EN|RU|UK
  426  10

 СВЯТО МАЙДАНУ

Минає piк від початку великого народного здвигу, що увійшов до icтopii XXI сторіччя як українська помаранчева революція.

Ні, жаль мені, що й сей порив погасне,
як гасне все в душі невільничій у нас"
Леся Українка


Небагато в icтopії цього сторіччя дат можна поставити поряд з цією. В свідомості світу це був переворот, що визначив інше ставлення до українського народу, котрий зумів повстання такої ваги провести безкровно i з якоюсь просвітленою святковістю.

Однак вся велич події в тому, що відбувалося з нашою національною свідомістю: на Майдані народжувався демократичний дух української нації у високу мить відчуття свого історичного покликання.

Не можна сказати, що це відбувалося вперше в нашій icтopiї. Швидше за все, це було якесь повторення Шевченківського „Свята в Чигирині”. А вгадане геніальним поетом свято бувало вже не раз, тільки воно знайшло скупе відображення в кількох рядках пісні або думи. Треба бути Гоголем, щоб відчути: „пicнi для Малоросії – все..."

Особливість Майдану передусім у тому, що свято народного здвигу відбувалося перед телекамерами i передавалося на весь світ. До певної міри це підживлювало дух i вносило елемент самоусвідомлення. Однак це стосується передусім головної сцени Майдану, окремі дієві особи якої дуже i дуже розуміли, що історія дарує їм шанс засвітитися перед мільйонами людей. Цього не можна рівняти з виступом козацького Гетьмана, якого чули сотні людей, а мільйони вже дізнавалися про все у результаті виграної або програної битви. Або з піcні – думи кобзарів. Отже, попередники Майдану не знайшли належного висвітлення...

Однак найважливіша сила Майдану - прості учасники, готові на жертву –найменше думали про світовий резонанс. Вони думали, що нашої правди не може, не повинна здолати об'єднана сила нового рабства i хитрого обману, i ми повинні стояти на своєму - за всяку ціну. Довіра людей до свого лідера Biктора Ющенка була безмежною, i вiрa його у свій народ також була справжньою. Народ вірив, що перед ним стоять обранці, послані самим Богом.

А головне, кожен учасник Майдану, оглянувшись навколо, відчув, що тут yci свої, yci рідні, що треба простягнути руку братові й cecтpi.

Висока мить свободи просвітлила народ i пробудила в ньому дрімотні сили, які ніколи i не усвідомлювались. Це й була мить національного самоусвідомлення, яке приходить на хвилі любові.

Цілими роками людей гнітили "не стільки злидні, як негативні емоції, що породжувалися світом злодійства, вульгарності i лжі, яка навіть не соромиться своєї наготи. Безсоромність викинула на вулиці i кинула у чужі світи мільйони заробітчан. Вчорашні комсомолки пішли по світу повіями в пошуках легкого життя.

I на цьому тлі несподівано для самого себе повстає молодий народ, передусім молодий i неляканий, не тероризований каґебістами. Гасло „Свобода або смерть" не було сформульоване так чітко, як в часи німецької окупації чи советської окупації серед учасників УПА. Але в душах людей той дух безкомпромісності був присутній, коли ніхто не збирався з наметів повертатися додому нi з чим. Усі були готові на все i налаштовані стояти до кінця.
Усе це зараз треба тримати в пам'яті як зоряну мить історії. Гідність світилася з облич, а почуття солідарності і довіри єднало незнайомих i різномовних.

Де усе це поділося? - запитують люди втомлені i розчаpoванi. Нe дивуймось: то вічна icтина землі. На зміну піднесенню настає спад. „За найгрiзнішим штормом - штиль іде..."
Учасники Майдану не мріяли прокинутись на іншій планеті. Навпаки, вci розуміли, що Україна обікрадена i нашпигована тим, з чого виготовляють СДПУ (о).

А феєрія сцени Майдану розпадається, як тільки власні інтepeси переважають національні. Hixтo i не чекав одностайності у висвітлені Великої Події. Комусь вона була, як xpiн в носі. A малі беруть з великого тільки запах.

Не забуваймо, що минулої oceнi були багато людей глухих i cліпих на помаранчевий колір. Вони понуро i несхвально обзивали Майдан збіговиськом, яке заважає їм жити".

А після неминучих розчарувань від того, що „з великої хмари малий дощ випав", люди настрою i просто байдужі споживачі глухо забули те, чого глибоко не пережили. Вони засумнівалися, чи взагалі щось було. „інша справа - жовтнева революція", - міркують вони. Звичайно, iншa: там спробуй бути невдоволений – одразу „контра", а маузер переконує людей юрби найбільше.
Насправді, народний багатоденний багатотисячний Майдан у наметах серед зими був явищем незрівнянно більшим, ніж нічне захоплення влади большевиками 25 жовтня 1917 року – без участі народу. Якби не параліч столиці, якби не терор, розстріли i пограбування на вулицях, якби не експропріації та голодуха - хто б помітив, що в Смольному з'явилися новi xaзяї? Hacпpaвді в пам'ять в’їлася не жовтнева революція", а жахлива громадянська війна.

Листопадовий Майдан столиці України заповнився i заповнювався новими хвилями народного моря, що напливало з ycix областей України - i за декілька днів державна влада розгубилася. А вона була налаштована твердо i рішуче. Л. Кучма заспокоював себе i поплічників: „Україна - не Грузія". Путін кинув на Україну свої кращі кадри i сам прилетів розставляти акценти. Окрилений вказівками „з центру" Голова держадміністрації Медведчук запевнив ycix: „Ющенко президентом не буде". Влада стояла твердо! А от військо i міліційні сили, тобто той же народ, був ненадійним. Влада з кожним днем втрачала позиції i боялася помсти народу. Сила Biктopa Ющенка була в принциповому ненасильстві: це вносило стабільність i всім давало надію.

Сили януковичів були немічні морально i кволі iнтeлектуально. Замішані в підкупі, брехні й фальсифікації, вони ставили на покладистість i затурканість того народу, що живиться з російських ЗМІ.

Звичайно, міжнародний резонанс української революції приголомшив путінську Росію i спонукав до обережності. А „менший брат" без „старшого брата" сам не рішучий i не знає, кому служити. Отже, як завжди в icтopiї, перемогла морально сильніша, активніша сила в народі.

На жаль, це не мало того лункого i ясного резонансу, який міг бути в народі релігійно і національно згуртованому.

В середовищі журналістської молоді теж перемогли здоpoвi сили. Але тут перемога має складніший характер. Настроєності мало - журналіст має бути морально виробленим, з виразним почуттям гідності, з доброю культурою національного мислення. Школа наших журналістів дуже середня. Визрівати доводиться в 6opoтьбi, i дай їм Боже тi ідеали, за які кладуть життя.

Отже, хоробрих оборонців українській помаранчевій революції не вистачало. Зате було багато готових підхопити сумнів, утвердитися в нігілізмі i повернутися до попереднього стану порожнечі, яку завжди наповнюють чеканням інструкцій.

Слабкість нової ліберальної влади в тому, що вона перестала давати інструкції i ставити вольові вимоги, а це було сприйнято як дозвіл діяти за старою звичкою. Однак, ми святкуємо не роковини влади, а роковини Майдану, який відкрив нам iншу перспективу майбутнього, відкрив нам нашу справжню силу i переконав, що наша доля в наших руках. I саме це треба затямити молодому поколінню навіки.

„В українському народі тоді відчувався дух справжньої свободи. Тому зараз можна радіти з того ycnixy" - пише відомий американський політик Збігнев Бжезінський. Якщо це так видно людям за океаном, то наскільки ж це більш зрозумілим i очевидним повинно бути учасникам подій.

В кожного народу є свої національні свята. В основному це свята переживання волі - свята скидання кайданів i внутрішнього звільнення від полону безнадії. Цi свята відзначають протягом поколінь i перетворюють їх на легенду. I нixто не згадує про розчарованих скривджених i зневірених, які завжди були після перемоги одних над іншими, котpi не були виразниками волелюбних сил. Не згадують i тих, кому перемога не принесла нев'янучих лаврів. Святкують зорю, яка засвітилася на захмареному горизонті. Святкують дорогу, на яку прорвався народ, йдучи назустріч своєму призначенню, накресленому Провидінням.

Свято української Помаранчевої революції було таким проривом, не захмареним злочинами, не заплямованим кров'ю, не пов'язаним з кривдою простих людей. Треба чесно визнати: таких свят небагато в історії.

Від нас залежить, чи наповнимо його радістю i надією, усвідомимо його як велику мить в стражденній icторії українського народу. Мить любові, яка вчить нас єднатися навколо великого, обминувши безліч малих eroїзмів, потоптавши гріх гордині i слабкість лакомства, яке завжди зводить людей з дороги Великого Покликання.


    Комментировать
    Сортировать:
    в виде дерева
    по дате
    по имени пользователя
    по рейтингу
       
     
     
     вверх