EN|RU|UK
Блоги Володимир Кухар
  1074  0

Мир Тарути?

Війна не може тривати вічно. Питання у тому, як її зупинити. Кожна думка, кожна спроба цінна у пошуках миру. Економічний ресурс вичерпний. А головне - гинуть люди. Кращі з патріотів.

Одна з останніх спроб - мирний план Сергія Тарути. Погляд Тарути цікавий тим, що він - один із найосвіченіших олігархів в Україні і саме йому випало займатися проблемами Донеччини на початковій стадії війни.

План пропонує три основи процесу виходу із війни: легітимність, безпека, довіра. Але розглянувши його детально, може виявитися, що добрі наміри можуть забезпечити результат, протилежний від очікуваного.

Легітимність
Пропозиція повернутися до останньої легітимної місцевої влади - до рад зразка осені 2010 року - більш ніж сумнівна. Депутати місцевих рад давно визначилися, з ким і де їм бути. Хтось виїхав на велику Україну, хтось виїхав у Росію, а хтось співпрацює із владою окупантів. Ті, хто у 2010 році виглядав як «міський юродивий» і збирав максимум 5% на гаслах за «русскій мір», зараз видатні діячі самопроголошених республік. Як опісля війни, обстрілів, катувань, вбивств активістів, тіла яких ще не знайдено, місцеві депутати розсядуться разом і почнуть співпрацювати?
Як відмотати плівку назад і повернути не лише депутатів у їхні крісла, а й повернути легітимність дискредитованим місцевим радам - проблема. Легітимність місцевих органів, обраних тоді під страхом бандитської бити чи закопування у териконах, вкрай сумнівна. Вже у 2010 році центральний уряд де-факто не здійснював юрисдикції над Донеччиною та Луганщиною. (Й досі важко збагнути, проти чого, виступали прихильники донбаської ірреденти, адже скрізь і усюди місцева влада, судді, менти, прокурори формувалися з місцевих, так би мовити, еліт).

До слова, революція пролів, яка спалахнула на Донеччині та Луганщині на багнетах російських військових, якраз і була налаштована проти місцевих еліт. То чому зараз населення окупованих територій мало б вітати ті корумповані еліти, не кажучи вже про передбачувану нехіть нових керманичів?

Зрештою, чому говорити лише про повернення до домайданної місцевої влади? Давайте тоді повернемо В.Януковича. Що називається, «мама, роди меня обратно».

Безпека
Пропонується ввести миротворчу місію ООН і поліцейську місію ОБСЄ. Як це зробити?! Справа не лише у тому, що Росія блокуватиме такі рішення в обох організаціях. За статутами Збройних сил один батальйон обороняє 3-5 км фронту. Для оборони 450-кілометрового фронту треба 45 тисяч військових. Приблизно стільки і є на лінії фронту у сторін конфлікту.

Посилання на міжнародний досвід миротворчих місій в українській ситуації не коректні. А якщо вже говорити про міжнародний досвід, то сили KFOR у Косово спершу складалися з чотирьох армійських бригад. На піку активності місії чисельність миротворців сягала 50 тисяч військових. Скажіть, звідки взяти таку військову потугу для миротворчої місії на Донбасі і хто це оплатить? А Косово ж менше за окуповані території.

Що ж до ролі ОБСЄ у тому ж Косово, то на 1999 рік вона складалася із 700 іноземців та 1400 місцевих фахівців. При цьому жодних поліційних функцій місія не виконувала. ОБСЄ надавала консультації та навчала місцевих поліцейських, оце й усе!

Так само ніхто не спорядить і сильної поліційної місії ОБСЄ. Ця організація, до речі, стала наслідком Будапештського саміту і сумнозвісного меморандуму. Якщо вона досі себе не показала, то навряд чи спроможеться на щось далі. З однієї простої причини: ані в ООН, ані в ОБСЄ немає політичної волі, нема елементарного бажання втручатися у великий конфлікт. І нема бажання сваритися з Росією. Єдине, про що можна говорити у контексті ОБСЄ , - зміна мандата місії, який сьогодні є виражено спостережним. Вони моніторять.

Довіра
Передача повноважень і бюджетів відродженим місцевим радам зразка 2010 року навряд чи спрацює. Водночас, у пункті про відновлення довіри є важливий момент - відновлення прав біженців. Ось тут я цілковито погоджуся. Права біженців мають бути відновленими! Якщо це неможливо зробити на окупованих територіях, то хоча б на підконтрольних законному урядові. Але для цього достатньо рішення центральної влади і не потрібно великого міжнародного плану.

Біженцям необхідно повернути право голосу на українських виборах. А от щодо повернення їхнього майна, реституції, то це ілюзія.

Непокоїть пункт про усунення президента від переговорів і підвищення ролі делегацій від Верховної Ради. По-перше, президент за Конституцією і законами відповідає за зовнішню політику. По-друге, такий крок призвів би до експорту верховнорадівського бардака на міжнародну арену. У підсумку вийшло б те саме, що планують апологети федералізації - втрата керованості процесами і подальша дезінтеграція країни.
За наявності доброї волі Росії мир встановити можна швидко. Але якщо цієї доброї волі нема, то проявами слабкості Росію не переконати! Кремль давно грає за логікою силової політики. Якщо хтось виходить з інших засад, то це шлях помилок і поразки.
Майже три роки триває війна. І лише влітку 2016 народився перший притомний план деокупації та встановлення миру. Саме у таких термінах і у такому порядку.

Пропозиція заступника Голови ВР Оксани Сироїд не дістала належного розголосу й обговорення. Тим часом, вона містить доволі цілісний підхід і чітку державницьку позицію. Цей план, якщо спрощено, подібний на процеси відновлення контролю Хорватією над відвойованими територіями. Звісно, Україні зробити те саме буде складно. Але хіба це привід здаватися і здавати території?

Протягом кількох місяців з'явилося кілька мирних планів - від Віктора Пінчука, Василя Філіпчука, Сергія Тарути. Групи трьох олігархів засвітилися у темі миротворчості. За великим рахунком, усі вони виходять з логіки Чемберлена. Або Мореля-Штайнмайєра. Перемагає ж інша логіка. Адже ж у нас свій, український інтерес?

Володимир Кухар,

голова ГО «Українська альтернатива», офіцер резерву ЗСУ

Джерело



Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
   
 
 
 вверх