EN|RU|UK
  1882  1

 АНДРЕЙ ЮЩЕНКО: ДА, Я БЫЛ ЛЕГКОМЫСЛЕННЫМ И НА МНОГИЕ ВЕЩИ ПРОСТО НЕ ОБРАЩАЛ ВНИМАНИЯ

Солодке життя Андрія Ющенка цього тижня стало нестерпним: за ним папараці стежать так, як за якоюсь Брітні Спірз в Америці; так, як не стежили досі ні за ким в Україні. Після хвилі публікацій про достатки і спосіб життя «першого нащадка держави» Андрія пе

— Андрію, навесні, коли ти давав своє перше інтерв'ю «УМ», то визнав, що став привертати надто багато уваги як син Президента і що намагаєшся зробити так, щоб люди тебе не помічали. Як бачимо, тобі не вдалося залишитися непоміченим...

— Чесно кажучи, я ніколи не бачив себе в ролі публічної особи, навпаки, завжди намагався уникати цього, і мені досить важко звикати до надмірної уваги преси. Якщо раніше я міг спокійно ходити по вулиці, то тепер журналісти чатують під вікнами квартири. Мені здається, що фото- й телекамери переслідують мене всюди, і це дуже важко, це справжній психологічний тиск.

— Коли це почалося?

— Як тільки тато став Президентом, природно, зросла увага до нашої родини. Але, напевно, з місяць тому я відчув до себе особливу увагу.

— За тобою почали слідкувати папараці як за світською особою?

— Так. Погодьтеся, неприємно, коли тебе вистежують з-під вікон чи виглядають у вікнах, пишуть про твою дівчину і вимагають прізвища твоїх друзів. Оскільки я не є публічним політиком, думаю, нема причин так прискіпливо ставитися до мого приватного життя. Але, з іншого боку, я сьогодні постійно розмірковую над цією історією, і це для мене досить великий урок.

Чесно кажучи, якби я знав, що до моєї персони буде аж така увага, я б давав менше приводів для обговорення і в деяких випадках, очевидно, поводився б інакше. Шкода, що тепер деякі історії обростають легендами. Наприклад, коли ми великою компанією друзів зустрічаємося у ресторані і складаємося, аби сплатити рахунок, це подається як «шикування» Андрія Ющенка. Так, серед моїх друзів дійсно є люди різних статків — і ті, хто відносить себе до середнього класу, і ті, чиї сімейні доходи є високими. Але вони були зі мною й у найскладніші часи, підтримували морально, коли нелегко було моїй родині. І за це я їм вдячний, і тому ми друзі.

— Але ж коли ти сідав за кермо дорогого авто з іноземними номерами, то не міг не усвідомлювати, що це приверне увагу журналістів?

— Я не очікував цього. По-перше, я син політика, а не публічна особа. Я думав, що мені не варто переживати за це. Дійсно, треба зізнатися, що я був легковажним і на багато речей просто не звертав уваги. А деяких речей просто не знав.

— Щоб припинити ці пристрасті, ти назвеш ім'я друга, власника авто?

— Між нами була домовленість — якщо треба, то я покажу договір оренди, але не більше. Називати ім'я свого друга або того, на кого записана машина, я не маю права. Це договір, де записано, що «я, Ющенко Андрій Вікторович, маю право на користування даним автомобілем».

— За твоїми словами, батько є для тебе авторитетом і кумиром. Днями він запропонував тобі позбутися годинника й дорогого телефонного апарата. Що ти робитимеш?

— Ми зустрілися з батьком після його повернення з Японії. Мабуть, це була найскладніша розмова в моєму житті. Він узяв у руки той телефон і зробив рух ніби викидає його, хотів побачити мою реакцію. Чесно кажучи, шкода, з одного боку, тому що це подарунок, дорогий спогад від людини, яка була зі мною, коли більшість відверталися. Маю на увазі — під час революції. Напевне, я його (телефон. — Ред.) просто покладу вдома. З іншого боку, мені дійсно не спало на думку, що цей подарунок потрібно задекларувати, адже я не держслужбовець. Ми в родині домовилися, що юристи проконсультують мене щодо нюансів і правил, які я маю враховувати як син Президента. Хоча, це, звичайно, не знімає моральної частини (відповідальності. — Ред.). Мабуть, після цієї розмови я вперше по-справжньому відчув, яка відповідальність лягає на нас як на дітей Президента.

— Наскільки жорсткою була розмова з батьком?

— Дуже жорсткою. Звичайно, я «отримав» за порушення Правил дорожнього руху, за те, що дав привід бути в центрі уваги. Звичайно, батько розуміє, що я став самостійною людиною, яка веде свій спосіб життя. З іншого боку, він дуже хвилюється за нас... Тато для мене — дійсно найдорожча людина, і я дуже боляче переживаю історію, що трапилася на прес-конференції. Я усвідомлюю, що провина за емоційність батька в ті хвилини лежить на мені.

— Ти кажеш, що сам заробляєш гроші. Де ти працюєш?

— Я працюю на двох фірмах, що займаються будівництвом та страхуванням.

— З усієї цієї історії ти зробив висновки?

— Так. Надмірна увага потребує певної поведінки та певної реакції. Тепер я більше розумітиму, яка прискіплива до мене увага і чим мої помилки можуть вартувати родині.

— Скільки в тебе охоронців?

— Троє, які постійно міняються. Я маю на увазі — охоронці й водій. Вони з приватної фірми і дійсно працювали в клубі «Чайковський». Але, як і вся охорона, вони працюють там, де є замовлення на охорону.

— Як часто ти зустрічаєшся з батьком?

— Останнім часом пару разів на тиждень, намагаємося щодня говорити по телефону. Він зараз дуже багато працює. Бували такі періоди, що я бачив його лише по телевізору. Тато для мене — герой, і від того , що я змусив його переживати, мені дійсно дуже гірко.

— Як це все переживає твоя мама?

— Звичайно, непросто. Задовго до цих подій вона мене попереджала: можливо, надмірна увага буде до тебе, тому будь готовим до цього.

Источник: Настя ГОРОДОЦЬКА, "Україна молода"
    Комментировать
    Сортировать:
    в виде дерева
    по дате
    по имени пользователя
    по рейтингу
       
     
     
     вверх