EN|RU|UK
  265  1

 ИВАН БОКИЙ: "НАБЛЮДАЕТСЯ НЕПРИСТОЙНАЯ ТЕНДЕНЦИЯ - БОЛЬШЕ ГОВОРЯТ ПРО МЕЛЬНИЧЕНКО, ЧЕМ ПРО ТЕХ, КТО УБИЛ ГОНГАДЗЕ"

Біля нової української влади є політична сила, яка чим ближче до виборів-2006, то більше демонструє незгоду з «політикою партії». Це СПУ. Поведінка досить дивна, з огляду на те, що кілька «опорних» для влади відомств — МВС, Міністерство освіти та Міністер

«БІЛЯ ВЛАДИ»

— Нещодавно пролунали урочисті заяви Президента України Віктора Ющенка, спікера Володимира Литвина та прем’єра Юлії Тимошенко про плани спільно йти на вибори 2006 року. Як гадаєте, що це?

— У цьому повідомленні мене розсмішила заява Президента, буцімто це саме ті три політичні сили, які вивели людей на Майдан. Якщо Народна партія виводила когось на Майдан, то хочу спитати — на який? Невже на той самий, де бувало по мільйону-півтора людей? Але я не виключаю, що партія влади піде на вибори саме таким «триголовим ходом».

— І який, на вашу думку, може бути результат?

— Щоб відповісти на це запитання, треба спочатку сказати, що являє собою українська партія влади. Якщо вона — продовжувач справи «Нашої України» як гіршої- ліпшої опозиції, — це одне. Якщо ж наша партія влади, як сказав секретар РНБОУ Петро Порошенко, є чимось на зразок «Єдиної Росії» північно-східного сусіда, — це зовсім інше. Партія влади повинна зробити вибір. Модель «Єдиної Росії» — це ставка на адмінресурс. Якщо НСНУ, «Батьківщина» і Народна партія вкупі підуть цим шляхом, про демократію в Україні можна забути. Це не залежить від того, хто там буде в голові списку — Ющенко, Литвин, чи Тимошенко. Обираючи таку долю, партія влади прирікає себе на повернення до авторитаризму. Яким чином? Все дуже просто. Принаймні дві з цих трьох сил — НСНУ та «Батьківщина» — є типовими авторитарними партіями, які тримаються не стільки на ідеї, скільки на харизмі лідера. Лідери ж відверто авторитарні. Партія влади може виграти вибори. Та чи зможе утримати авторитет і надалі — це вже питання. Багато залежатиме від того, як спрацює команда. А вона надто різношерста. Надто багато в ній «прилипал», пристосуванців та «егекалів», які звикли на кожне побажання лідера казати, що це найбільша мудрість.

— Водночас нинішня владна коаліція — це не лише «Єда-2». За кількістю портфелів як у Кабміні, так і на інших важливих ділянках виконавчої вертикалі СПУ далеко не остання. Однак ваша політична сила намагається відокремитися від влади, особливо коли йдеться про наступні вибори. В чому річ?

— Я б не говорив, що соціалісти — це партія влади. Так, соціалісти мають сьогодні чотири державні посади в центрі — трьох міністрів і голову Фонду держмайна — та два губернаторські пости. Загальна кількість соціалістів у виконавчій владі — 75 чоловік. Тому наша участь у владних структурах досить умовна. Подібна ситуація склалася не через те, що ми не маємо гідних кадрів. На жаль, «Наша Україна» чомусь вважає себе єдиним переможцем президентських виборів. Але ж переміг Віктор Ющенко, а не «Наша Україна», і наша партія підтримала саме Ющенка. А підтримала тому, що він взяв до виконання основні соціальні засади нашої програми.

— Але ж хіба результат вашого лідера Олександра Мороза в першому турі — близько 6% голосів — може давати право претендувати на ключові посади в уряді? А тим більше — на одну шосту всіх посад у державі?

— Мушу сказати, що перемога Віктора Ющенка готувалася не тільки його командою. Перемога кувалася, починаючи з 2000 року. Соцпартія тоді очолила організований опір режиму Кучми. Я був серед народних депутатів, які приходили до прем’єр-міністра Ющенка з пропозицією пристати до нас. Правдою є те, що Віктор Андрійович не був «героєм дня», коли цей опір набирав обертів. Він пристав до нього десь на півдорозі — під час парламентських виборів 2002 року.

Що ж стосується низького результату Олександра Мороза, то він був прогнозований. Колишня влада зуміла реалізувати політтехнологічну парадигму про двох основних кандидатів. А посад ніхто, між іншим, не вимагав. Велися переговори. І ніхто не домагався у Президента, щоб він одну шосту посад віддавав Соцпартії.

— Але ж це не раз звучало з уст керівників Соцпартії, зокрема в ЗМІ, і саме як вимога, а не побажання!..

— Це висловлювалися думки. Поняття «одна шоста» народилося в переговорах, це не було диктатом Соцпартії. Навпаки, це була пропозиція Президента, яка потім вже була озвучена в наших виступах, серед інших і лідера СПУ. Партія влади — та, яку створив Ющенко, — боїться суперництва, не допускає його.

— У чому ж розходження позицій Соцпартії та влади?

— У нас дещо різні цілі, — і це не є секретом. Крім того, ми розходимося в практичних речах. Коли йдеться про митні тарифи, а також про питання ціноутворення, ми за те, щоб працювали закони ринку, була здорова конкуренція та щоб Кабінет Міністрів керувався цілями не наступних виборів, а більш далекою перспективою.

— Виходить, ви більші ліберали, ніж уряд?

— А до чого тут лібералізм? Візьмемо ситуацію з м’ясом. Пропонуються ввізні тарифи, які відкривають дорогу в Україну м’ясу найнижчих сортів. А свого виробника ми збираємося душити. Я розумію, що до виборів уряд хоче показати власну ефективність. Щоб продемонструвати — дивіться, в нас все дешево! Але придушення національного виробника — надто дорога ціна. Тут не змагання лібералізму та соціалізму. Тут змагання здорового глузду та популізму.

— Ваш однопартієць Йосип Вінський місце СПУ на політичній карті в інтерв’ю «Дню» визначив як «не при владі, а біля влади». Отже, соціалісти є найненадійнішою ланкою владної коаліції?

— А в чому полягає надійність? Я вважаю, не в тому, щоб хором кричати «ура!» слідом за лідером. Критерій надійності соціалістів — як члени нашої команди в уряді виконують свої обов’язки. З цього погляду ми — союзники надійні. Наші міністри на видноті, працюють гласно, відкрито й не приховують, що виконують і програму Президента, і програму партії водночас. Якщо виходити з того, що наші висуванці повинні на кожне «пчхи» Президента чи прем’єра вигукувати «Будьте здорові!», — тоді СПУ справді ланка ненадійна.

«ДОСВІД» ФАЇНИ РАНЕВСЬКОЇ

— Соратники Віктора Ющенка все частіше припускають можливість скасування проголосованої між другим і третім туром президентських виборів політреформи. Глава держави дав зрозуміти, що не буде відкрито заохочувати цей процес, але не буде й різко засуджувати його. Якщо таке відбудеться, СПУ залишиться «біля влади»?

— Відома актриса Фаїна Раневська, коли їй не подобався партнер по сцені, мала звичку вигукувати: «З ким я працюю — з актором чи працівником сцени? Я з дилетантами справи не маю! Я прошу мене замінити!» Оскільки замінити Раневську було неможливо, завжди заміняли партнера. Зараз Віктор Ющенко, по суті, повторює Фаїну Раневську.

З іншого боку, наш Президент декларує прихильність до європейських цінностей. Якщо ми відступимо від конституційної реформи, це означатиме відхід від європейської державної моделі. Я не думаю, що прийняття Конституційним Судом рішення про скасування політреформи можливе. Хоча, за деякими ознаками, «Наша Україна» не хоче бачити в КС орган, який стояв би на сторожі лише Конституції. Їм хочеться мати слухняний суд. Припустімо, таке рішення буде прийнято. Тоді ми скажемо: ну що ж, хлопці, кінчаймо з Європою, давайте будувати Азію. З просвіченим монархом на чолі. Та зведемо роль парламенту до декоративної, як у Білорусі чи Узбекистані. Звичайно, ми боротимемося проти такого сценарію всіма доступними методами.

— Скасування політреформи означатиме розрив СПУ з владою?

— Ми — не вередливі дамочки. Ми будемо залишатися у владі до тих пір, поки зможемо це робити. Якщо буде поламано ту модель управління, яка так довго вироблялася й була підтримана і фракцією нинішнього Президента, то, звичайно, може постати питання навіть про розрив із владою. Ми не такі вже безпорадні, щоб не знайти собі місця під сонцем в українському політикумі.

— Конфлікти у своїх лавах нова влада вже навіть не приховує. Якщо в перші місяці спостерігалася боротьба на рівні прем’єра, секретаря РНБО, міністра юстиції, то нещодавно на поверхню вийшли тертя між прем’єром та Президентом. Це — нормальне явище?

— Усе на цьому світі старе, як алілуя. Жоден прем’єр за період незалежності добровільно з посади не пішов. Так само і президенти — хоча їх було менше. Протиріччя між Президентом, прем’єром, іншими представниками влади — явище нормальне. Інша річ, коли доходить до зведення рахунків. Ця гризня може добром не закінчитися. Я радий, що в Президента поки вистачає терпіння зносити такого прем’єра, а в прем’єра — задьористості так бунтувати. Але я з сумом думаю, що подібним чином нова влада губить довіру дуже багатьох своїх прихильників. Це погано не для Ющенка чи Тимошенко — це погано для України. Тому що демократія — це не тільки можливість висловити свою думку. Вона потребує від політиків ще й уміння розуміти один одного та діяти консолідовано. Якщо консолідації немає, то й толку від подібної демократичної влади ніякого. Про що й свідчать деякі економічні результати діяльності нової влади.

«ДУЖЕ СВОЄРІДНА ОПОЗИЦІЯ»

— Нинішня влада перемогла на виборах під гаслами щодо законності та демократії. Однак сьогодні від представників опозиції все частіше доводиться чути про міліцейський «безпрєдєл». Думку опозиціонерів багато в чому розділяє омбудсман. Сцена переведення Івана Різака з лікарні в СІЗО із побиттям міліцією народних депутатів, яку на відеоплівці побачила вся країна, вражає своєю брутальністю. Куди це призведе?

— Я б не плутав Колесникова та Різака з демократією. Уряд почав безкомпромісну боротьбу з олігархами. Йдеться не про те, щоб їх усіх пересаджати. Але треба, щоб суспільство пройшло процес очищення. Все повинно відбуватися згідно з законом та ще більше — згідно з правом. Якщо злодії не визнані такими на суді — вони ще не злодії. Якщо міліціонери б’ють депутатів — це беззаконня. Але ґвалт навколо Колесникова та Різака піднявся з інших причин. Через них надто близько підібралися до головних авторів того розбою, який чинився в Україні за часів Кучми. Зараз вони назвали себе опозицією. Але вони не населення захищають. Їхнє завдання: відстояти себе та свою власність — «Криворіжсталь», «Нікопольський феросплавний» тощо. Може, це теж опозиція, але дуже своєрідна.

— Однак нинішня влада в першу чергу обіцяла шанувати права людини. Це передбачає, що правоохоронні органи повинні скрупульозно дотримуватися процедури.

— Так, процедурні порушення робити не можна. Я з подивом слухаю окремі заяви як Президента, так і інших високопосадовців. У мене складається враження, що вони не дуже знають українські закони. Та питання в іншому: яка мета в тих, хто називає себе опозицією, та яка мета у влади? Я вважаю, що у влади мета — навести порядок у країні та забезпечити людям пристойний рівень життя. Мета частини опозиції — зганьбити цю владу та повернути собі через економічний вплив утрачені політичні позиції. Тож проти такої опозиції треба боротися. Але — законними методами.

«ВІН НЕ ПРИСТАВ НА БАГАТО ПІДЛИХ РЕЧЕЙ, ЯКІ ЙОМУ ПРОПОНУВАЛИСЯ»

— Ви вже висловлювали в ЗМІ думку про те, що останнім часом є наявними спроби перевести увагу слідства у справі Гонгадзе і справи плівок Миколи Мельниченка з їхнього змісту на те, хто і як їх записував. Нова влада намагається замітати сліди за владою старою?

— Таке може бути. Я принаймні цього не виключаю. При владі є люди, які фігурують на плівках Мельниченка. Я нічого поганого не можу сказати про Віктора Ющенка чи Юлію Тимошенко, але є не дуже приємні з морального боку, та й не тільки з морального, запитання до людей з оточення Президента. Сьогодні спостерігається така тенденція — більше про Мельниченка, ніж про те, хто вбив Гонгадзе. Я двічі був на допиті в Генпрокуратурі як свідок. Судячи з запитань до мене, найперше їх цікавить рух плівок. Усе частіше акцентують увагу на тому, що запис вівся без судової санкції. Гадають, чи Мельниченко сам записував, чи не сам. Я знаю одне: переведення справи Гонгадзе у площину розслідування обставин прослуховування президентського кабінету нічого доброго нам не обіцяє. Бо у світі справа Гонгадзе сприймається трошки інакше. На неї дивляться як на лакмусовий папірець української демократії. Присвоєнням Георгію Гонгадзе звання Героя України ми тут не відбудемо. Ми повинні сказати світу чітко та ясно — хто замовив. Замовники — вони ж відомі. Потрібні лише підтвердження. Думаю, американська Феміда нам допоможе. Плівки Мельниченка активно використовуються у Сполучених Штатах на суді проти Павла Лазаренка, вони там визнані як свідчення. Так що наші ігрища в те, що, мовляв, використання таких доказів не передбачено законодавством, виглядають не дуже переконливо. Ця гра цікава лише з погляду того, хто хоче якось захиститися. На плівках Мельниченка є багато моментів, які вимагають не юридичного, а морального суду. І перш за все це повинна бути власна самооцінка. Поки що ж вони не покаялися в тих гріхах, які зафіксовано на плівці. Наш Президент — всепрощенець. Він каже: давайте починати з чистого аркуша. Що ж, добре починати з чистого аркуша. Але це можна робити з людьми, які хоча б визнали, що вони щось зробили не так.

— Мельниченку вдалося виграти Європейський суд з прав людини проти української держави з приводу позбавлення його прав бути обраним до Верховної Ради України. СПУ заявила про наміри домогтися депутатського мандату для нього ще в цьому скликанні. Яким чином?

— Рішення Європейського суду повинно бути проведене через Верховний Суд України. Тобто ВСУ має скасувати своє попереднє рішення, направивши листа в ЦВК. Потім слово за Центрвиборчкомом. Зараз в нас звільнилося місце: голова Полтавської облдержадміністрації Бульба склав депутатські повноваження. Проте відповідне рішення ВСУ затримується, і, очевидно, не просто так. Хтось у цьому дуже не зацікавлений.

— Микола Мельниченко стане кандидатом від Соцпартії на найближчих виборах?

— Так, я думаю, він буде у наших списках на 2006 рік — рішення Європейського суду дає таку можливість.

— Чи впевнені ви у цій людині?

— Микола Мельниченко — непроста людина. Він багато пережив, багато перестраждав. Його атакували з усіх боків. Через матеріальні проблеми йому довелося піти на співробітництво з Березовським. Але ми добре знаємо, що ця людина нормальна, патріот. Він не пристав на багато підлих речей, які йому пропонувалися.

— Звідки ви це знаєте?

— Якби він на щось пристав, його б так не атакували Березовський та йому подібні. Ми знаємо чимало деталей, які поки що не хочемо розголошувати. Хоча Миколою ми не керуємо.

«БОЛЯЧЕ ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ НА КРИТИКУ ВІДРЕАГУВАВ»

— Серед безперечних досягнень нової влади називають свободу слова. У той же час сигнали про намагання можновладців контролювати сферу ЗМІ вже надходять. Чи надовго «відлига»?

— Жодна влада не чудотворна. Нинішня — також. І не тільки тому, що більшість її членів були на різних ролях у старій владі. Думати, що свобода слова впаде прямо до рук, було б наївно. Наш Президент не раз заявляв, що не утискатиме журналістів. Але те, що він не любить критики, я знаю напевно. Якось, ще до його президентства, коли я через ЗМІ зробив йому деякі зауваження, Ющенко підійшов до мене і сказав: «Я ділю людей на бандитів і не бандитів. Ви — явно не бандит. То чому ж ви так вважаєте?» Боляче Віктор Андрійович на критику відреагував — це було помітно... Якщо нова влада візьметься регулювати інформаційний простір — хай у інший спосіб, ніж це робили попередники, але відстоюючи тільки свої інтереси, журналісти повинні сказати їй все, що думають. Уроки десятирічного кучмізму мали б навчити нас захищати колег. Як відомо, доля тих, хто вірно служив режиму, нині складається не найкращим чином...

    Комментировать
    Сортировать:
    в виде дерева
    по дате
    по имени пользователя
    по рейтингу
       
     
     
     вверх