWlJGRjJkRWRCTUV4cVVtZGtSME13VEdwU2FEbERNVEJaU0ZGMWRFTjNNRms0WnpCTU4xRjJPVU14TUZsRVVYTk9SMGN3VEdwU2FqTjZVV3RPUXpjd1dYcFNhRTVEZDJaT1EyZ3dTa2hSYjNjOVBRPT0=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
   
 
 
 вверх