EN|RU|UK
 Политика Украины
  579  12

 CВОБОДА СЛОВА ЕЩЕ ВЕРНЕТСЯ В УКРАИНУ

Сьогодні вже видається, що Гія був номером один в тогочасній українській політичній журналістиці, символом епохи. Ні, символом він став пізніше. А тоді він був просто одним з тих, хто говорив правду. Його і вбили за правду, а не за те, що він був найвпливовішим, чи знав якісь страшні секрети.

Країна в 2000 році ще слабо уявляла собі, що таке Інтернет, і «Українська правда» була далеко не основним інформаційним ресурсом країни для переважної більшості людей, які отримували інформацію з телевізійних каналів, які так само, як і зараз, контролювалися владою.

Колеги Георгія - здебільшого журналісти, а не політики – після його зникнення вийшли на вулицю та вимагали знайти людину. Всі підозрювали владу в тому, що це саме вона заподіяла щось лихе. А влада регулярно повідомляла, що хтось десь нібито бачив Гію, чи то у Грузії, чи то у Львові. Але загалом все йшло собі тихо й спокійно… Аж до «касетного скандалу»…

Вся країна буквально вибухнула ім‘ям Георгія. Всесильна влада вперше за десять років була в розпачі і не знала, що їй робити. Цивілізований світ відвернувся від українського президента. Журналісти вперше заявили про існування цензури. Об‘єдналися демократичні опозиційні сили. Країна зробила крок до Помаранчевої революції. Шлях був незворотнім…

Зараз дехто каже - то була провокація проти України. Ні. Не провокація. Це було встановлення тоталітарного правління з ритуальними вбивствами носіїв свободи. В історії нації, вочевидь, закладено якійсь механізм самозбереження та порятунку. Навіть в тому випадку, коли цим пусковим механізмом стає вбитий журналіст. Гія загинув, але зміг підняти націю на боротьбу за самозбереження. Він був сміливою людиною, яка пройшла страшну кавказьку війну, він не боявся погроз чи «порад» замовкнути. Але я не думаю, що кожного ранку він прокидався з готовністю віддати життя за правду… Просто так іноді складається доля, що ти граєш в історії Велику Роль. Навіть всупереч власному бажанню.

Я не знаю, чи була б акція «Україна без Кучми» без Георгія Гонгадзе, чи була б Помаранчева революція. Може й були б. Хоча й не так швидко, як відбулося.

Але справа не в цьому. Головне в тому, що суспільство не промовчало, не змирилося з цим жорстоким вбивством. Країна відгукнулася не на репресії, не на переслідування опозиції, не на численні випадки корупції та зловживань, а на вбивство Людини, яка насмілилася сказати Правду. Україна зробила рішучий крок до демократії коли втратила носія свободи слова.

Відтоді вся демократична боротьба в країні - це фактично боротьба за свободу слова. І перше досягнення Майдану - це не перемога Ющенка, а звільнення телеканалів від цензури.

… Сьогодні ми знову втрачаємо цю вистраждану свободу слова. Знову для того, щоб дізнатися правду, треба вимикати телевізор та йти на Інтернет-сторінку «Української правди»… Як одинадцять років тому.

Знову «темники», інструкції, розпорядження…

Як політикові, мені не завжди подобається те, що про мене пишуть. Іноді було і так, що на Мустафу Найєма чи Сергія Лещенка я була обурена більше, ніж Януковичем та Азаровим одночасно. Це емоції і нікуди від них не дітися.

Але я чітко знаю, що країна, за яку я борюся і країна, яку я хочу бачити - це країна, де можна сміливо говорити всю правду і, головне, не боятися.

Саме тому мені шкода, що ми так швидко забули, якою дорогою ціною отримали свободу слова. Бо втрата реальної незалежності починається не з падіння ВВП і не з інфляції. Ця втрата починається з першого «темника», з першої замовчуваної новини, з першої маніпуляції, з першого виконаного наказу «Мовчати!»

Я всіх прошу: давайте не втрачати Свободу; давайте берегти її, як велику, справжню цінність; давайте не підлаштовувати її під будь-які інтереси або цілі; бо ніяка «стабільність» та «розвиток» не варті жодного втраченого вільного слова. Я хочу, щоб в цей день правдивого 16 вересня кожен журналіст, перш ніж вийти в ефір, перш ніж сісти за комп‘ютер, бодай на хвилину, згадав про Георгія, згадав про те, яке значення свобода слова має для всіх нас…

Якщо ми зможемо зберегти свободу слова, якщо зможемо повернути бажання говорити тільки правду, всі інші проблеми, пов‘язані з боротьбою проти диктатури, розв‘яжуться досить швидко. Влада може боротися з опозиційними політиками, може відгородитися парканами від людей, може розігнати мирну демонстрацію, але «свобода слова» - це той вірус, який вбиває нечесну владу. І вона не має імунітету проти нього.

Я вірю, що українська «свобода слова», яка вже одинадцять років пов‘язана з ім‘ям Гії - сміливим та чесним хлопцем з Грузії - ще повернеться в країну. І значно швидше, аніж хтось сподівається.

Источник: Юлия Тимошенко
VEhrdlVXczVReXN3VEROUmN6bERkekJNVkZGME9VTXhaazVEYVRCTWFsRjJUa01yTUZscVVYUmtRemt3VEhKUmRtazRkZz09
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх