EN|RU|UK
 Политика Украины
  22788  198

 "На войне не надо того, кто не хочет воевать", - "киборг" Дмитрий Баховский

Младший сержант, командир отделения 80-й аэромобильной бригады Дмитрий Баховский из Львова был одним из тех, кто защищал Донецкий аэропорт.

Дмитрий Баховский вместе с братом принимал активное участие в Революции Достоинства и с самого начала был на Майдане. Свою борьбу за свободу Украины теперь он продолжает на Донбассе. Во время короткой отпуска Гал-Инфо откровенно пообщалось с киборгом. В своей беседе Дмитрий не сдерживал эмоций и рассказал о том, как это быть защитником Донецкого аэропорта и бойцом АТО, передает Цензор.НЕТ.

Далее приводим текст на языке оригинала:

Дмитро Баховський розповів, що навіть після року подій на Майдані ситуація в країні суттєво не змінилася. Це розчаровує його, як учасника Революції Гідності. Він зазначив, що не задоволений тим станом речей, який є зараз в країні - винні за людські смерті на Майдані не покарані, вбивці на волі. В одному Дмитро Баховський переконаний, що загиблі є Героями і вони назавжди залишаться в наших серцях.

- Зараз важко говорити щодо влади. Нема з ким. За рік часу вони не впорались із своїми обов'язками і нічого не вирішили. Результату нема. Ті, кому надали владу, не роблять свою роботу, їх постійно треба підштовхувати. Я не задоволений тим, що відбувається. На собі відчув відсутність змін після того, як потрапив в АТО. Так і залишилася совдепія, і нічого не змінилося. В деяких моментах залишився людський фактор, коли у якісь структурі випадково знаходиш людину, яка може допомогти чисто по-людськи. Бюрократія страшна, тебе постійно ганяють по кабінетах. Всю свою відпустку проводиш у біганині, вирішуючи питання. Два дні я пробув у Карпатах, а решта відпустки - під кабінетами.

Смотрите также на "Цензор.НЕТ": "Пыталась подойти ДРГ. Увидели в тепловизор и отогнали из ДШК", - ночные бои в Песках не прекращаются. ВИДЕО

Коли тебе мобілізували? Як вас готували?

- 15 серпня 2014 року я був мобілізований. Після цього проходив навчання. Підготовка проходила нормально, вчилися стріляти з різної зброї. Звісно хотілося б, щоб на полігоні більш якісніше відтворювали бойові дії. Але розуміємо, що одразу цього не буде, ми усі вчимося.

Що ви отримали від держави, як мобілізовані?

- Нам видали бронежилети і каску 40-х років. Не знаю, що отримали мобілізовані четвертої хвилі, але нам роздали ці "котєлкі". Форми видавали такі, що можна втопитися, дуже великі розміри. Форма не якісна, але завдяки друзям я отримав хорошу форму, яка досі мені служить. Берци теж 40-х років, незручні та неякісні. Кожен сам собі брав взуття. Найзручніше - це туристичне взуття.

Ти потрапив у десантники. Де ти служив строкову службу?

- Я проходив строкову службу у Василькові у Повітряних силах України. У військкоматі мене визначили у десантники. Це не так важливо, ми ж розуміємо, що армія була розібрана по шматках, у ній лишилися одні віники.

Як з командуванням? Наскільки воно фахове?

- "Фахове"… це слово яке їм підходить ( сміється. - Ред.). Ми всі чекали бойового виїзду. Всі були адекватні і свідомі того, що на нас чекає. Нас потрібно було забезпечити всім необхідним для виконання задач по призначенню. Нам потрібна була вода і її нам давали волонтери. До речі, ми налагоджували самі зв'язок із волонтерами. Завжди треба було просити, чи можна, щоб до нас волонтери приїхали зі Львова. Все керівництво було якесь вальяжне. Вони могли погодитись, або й ні. Тоді треба було випрошувати. Вони не були на бойових позиціях і не знають що це таке. Однак судити командира може тільки командир, бо я сержант, командир відділення і в мене у підпорядкуванні 7 чоловік, а у нього - 500 і відповідальність брати - це дуже важливо, бо ти відправляєш людей на бойовий виїзд, з якого вони можуть не повернутися. Ніколи не можна забувати, що ти береш на себе відповідальність за людські життя.

Смотрите также на "Цензор.НЕТ": "Пока ОБСЕ здесь, по Пескам гулять можно. Как только они уезжают - из подвала не вылазим", - украинские бойцы возле донецкого аэропорта. ВИДЕО

Чи є це розуміння?

- Важко сказати. Я думаю, що безпосередньо ті командири, які є на місці, можливо і мають таке розуміння. Так як було у нас, то я промовчу за всі ці моменти, бо командир був ніякий, часто самим доводилося ухвалювати рішення. Що командир, що його заступник не впоралися із своїми завданнями. Я можу говорити тільки про свій підрозділ. Мій підрозділ виїхав з мінімальними втратами практично в повному складі, успішно виконавши усі завдання. Командири, які ближчі до солдатів, вони слухають своїх людей, вони завжди біля них. Чим далі рухаєшся в штаб, то там тільки цифри та прапорці на карті.

А в штабі АТО в Краматорську, то до них достукатись дуже важко. Дзвониш, щоб запросити підтримку, а там зайнято, просиш підвести бойовий комплект, а у них машин нема. Не налагоджена логістика.

Бійці ж усі заряджені позитивом і готові рвати ворога, але треба підтримка і віддача від командування. Бували такі моменти, коли треба було йти 1,5 км з автоматом на танк, і йшли.

Проблема вгорі?

- Так. Хоч там є теж нормальні люди. Розумієш, вони визначили оборонну тактику. Ми займаємо позиції, а ворог наближається, він іде, замучений, встає і далі суне. Ми його ефективно знищуємо. У них втрати дуже великі, там вкладаються тисячами. Серед російських військ і найманців дуже великі втрати і це не перебільшення. У нас тільки за посередній день - це щонайменше 50 знищених бойовиків.

Це і з вбитими і з пораненими?

- Так, але 300-й - це ще важче чим 200-й, бо він поранений і йому треба надати допомогу, евакуювати, довести до госпіталя, затратити на нього час і ресурси. Потім він розкаже своєму товаришу в палаті і психологічно повпливає, зробить свою агітацію негативну для них і позитивну для нас. Для нас 300-ті навіть краще. А потім його ніхто не визнаватиме як бійця, і він не отримає допомоги, але залишиться калікою. Він в подальшому, сам того не розуміючи, працюватиме на нас.

Коли вперше заїхав в зону АТО? Пам'ятаєш свій перший бій?

- Перед Новим роком ми заїхали на Піски, закріпилися. Почало смеркати. Близько до 18.00, коли починає темніти, вимикається весь зв'язок, усі перекури, все скасовується, настає повна тиша. Працює розвідка і снайпери. Почалися "дружні привітання". По переговорах було чути, почався бій. Почали прилітати гранати. Перша граната приземлилась і пішла команда "в укриття". Ніхто ще не знав, що це таке. Важко сказати, які емоції відчуваєш - суміш страху і адреналіну. Одразу берешся за зброю. На аеропорт коли виїхали, то там вже було все інакше.

Коли?

- За кілька днів до Нового року ми виїхали на Донецький аеропорт. Ми заїхали через російські блок-пости. Це було дуже важко морально. Ми заїхали в термінал повністю розбиті. Ми ще два дні збиралися з духом. Нас перевіряли і обшукували. Це було дуже сильне приниження. І з цим ти нічого не міг зробити, бо практично ти в оточенні, а почати вести бій після такого важко. Коли проїжджає твоя машина, а на тебе націлена купа зброї, танки, БТР…

Вас оглядали?

- Так, догляд машини, ми мусили витягувати і показувати терористам зброю. Свою зброю ти віддаєш ворогу... Вони знаходять крупний калібр і забирають його, а ти знаєш, що там ти розраховуєш саме на нього, а тепер вже не розраховуєш. Їдеш туди з одним автоматом. Ми приїхали нас одразу зустріли під ствольними гранатами.

Читайте также на "Цензор.НЕТ": "Киборг" "Клещ" рассказал, как выбирался из Донецкого аэропорта: Когда боевики взорвали пол на первом этаже терминала, мы все свалились в подвал

Яким тоді було приміщення аеропорту?

- Це був просто метало-пластиковий профіль, каркас, лишились деякі вцілілі гіпсокартонові стіни. Всередині ще стояли опорні колони. Біля рукавів ще було кілька серйозних бетонних стін, то ми там зазвичай робили ворогу "сюрпризи". Ти заїжджаєш туди, під'їжджаєш то парапету входу терміналу і швиденько йде розгрузка. Перед тим виставляються посилені пости для прикриття. Ми ще не закінчили десантування, як через 30 секунд прилітають гранати і команда "в укриття". Тут вже починають працювати кулемети. І тоді ти розумієш, куди ти потрапив. Приземлилася граната і чути постріли снайпера, наче нагайкою розсікають повітря, а наш кулеметник одразу дає відповідь. Припинився вогонь, і ми продовжуємо розгрузку. Там не припинявся бій. Правда, бували дні, коли їм (бойовикам, - ред.) треба перекусити, піти по своїх потребах, виспатись.

Тобто це все була їхня ініціатива?

- Так. Ми тільки обороняємось. Ми наступ не ведемо. Вони наступають завжди, тому ініціатива завжди їхня. Тільки по команді "вогонь у відповідь", і тільки коли бачиш ворога та прицільно можеш його знищити, тільки тоді відкриваєш вогонь. Командир там у нас був з позивним "Арес". Він прийшов з військової кафедри, але він молодець, він перевірився у бою і завдання своє виконав. Холоднокровно реагував. Він вмів витримати паузу. Головне - не розкривати свій пост, бо їхня розвідка чітко все одразу ж замальовувала на карті.

А які умови були?

- Бойові. Місця там було небагато, жили ми на постах. Їли сухпайок. На терміналі ми пробули два тижні.

Вас замінили саме перед активними бойовими діями в аеропорту?

- Штурм почався 16 січня, а ми виїхали 6 січня. Пам'ятаю, що 4 січня у сєпарів була ротація. Вони бігали з сумками, як зайці, а ми їм давали чергу, тоді вони кидали сумки, падали, спотикалися, втікали в укриття. Тоді ми трохи розважалися ( сміється, - ред.). Потім у них було затишшя, вони змінилися і вели розвідку та адаптовувалися на своїх позиціях, а потім все почалося...

Питання, яке часто задавало суспільство - для чого було тримати Донецький аеропорт?

- Бо ми їх там валили нормально, тому і тримали. У нас оборонна тактика. У них втрата тисяча, а у нас десять. Завжди втрачає той, хто наступає. Це одразу множити втрати на три. Я не сумніваюся в ефективності такої тактики, але є моменти, коли треба натиснути. Наприклад, коли ворог наступає, а ти його знищуєш і вони стягують техніки ще більше, оголюють свої тили, але стягують і стягують усе, що мають. Тоді ж можна на їхній тил вивести підрозділ і вдарити збоку, взяти їх у кільце. Нема такого. Під Дебальцевим вони теж оголили всі свої тили і з Горлівки, і з Донецька, і з Маріупольського напрямку стягували техніку. Я звичайний мобілізований і розумію, що якби ми пішли на їхні тилові позиції, то можна було взяти їх у кільце і завдати серйозного удару. А там на горі того не розуміють. Може їм важко це зрозуміти. Не знаю.

Багато там місцевих чи там вже виключно російські війська?

- Є і місцеві. Навіть чули як хтось із них говорив українською. Там збірна, там є які завгодно. Моя думка така, що на забій, на передову випускали такий собі непотріб, тих, кого не шкода. Вони ідуть і беруть на себе весь удар. Чому? По-перше, там все було заміновано. Територія щодня мінувалася. Бувало таке, що вночі твої міни розвертали в твій же бік і ураження вже йшло не в сторону бойовиків, а у нашу. Ми ходили і все це виправляли. Перші бойовики, які йшли в атаку, вони підривалися і приймали на себе удар. Моторола нам помагав. Усі ці відео і фото, які він знімав і викладав, дуже нам допомагали. Фахові люди по місцевості одразу визначали, куди стріляти. Так Моторола допомагав нам коректувати вогонь по своїх позиціях.

З аеропорту ви теж поверталися через російські блок пости?

- Так. Знову із оглядом зброї і техніки. Ми вийшли з аеропорту всі чорні, змучені, відпочивали три дні. Новини йшли тільки погані. Постала серйозна психологічна проблема. Там дуже велике психологічне навантаження. Люди старіють і сивіють на 5-10 років за кілька днів. Були хлопці, які мали нервовий зрив. Наприклад, один просто не говорить і зараз важко говорить. Зараз він лікується і йому з препаратами стало вже легше. Коли ми вийшли, то він просто лежав дивився в одну точку і мовчав. Ми самі намагалися його розговорити, але він не піддавався, а ми не психологи.

Смотрите также на "Цензор.НЕТ": "Не знаю, що зі мною буде та мої побратими уже не живі", - выжившему под завалами донецкого аэропорта "киборгу" Остапу Гавриляку нужна помощь. ВИДЕО

А як було із технікою?

- Техніки теж у нас особливо не було. Дуже важко було з артилерією. Нас прикривали через 15-20 хв. після того, як ми давали запит. Підрозділи їхні теж змінюються. Одні нормально стріляють, а інші… часто могли прилетіти по терміналу їхні міни. Довго дуже чекали на реакцію. Артилерія має сидіти заряджена і чекати запит про підтримку артилерії. Вони також казали, що їм погано давали координати. Я не задоволений їхньою роботою, бо артилеристів не вчать.

У тебе є момент, який запам'ятався на все життя?

- До мене ще це не прийшло. Не було такого, щоб я почав згадувати. Я - боєць. Пережив і пішов далі. Я себе не стримую, але воно у мене не лишається. Може так краще, бо всі психологічні проблеми від того, що зациклюєшся на пережитому.

Зараз є бажання повертатися на фронт?

- Я зустрівся з хлопцями, які у відпустці і у них багато питань. Частина не хоче повертатися і у них проблеми зі здоров'ям, з психологічним станом. Кожен має свою думку. Є ті, які їдуть, є такі, які не їдуть. Там не треба того, хто не хоче. Він там не потрібен. Толку з нього нема. Він дасть задню і залишить без прикриття. Якщо війна, то треба брати участь участь у ній так, як вмієш. Не можеш воювати, займись волонтерством як варіант.

То не кожен мобілізований може воювати?

- Звичайно! От у нас на полігоні були такі, яких ми називали "рейнджери", які мали багато крутих примочок, коліматори, окуляри, які бігали там і "воювали", ефектно падали і стрибали. Ну, надивилися люди фільмів… хотіли виділятися і не приховували це. Так от вони у першу чергу дали задню передачу. В укриття пішли перші, але є час, коли треба йти в укриття, а є час, коли ти навіть під кулями маєш спостерігати, щоб до тебе не підкралися. Вся ось та крутизна десь поділися. А ті, що були скромніші, то вони йшли до кінця впевнено і спокійно.

Що ти можеш сказати про російських бійців, які там воюють?

- Що ж сказати? У них теж озброєння совдепівське. Воно в бою теж нічого не працює. Все, що у них показують про "могутність армії" - це лише красива картинка. Треба завжди пам'ятати, що куля сліпа і навіть нанобластер кулю не зупинить, бо вона не вибирає. Росіяни ніякі бійці і я їх зневажаю. Вони можливо переважають кількістю і своєю неадекватністю, але у них теж все старе. Ми ж з абсолютно знищеною армією воюємо достойно, нормально, а головне - успішно.

Що потрібно для перемоги?

- Зброї побільше і генералів досвідчених, бажано з інших країн, які повпливають на ситуацію. Для таких генералів найголовніше - це їхня репутація і кар'єра, а не гроші і гарні доповіді. А так Президенту докладають, що в нас все добре і все красиво, "плановий відхід", то напевно він і думає, що все нормально, але так не є. Він президент, от хай би проїхався по лінії фронту, то він би багато дізнався нового.

Смотрите также на "Цензор.НЕТ": "За кадром стояли автоматчики, но страха не было. Журналист вел себя, как следователь на допросе", - "киборг"-танкист Иван Шостак о своем интервью российским пропагандистам. ВИДЕО

TUVwRVVYWmtSME13VEdwU1ozUkRNVEJaUkZKblRrTXJNRmxFVVhWT1IwSXdXVXhSZFU1SFNEQk1XRkpuWkVNMk1FeEVVbXA1UkZGMmRFTXZNRXhZVW1kT1EzY3dXV0pSZFU1SFVHWk9RMUl3VEdwU1ozUkRlVEJNUVdjd1RHWlJjME5FVVd4T1F5c3dURE5SZEdSSFJ6Qk1jbEYxVGtNMVNVNURkekJaTTFKblRrTXJNRXd2VVhaMFIwRXdXVWwyVERsRE1EQk1OMUYyWkVNeE1GbGlVWFYwUXpRd1RHdG5NRXhFVW1wa1IwRXdURGRSZGpsREt6QlpSRkpuYVRoMk1FeElVWFowUXpFd1RFeFJkVTVETm1aT1IwTXdURmhTWjA1SFFUQk1OMUpuVGtNME1FeG1VWFpJZWxGclRrTTVNRmxNVVhWT1IwTXdURmhTWjA1SFFUQk1OMUpuVGtNME1GbElVbWQwUXpRd1dXWlJkR1JIUWpCTWNsRnpUa2RRU1U1REt6Qk1MMUYwWkVkQk1FeEVVbWgwUXpRd1dUazRNRXhFVW1kT1F6Z3dUR3BTYWpONlVYTk9SMEV3VEhwUmRVNUhVRWxPUTJjd1MxRTk=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
Страница 2 из 2
<<<1 2
Страница 2 из 2
<<<1 2
   
 
 
 вверх