EN|RU|UK
  424  1

 ЗА ЩО ЛЮБИТИ УРЯД? НЕМА ЗА ЩО, ТА Й НЕ ТРЕБА...

Днями виступаючи в ефірі одного з вітчизняних телеканалів міністр економіки Арсеній Яценюк сказав, що „новий уряд отримає економіку у дуже хорошому стані”. Щоправда пізніше виправився і додав, що мав на увазі відносно позитивні показники. У словах одного

Слід віддати належне молодому міністру та висококваліфікованому економісту Яценюку, який за час своєї роботи у кабміні на фоні решти представників влади проявив себе справжнім професіоналом, порівняно не заангажованим політично та достатньо прямолінійним. Слова міністра про позитив в економіці країни практично закінчилися на „рекордно низьких темпах інфляції та 2,7% росту ВВП...”, а далі йшлося по суті, тобто про „функціональний і сировинний параліч економіки”, коктейль з чого ми сьогодні маємо, адже не відомо , коли буде сформовано новий повноцінний уряд і будуть вирішені всі питання з забезпеченням країни енергоресурсами.

Йшлося і про негативне торгівельне сальдо України – імпорт на 1,7 млрд. доларів більше експорту, і про те, що вітчизняний високотехнологічний експорт складає лише 10% від загальної маси, решта – експорт сировини, і про вивезення капіталу, з України – „...1 млрд. дол. по без готівці та 1,6 млрд. – готівкою...” Показникі мало чим можуть здивувати, але раніше подібний правдивий негатив викривали переважно представники так званої опозиції... „Народ повинен не любити уряд. Адже, коли так, уряд працює краще...”, – пожартував міністр, аби хоч якось виправдати колег.

Звичайно, як і слід високопосадовцю такого рівня як міністр економіки країни, Яценюк утримувався від песимізму, який виникає при аналізі таких макроекономічних показників аби не породжувати зайву паніку серед громадян.

Ціни піднімемо зараз, а зарплатню потім...колись

Ви помітили, як більшість урядовців поспішають скласти свої повноваження аби отримати нові – депутатські. Мабуть справи у країні дійсно кепські і часткову відповідальність за це прийдеться приймати новому уряду, коли його буде сформовано поки неіснуючою коаліцією.

Як відомо, з 1 травня підвищилися ціни на користування природним газом і електроенергією, з 1 червня збільшиться вартість місцевих телефонних переговорів і протягом року на 50% мають зрости ціни на пасажирські перевезення. У коментарях щодо рішення НКРЕ про підвищення тарифів на газ і електроенергію для населення з 1 травня нинішнього року зазначається, що ці зміни є лише першим етапом у рамках переходу до економічно обґрунтованого рівня тарифів. Подальше підвищення здійснюватиметься кожні півроку на 25%. Таким чином на травень 2008 року планується вийти на економічно обґрунтований рівень.

В той же час, прем’єр Юрій Єхануров, який уже одною ногою там... тобто в парламенті, вважає, що уряд має взяти на себе зобов’язання забезпечити громадянам гідну зарплатню: „Люди виступають не проти підвищення тарифів, люди виступають тільки проти того, скільки відсотків від заробітної плати становить ця оплата. Усі розуміють, що газ має бути дорожчий, але для того, щоб газ був дорожчий, людина повинна мати відповідну зарплату”. Слова гарні, але подібний популізм, особливо після виборів, нікого вже не дивує.

Як би там не було, але рано чи пізно уряд буде створено. Тож звідки українська влада братиме кошти на свій соціальний популізм? Найпростішим шляхом, яким зазвичай йде влада – отримання коштів від приватизації державних підприємств. Свого часу під приводом того, що держава – неефективний власник багато вітчизняних підприємств довели до банкрутства, а потім продали за копійки своїм. Нині дискусія точиться навколо так званих стратегічних об’єктів, продаж яких здатна залатати великі бюджетні дірки.

Влада зацікавлена у продажі таких підприємств, як Криворіжсталь, адже неспроможна виконати свої завищені соціальні зобов’язання та обіцянки в умовах, коли ціни підвищуються, а економічного зростання не спостерігається. Українська економіка слабка, і навряд щось зміниться найближчим часом. Проте, враховуючи 60-відсоткову залежність від експорту, державі просто необхідні певні підприємства у своїй власності. На сьогоднішній день залишилося лише 22% державної власності.

У законі про приватизацію дуже нечітко йдеться про те, що не слід приватизувати об’єкти стратегічного значення. Тому не дивує, що Юрій Єхануров нещодавно виступив за те, щоб розширити приватизаційну базу шляхом радикального скорочення переліку цих стратегічних підприємств. Для чого? „Коштів від продажу Криворіжсталі практично не залишилося. Вони витрачені на соціальні потреби, тобто, на невідновлювальні видатки”, – заявляє Арсеній Яценюк.

Продамо, що залишилось, а там хоч трава не рости

Найпривабливіші об’єкти на продаж, які поки ще залишаються у державній власності – монополії «Укртелеком» та «Укрзалізниця». До них можна додати ще нікопольський феросплавний, проте ситуація з ним настільки заплутана, що невідомо, чи зможе влада забрати і повторно виставити на продаж підприємство на якому все ще впорядковує справи зять колишнього президента Кучми.

«Укртелеком» намагаються продати вже протягом не одного року. Проте, зважаючи, що це входить до сфери інтересів впливових фінансово-політичних груп – українських і не тільки, компанія і досі у держвласності. Хоча сумніватися у тому, що державну монополію буде продано, не доводиться. Як заявив міністр транспорту і зв'язку Віктор Бондарь, за 50%-й пакет акцій ВАТ «Укртелеком» можна одержати $3-4 млрд. Таким чином, у разі виставляння на торги всього, а не тільки половини, держпакету «Укртелекому» бюджет міг би сподіватися виручити навіть більше, ніж від продажу Криворіжсталі.

ВАТ «Укртелеком» контролює понад 80% ринку місцевої телефонії, обслуговуючи близько 10 млн. абонентів, володіє найбільш розгалуженою первинною мережею волоконно-оптичних ліній зв'язку і працює успішно. Проте теза про те, що бізнес і політика в Україні неподільні, і тут стовідсотково виправдана.

Доля державного монополіста буде багато в чому залежати від формування та конфігурації правлячої коаліції, від того, хто буде прем'єром, главою ФДМУ і міністром транспорту і зв'язку. У разі коаліції „Нашої України”, БЮТ і СПУ згода може полягати в тому, щоб закріпити в держвласності контрольний або блокуючий пакет акцій ВАТ, а пакет з решти акцій виставити на відкриті торги.

Для Ріната Ахметова та його SCM, який вважається одним з головних претендентів на покупку «Укртелекому», важливо одержати повний контроль над телекомунікаційним гігантом по найнижчій ціні і завершити створення власної медіа-імперії. Тож, у разі коаліції НУ – ПР, ні про яке підвищення капіталізації «Укртелекому» мови йти не може. Віктор Бондар серед можливих заходів підвищення вартості «Укртелекому» назвав розвиток IP-телефонії, цифрового віщання і мобільного зв'язку.

Цікаво, що у минулу п'ятницю Юрій Ехануров доручив наглядовій раді «Укртелекому» до кінця травня розглянути доцільність приватизації компанії до здійснення заходів по підвищенню її капіталізації або після їх здійснення.

За своїм значенням для економіки країни «Укрзалізниця» важить більше і «Криворіжсталі», і «Укртелекому». Покупець «Укрзалізниці» автоматично отримує значний вплив як у нашій економіці, так і політиці.

Розмови про реформи для «Укрзалізниці» просто необхідні. Адже це і нецільове використання величезних коштів п'ятої в світі за обсягами перевезень залізниці, і бартерні операції, преференції для вибраних компаній, і завищення вартості закупівель, і непрозора діяльність підприємств, відсутність правдивої фінансової інформації про діяльність тощо.
Крім того, монопольне положення не сприяє підвищенню якості послуг, зниженню і оптимізації витрат. І через кілька років монополіст може стати банкрутом.

Проте реформа не обов’язково передбачає продаж. І якщо для економіки України у ситуації з «Укртелекомом» можливо варто було б залишити компанію в державній власності, або принаймні контрольний пакет акцій ВАТ, то в «Укрзалізниці», після розділення на інфраструктуру, яка повинна залишатися у власності держави, та перевізну діяльність, лише ця частина може стати конкурентною сферою з допуском приватних компаній-операторів. Функції держрегулювання повинні відійти до Мінтрансу і досі не створеної Національної комісії регулювання транспорту. За рахунок конкуренції і допуску приватних операторів до перевезень можна буде вирішити проблеми оновлення рухомого складу та якості послуг.

У разі ж бездумного продажу можна буде очікувати спроб нових власників відробити витрачені кошти за рахунок максимально можливого підвищення тарифів, враховуючи, що пасажирські перевезення залишаються збитковими, а у випадку з «Укртелекомом», ще й відмови від багатьох неприбуткових соціальних програм.

Формування Національної комісії по регулюванню транспорту (НКРТ) захід необхідний, але який зустрічає спротив. Міністр транспорту і зв'язку Віктор Бондар вже виступив проти. Чому транспортне відомство виступає проти створення самої НКРТ?

Справа в тім, що сьогодні затвердження тарифів належить до сфери компетенції Мінтрансзв’язку і багатомільярдні фінансові потоки монополіста розподіляються по розсуду кількох можновладців. У разі ж створення НКРТ, комісія буде не тільки регулювати тарифи, але й розроблятиме і затверджуватиме умови і правила підприємницької діяльності для суб'єктів монополій, видаватиме ліцензії на певні види діяльності, подаватиме пропозиції по висновку держзамов, розроблятиме стандарти і показники якості робіт і послуг, регулюватиме інвестиційні процеси в галузі тощо.

Тож, з усього видно, що серед лобістів і супротивників створення комісії свої аргументи. Йдеться про ескалацію конфлікту між контролюючими грошовите підприємство органів. Так само, як це було і між Міністерством промполітики та Фондом держмайна щодо управління об’єктами держвласності, зокрема на НЗФ.

А гривня що?

Як не прикро, але більшість наших політиків майже нічого не розуміють у економіці. Адже можна погодитися з тим, що держава не завжди найкращий господар, але продавати прибуткові підприємства стратегічного значення, щоб отримати разову вигоду для реалізації соціального популізму – як мінімум не далекоглядно. Цього вистачить ще максимум на кілька років. А далі що? Держава витрачає мільярди від приватизації, навіть частину від цих коштів, яку не встигли вкрасти на не відновлювальні видатки, замість того, щоб збільшувати капіталізацію держави у реальному секторі економіки. І розмови про інвестування у вітчизняну промисловість та високі технології так і залишаються розмовами.

Сьогодні Україна, за словами Яценюка, на 80% вже у СОТ і перший шок вже отримала – 1,7 млрд. доларів негативного торгівельного сальдо. Та й чим ми можемо конкурувати крім сировини. Крім того, нині проти України заведено 38 антидемпінгових справи. І, як відверто зізнався міністр економіки, відносно низька зарплата – конкурентна перевага нашого товаровиробника.

Підвищення цін ми вже спостерігаємо й зараз, але торгівельний дефіцит разом з бюджетним створюють тиск на ціни та обмінний курс постійно.

Звичайно, слід враховувати і той факт, що гривня прив’язана до американського долара. Відповідно і зростання цін в Україні певною мірою залежить від стану долара у США, тобто частково маємо ознаки імпортованої інфляції, яка спричиняється надлишковим припливом долара і підвищенням цін на імпортні товари. Не слід забувати про парламентські вибори. В умовах надлишкового припливу валютної маси починається ревальвація гривні, піднімаючи свою курсову вартість, а відтак і вітчизняний експорт залишається без прибутків через зрослі в доларах витрати виробництва.

Подібні гойдання національної валюти допоки ще вдавалося контролювати. Але згадайте банківську кризу, пов'язану з відтоком валютних депозитів, як це було під час помаранчевої революції, коли фінансова система країни ледве встояла. Тепер подивіться на деякі ознаки, що, можливо передують тому, про що не каже влада. Наміри влади стосовно зміни курсової політики поки не можна назвати однозначними, але Нацбанк вже примусово скоротив обсяг валютних операцій на українському ринку. А в банках тим часом через спонтанні рішення контролюючого органу, вже накопичилися масиви ВКВ для кредитування населення. І дехто вже прогнозує невтішні прогнози для української гривні на друге півріччя... а ви робіть висновки.

Зрозуміло, що з об’єктивних передвиборчих обставин жодна влада не відмовиться від соціального популізму за для здобуття підтримки електорату. Тому нинішній післявиборчий період якнайбільше підходить для радикальних і не зовсім популярних серед населення, проте так необхідних для економіки заходів збоку влади. Але у нас як завжди, як поганому танцюристу щось заважає... то коаліцію сформувати не можемо, то продати стратегічний об’єкт держвласності якнайшвидше і найдорожче треба, а комусь – подешевше купити. Тому народ можливо і повинен не любити уряд, аби той краще працював, як стверджує Арсеній Яценюк. Але це зовсім не означає, що уряд повинен працювати так, щоб народ його не любив.

Источник: Олександр ЛЕВЧЕНКО
    Комментировать
    Сортировать:
    в виде дерева
    по дате
    по имени пользователя
    по рейтингу
     
     
     
     
     
     вверх