EN|RU|UK
  898  1

 ТЯЖКИЙ СПАДОК ПРЕМ’ЄРА ЄХАНУРОВА

Минулому уряду можна дорікнути хоча б за те, що їм так і не вдалося отримати навіть близько жодного запланованого макроекономічного показника за минулий рік. Сальдо зовнішньоторгівельного балансу, рівень інфляції, темпи росту ВВП дуже далекі від запланова

Не треба бути економістом, щоб розуміти, що «економіка у гарному стані», яку начебто по собі залишає уряд Юрія Єханурова – поняття відносне. Країна пережила цей час без особливих потрясінь, а отже і провладна НСНУ, чий список очолював прем’єр із приставкою «в.о.» не втратили зайвих процентів із набраних чотирнадцяти на парламентських виборах. Але як це було зроблено, добре чи погано, інша справа.

Тож, для розуміння того, як відпрацював уряд Єханурова та які першочергові проблеми доведеться вирішувати новим міністрам, незалежно від політичного окрасу, слід трохи абстрагуватися від політики, хоча всім зрозуміло, що це й не можливо.

Ми відповідаємо за тих, кого приручаємо

Економічне зростання нашої країни за «помаранчевої влади» помітно знизилось і зазнало нищівної критики збоку так званих опозиціонерів, які нині прагнуть бути в коаліції з колишніми опонентами з Майдану. Проте ця критика, як і аргументи, якими намагалися виправдатися за невдалу роботу наші урядовці протягом усього часу, є ні чим іншим, як передвиборчим політиканством. Адже у світовій практиці прийнято, наприклад аналізувати перш за все якість цього економічного росту, а не лише його кількісні показники. Тобто, в основі економічного зростання мають бути два основних показники: збільшення капіталовкладень у модернізацію основних виробничих фондів та збільшення самих виробничих потужностей праці. Тож те, про що кажуть дехто з урядовців, які поспішили отримати депутатські посвідчення, та те, чим поки ще тішать себе оптимісти з числа пенсіонерів та бюджетників, навряд чи може бути позитивним здобутком. Навіть ті невтішні економічні показники, які ми на сьогодні маємо, як і ті, що заплановані на найближчий час, базуються скоріше не на вищезгаданих необхідних факторах, а на витрачанні тих ресурсів, які ще залишилися невитраченими.

Залишаючи свою посаду Юрій Єхануров, як настанову своїм правонаступникам з майбутнього уряду, наголошував на необхідності реалізації необхідних для вітчизняної економіки заходів, але так непопулярних серед населення.

Свого часу, а саме незадовго до президентських виборів 2004 року, уряд Віктора Януковича вдався до підвищення соціальних виплат та іншого передвиборчого популізму соціального характеру. Але тоді подібний крок хоч якось можна було виправдати економічними показниками. Проте наступний прем’єр Тимошенко не збавляючи обертів підхопила цю популістську естафету соціального марнотратства. Не став винятком і прем’єр Єхануров, який за свого прем’єрства до виборів не помічав завищених соціальних витрат, не виправданих економічно, але виправданих з політичних міркувань та тактичних передвиборчих завдань.

Про певні позитивні зрушення, як наслідки роботи уряду Єханурова говорити можна, проте в цілому, навряд чи хтось, крім самих колишніх урядовців, наважиться назвати соціально-економічну ситуацію в країні позитивною, чи такою, за якою проглядаються позитивні тенденції на найближчий час. Про це свідчать і відсутність реальних інвестицій, і відтік капіталу, і спад виробництва тощо. Передумовами погіршення соціально-економічної ситуації в країні за господарювання останньої урядової команди є як зовнішні так і внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів можна віднести погіршення ситуації на зовнішньому ринку для вітчизняних експортерів, особливо металу та трубної продукції, газова та м'ясо-молочна війна з Росією та підвищення цін на світовому ринку на енергоносії. Я якщо в останньому випадку від нас мало що залежить, то у перших двох, „заслуги” можна приписувати уряду саме Юрія Єханурова. Адже західний вектор нашої влади останнім часом, зокрема щодо поспішного та недостатньо продуманого вступу до СОТ вже сьогодні спричинив до першого шоку – $1,7 млрд. негативного торгівельного сальдо та втрата конкурентоспроможності національного товаровиробника, разом з втратою частини внутрішнього ринку.

Крім того, на фоні загальноекономічної стабілізації, певного припинення падіння ВВП та стабілізації інфляції, уряд Єханурова некомпетентно повів себе у «газових переговорах», що багатьма вважається найгіршим «досягненням» уряду Єханурова. Ескалація конфлікту загрожує не лише негативними наслідками подорожання російського газу, але й втратою 20-відсоткової експортної частки України, яку складає російський ринок. І це все на фоні 38 антидемпінгових розслідувань проти України.

До внутрішніх факторів, що характеризують «здобутки» останнього уряду можна віднести відсутність збалансованості між занадто завищеними соціальними виплатами та джерелами їх забезпечення. Урядовці зробили ставку на невідновні соціальні витрати кошт від приватизації того, що ще залишилось – Укртелекому, Укрзалізниці та інших менших об’єктів держвласності. Проте такий шлях наповнення бюджету аж ніяк не відповідає збільшенню капіталовкладень у модернізацію основних виробничих фондів, як необхідної умови саме якісного показника економічного росту країни і спричиняє до продовження політичних та бізнесових конфліктів навколо розподілу держвласності. Після виборчий час найкраще сприяє впровадженню необхідних непопулярних економічних реформ, проте, зміна політичних розкладів після виборів також завжди стимулювала перерозподіл власності.

Тож за уряду Єханурова проблема капіталовкладень в основні фонди, які востаннє обновлювалися ще за радянських часів, ніяк не вирішувалася. А оскільки бюджетний дефіцит та негативне торгівельне сальдо – реалії сьогодення, то в найближчі роки проблему основних виробничих фондів можна буде вирішувати лише шляхом інвестування у вітчизняну економіку, а не шляхом проїдання. Проте, ці задачі, колишній прем’єр переклав вже на плечі наступного прем’єра.

Макроекономічні показники, міжнародні рейтинги країни, стабільність політичного режиму, чіткі та незмінні правила гри для всіх учасників на українському ринку, незалежно від кольору влади – це всі ті ідеали які проголошувалися, але так і не стали реальністю. Тож про які інвестиції може йти мова? З 1994 року в країну надійшло близько $16,5 млрд. прямих іноземних інвестицій, з яких $7,5 млрд. – у 2005 році. Не важко здогадатися, що переважно, це кошти від продажу «Криворіжсталі» та «Авалю», левову долю з яких ми благополучно «з’їли».

У царині стосунків із зовнішнім світом досягнення наших урядовців теж є досить сумнівними. Найбільшим досягненням уряду Єханурова можна назвати визнання України країною з ринковою економікою. А решта… так і залишилося гарними обіцянками. Не збільшилися обіцяні надходження іноземних інвестицій, а навпаки. Україна не лише не стала членом ЄС за короткий час, але в Брюсселі навіть неохоче розмірковують щодо наших перспектив. Крім того, провалено план вступу до СОТ у 2005 році.

Світовий банк погіршив прогноз росту ВВП України за результатами 2006 року, прогнозуючи бюджетний дефіцит через ріст ціни на газ. Вони передбачають можливі наслідки – дорогі енергоресурси, які слід очікувати в цьому році, призведуть до зростання цін на продукти харчування та росту інфляції. Але це ще попереду. Минулому ж уряду можна дорікнути хоча б за те, що їм так і не вдалося отримати навіть близько жодного запланованого макроекономічного показника за минулий рік. Сальдо зовнішньоторгівельного балансу, рівень інфляції, темпи росту ВВП дуже далекі від запланованих. Принаймні Рахункова палата вважає, що бюджет 2005 року не був виконаний, а звіт Мінфіну сфальсифікований.

Дорікати прем’єру Єханурову можна довго. Проте переконуючим аргументом на його користь виступає те, що до цього часу в країні не сталося жодної катастрофічної для економіки кризи – економічний ріст знизився, але він є, інфляція тримається в певних рамках і ніякого цінового шоку за останні п’ять місяців. Та наслідки діяльності цього уряду можуть бути більш вражаючими в найближчій перспективі. Адже відповідного темпу вже задано.

Як жити далі будемо?

Незалежно від того, якою буде майбутня коаліційна більшість, об’єктивною необхідністю є формування саме антикризового уряду. Експерти вважають, що у 2006 році головними проблемами України будуть: наповнення бюджету, стимулювання імпорту, інфляція, економічне зростання, ціни на енергоносій, попит на український металопрокат та прагнення будь-якою ціною потрапити до НАТО, ЄС, СОТ. Ризики перш за все пов’язані зі зниженням ефективності економіки та збільшенням бюджетного дефіциту через недостатність надходжень, зважаючи на наведені вище фактори.

Одним із найболючіших питань останнього часу була і залишається газова криза. Підвищення ціни на газ вже визнана неминучою як колишнім прем’єром Єхануровим, так і зазначалася збоку Газпрому. До того ж представники майже всіх політичних сил – переможців парламентських виборів, які претендують на владні повноваження, виступають за перегляд нині діючих домовленостей з Газпромом. Тобто ситуація дещо схожа з 2004 роком, коли Івченко заручившись підтримкою Президента Ющенко ініціювали перегляд умов постачання газу. І якщо Україна буде втягнута в нову стадію перегляду газових домовленостей, то новий газовий конфлікт може мати наслідки для Києва набагато тяжчі. До цього слід додати ще й втрату контролю держави над місцевими, хоча й невеликими родовищами нафти (американці та британці вже виграли конкурс на розробку шельфу Керченської протоки) та зняття обмежень на експорт нафти. Тож існує ризик, що наші нафтопереробні потужності залишаться без сировини, а країна опиниться на межі чергової кризи.

Не слід забувати й про монополії на основних товарних ринках України та неефективність роботи Держрезерву. Тому слід передбачати можливість виникнення певних кризових явищ, таких як зростання ціни на хліб, яка вже давно не є ринковою.

Незалежно від формату коаліції, новому уряду прийдеться боротися з наслідками популізму своїх попередників – долати ризики економічного спаду, припиняти торгові війни та завойовувати нові ринки для вітчизняного експортера за нових правил гри в рамках СОТ. І не зважаючи на весь песимізм, який присутній у багатьох прогнозах на найближче майбутнє щодо вітчизняної економіки, у нового уряду є й позитивні передумови хоча б для початку позитивних зрушень. Адже ріст ВВП може прискоритися завдяки таким факторам, як збільшення споживчого та інвестиційного попиту, а значить і розвитку торгівлі, будівництві, промисловості. Крім того, українська економіка, як би там не було, зараз на підйомі, тому позитивні показники приросту ВВП цілком природні.

Можна сподіватися й на те, що на світовому ринку металопродукції ціни також досягнуть потрібного для українських експортерів рівня. А якщо сформованій коаліційній більшості найближчим часом вдасться вдосконалити законодавчу базу в корпоративній, податковій та інших сферах, а також, лібералізувати регуляторні функцію влади, то можна очікувати й на зміни підприємницького клімату в країні.

Источник: Олександр ЛЕВЧЕНКО
    Комментировать
    Сортировать:
    в виде дерева
    по дате
    по имени пользователя
    по рейтингу
       
     
     
     вверх